Я так люблю твій голосочок слухать!
Леся
Мої пісні нерадісні!..
Маруся
Співай,
Нехай той сум хоч душу одволожить!
Леся (співа)
Зеленая ліщинонько,
Чом не гориш, та все куришся... і т. д.
Маруся спочатку слуха журливо, а далі й сама вступає дуетом.
Ахмет наближається й заслухується пісні.
Маруся з риданням кінчає.
Леся
Ой лелечко!.. Чи ж не казала я! (Упада.)
Маруся
Як боляче!.. Мов ніж пройняв за серце...
Ти не турбуйсь: така вже моя стать...
От приведи ти краще янголяток
Моїх обох. Укохані дітки,
Хоч як-не-як, розважать серце неньці...
ВИХІД IV
Маруся і Ахмет.
Маруся
І ти, Ахмет, заслухався пісень?
Чи до смаку?
Ахмет
Ох! (Втира сльозу.)
Серце рвуть: то ж рідні.
Маруся
Ахмет
З Украйни, пані, я...
Маруся
Українець — і євнухом?
Ахмет
Не диво;
Що не здола над безоружним ґвалт!
Знесилили, скалічили... а потім
Звеличили у цей поважний чин...
Українцям найбільш діймають віри:
Вони цупкі у слові...
Маруся
Зроду б я
У євнусі...
Ахмет
Владичная ханине!
І ти ж сама з святої сторони...
Маруся
Ти постеріг?
Ахмет
В Ахмета гостре око,
А ще гостріш у серці почуття:
Недарма ж так воно мов прикипіло
До тебе вмить...
Маруся
Земляче! Рідна кров,
Либонь, без нас до рідного нас горне.
Ахмет (кланяється)
Твій вірний раб!
Маруся
Не раб, а щирий друг;
На друга ж всяк покластись може?
Ахмет
Сміло,
Як на скалу!
Маруся
Оддячить тобі бог!
ВИХІД V
Ті ж, Леся, дівчинка і хлопчик.
Маруся (кидається назустріч своїм дітям)
Ах, ось вони! Мої розкішні квіти!
Мій любий скарб, моя утіха, рай,
Моє життя, і радощі, і болі...
Як серденько солодко ниє... ой,
Сюди, сюди! До мами!
Хлопчик (підбіг)
Я сколіш!
Дівчинка (теж)
Постій, і я!
Леся (за руку держить)
Ну, копки, копки! Прудко!
Маруся
(обох пригорта і цілує то одне, то друге)
Любесенькі, гарнесенькі! Як мак,
Красуєтесь, як огірочки миті...
Чи ж є у кого кращі діточки?
Ахмет
Доправди ні... над всі!..
Леся
Краса красою!
Маруся
То, може, так, щоб догодить мені?
Очиці сі як терен! (Цілує.) А в того
Як та блакить! (Цілує.) А кучері, а лички,-
Пампушечки. (Цілує.)
Дівчинка
Ой мамо!
Маруся
Задушу!
І от цього хлопчиська...
Хлопчик
Мамо, феска!
Ахмет
Чи ба, уже хизується!
Маруся
Зюлі!
(Поправля.)
Ріднесенька! О кучері шовкові!!
(До Лесі.)
Чи краща ж є утіха на землі?
Любов до них — безбурне, ясне щастя,
Воно мені гамує і журбу,
Й нерозважну гризоту мого серця:
Як обніму, як приголублю їх,
То цілий мир сліз, стогону і муки
Зника з очей перед оцим мирком...
Леся (зітха)
Не знать мені такого щастя.
Ахмет
Боже,
Судилося мені його на хвилю взнать,
Щоб тяжчою здавалася неволя!
Хлопчик
А в мене є опука!! (Котить.)
Зюлі
В мене обід!
А кидай, ну!!
Той кида, Маруся біжить за ним.
Леся (бере Зюлі за руку)
Ну, хутко! Доганяй!!
Забігають.
ВИХІД VI
Гірей-паша і Ахмет.
Гірей (входить і озирається)
Нема зорі... І цей едем — пустиня,
Мов саваном укрився жалібним,
Мов хмарою повився серед ночі...
І смутно страх, і цвинтарем скрізь тхне;
А хай блисне з-за хмар південний промінь
І зразу все засяє, оживе:
Веселкою заграють водомети,
Зашепотять чинар і кипарис...
О, як її кохаю я!.. Щодень
Моя жага і любощі зростають.
І краю їм, вбачається, нема!
Шість літ живу в едемі я пророчім,
Якого вряд чи й знає Магомет, [14]
Бо гурії нема такої в небі...
Не порівнять з її очима зор,
З її чолом — снігів гори Лівану,
Із личеньком — троянди пелюстків;
А що душа — то божая зірниця,
Вона сія і наділя теплом
Все те, куди долине її промінь...
(Озирається.)
Та де ж вона? З палацу вийшла в сад,
А тут нема... Вона чогось сумує
Й ховається в самотині... Це все
Турбує страх мене... Агов, Ахмете!
Ахмет
(схиливши голову і приложивши до грудей руки)
Владико мій! Я тут, як вірний пес,
Чекаю-но вчинити твою волю.
Гірей
Де сонця світ, моя ясна х а н и м,
Владичиця, життя мого утіха?
Ахмет
Господарка, краса усіх красот,
Пішла туди гулятися з дітками...
Гірей
З дітками... а! А як, смутна чи ні?
Ахмет
В останній час при Лесі охвітніша:
Втішалася, сміялася...
Гірей
Аллах
Ховай її від всякої гризоти,
Хай хмаронька не криє їй чола!
Я дуже рад, що їй знайшлась землячка
Хоч будить це за рідним краєм нуд,
Але його нічим не погамуєш...
(Уздрівши.)
Ах, он вона... душі моєї скарб!
Ахмет відходить.
ВИХІД VII
Гірей і Маруся.
Маруся (підбіга з глибини кону)
Лови, лови!.. Клубочком покотися!
А хто кого? Ціп, ціп!
Дівчинка
Ой мамо, ой!
Як весело!
Хлопчик
Мене ти не піймаєсь?
Маруся
Не дожену? А ось! (Ловить і цілує обох.)
Діти (сміються)
Ха-ха-ха-ха!!
Гірей
Ось певний рай,— нема другого раю!
Маруся
Мій сокіл тут? (До Лесі.) На, одведи дітей!
Гірей
Тривай! Дай я їх обніму...
Діти (кидаються на шию)
Ой, тато!
Маруся дивиться чуло, зрушено; Леся виводить дітей.
Маруся
Так любиш ти своїх орляток?
Гірей
О,
Як свій коран, як пахощі лілеї,
Вони твої, то досить і того...
Маруся
Мої й твої, мій любий, мій коханий
Мій пишний пан, мій лицар дорогий!
Гірей (обніма)
О квіте мій, красо садків едемських!
Усе життя в тобі й для тебе... Ах,
Як серце гра, яке тут зап'яніння!
Боюся я, позаздрить нам пророк
І затьмянить ясне, безкрає щастя...
Маруся
Чи ж він лихий?
Гірей
Але ж і сам аллах
Поквапиться на наше раювання...
Маруся
Щасливий ти, мій орле?
Гірей
Як ковиль,
Коли його вітрець гойдає тихо,
Як рибонька на волі у воді,
Як лотос той під променем пекучим...
Ні-ні, не те! Щасливіший за все,-
За цілий світ!.. Всі щастя вкупі зваж,
І їх моє, напевно, переважить...
Маруся (обніма)
О втіхонько!
Гірей (сіда з нею на мармурі)
А ти, моя зоря,
Щаслива?
Маруся
Я? Коли тебе я бачу
І голуб'ят пестую,— все тоді
Втишається — і спогади, і болі...
Гірей
Тільки тоді? (Зітха.) Я радий і за це;
Але скажи, моя райська утіхо,
Чого до нас душею не лежиш
І серденьком цураєшся? І досі
Минулого не хочеш ти забуть?..
Маруся
Ох, не питай...
Гірей
Ти щось в душі ховаєш.
Виходить те, що ти не вся моя?
Маруся
Не ображайсь, тебе я...
Гірей (цілує)
Дяка, дяка...
Але, красо, ти журишся, бува,-
Завважив я,— і слізоньки часами
Бриніли тут (цілує), мов перли на очах:
Тебе нудьга гризе...
Маруся
Що ж? То не диво:
Кому ж отця і матінки не жаль?
Звіря — і те батьків своїх кохає
І пам'ята їх ласку скільки літ...
А я ж не звір... людина...
Гірей
Правда, правда:
Те почуття міцніше над усе;
Але цьому як пособить — не знаю...
Сюди б усіх ласкаво запросив,
Як родичів, як рівних з нами в стані,
Придобу б дав, всі присмаки в житті,
Права... аби тобі тим догодити...
Маруся
Мій батько вмер... і ненька, певно, теж:
Без донечки не жити їй, я знаю,-
Невольництва мого їй не знести...
Гірей
Невольництва?!
Маруся
Для неї все ж я бранка.
Єдиний брат... та, певне, й той...
Гірей
А я?
Невже моє кохання невгасиме
Не замістить і на краплинку рід?
Маруся
То пак одне, а то щось інше, друге...
Щаслива я з тобою і дітьми...
Гірей
Яка ж тобі неволя?
Маруся
Що ж, мій орле,
У примхах тут я вільна; в мурах цих,
Як пташка, я у клітці на припоні...
Тривай! Тебе не маю я корить,
Бо й сам ти раб своїх тяжких звичаїв:
У вас жінки рабині, а у нас
Вони в правах з козацтвом майже рівні;
У нас жона,— чи матір, чи сестра,-
По всіх світах гуляє, ходить вільно,
На бесідах з юнацтвом, на ральцях,
На весіллях, на радах навіть часом...
А у сім'ї — то мати голова...
Гірей
У нас того коран не дозволяє...
Маруся
Бо й ви самі нас маєте за цяць,
Захованих для хіті потайної,-
Не за людей...
Гірей (перебива)
Та ти ханиня тут...
Маруся (усміхнулась)
В гаремі? Так! Старша рабиня...
Гірей
Зоре,
Не можу ж я гареми розігнать;
Радніший би, та здіймуть ґвалт...
Маруся
Звичайно.
Я віри йму, що я одна ханим
І що тобі над силу...
Гірей
Все, що можу...
Я при тобі змінивсь цілком...
Маруся
За те
Й кохаю я тебе, мій місяць ясний,
Що ти не став невольників держать,
Що ти змінив жорстокості на ласку,
Що твій гарем тепер взяв людську стать.
За те, що дав єси мені двох діток
Любесеньких, гарнесеньких... та ще
За те, що ти поклявсь мені пророком,
Що до життя вважатимеш мій край
І що його не будеш руйновати.
Гірей
Так, крине мій; але проте диван
І падишах...
Маруся
Ох, бідна Україно!
Ніхто тебе не захистить, ніхто,
А всяк чига, щоб лихом дозолити...
Гірей
Все журишся... Ну, чим би ту нудьгу
Розважити? Здається б, дав півсвіту!
Закликав я сюди в гарем митців,
Щоб танцями побавили хоч трохи
Мою зорю небесну... Зволиш ти
Їх допустить на свої ясні очі?
Маруся
Що ж? Хай ідуть!.. Мене вража до сліз
Твоя тонка упадливість...
Гірей
О щастя!!
Б'є в долоні. З'являються одаліски і ведуть під музику східний плавний і тихий танець.
Маруся (по танці)
Спасибі! Я цим танцям не дивую:
Красиві — так; але нема вогню...
Мов плавають лебідки тихо, чинно
І рухами сонливими...
Гірей
Тривай,
Ми й інше ще покажемо пашині,
Цікавіше! (Б'є в долоні.) Покликать арапчат!
Вбігають маленькі чорні хлоп'ята й ведуть оригінальний танець.
Маруся (всміхається)
Які смішні! Та жваві, мов ті дзиги...
Так крутяться, що й оком не змигнеш!
Але у нас танцюють в парах...
Гірей
Зараз
Я покажу тобі черкесів... Гей! (Б'є в долоні.)
(До музики.)
Лезгинку тни! (Марусі.) Накинь мерщій чадру!
Вибігають одна чи дві пари черкесів і танцюють з кинджалами запальну лезгинку.
Маруся
Це гарно! От спасибі за утіху...
Нагадує лезгинка й наш танець...
Тільки козак буйніший... Дуже рада!!
Гірей
А я й по тім!! (До всіх.) За втіху ясній кралі
Їх наділить з скарбниці! Ласка всім!
(Робить жест рукою. Всі виходять.)
ВИХІД VIII
Маруся і Гірей.
Маруся (бере за руку пашу)
Прости мою сльозу нудну — я справді
Зурочена, чи що... Ну, к дідьку нуд!
(Обніма його.)
Ти, любий мій, та діточки й кохання...
Та тихая порада... мій конак...
Втішатимуть мене... і навіть з часом
Всі болещі вгамуються...
Гірей
Мій рай,
Найкращий мій з веселки ясний промінь!
Царицею ти мусиш бути тут,
Хай над усім твоя панує воля!
Я сам — твій раб! (Обніма.) Ахмете! Гей,
сюди!
Ахмет(з-за дерева виходить)
Величний мій владико!.. До послуги!
Гірей
Оповісти всіх одалісок ти,
Що над усім владичиця тут пані,
Моя ханим, моє життя, мій дух:
Усі, й я сам, коритися їй мусим,
Її наказ для всіх вас "іраде"*!
(Цілує.)
Ну, прощавай! Мене чекають справи...
Ахмет кланяється і одходить.
Як одженеш смутний од себе нуд
І серденьком зріднишся з нашим краєм,-
Від радості, від щастя я умру...
Я сам піду оружною рукою,
Куди твоє жадання поведе.
Маруся
О світе мій! Яка ж то я щаслива! (Обнімає.)
Гірей
Ховай тебе з дітками наш аллах!! (Виходить.)
ВИХІД ІХ
Маруся і потім Ахмет.
Маруся (після паузи)
Так, справді...