Демко, От, чи довго побула у прикажчиків, а вже їй тісно в нашій хаті. А тобі, Варко, наша хата не здається тісною?
Варка. Ні!
Демко. А мене вона неначе давить. Ось і зараз неначе аж закрутилася перед очима... Ач, як крутиться. Пожив у Кийові, у купців в хоромах, то тепер зовсім не можу жить в тісній хаті; давить та все крутиться! Не можу. Як запишемось у купці, куплю великого дома.
Варка. Тільки щоб ближче до церкви, біда як люблю слухать, як дзвони ревуть!.. Як ще була малою, то, було, на Великдень цілий день висидю на дзвіниці та все слухаю, як дзвони ревуть!..
Вареник. А чи пам'ятаєте ви, братець, що сьогодня у старшини беседа?
Демко. Знаю, а далі що?
Вареник. Що?
Демко. Придивись мені в вічі гарненько і вгадай, про віщо я думаю?
Вареник. Туман, туман в очах, не зрозумію ваших дум!..
Демко. Хочу тобі подарувать сердука братового. (Іде до скрині, вийма старого сердука і дає Вареникові.) Нікому не дав би, а тобі на; на та знай мою добрість! Плюнув тобі в твар і вже наградив, розумієш?
Вареник. Братіку родненькой!.. Дементій Васильович! Взяли ви цілком мою душу і моє серце під ваші ножки!.. Вірите ви, що я вам добра бажаю?
Демко. Ну, а як вірю?
Демко. На!
Вареник (цілує). Позвольте і другу. (Цілує.) Через десять год у нас буде миліон триста тисяч!..
Демко. Коли б же то. Тільки от що: грамоти я не дуже.
Вареник. Довчу, єй-єй довчу!
Демко. Скільки кажеш мильонів тисячів?..
Вареник. Або плюньте мені зараз ще раз у твар і проженіть з-перед своїх ясних очей, або ж скажіть: "Вірую тобі, Овсію, роби так, щоб добре було!.."
Демко. Та я давно вірую тобі, Овсію!
Вареник. Робить діло?
Демко. Роби!..
Вареник. Щоб на всю округу! Демко. На всю округу!
Вареник. Братіку, через десять год миліон триста тисячів!
Демко. А давай оце зараз приймемось за грамоту? Вареник. Можна. Давайте книгу! Я вас у три місяці до всіх наук призведу!.. Демко. Коли б же то!..
ЯВА 6
Ті ж і Зінько.
Зінько (до Вареника). Ось вийдіть, будь-ласка, на часинку з хати.
Демко. Навіщо?
Вареник. Зіновій Дементович, я ж у вас як свій. Вже й побратався з вашим папашою.
Зінько. Це таке діло, що треба з отцем наодинці.
Демко. Я догадуюсь... Вийди, Овсію.
Вареник. Може, одійти в куток? Я затулю вуха і...
Зінько. Пожалуста, вийдіть!
Вареник виходить і потім підслухує біля дверей.
Демко. Це ти чи не про Марину знов? Зінько. Про неї...
Демко. Я тобі раз сказав, що вона тобі тепер не під масть, то й годі про це.
Зінько. Ви тоді, може, в серцях сказали?
Демко. І тоді сказав, і тепер те ж скажу: моя воля, щоб ти сватав прикажчиківну.
Зінько. Цього не буде.
Демко. Як-то не буде, коли мій плант такий, щоб прикажчиківна була мені невісткою? Зінько. Моєї волі на те нема. Демко. Я тебе не питатиму! Зінько. Піп спита. Демко. Та ти як це зо мною?
Зінько. Так, як і завжди... А от ви, тату, тепер зо мною не так.
Демко. Я від свого слова не відступаюсь. Зінько. Вже відступились. Демко. Та ти зо мною на сварку?
Зінько. Борони мене, Боже! Слова зневажливого вам не скажу.
Демко. Та я тебе вижену з подвір'я!
Зінько. Нащо ж виганять? Коли вже я вам так спротивився, то я й сам піду.
Демко. Геть з очей! Це тебе дядько твій Серьога навчив? О, то розумний! Тільки мені тепер на нього плювать. Знаєш ти, де розум, знаєш? У партманеті! Там він увесь! Щоб я більш про Марину і не чув...
Зінько. То, певно, не почуєте більш і про мене! (Хутко пішов.)
Демко. Що то як воно не образоване, то скільки мороки з ним ще наберешсяі
ЯВА 7
Варка, Вареник і Демко.
В арка. Що це з Зіньком?
Вареник. Одні дурощі, заспокойтеся.
Варка. Промовив: "Прощайте, мамо!" А очі йому так зразу і залились сльозами!
Демко. Кремезний, сплоха його не нахилиш...
Вареник. Отакий точнісінько замолоду і я був. Покійні батько звеліли мені сватати Василину, а мені, вірите, гидко було тоді на неї й глянути! Тепер вже ми привикли одно до другого... Я й кажу батькові: "Утоплюсь!" Побіг у берег, зупинився у вербах та й дивлюсь, чи біжать батько мене рятувати. Бачу, що ніхто про мене не турбується, навіть і батькові рідному байдуже, я й подумав: з якої ж я речі втоплюсь? На другий день поблагословився та й пішов до Василини за рушниками. І от, бачите, і по сей день дітей годуємо...
Демко. Та копитали наживаєте?
Вареник. Верно! Інакше не варто і на світі жити.
Демко. А піди, Варко, подивись, що Зінько робе? Нічого йому не кажи, а тільки подивись.
Варка пішла.
Він перш ніколи, щоб упоперек мені...
Вареник. А тепер забрав собі в голову. Отут, верстов за двадцять, розказував сьогодня один проїжджий, так який случай? Живуть, каже, собі отець з сином в миру, хазяїнують, і слава скрізь іде про них, що хазяїни на всю губу! Батько сказав слово синові, син согрубив; батько вдруге, син ухопив дрючка та батька по плечах... Он який тепер розбезсовісний народ вилуплюється! І куди тільки совість людська поділася? Одначе довго судебного пристава нема.
Демко. Доки прибуде, давай повчимось грамоти.
Вареник. Можна.
ЯВА 8 Ті ж і Варка.
Демко. А де він?
Варка. Кажуть, подався на гору, у город би то, чи що. Демко. Ач, який упертий! Де не блукатиме, а вернеться додому; не ясла йдуть до вола, а віл до ясел. Вареник. Верно.
Демко. Одначе годі про це, є важніші діла. Варваріє, іди собі куди-небудь, бо ми зараз за грамоту приймемось.
Варка. А може, й мені цікаво послухати, може, і я навчусь одного-другого слова?
Демко. Тобі грамота не потрібна.
Варка. Чому?
Вареник. Без нікоторої надобності, один тільки гріх!
Варка. А я, було, Господи, як люблю слухати, як ще Зінька брат Серьога вчив читати. Шкода, що тільки одну зиму вчив.
Демко. Ще мало вчений, а вже супроти отцьовської-материної волі йде!
Варка. Тадже ж ти й старий вже, а вчишся грамоти.
Демко. Мені нема проти кого йти. Опріч того, я, вчусь задля кумерції.
Варка. Як почне було Зінько читать, то я слухаю-слухаю, а далі й задрімаю, і почне мені вчуватись, що нібито котик муркоче під самісіньким вухом. Я, Господи, як люблю, щоб котик мені муркотав.
В,а р е н и к. Жінці наука одна: слухать мужа і покір-ствувать йому. А грамота один тільки гріх!
Демко. Баб'яча голова, конешне, не до книжки зліплена, а до печі. Аж осьдечки знайшов книгу! (Бере з запічка книгу і сіда за стіл.) Почнемо! Може, спочатку вип'ємо по чарці рому?
Вареник. А вам як у нутреностях?
Демко. Та так, ніби просе трохи.
Вареник. А єжели просе, так треба й дати.
Демко. Варваріє! Подай там ту пляшку, що чорний білетик наліплений.
Варка пішла в комірчину. Демко почина читать.
Бра, вра, гра, дра, жра.
Варка (гука з комірчини). Тут у цій пляшці нема вже й капелиночки.
Демко. Як-то нема? Може, ти не ту пляшку намацала? (Чита.) Зра, кра, лра... Візьми другу.
Варка. Ось знайшла повну. (Вносить.)
Демко (бере, налива, п'є, потім частує Овсія). Доброго здоров'ячка!
Вареник (випив). Ловкий ромок! Почім пляшка?
Демко. Руб п'ятдесят. Варю, випий з нами. (Частує.)
Варка (випива). Цього напитку я не дуже вхвалила; он те, як-то його, що шипить?
Демко. Донське?
Варка. Еге ж, ото саме таке, що я пристала б його пити хоч і щодня.
Демко почина читать.
ЯВА 9
Ті ж і волосний писар.
Волосний писар (під чаркою). "Науки юношей питают 6, отраду старцам подают!.." Что ж ви, господа, сидите дома, разве не знаєте, де вам слід сьогодня буть?
Вареник. Ми собирались до господина старшини.
Демко. Хотіли трохи повчитись.
Волосний писар. Хоча й сказано, що учення — свєт, а неучення — тьма, но розсуждають еще і так: "Вік вчись, а дурнем помреш". А поетому я нічому не вчусь, нічого не читаю, а тільки щитаю. Сто рублів в год, восім рублів тридцять три копійки в місяць! Таковоє моє жалування. А у мене три сина і чотири дочки. От я й думаю: почему у мене три сина і чотири дочки, а жалування сто рублів в год? Думаючи так, іду я вулицею, взираю через тини. Вижу я, що у Грицьковім подвір'ї ходять кури, гиндики, гуси і всякая прочая живность. От я й щитаю курей: двадцять три! Двадцять три? Нехай би двадцять, а нащо ж ще й три? Починаю я хвилософствувать і видю ясно, що еті три ку-риці — мої! Понімаєте? Тепер вижу я, що у вас в хаті три мідних підсвішника. Хвилософствую я: навіщо ж три? Адже ж три свічки заразом не можна світить? Чий же той третій підсвішник? Хвилософія моя шепче мені: "Твій!" А як він мій, то я його й беру. (Бере підсвішник у кишеню.)
Демко. Га? Варваріє? Це ж що таке?
Волосний писар. Овсію, маю я право взят$" підсвішник чи не маю? Єжелі я не маю права взять цього підсвішника, то ти хіба маєш право, не маючи патента, продавать горілку і під заклад даже давать?
Вареник. Позвольте... потому що у мене совість у моїй душі...
Волосний писар. І в мене вона там же. А закон що гласить? А ви, Дементій Васильович, либонь гніваєтесь, що я взяв підсвішника?
Демко. Не то що, а якось воно...
Волосний писар. А котрий вже місяць у вас пашпорт прострочений? А чи не вгодно вам прогулятись етапним порядком верстов за двісті задля ісходатайствованія нового пашпорта?..
Демко (злякався). Та я ж нічого...
Волосний писар. Краще, як житимем у миру та в согласії. Примером, Овсія Харитоновича за його хвокуси давно треба б і оштрахвовать, і під суд... Одно тільки скажу слово, і Овсій Харитонович — в трубу!.. Одначе ж я не доношу на нього — не через те, щоб він мені був другом чи до вподоби, а що не він перший котолуп, не він і останній!..
Вареник. Коло такого діла інакше невозможно. Як я їх не пожалію, так хто ж їх пожаліє?
Волосний писар. Кого? Пожалуста, не замазуйте мені очей. Ог і ви, Дементій Васильович. Вдаєте ви з себе розумного і образованого, а Овсій валяє перед вами дурака!..
Вареник (хутко частує його). Чудова штука!
Волосний писар (чита ярлика на пляшці). "Ром Ямайский". А, можна! (П'є.) Так от я й кажу...
Вареник (налива). Викушайте ще...
Волосний писар. Не вредно. (Випива.) Овсій валяє дурака, а...
Вареник.