Благородний і забавний є обман і фальш, де знаходимо під брехнею істину, мудрість під буйством, а в плоті — Бога. Ось справжнє, назване у стародавніх греків ποίημα, тобто творіння!33 А такі письменники є справжніми поетами, і нітрохи не дивно, що Мойсея звуть ошуканцем.
Цей змій навмисне створений; хай поглумляться з нього зборища тих, які зухвало судять! І не дивно, що для цих лісів і високих Божих гір народжується не лев чи орел, а миші, їжаки, сови, одуди, кажани, шершні, жаби, псячі мухи, єхидни, василіски, мавпи й лисиці, які шкодять соломонівським виноградам. "Випробуйте Писання!"
Кінець! І святому Богу слава!
Переклад М. Кашуби
ПРИМІТКИ
Трактат відомий у двох редакціях, що мають різні назви. Перша редакція 1776 р. під назвою "Ікона Алківіадська…" зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НА України (ф. 86, N 7). У ній є сліди пізніших виправлень і доповнень, а також примітки, зроблені значно пізніше. У 1780 р. Сковорода переписав і заново відредагував свій трактат. Другий автограф також зберігся — у Харкові, в філіалі Центрального архіву колишнього Міністерства внутрішніх справ. Крім двох автографів, відомо сім рукописних копій цього твору кінця XVIII — початку XX ст.
Вперше уривки трактату були опубліковані Д. І. Багалієм у 1894 р. під назвою "Ізраїльський змій" за другим автографом. Повністю трактат вперше був опублікований 1912 р. В. Д. Бонч-Бруєвичем за тим же автографом. У виданнях АН України 1961 і 1973 рр. основою публікації є перший автограф із пізнішими виправленнями й доповненнями самого Сковороди, які він зробив 1785 р., тобто вже після другої редакції твору.
* Divinus Plato13.
[*] Все-все: по-грецьки пампан, універсум.
[†] Αντιπάθης, συμπάθης — пристрасний, співпристрасний; пристрасність, співпристрасність.
[‡] Quid est techna poetica? Facere ex malo bonum. Quis bonus?.. Caro nihil…24
[§] Manna? Quidnam hoc? Що це? Чудо, а джерело його що? По-слов'янськи чудо є старе.
[**] Емвлима, тобто вкидка, вмітка, вправка. Injectio, insertio, tanquam. Praetiosi lapilli in loculum sive oculum annuli 25.
* Не вимовили ши, лиш сиболет, через це загинули (Книга Суддів).
[††] Глянь! Що означає справжній Содом і Єрихон? За пустодзвоном Єрихон означає пахощі.
[‡‡] Глянь: "Сонце впало. Жінка Лотова повернулась назад — те ж".
[§§] Amplius і до того ж немає. Id est umbra sum et figura; amplius nihilum. Sol est pascha; et ergo sum — solis sol; umbra, umbrae, seu antipascha, id est viceumbra, vicefigura, antitypus29.
[***] Віце-фігура — graece: ὰντίτυπος.
1 Назва трактату походить від так званих алківіадських силенів. Алківіад (бл. 450 — 404 до н. е.) — афінський державний діяч і полководець, учень і друг Сократа, особистість добре знана й описана в античності. Він є одним із персонажів діалогу "Бенкет" Платона, де порівнює Сократа з силеном, всередині якого заховані зображення богів. Взагалі ж силенами називали негарні скульптурні фігурки, порожні всередині, де зберігалися прекрасні статуї. Образ силенів був дуже популярний у середні віки і в епоху Відродження. Так, Еразм Роттердамський у XXIX гл. свого твору "Похвала глупоті" пише про те, що кожна річ має два лиця, подібно до Алківіадових силенів, і ці обличчя не подібні одне до одного. У подібному значенні вживає цей образ і Сковорода, щоб підкреслити різницю внутрішнього (невидимого) і зовнішнього образу речей.
Даний твір посідає визначне місце у філософській еволюції Сковороди. У ньому філософ чітко формулює свою концепцію двох натур (видимої і невидимої, тлінної і вічної) і трьох світів (макрокосму — природи, мікрокосму — людини і світу символів — Біблії). Цим він підводить філософську основу під своє вчення про спорідненість праці й людське щастя. Стверджуючи тезу про вічність створеної Богом матерії і її збереження при взаємопереході речей із одного стану в інший, він утверджує важливість внутрішньої, духовної природи, відкидаючи все зовнішнє, яке є лиш марновірство, забобони й джерело марних суперечок, породжує війни й розбрат. Це стосується також релігійних обрядів, які для багатьох людей замінюють справжню віру.
Щодо форми цей твір характеризується переходом від діалогу до трактату, де думки викладені вже безпосередньо від самого автора.
2 Назва другої редакції твору "Ізраїльський змій" має своїм джерелом біблійний образ, який, як і образ силенів, часто зустрічається у різних творах Сковороди, звичайно майже в одному й тому ж смислі. При цьому важливо, що мислитель використовує цей образ у збірному значенні, узагальнюючи різні біблійні легенди і виділяючи два аспекти його алегоричного тлумачення: 1) плазун, що спокушає Єву, переслідує жінку, яка повинна народити дитину тощо, апокаліптичний змій (дракон) символізує низькі пристрасті, сваволю плоті; 2) друге тлумачення образу змія у протилежному смислі має джерелом біблійну легенду про покарання євреїв за непослух Богові. Спершу вони зазнали нападу смертоносних зміїв, а потім перед ними для вилікування від страху й для нагадування про Бога Мойсей встановив відлитого ним мідного змія. Символом вічності вважається змій, звинутий у кільце.
3 До цих слів, що приписувалися Сократові, Сковорода звертався неодноразово, тим самим підкреслюючи близькість власного життєвого принципу до практичної етики Сократа, до його розуміння закликів до самопізнання, поміркованості й самовдосконалення.
4 Ці думки Епікура викладені у відомому листі до Менекея. Слова Епікура "все природне здобувається легко, а пусте (зайве) трудно дістається" Сковорода творчо розвинув, пов'язавши їх з ідеєю "спорідненої праці", у якій він вбачав головне джерело людської насолоди й щастя.
5 Такий заклик дуже характерний для римського поета Горація, послідовника епікурейської етики, автора заклику "Лови день". Високо оцінюючи Горація як поета і мислителя, Сковорода називав його пророком.
6Луцій Анней Сенека (між 6-3 р. до н. е. — 65) — римський письменник, філософ-стоїк. Ідеї Сенеки використовувались ідеологами раннього християнства. Він закликав до стриманості, чесноти, морального вдосконалення, хоч у житті прагнув багатства й слави. Сенека не був прихильником вчення Епікура. Факт, що Сковорода згадує Сенеку поряд з Епікуром і Горацієм, свідчить лише про однакові симпатії мислителя до епікуреїзму і стоїцизму.
7 "Надто пізно жити завтра" (лат.).
8 Мова йде про перекручення вчення Епікура, який начебто закликав до нестриманості в насолодах, аморальності й розпусти. Особливо такі нападки характерні для середньовічної філософії, коли проповідувався аскетизм і стриманість у почуттях. Сковорода відкидає перекручене розуміння етики Епікура. Він полемізує з Плутархом щодо епікурівського розуміння насолоди й щасливого життя.
9 "Свиня із стада Епікура" (лат.) — так жартівливо називав себе Горацій у деяких своїх творах (див. "Послання", 1, 4, 16).
10 Називаючи Платона "боговидцем", Сковорода хоче підкреслити, що грецький філософ не зупинявся на пізнанні видимої, зовнішньої сторони явищ, а проникав у сутність речей.
11 Теорія чисел Піфагора і числова символіка давньогрецького філософа тривалий час привертала увагу Сковороди. Ідеї Піфагора своєрідно переплітались у нього з триєдністю невидимої натури.
12Катон Старший — фантастичний звір, описаний у середньовічних "Бестіаріях" та "Фізіологах".Ціцероновим названий тому, що Ціцерон присвятив йому свій твір "Про старість", із якого Сковорода й запозичив наведені думки.
13 Божественний Платон (лат.).
14 Тут Сковорода, виступаючи проти марновірства й забобонів, породжених буквальним розумінням Біблії, її текстів та легенд, показує, до яких згубних наслідків це призводило, зокрема, до зруйнування Єрусалима римським імператором Титом Флавієм Веспазіаном під час повстання в Юдеї 66 — 73 рр. Як встановив Л. Махновець, одним із джерел подібної оцінки дій Тита є уявлення про особу імператора, почерпнуті Сковородою з опери "Милосердя Титове". Філософ говорить також про розорення Царгорода (Константинополя) у 1453 р. турками і про різню в Парижі 24 серпня 1572 р. між католиками й гугенотами, яка ввійшла в історію під назвою "Варфоломіївська ніч".
15 "Бог дарував нам цей спокій" (лат.) — ці слова взято з Першої еклоги книги "Буколіки" римського поета Вергілія Публія Марона (70 — 19 р. до н. е.). У "Буколіках" Вергілій зобразив спокійне й розмірене життя землеробів і пастухів таке близьке самому Сковороді.
16 Це оповідання є своєрідним опрацюванням апокрифічної легенди, яка зустрічається, наприклад, у відомому перекладному збірнику "Велике дзеркало", складеному 1605 р. на основі середньовічних збірок. Воно відоме з Сокальського рукопису XVIII ст., з рукописної збірки І. Франка у бібліотеці НТШ у Львові (див. Хрестоматія давньої української літератури. — К., 1967. — С. 748 — 749). Сковорода переказує цей сюжет, переосмислюючи його в дусі власного розуміння "начала" й "вічності".
17 Тут Сковорода, нехтуючи відмінністю між названими категоріями людей, підкреслює властиве їм усім прагнення до пізнання "невидимого начала". Маги — спершу перські й халдейські жерці (тому їх називали ще й халдеями); волхви — за Біблією, пророки, що сповістили про народження Христа; гімнософісти — давньоіндійські мудреці.
18 Верховні жерці у Стародавній Греції.
19 Сковорода вказує на зв'язок своєї концепції двох натур і розуміння вічності матерії з ученням Платона про ідеї — духовні сутності, які відображають "істинне буття" речей.
20 "Матерія вічна" (лат.).
21 Заратустра — див. примітку 29 до діалогу "Кільце". Сонце у вченні Заратустри символізує мудрість божества, його недремне око. Стародавні перси поклонялися сонцю і день відпочинку називали днем сонця.
22 Виходячи з того, що Біблія є світ таємних, символічних образів, Сковорода критикує ідею створення світу, описану у Книзі Буття, оскільки вважає населений світ вічним у часі й безкінечним у просторі. У зв'язку з цим він вказує на суперечності у редакціях відповідних місць у єврейському та християнському текстах Біблії.
23 Півень.
24 "Що таке поетичне мистецтво? Робити з поганого (злого) добре (гарне).