іВОНЛ тобі призналася в крадіжках?!
Кіра Карлівна. Ні!
З'являється з таємничим виглядом Л е ок а д ія Л ь в і>в н а.
Леокадія Л ь в і в ,н <а. Дсцроупі Нил Микитович і ти, Кірочко! Я повинна .повідомляй вас... .Ваша дачка, а моя онука, Ліля — злодійка й перебуває у .штишт зграї! Так, громадянине прокуроре, нашій Лілі загрожує тюрма! А коли чиїй-небудь блБзькга родичці загрожує тюрма, то в поряднім колі належить робити все, щоб позбутися загрози... Це так натурально... Цим і відрізняємось .ми шд хижих звірів....
Хто виносить сміття з дому? Тільки ненормальна людина, чи не так?
Нил Микитович. І далі що?
Леокадія Львівна. Далі — мовчанка й тайна! Ніхто не повинен прохопитися жодним словом! Вам зрозуміла моя думка? Не розголошувати. Лілю — вивезти з міста. Все приховати. Треба рятувати сім'ю. Мене, вас, Кірочку, Лілю... Поспішайте! Пожежа!
Нил Микитович. Я обвинувачую чужих дітей, а власну дочку приховаю від радянського суду? Так я вас зрозумів?
Леокадія Львівна. Ніхто ж не знатиме! Коли дочка злодійка...
Кіра Карлівна. Ви помилились, мамо,— Ліля не крала...
Леокадія Львівна. Все цілком точно, Кірочко! Зараз поясню. Ти приймала сьогодні гостя. Приймала? Так-от. На власні оці вуха чула... Розмовляв із Лілею сам на сам! Знаєш, хто він є? Начальник їхньої злодійської зграї!
Кіра Карлівна. Нил, вона знов фантазує!
Леокадія Львівна. Ніскілечки не фантазую! Тепер до вас доходить, що це наша тайна?! Моґила...
Кіра Карлівна. Облиште вигадки, мамо!
Леокадія Львівна. Помовч. Простий резондетр *! Наша мовчанка — Лілин порятунок!
Нил Микитович (збирає папери). Степанидо, подзвоніть до прокуратури, що я йду. Одразу ж подзвоніть... Не чекайте на мене. (Виходить.)
Кіра Карлівна. Мамо, ви занапастили найблаго-роднішу людину! Краще б ви мене зарізали! (Плаче.)
Леокадія Львівна. Дурненька. Кажу тобі, що чула на власні вуха...
Кіра Карлівна. Ви завжди чуєте не те, що треба. Яке нещастя мати отаку матір!
Леокадія Львівна. Зараз же замовкни, істеричко!
Кіра Карлівна. Ідіть, киньтеся під трамвай! Це все, що вам лишається! (З плачем вибігає.)
Леокадія Львівна (сама). Істеричка! Боже мій, і у мене отака дочка! Ти раніше сама кинешся під трамвай! За законом зобов'язані мене утримувати, громадяни, до природної смерті! Ну й утримуйте, чорт вас не візьме! Під трамвай?! (Робить фривольний жест, виходить.)
Пауза. Входять Марта Матвіївна й Ліля.
Ліля. Тато пішов. Розмова втрьох не може відбутися.,. Марта, Матвіївн а. Спробуємо вдвох? Ліля. Як хочете.
Марта Матвіївна. Чи зручно буде тут, у кабінеті прокурора?
Ліля. Ви — татова співробітниця, так? Марта Матвіївна. Ні, не співробітниця. Ліля. Чому ж тато доручив вам допитати мене? Марта Матвіївна. Поговорити, Лілю! Ліля. Не бачу різниці.
Марта Матвіївна. Яка ти знервована, дівчинко!
Ліля. Не зношу, коли мені кажуть "ти"!
Марта Матвіївна. Так. Як часто ми не помічаємо, що діти вже виросли, з ними треба розмовляти, як із дорослими...
Ліля. Саме так.
Марта Матвіївна. Батько дуже схвильований. з того, що в цьому столі хтось рився в його судових документах...
Ліля. Вас, здається, це не повинно б хвилювати? Марта Матвіївна. Він сподівався, що ви до нього звернетесь...
Ліля. Намагалась. Не вийшло. Марта Матвіївна. Чому?
Ліля. Тому, що у нас із дітьми, як із цуценятами поводяться! "Сю-сю-сю! Тю-тю-тю!" А ми не цуценята. З нами треба рахуватись. Як з рівними.
Марта Матвіївна. Не виправдую я вашої матері, Лілю!
Ліля. Моєї мами не займайте! Я знаю мамаш і гірших! Заманулось одній удруге заміж вийти,— скік! — вийшла... Куди діти хлопчика од першого шлюбу? Та куди завгодно. Можна підкинути рідні, знайомим. Адже цуценя, йому байдуже... Оселила у якоїсь глухої тітки. Для спокою нового чоловіка. Двісті карбованців — у зуби. Все! А як хлопчик мучився? Я це добре знаю...
Марта Матвіївна. І я знаю! Мати виявила злочинну легкодухість, Лілю!
Ліля. Красиві слова й більш нічого! Нехай би приїхала підтримала сина хоч тепер! Адже він на лаву підсудних сів! Гадаєте, легко там сидіти?! Така жорстока...
Марта Матвіївна. Бона не жорстока,.Лілю, вона — нещасна...
Ліля. Не захищайте її! Клініку, хворих, невідкладні операції— все треба відкласти заради врятування сина!
Марта Матвіївна. Не говори! Не говори! Не смій мені так говорити! Я — Романова матір!
Ліля. Матір?! Його матір? Не може бути... Я такого наговорила... Пробачте мені... Я люблю його,.. Важко бути самій.....
Марта Матвіївна. От ми і вдвох... Рома просив поцілувати тебе, Лілічко...
-Ліля. Ні,, ні, не цілуйте! Він нічого не знає! (Пошеп* ки.) Це я сама подзвонила до карного розшуку, щоб його заарештували! (Плаче.)
Завіса
ДІЯ ТРЕТЯ
Райок наступного дня. Зала засідань народного суду. Сонце сліпуче світить у вікна. Марта Матвіївна та адвокат Михайло Михайлович бесідують. На місцях для публіки — Віктор, Октябри-на, Марат, Пахом Микитович, Степанида.
Михайло Михайлович. Перерва в судовому засіданні затяглася, розумію ваше нетерпіння...
Марта Матвіївна. Але чому раптом оголошено закрите засідання? Адже справа не потребує закритого засідання... Як ви гадаєте, важкий буде вирок?
Михайло Михайлович. Гадаю, поки що все йде нормально. Клопотання судові ми подали, ви знаєте... Помічаєте, яка тямуща суддя?!"
Марта Матвіївна. Не дивно — суддя сама мати. Ви звернули увагу, як добре вона допросила цього школяра... Нил Микитович, прокурор наш, став сьогодні приватною особою?
Михайло Михайлович. Коли дочка його виходить у свідки,— він уже не прокурор по справі... Входить Кіра Карлівна, збуджена, в яскравому капелюшкові, але відчувається, що вона приховує стривоженість.
Кіра Карлівна. Пробачте, я сюди потрапила? Насилу крізь натовп протискалась! На вулиці такий тиск! Чоловік працює тут прокурором — Чуйко... Я не запізнилась? Чоловік не ночував удома,, подзвонив, щоб я терміново з'явилась...
Михайло Михайлович. Пробачте, будь ласка,— дочка не з вами?
Кіра Карлівна. Нащо їй сюди приходити?
Михайло Михайлович. Сідайте,, прошу вас. Входить Нил Микитовичз новим прокурором.
Нил Микитович. Ну, ось, товаришу прокурор,, ви повністю, як то кажуть, в курсі сьогєдаішйшї судової сир-ави'... Матеріалів не подавайте передчасно... Свідка приведено...
Прокурор. Справа нескладна, Ниле Микитовичу. Тільки нащо ви брали додому ці документи?
Нил Микитович. За змістом злочину — справа нескладна, але заборона брати додому стосується всіх справ... Сам себе запитую: навіщо були потрібні оці папери? Звичка, чи що?!
Прокурор. Ще й препогана, Ниле Микитовичу. Що, що, а-стягнення вам забезпечене...
Нил Микитович. І цілком зароблене! •
Прокурор. Вам од того не легше... (Сідає до свого столу, заглиблюється в папери.)
Кіра Карлівна. От і я! Де мені сісти, Ниле?
Нил Микитович. Сідай, де хочеш. Намагайся мовчати!
Мі л і ц і о и е р заводить Рому Бондаря, веде до лави підсудних, садовить. Це блідий юнак у скромній одежі, з поривчастими рухами.
Кіра К а р л і в н .а, Це і є підсудний? Він дуже милий. Нил Микитович. Не місце для теревенів! М ,а р т а Матвіївна. Будь мужній, Ромо. Все йде на добре.
Р о м а. Спасибі, м.амо.
Вартовий. Розмова заборонена, обвинувачений!
Кіра Карлівна. От бачите, Ромо! Як нехороше сидіти на підсудній лаві...
Нил Микитович. Зараз же замовкни!
Кіра Карлівна. Від моїх слів тільки користь... Входить секретарка суду Олімп Г ада Павлівна. Сідає на своє
місце.
Прокурор. Олімпіадо Павлівно, Ганна Іванівна дог дзвонилася?
Олімпіада Павлівна. Так, товаришу прокурор.
Михайло Михайлович. Моє клопотання приєднано до справи, Олімпіадо Павлівно?
Олімпіада Павлівна. Приєднано, товаришу адвокате.
Різко лунає електричний дзвінок. Прошу встати! Суд іде!
Всі підводяться. Входять: суддя Ганна Іванівна — літня жінка, скромно вдягнена, двоє народних за с І да т-е л і в — молодий і датнж. Проходять до столу, сідають. Суддя. Сідайте, будь ласка.
Всі сідають.
Судове засідання продовжується, Запросіть свідка Горіну.
Міліціонер (йде до виходу з зали, гукає). Свідок Горіна! *
Входить Галина Аркадіївна, зупиняється перед столом суду. Вона важко дихає, захекалась, продираючись крізь натовп.
Суддя. Горіна Галина Аркадіївна? Галина Аркадіївна. Так. Суддя. Скільки вам років? Галина Аркадіївна. Шістдесят один. Суддя. Місце роботи?
Галина Аркадіївна. Середня жіноча школа* Класний керівник 10-го класу.
Суддя. Суд роз'яснює вам, свідок, що ви повинні говорити тільки правду, і за неправдиві свідчення нестимете карну відповідальність за 89 статтею Карного кодексу.
Галина Аркадіївна. Буду говорити правду.
Суддя. Що можете розповісти у цій справі?
Галина Аркадіївна. Можу розповісти спостереження педагога, який стикався з героями сьогоднішньої сум* ної справи.
Суддя. Будь ласка, свідок.
Галина Аркадіївна. Від недавнього часу я почала спостерігати у класі, яким керую, підвищену метушливість і нервовість, особливо навколо учениці Чуйко. Я зацікавилася, громадяни судді. Що я з'ясувала? Я з'ясувала, що заарештовано учня чоловічої школи Романа Бондаря, а Ліля Чуйко, пробачте — Лариса Чуйко, є його товаришка і дуже хвилюється.
Кіра Карлівна. Не вигадуйте!
Суддя. Заважаєте судові, громадянко!
Галина Аркадіївна. Я порадилася з комсомолками, з'ясувала їм суть справи, ми вирішили зв'язатись із хлопчиками із школи Романа і діяти разом. Це просто жах, що трапилось! Метою, яку ми собі поставили, було розкриття всіх обставин справи. За випадковими постатями Романа й Лілі могли стояти й справлені вовки! Так воно й вийшло. Ми подали судові документи, які підтверджують наші здогадки. Суд уже мав можливість допитати наших учнів, які присутні в залі суду,— мені здається, картина ясна... Спитаєте мене, як я недогледіла? Мої неодноразові звернення до матері Чуйко не дали результатів...
Кіра Карлівна. Ви більше паніку розводили. Не займайте моєї дитини!
Суддя. Громадянко з публіки, встаньте! Яке відношення маєте до учениці Чуйко?
Кіра Карлівна. Як яке?! Я — мати!
Суддя. Ви порушуєте порядок судового засідання! Сідайте!
Октябрина. Вона нас вигнала з квартири!
Віктор. Ти не на вулиці!
Мара т. Поважай суд, Октябрино!
Суддя (дзвонить). Ми вам не заважаємо, ребята? Нагадую, тут не збори, а народний суд.
Октябрина. У нас додаткові свідчення!
Суддя. Ви вже свідчили, ребята? Коли буде потреба, суд вас викличе.