Вона бачила, що мусить скоритися насильству в цій чужій країні з такими дивними звичаями, коли хоче врятувати королівство своєму первородному синові...
Рауль розголосив по всій країні вістку про своє одруження з королівською вдовою і, сяючи щастям, виконував усі забаганки своєї, важко здобутої дружини. А вона, вдаючи перед людьми задоволену своєю долею, черпала повними пригорщами золото з маєтків могутнього графа та будувала церкви, монастирі, палати по всій країні. З того часу походить не тільки абатство св. Вікентія в Санлісі, в Сен-Дені й у Ганон, та в різних ближчих і дальших містечках, але й багаті дарунки церквам, як, наприклад, великий брильянт у катедрі Сен-Дені, що є там і досі.
Оце сповидне щастя глибоко заболіло Елеонорі Оверкській, яка даремно плекала надію на Pay леве протверезіння й одруження з нею. Вона повела слідство над цим несподіваним вінчанням королеви й, довідавшись, що воно було вимушене, задумала діяти. Не довго думаючи, вона вибралася в дорогу й через кілька тижнів з'явилася на авдієнції в Папи Олександра II в Римі. Вона обвинуватила Рауля де Крепі в зламанні обітниці подружжя й на доказ своїх слів приставила підкупленого гайдука, — свідка захоплення й насильного одруження королеви. Це було важке обвинувачення, і Папа наказав архиєпископові Ренсу Ґервасієві дослідити цю справу й покарати винного. Одначе Папа не знав того, що ніхто в Ґаллії, не смів виступати чи свідчити проти Рауля де Крепі й де Валюа та половини Ґаллії. Та й сам король Пилип Перший, що недавно вступив на престіл, не бажав собі розголосу цієї справи ні задля себе, ні задля матері, яку він дуже любив.
І врешті сам Господь поклав край цій романтичній історії, бо 8 серпня 1074 року Рауль помер у своєму маєтку Монтдідіє, і Анна Ярославна залишилася вдруге вдовою. Зразу ж після похоронів вона повернулася на королівський двір, куди не хотіла показуватися від часу свойого насильного подружжя з Раулем, але тільки на те, щоб упорядкувати справи фундацій та роздарувати свої маєтки на Богоугодні цілі.
11. ЕПІЛОГ
Наступної весни невелика валка вирушила з Санліського замку після врочистого Богослужения в щойно закінченій церкві св. Вікентія, у наміренні щасливої дороги для королеви та віконта Рошфуко, що їй товаришів.
На постої в Рейсі старий і глухий уже Бомарше виявив чималу інтелігентність, коли в своїй достойній гості впізнав колишню "перську царівну", вінчану й короновану в його місті.
А через два місяці все населення Восьмиславової Теребовлі висипало за брами міста, щоб вітати поворот київської княжни й ґальської королеви в рідні сторони. Восьмислав із синами виїхав далеко назустріч дорогим гостям, а колишня Маркіза де Шантії, а тепер Княгиня Теребовельська, особисто доглядала всього, щоб гідно прийняти свою королеву. Коли прислуга повідомила про прибуття гостей до міста, княгиня уставила дві свої менші донечки з хлібом-сіллю на замковому ґанку. Побачивши це, королева Анна зворушилася до сліз:
— Ніколи не подумала б, щоб ви, Маркізо, зуміли так пристосуватися до наших звичаїв. Яка ж я вдячна вам за це прекрасне вітання! — вона сердечно розцілувала дівчаток.
Під час вечірнього бенкету старий віконт розказував Восьмиславові різні новини з світу й політики, а королева з княгинею не могли досить наговоритися про все, що їм траплялося від цього трагічного полювання, коли дикий Раулівський вчинок вирвав королеву з кола родини й приятелів, а Маркізу спонукав їхати за чоловіком у невідомий, чужий край.
— І не жалуєте цього, Маркізо? — запитала королева.
— Нітрохи! Я щаслива з моїм найдорожчим Восьмиславом та з дітьми, що стільки радости нам приносять... А також всим серцем полюбила цей гарний край і добрих, милих людей.
— Віконте! — гукнула вона до другої залі, в якій обидва чоловіки розглядали зброю, розвішену на стінах. — Чи пригадуєте цей ангельський спів, що нас так захопив під час коронації в Рейсі?
— Авжеж, пригадую! Ніколи, ні до' того, ні потім, не чув подібного! Але чому питаєте?
— Бо тут матимете нагоду не раз його почути. Восьмислав умисно спровадив дяка з Києва...
Якийсь гамір біля замкової брами перервав їхню розмову, а в дверях появився галябардник:
— З Києва пригнався відділ дружинників! Боярин Дедько просить впустити їх до замку. Він має якісь важливі доручення.
. Восьмислав підвівся з лави й виглянув крізь вікно. — Впусти їх у замкове подвір'я. Боярина проси сюди!
Незабаром у залю ввійшов утомлений і запорошений боярин. Він низько поклонився перед Восьмиславом і зразу почав говорити:
— Князю! Печеніги напали на Київ! їм допомагають москвини! Вони палять і нищать наш святий Київ, людей вбивають, не щадять ні жінок, ні дітей... Андрій Боголюбський вломився в Вишгородський храм і пограбував ікону Богоматері й вивіз до Москви!.. Наші сили слабі, бо молодий князь воює з половцями над Прип'яттю... Мене вислали до вас по підмогу!.. Третій день і ніч у дорозі...
— Ах, варвари прокляті! Немає й року, щоб якась орда не напала на нашу землю!.. — Восьмислав із люті затиснув кулаки й щелепи, та зразу ж стримав себе й кинувся давати накази. — Трубити на тривогу! Зібрати дружину! Ти, боярине, йди й відпічни із своїми людьми. Нагодувати їх і коней! Завтра вдосвіта вирушаємо! А ви, — звернувся до синів, що теж устали від стола та підійшли до батька. — Ідіть спати, а вранці будьте готові в дорогу!
— Господи! Куди? Чому? — вжахнулася Маркіза, — Вони ще такі молоді...
— У Київ! На підмогу! Боронити батьківщину! А що молоді, — нічого! Змість, на турнірі, — дістануть першу лицарську заправу в боях із ворогами! А вас, віконте, прошу залишатися з жінками! Цілий замок і невеличка дружина будуть під вашими наказами.,.
Зокрема потурбуйтеся нашою Королевою...
— Я, Восьмиславе, їду разом з Вами! — залунав у великій залі владний голос Анни Ярославни. Господь Бог привів мене після стількох років у рідний край, саме тоді, коли я може буду йому потрібна...
Ніхто не посмів спротивитися королеві...
ІКОНА ЧИ ДЖІОКОНДА?О. ГАЛЮ з Санлісу.
У ній поєднується Схід із Заходом, Тамошній степ сходиться з нашим лісом, Візантійська культура зливається з романською спадщиною, Козаки з України мчать поруч вершників
Франції.
Свята Софія з Києва, Свята Ґеновефа з Парижу, Свята Ольга, Святий Рауль і Святий Вінкент з Еспанії, промовляють однією сердешною молитвою в палкому ритмі українського танцю чи кантилени шляхетного мінестреля.
Містерія обличчя, чи серця, яка, дев'ять віків тому, змогла поєднати дві країни однією любов'ю, що стала мостом, поданням руки, усмішкою двох незнайомих?
Містерія дзвіниці, ґотично-гострої й лагідно-лукової, що зв'язує вчора і сьогодні.
Містерія французького імени кириличними літерами. Ікона чи Джіоконда?
Анна з Києва — Королева Франції.
* * *
Ця поезія в прозі, написана вченим ченцем о. Галю з Монастиря св. Вінкентія в Санлісі, в ході його студій над історією монастиря й церкви, фундованих Анною Ярославною, 1060 року.
З французької переклала С. Наумович.
ПІСЛЯСЛОВО
ПРО СВ. ЄВАНГЕЛІЮ АННИ ЯРОСЛАВНИ
Недавно на сторінках "Українця" появилася доповідь інж. Вергуна про Євангелію, яку привезла до Франції донька князя Ярослава Мудрого Анна, пізніша королева Франції. Присутність староукраїнської церковної книги на Заході Европи в тих часах, коли книжок взагалі мало було в світі, — це таке важливе свідоцтво нашої давньої культури, що варто цією справою ширше поцікавитися. Зокрема цікаво порівняти тогочасний (XI ст.) культурний стан у західних країнах і в Україні за княжої доби. Деяке світло на ці часи кидає проф. Б. Ширяев у "Руское воскресєніє" ч. 48, послуговуючися свідченнями мандрівників, звідки й беремо подані нижче факти, не звертаючи уваги на фальшиве зараховування нашої древньої історії до спільного джерела трьох Русей". Ось що пише він у статті "Київ часів Ярослава" про Анну, королеву Франції:
"Особиста культура й освіта руської (у Ширяева неправильно: "русской", — С.Н.) королеви Франції набагато перевищала західньо-європейське середовище тих часів. Зберігся документ, підписаний 1063 року королевою й першими вельможами Франції. Він цікавий тим, що тільки одна "Анна Реґіна" підписала на ньому своє ім'я літерами. Всі решта, в тому й король, підписалися хрестиками, бо були неписьменні. Королева Анна переписала була теж знамениту Реймську Євангелію, на яку присягали всі французькі королі до Людовика XVI включно".
Насувається логічно питання, чому українська жінка була більше освічена за чоловіків у Франції? Про це пише проф. Ширяев таке:
"Школа в Києві існувала ще з часів Володимира, але за Ярослава її значно поширили (ймовірно було декілька шкіл) для кількох сотень учнів. Ярослав відкрив теж другу школу в Новгороді, в якій навчалося три сотні молоді знатніших домів та духовенства. Книжка, яка дісталася до Руси тільки за батька князя Ярослава, дуже поширилася за його панування."Велика бо буває користь від книжної науки" — записує літописець у ці часи, — "книга бо незмірена глибина... це бо ріки, що наповнюють вселенну".
"Ці слова літописця підкріплені фактами організації Ярославом бібліотеки при Софійському соборі й навіть двох "видавництв", як приходиться їх назвати. Там же, при київській бібліотеці зорганізувався був гурток перекладачів і переписувачів, які випускали не тільки духовну, але й світську та наукову літературу... "
"А якже виглядали в той час столиці більших європейських держав? — питає автор і відповідає так: Рим, якого не раз розгромлювали варварські орди, нападали й грабували, — лежав у руїнах. Його населення не перевищувало тоді 20-30 тисяч осіб. Славний форум так заріс був травою, що втратив навіть своє історичне ім'я, і його називали "коров'ячим полем". Париж тиснувся ще на острівцях Сени й зовсім не являв собою столиці Франції. Лондон був невеличким саксонським поселенням. Берлін, як місто, тоді ще зовсім не існував..." Тому й "цілком зрозуміло, що на вид столиці давньої Русі (—України — С.Н.) вирвався голос захоплення з уст францішканського монаха..."
Франціїпканський монах, про якого пише проф.