Підгайний. Я по двічі не загадую!
Варфоломей. Слухаю, пане. (Набік.) От тобі і дубки!.. (Пішов.)
Підгайний. Та зараз поклич до мене Юрка.
Діброва (скрикнув). Юрка? Ах!.. (Захитався і впав.)
Орися (з ляком). Боже мій!..
Підгайний. Що-що таке?
Орися. Не знаю... Там, Петро Петрович...
Підгайний. Що там трапилось?
Прохор (підбіг до Діброви). Погане діло, пане. Господин капольмейстор ...
Підгайний (хутко іде до домка). Що з вами, Петро Петрович? Розступітесь, дайте вітру... (Підійма Діброву з Прохором, Орися і двірські навкруги.)
Діброва (ледве промовля). Слава Богу, що діждав... Приїхали... Життя мене покидає... Путь пройдено... Настав фінал... А Юрка... Його я послав по лікаря, не гнівайтесь...
Підгайний. Ви мали на те право, за віщо ж гніватись?
Діброва. Спізниться лікар... Аристарх Рафаїлович, простіть... не догодив...
Підгайний. Я завжди був вами довольний.
Діброва. Світ в очах гасне... Де панна Орися?.. Не бачу...
Орися (підходе). Я тут, Петро Петрович.
Діброва. Вповайте на Бога... Аристарх Рафаїлович, Юрко... Талант надзвичайний!.. Ради таланта, Богом заклинаю... Талант... (Помирає.)
Підгайний. Пером тобі земля, невтомний робітнику! Однесіть же небіжчика в кімнату та приберіть його в Божу дорогу. Бартоломею! Зараз послать до попа, щоб ударив у дзвін по помершому; дяк щоб зараз ішов читати псалтиря. Скажи, щоб троє день по селу не чутно було ні співів, ні танців, бо це преставилась правдива і щира душа!.. (Іде.)
Підгайний. Поплач, поплач... Він стоїть того, щоб його оплакати!..
Завіса. ДІЯ ТРЕТЯ
Сад. З правого боку бесідка, густо заросла виноградом, посередині тополева доріжка, з лівого боку, на першім плані, причілок панського будинку. Внизу, у підвальнім етажі, невелике віконце з залізними ґратками.
ЯВА 1
Софія, Палажка і хлопець.
Софія (у вікні). Бігай та скажи моїй сестрі Прісьці, що я вже четвертий день сиджу в* льоху замкнена. Хлопець. Зараз побіжу. (Побіг.)
Софія. Невже Мокрина мені набрехала про панночку? За віщо ж вона підвела мене під панський гнів? Піди розпитай її, Палазю!
П а л а ж к а. Не піду. Годі вже тобі з мене дурочку строїть, не піду!
Софія. Кажу ж тобі, що так любо пан зо мною розмовляв, як зустріла я його на великім шляху, так пригортав, цілував, милував!.. Тепер мене кинуто в льох, як злодійку або душогубку!
Палажка. Ось, до речі, Яків іде, його попрохай; а мене більш і не клич до себе, не згоджусь я тобі ні на яку послугу, бо боюсь!.. Прощай! (Побігла.)
ЯВА 2
Яків і Софія.
Яків (підходе до вікна). Сидиш, пташко-кінарко? А чому ж голосно не співаєш?.. Мене теж позавчора посадовили, потім ослобонили. Ослобонили і не били, от так штука. Вартоломей і лози намочив і зубами скрипів!.. Що ж воно оце означа, що завжди били, а тепер не б'ють? Загадка, та ще й не проста! А тебе за віщо держать?
Я к і в. А я тобі скажу, за віщо. Панська ласка до порога, розумієш? Сьогодня ти люба, а завтра геть з очей!.. Вчора капольмейстора поховали, чула? Півчі співали, музики грали... Всі були зодягнеш в чорне, брузументи... Сумно, так сумно було!.. Півчі і музики плакали, з двірських дехто теж плакав... А спитай, чого вони плачуть? Неначе на цім світі краще, чи що? Я не плакав, не зміг... Ще відтоді, як віддали мене в обученіє у город, так ще відтоді вибито з мене всі сльози. Дома я був у матері одинчик, пестований, а. хазяїн попався мені катюга! Ох, скілько він сили з мене взяв, аж страшно згадать!.. Мене двічі з петлі вирятовували... Спасибі, один підмайстерний навчив!.. Каже: "Випий, Яшка, і не буде так бійка дошкулять". З того разу я почав пить, з чотирнадцяти літ п'ю... Чим більш мене хазяїн бив, тим більш я пив. Вернувся я з обученія і думав покинуть горілку, аж і тут за грубиянство мене зразу вихворостили так, що з місяць прокачався... Відтоді я щодня заливаю за галстук. Давно заливаю, мене б'ють, деруть, а я заливаю за галстук... А тепер ні вчора, ні позавчора мене не били. Правда, загадка?
Софія. А пан вчора був на кладовищі?
Яків. Був, такий сумний!.. Помрем всі... І я помру, і пан помре... Може, пан того і сумовав?.. Сумуй не сумуй, а не одвер-тишся. Я згоден хоч і зараз руки скласти. Нема мені кого покидати, нема за ким і жалкувати. І за мною ніхто не пожалкує. Стало буть, кругом — квит. Тілько одна думка ще цікавить мене: що буде, як люде й справді діждуться волі! Подуріють, показяться!.. Хотів би я хоч один день дихнути волею, а тоді вже і вмерти!..
Софія. Ви чули про панночкин гріх?
Яків. Про який гріх?
Софія. Невже ви нічого не чули?
Яків. Ні!
Софія. А панна не хвора?
Яків. Здоровісінька, сьогодня її бачив. Правда, що вчора на кладовищі її не було. Софія. Де зараз пан?
Яків. Поїхав до когось у гості, ще вчора на ніч. Софія. Якове, зробіть мені одну ласку, я знаю, у вас щира душа!
Яків. Горе мені з тією душею. От коли б мені Вартоло-мейова душа.
Софія. Зробите?
Яків. Зроблю дві або й три. Кажи, яку? — Софія. Мені треба бачити бабу Репиху. Нате вам ось карбованця і віднесіть Реписі і скажіть, щоб зараз прийшла сюди.
Я к і в. Чи ти не чарувать часом задумала пана? Я не згоджуюсь на таку послугу. Правдою все зроблю, а брехнею ні. Мій вхвал такий: "По правді роби, по правді й очі вилізуть".
Софія. Борони мене, Боже, чарувати!.. Ні, мені треба правди довідатись про одне діло.
Яків. Гляди, не обдури мене. Піду і зараз притаскаю тобі Репиху. Слухай, Сохвіє! Ти, може, хочеш втекти, так я тобі і без баби дам пораду: сокира або терпуг — і на волі!
Софія. Спершу треба з бабою порадитись.
Я к і в. Як знаєш. А я тобі і шлях покажу, куди і як втікати. Ну, піду по бабу. (Взяв карбованця і пішов.)
ЯВА з
Дося (іде через сад). Що це і досі не видко Репихи? Відколи панночка її дожидають... Може, дитя заслабло? Як на голках ми з нянькою день і ніч. І коли цьому край буде?
Софія. Здрастуй, Досю! Дося. Цур тобі, як злякала! Софія. Підійди ближче. Дося. Чого?
Софія. Боїшся? Дося. Кого? Софія. Бартоломея.
Дося. Ну, це ще хто його зна, хто тут старший, чи Бартоломей, чи мій дядько бухветчик?
Софія. Чи вже пан довідався про панночкин гріх?
Дося. Про який гріх? Слухай, Сохвіє! Я тобі не тітка Мокрина, от що. У мене язик коротший!.. Може, був гріх, а тепер його нема!
Софія. Хіба панночка задавила дитину?
Дося. Пипоть тобі на язика, бешиха тобі на мордяку!.. Ач, з якого краю забігла!.. (Хутко пішла.)
Софія. Ага!.. Є гріх, є!..
ЯВА 4 Варфоломей і Софія.
Варфоломей. Так он яка новина: Юрко втік! Я таки завжди, як гляну було на нього, зараз так і подумаю: втече! І от на моє й вийшло!
Софія. Вартоломею!
Варфоломей. А далі як? (Одвертається.)
Софія. Це ви так зо мною поводитесь?
Варфоломей. А ти ж хто така? (Дивиться.) А, я й не пізнав вашого свинятельства, вибачайте!.. (Кланяється.) Така примітна парсона, а я й шапки не зняв... Ще раз вибачайте!
Софія. Такої честі діждалась?
Варфоломей. Кому честь, а кому й по потилиці. Я їй руки цілував, а вона он як мені віддячила? Що ти таке панові наплела, що вони тебе зненавиділи,— га? Дубки випрохала? Я тебе тепер теж Ненавиджу... Я тобі дубків повік не забуду!..
Софія. Воно, мабуть, і завжди так, що при лихій годині й приятелі стають ворогами!..
Варфоломей. Ну-ну, ти мені такого не кажи!.. Доки ти була пайовою полюбовницею, доти я тебе й почитував; а тепер, як ти панові спротивилась, то й я тобою гидую, по всій хворменній правилі гидую!.. Ось постривай, завтра ми тебе зодягнемо у пістрьову спідницю та в личаки, обмажемо косу смолою, ще й пір'ям присиплемо, як колись Прісьці, та й гайда на хутір гиндичат та гусенят доглядати.
Софія. Та швидш удавлюсь, ніж дамся на знущання!.. Не діждете!..
Варфоломей. Побачимо. Будуть тобі дубки не раз гика-тись! (Пішов.)
Софія. О іроде, випортку чортячий!..
ЯВА 5
Яків, згодом Репиха. Яків. Сохвіє, плачеш?
Софія. Не до плачу мені... Де баба Репиха?
Яків. А я, Сохвіє, випив... Осьдечки і відьма повзе.
Репиха (виходе). Сам ти відьмак.
Яків. Диви-диви, як очі вирячила!.. Хочеш мене стріскати? Чортового батька вгризеш!..
Репиха. Скаженим був змалку, таким зостався і др останку.
Яків. Я не гадючого кодла, то ж гадюка міняє шкуру. Піду бунтовать!.. Бий шкуру барабанную, на те вона і шкура! Підмочуй та дужч виколочуй!.. (Пішов.)
Репиха (Софії). Це ж за віщо на тебе напасть? Була полюбовницею, тепер стала колодницею?
Софія. Лихо не по деревах ходить, а по людях.,. Рятуйте мене, бабусю!
Репиха. У чім же ти провинила?
Софія. Скажете ви мені правду?
Репиха. Чи людську правду, чи Божу? У котрій хаті правда стоїть за порогом, там їй і на язиці нема місця... Божу ж правду кажуть тілько одному Богові!..
Софія. Мені ви скажете правду?
Репиха. Яку зручно, таку й скажу!
Софія. Скажіть мені про панночкин гріх.
Репиха (жахнулась). Який гріх?
Софія. Де панночкина дитина?
Репиха. Ти, певно, збожеволіла? Цур тобі — пек! Тікати від тебе мерщій!..
Софія. Ага, ховаєте очі? Мокрина казала!..
Репиха. Бодай Мокрині посліпило!.. Брехня, сімсот, десятьсрт раз брехня!
Софія. Докажу я, на всіх докажу, не виховаєтесь!..
Р е п и х а. Навіженна, неприторенна!.. На тобі твого карбованця, хай йому враг!.. Брехня, сімсот, десятьсот раз брехня!.. (Кинула в вікно гроші і пішла.)
С о ф і я. Є, є гріх, я певна в тім!.. Швидш визволитись треба з льоху!..
ЯВА б
Прохор і Софія.
Прохор (подає в вікно Софії пиріг). На! Сестра прислала тобі пирога, тілько нікому не кажи, що я приніс, чуєш? Софія. Дядьку Прохоре! Чи пам'ятаєте ви, що я була до
вас доброю?
Прохор. Пам'ятаю і ніколи не забуду. Добра я ніколи не забував. Ти завжди мене частувала... молодця!..
С о ф і я. Я дам вам п'ять карбованців, ось нате карбованця на задаток. (Дає.)
Прохор (дивиться на гроші). Справді карбованець.
Софія. Допоможіть мені утекти звідси.
Прохор. Хй!.. (Аж присів зо страху.) Втекти?.. Таке страшне кажеш... П'ять карбованців даси?
Софія. Принесіть мені сокиру або терпуга.
П р о х о р. Я принесу сокиру або терпуга, а ти визволишся, потім як тебе упіймають — викажеш на мене?
Софія. Щоб я не діждала святого причастя, щоб мене земля не прийняла, коли викажу!..
Прохор. Даси, кажеш, ще п'ять карбованців, чи з оцим п'ять?
Софія.