Тараненко-перший не хоче "по человєчності", а один, так той навіть заявив, що "в нас куркулів нема". В чому ж річ? В останнього, як вияснилося, дядько — місцевий глитай. Звичайно, після голосування виступили з гарячими промовами з приводу голосуючих проти розкуркулення Гмиро й Карпів.
…От, до речі, запитання, що їх подано було доповідачеві: — "Кому в першу чергу дадуть трактор — комуні чи артілі?" — "Що робити, як боргу багато, а в артіль вступив?" — "Реманент в комуні, а артілі потрібний, — що робити?" — (Теж, до речі — "В районі до 80 машин, — говорив мені Скляров, — район розбитий на 10 відділів, по 7 приблизно на відділ"). — "Може бути маленька комуна при великій артілі?" — "Землю куркулеві землеміром буде відрізано чи по вказанню общества?" — "Чи може артіль провіряти комуну?" — "Що, як кулак знову заживеться?" і т. д.
— Граждани, не розходьтесь, — знову почув я голос Трюхана. — Дозвольте доложити, що я чув на курсах.
"Трюхан і справді стріляна птиця, — подумав я, — бач, як крутнув: наче про нього й не було розмов".
— Головне, товариші селяни, зберігайте попіл. Усякий. Попіл має калій і фосфор, а як полежить він надворі, то вищолачується. Отже, держіть його в якомусь ящику, чи що…
Селяни цією справою зацікавились, і Трюхан дістав можливість зробити свою доповідь. Навіть дістав слово й той селянин, що так настирливо вигукував своє "дозвольте, граждани".
— Коли будемо жити вмісті, — сказав він, — то не будемо битись. А щодо наступу комуни на артіль, то можна взяти такий пример: одній дівчині 16 літ, а другій 13: першій вже й щочки подрум'янені, а друга — ще дітьо. Так комуна й артіль, як дві сестри. Зачєм же сперечатись?
Коли я вийшов на ганок, стояла темна вітряна ніч. Я звернувся до Склярова:
— Так що ж ви мені скажете про Трюхана?
І Скляров сказав мені, що Трюхан і справді із бувших людей, і справді мав колись 30 десятин землі. Але за часів Радянської влади він показав себе активною радянською людиною. Особливо відзначився він в боротьбі з бандитизмом. Трюхана район не спускає з ока, але поки що він багато корисніший за тих незаможних підкуркульників, яких я бачив сьогодні.
"Хто його знає, — подумав я. — А втім, районним робітникам видніше".
…Знову на сході визвіздило небо. Багно зашелестіло під ногами дзвінкими лідяшками. Назавтра буде мороз. Легко дихати і радісно бути в цих гомінких новонароджених хуторах і селах — бути й вивчати, щоб як-небудь розповісти майбутнім поколінням, в яких надзвичайно прекрасних днях жили й працювали ми… Праворуч загавкав нічний собака.
— З Курульки куди ми рушимо? На Богодарівку?..