Розтискав зуби, довго й тяжко дихав, потім наливав рідини з пляшки, залпом випивав і лягав спати.
Любов! Він надкушував мене, а я радів! Радів, що хоч чимось допоміг, хоч якось полегшив його біль. А ви говорите…
Пауза.
Балерина. А що ж він, ось так у самотності й жив?
Гранчак. У самотності? В нього був Я! Серед людей він теж мав друзів. Серед СПРАВЖНІХ людей! Іноді вони заходили до мого господаря, до ранку сиділи, пили, гомоніли! Їм теж у житті дісталося… Довго й часто про це розповідали. Але вони – сильними були! Раділи, сміялися, жартували одне над одним… Співчували… Мого господаря "Контуженим" називали…
А ви говорите – ЖІНКИ..! Навіщо вони?! І без них у світі може бути весело.
А справжня любов, така, щоб до самого кінця, до того моменту, як зникнути назавжди..? Ви таке бачили? А я – бачив! Той же колишній господар… Я був із ним до самого кінця! Пам'ятаю, затиснув він мене в руці, міцно-міцно, а сам голову на стіл поклав. За мить перед цим – розповідав мені щось, сміявся, аж раптом захрипів. Я подумав, що от-от мене зубами затисне, черговий приступ почався… Ні, похрипів трохи і все, заснув… Мене з руки так і не випустив. Довго так пролежав. Я гукав його, але даремно… Потім зайшли якісь люди, їх було багато, ледь мене витягнули з його руки, а Господаря кудись забрали. Він так і не ворухнувся… Так він і зник НАЗАВЖДИ. Через якийсь час з'явилася та, ЖІНКА! І перетворивсь я з ТОВАРИША на МИШОЛОВА! І тримала вона мене весь час у кутку, на підлозі..!
Можливо, воно і краще, коли ми зникаємо назавжди раніше, ніж вони..?
Пауза.
Балерина. Виходить, що люди створюють нас не тільки з любов'ю?
Самовар. Життя створює життя!
Балерина. Стривайте, коли так, то люди можуть вдихнути в нас життя, не створюючи, а лише за власним бажанням?
Дзеркало. Виходить – можуть.
Балерина. А коли так… Пригадуєте, Чашка розповідала, що одного разу вже втрачала свідомість і нічого не пам'ятала?.. Ну, тоді, коли тріснула…
Речі погодились.
Балерина. А ще згадувала, як перше що почула – це звинувачення Гранчака?..
Гранчак (гаркнув). Пам'ятаємо! То до чого ти ведеш?
Балерина. А до того, що наш Дідусь вже повернув її того разу… Можливо, може це зробити знов..?
Гранчак. От дурна! Повернув? Звідки? То й що?
Але Балерина вже його не слухала. Вона підбігла до дідуся, встала навколішки і надривно почала просити…
Балерина. Дідусь, милий Дідусь… Благаю, допоможи. Ти людина, а ми – лише речі, але я знаю, що ти любиш нас, хоча й не чуєш і напевно не розумієш. Так, ми всього лише речі. Невідомо ким зроблені й невідомо для чого існуємо, але сталося так, що з чиєїсь людської волі ми розуміємо й відчуваємо. Я знаю, ти добрий. Насправді – ти дуже добрий! Ти вмієш любити і дарувати тепло! Так, тепло і любов! Так приємно, коли ти торкаєшся мене… хай хоч для того, щоб протерти пилюку чи уставити у валізу, байдуже – головне, я відчуваю твоє тепло і любов…
Знаю, ти не чуєш мене зараз, але сподіваюсь… Я й сама не відаю, на що сподіваюсь… Просто мені так хочеться, щоб Чашка знову повернулася до нас… Щоб ми знову могли говорити з нею вночі… Чули ті нескінченні суперечки з Гранчаком… Будь ласка, благаю – поверни її! Ти ж людина, ти ж можеш! Ти все можеш, бо ти – ЛЮДИНА!
Пробач мені, що я не можу скрасити твою самотність, як не можу зрозуміти ані людських вчинків, ані людських бажань… Так, ви інші. Ви геть інші. У вас свій світ, невідомий нам шлях і незрозуміла нам мета, але ти можеш! Ти все можеш! Ти – людина! Ти – наш ГОСПОДАР.
Благаю! Допоможи Чашці, поверни її!
Самовар. Зупинись. Усе це марно.
Дзеркало. Хай говорить…
Самовар. Навіщо? Хіба хтось із речей робив таке раніше?
Дзеркало. Ні. Я такого не бачило…
Самовар. Тоді навіщо?
Дзеркало. Саме через те, що ніхто раніше не робив…
Самовар. Але ж…
Дзеркало. Це потрібно їй!
Балерина (роблячи марну спробу заплакати). Допоможи, благаю, допоможи. Почуй. Благаю, почуй мене! Я, навіть заплакати не можу… Байдуже! Хай я ніколи не зможу плакати. Хай я ніколи не зможу говорити ні з ким. Хай я ніколи не зможу ворухнутися… Тільки почуй мене і поверни Чашку…
Балерина впала перед ліжком і продовжувала просити пошепки, ледь чутно…
Балерина. Допоможи, благаю, допоможи! Допоможи…
Гранчак. Марно вона це робить… Не допоможе це.
Дзеркало. Чому ви так вважаєте?
Самовар. Не допоможе їй старий, навіть якщо почує…
Гранчак. Так… не допоможе. Їй тепер взагалі жодна людина не допоможе..!
Дзеркало (із сумом). Чому ВИ так у цьому переконані?
Гранчак (сумно). Бо уламки Чашки змела і забрала прибиральниця. Ще одне підтвердження того, що всі біди саме від них – від жінок!
Балерина підвелась на ноги. З пригніченим виглядом підійшла до речей, з докором подивилася на них.
Балерина (починає ледь чутно). Ні… ні..! Цього не може бути! Ви помиляєтесь! (кричить) ВИ – ПОМИЛЯЄТЕСЬ! Так, Чашка розбилася. Так, прибиральниця забрала їх… Але ж… Але ж ми тут зараз стоїмо і розмовляємо. Ми – не люди, але чому? Чому ми СТОЇМО І РОЗМОВЛЯЄМО? Навіщо тоді нам думки? Так, хай вони не наші (дивиться на Дзеркало) – людські, але ж вони в нас, значить – НАШІ! Навіщо дарувати нам це і відбирати все інше? Не знаєте? А я ладна віддати все, стерпіти будь-який біль. Так, БІЛЬ! І не зиркай на мене, Гранчак! Так, у мене немає серця, але я добре знаю, що то таке! Біль, аби тільки Чашка повернулася…
Балерина затулила обличчя руками й відбігла від речей, впала навколішки перед ліжком із старим.
Самовар. Шкода її…
Якийсь час речі мовчали.
Самовар. Цікаво, а люди..? Люди до кого-небудь звертаються, коли їм стає дуже боляче..?
Дзеркало. Напевно, що звертаються.
Самовар. А до кого?
Дзеркало. Ймовірно до іншої…ЛЮДИНИ…
Пауза.
Гранчак. Не знаю… Мій колишній господар завжди до мене звертався… і до пляшки…
Самовар (не звертаючи увагу на репліку Гранчака, звернувся до Дзеркала) І як? Допомагає?
Пауза.
Дзеркало (ледь чутно і сумно). Ні…
Старий ворухнувся в ліжку, за вікном світало. Речі стояли на своїх місцях.
Позіхаючи і постогнуючи від болю, дід усівся у ліжку, здивовано роздивлявся речі. Щось пробуркотів про себе, наче чогось не розуміючи. Потім підвівся, почав розтирати зап'ястки.
Раптом задзвонив телефон. Дід, після кількох спроб, все ж таки взяв його в руки, здивувався незнайомому номеру, що висвітив екран, підніс телефон до вуха й відповів:
Дід. Алло!
Прибиральниця. Це я, не вішайте трубку, прошу… Дайте мені сказати…
Дід (незадоволено). Чого ви хочете? Взагалі, звідки у вас мій номер?
Прибиральниця. Прошу, вислухайте мене… Я дуже шкодую, що вчора так усе вийшло з чашкою… Повірте, я не хотіла…
Дід. Хотіла, не хотіла… Яка тепер різниця?!
Прибиральниця. Але… Для мене є. Послухайте ж ви мене! Я цілу ніч не спала.
Дід. Співчуваю..! Чудово! Мало того, що ви зіпсували мені настрій вчора, то вирішили зіпсувати його ще й сьогодні!? Невже обов'язково будити людину, аби повідомити йому про те, що вам не спалося всю ніч?!
Прибиральниця. Навіщо ви так? І брешете навіщо? Я же знаю, що ви не спите! У вас хворе серце, та й з печінкою негаразд… ви встаєте о п'ятій щоранку, а о пів на шосту вам необхідно прийняти ліки…
Дід. Звідки ви знаєте?
Прибиральниця. Не має значення. Краще скажіть, вашу руку крутить к зазвичай чи сьогодні не буде дощу з мокрим снігом?
Дід. Буде!.. А про це ви звідки знаєте? В кінці-кінців, звідки у вас мій номер телефону?!
Прибиральниця. О, повірте, це не має жодного значення… Скажу лише, що я його взнала буквально вчора. Знаєте… Я весь вечір і всю ніч проплакала. Дуже хвилювалася. Пригадую, як ви вчора уходили… Здається, ви говорили мені усіляку гидоту..? Знаєте, а я того зовсім не пам'ятаю…Пам'ятаю тільки гіркоту в ваших очах…
Я, дурна, спершу й значення не придала. Подумаєш, якась стара чашка… Ви кричати почали… Ну знаєте, як воно в нас на ринку..? Нуі я також… Ви тільки не ображайтеся! Це я так, за звичкою, заради спортивного азарту. А потім… Ваші очі, біль… Я за вас дує хвилювалася! Пробачте мене, дуру необережну!
Дід. Ну, гаразд-гаразд… не варто вам так. Із будь-ким трапляється… але ж, звідки у вас мой номер телефону?
Прибиральниця. Це не має значення! Хто шукає – той завжди знайде!
Дід. Ні! Так не піде! Я спілкуюсь із геть незнайомою людиною!
Прибиральниця. Помилуйте… – ха! Ми з вами мало не кожен божий день на ринку бачимось!
Дід. Так, але… Ви про мене знаєте стільки, а я про вас… Зрозумійте, мені кінець-кінцем незручно… Ви що, все про мене знаєте?
Прибиральниця. Ну що ви, звісно ні! Знаю лише те, що мене цікавило…
Дід. То що ж вам про мене відомо, дозвольте поцікавитись?..
Прибиральниця. Будь ласка! Ви самотні, дітей немає. Життя своє присвятили праці. Ви – шкільний вчитель!
Дід. І це знаєте… Так, я шкільний вчитель, працював поки не вигнали… Дітей стало в школі менше, а я – виявився зайвим. Навіть вахтером брати не захотіли…
Прибиральниця. На жаль – люди невдячні…
Дід. Але дозвольте, а ви?..
Прибиральниця. А що я?
Дід. Ну добре, коли ви вже так мене розговорили й стільки знаєте… Розкажіть кінець-кінцем і про себе. Хоча б ким робили?
Прибиральниця. Це неважливо. Повірте… В іншому житті…
Дід. І все ж..?
Прибиральниця. В іншому житті в мене був чоловік, діти… А працювала я лікарем – хірургом… Але це все було дуже давно… В зовсім іншому житті. А зараз я – звичайна прибиральниця на ринку. Така, якою ви мене добре знаєте. Одинока прибиральниця…
Дід. Але… Пробачте… М-м-м… А… ви…
Прибиральниця. Не має значення… Прийміть ліки, бо забудете. Тиск ще, не дай Боже, підскочить…
Дід. Прийму, не забуду.
Прибиральниця. Ви сьогодні вихідний?
Дід. Так.
Прибиральниця. У вас є плани на вечір? Боже, що я мелю… Плани в самотнього чоловіка…
Дід. І що тут такого?! Так, уявіть собі, в одинокого чоловіка є плани на вечір!
Прибиральниця. Ні, пробачте-пробачте мені, заради Бога! Тільки не кидайте трубку! Я не те… Ні. Я зовсім не те хотіла сказати… Я просто дуже хочу вас побачити сьогодні…
Дід. А… А навіщо вам це? Та взагалі, чому ви моїм життям так цікавитесь. Чи ви в органах підробляєте? І спеціально за мною шпигуєте?
Прибиральниця. Помилуйте… ну який з мене шпигун! Ось так скажеш щось ненароком – і все… Оступишся – й зірвешся… Натиснеш не на ту педаль… Навіть якщо натиснув не ти…
А навіщо я це роблю… Не питайте мене.