А танцював Оболенський прекрасно, легко і впевнено ведучи дівчину по мармурових плитах тераси. І з кожним новим витком у голові дівчини туманилось все сильніше. Його тепло і запах дорого парфуму дурманили не гірше міцного вина, заволікаючи здоровий глузд рожевим серпанком.
Гаряча князева рука підтримувала Хелен за спину, залишаючи вогняні сліди навіть через тонку тканину. Дівчина навіть не уявляла яких зусиль вартує князеві утримувати руку в межах пристойності, а не переміщати як хотілись вище, щоб таки відчути на дотик яка в неї шкіра… Раптом музика стихла, і танцююча пара поволі зупинилась.
Хелен довелось здерти голову, щоб дивитись князю в обличчя, благо очі звикли до напівтемряви, і в місячному світлі його було прекрасно видно.
— І що Ви скажете тепер? – самовдоволено запитав Оболенський, не поспішаючи розтискати руки і відпускати Хелен. Відчуття того, як її тіло притискається до нього раптом видалось князю вельми приємним.
— Беру свої слова назад, — розтягуючи губи в посмішці промовила дівчина. Її дихання ледь збилось, але вона була щасливою.
Мабуть цей її мрійливо-задоволений вираз обличчя і подіяв на Олександра як червона ганчірка на бика. Так дивились на нього жінки, які вважали, що він ними зацікавився, в їх очах читалась власна перемога. В душі вони вже вважали себе його нареченими. Щоправда виразу очей американки було не розібрати, але і посмішки було досить, щоб князь розсердився і на неї і сам на себе. Він відпустив дівчину, відступивши на кілька кроків.
— А вам би не завадило взяти кілька уроків танцю, — різко додав Олександр. Вже промовляючи ці слова він себе ненавидів за грубість, але ж не міг він залишити мадемуазель у впевненості, що вона йому сподобалась.
Та на диво американка зовсім не образилась, як він розраховував, а тільки кивнула, визнаючи:
— Шкода що ви помітили, що я тільки недавно приступила до вивчення цього танцю.
Князя це почало дратувати. Олена ще й непередбачувана – то легковажно кидає виклик, то раптом пасує. Казна що в неї на думці. Але їх бесіду відволік потік гостей, що вже поспішали на терасу для споглядання феєрверків. Олександр неквапливо відступив в тінь, уявляючи, який би скандал здійнявся, якби його застукали з Долинською на самоті. А вже як його матінка раділа б з цього. Він буз злим на себе. Не розумів, навіщо взагалі піддався пориву і заговорив з іноземкою. Вона видавалась йому безтурботним метеликом, який цілий вечір перепурхував з одної квітки на іншу, так і Хелен невпинно танцювала, приковуючи до себе увагу своєю легкістю і невгамовними веселощами.
Після вечері Олександр спробував грати в більярд, та йому не сиділось в кімнаті, і вийшовши в сад, чоловік був вимушений раз поз раз споглядати як мадемуазель Долинська миготить перед ним. Він сам не розумів, чому його погляд весь час вишукує її з натовпу, ніби на дівчині надітий якийсь спеціальний магніт. Тож коли вона раптом зникла, Оболенський відчув якусь порожнечу в середині, і теж поспішив вийти з саду на приморську терасу.
Хелен перевела подих, розтискаючи міцно затиснуті кулачки. Князь пішов, і вона могла розслабитись. Вона була зла і роздратована. Так, що аж не втрималась і ногою притупнула. Який же він виявляється хам. Мало того, що не помічав її увесь вечір, так ще й образив на кінець. Не на таку зустріч вона розраховувала, не такого прийому чекала. Дівчина полічила про себе до десяти, і відчувши що нарешті ї дихання вирівнялось, а серце перестало набатом відбиватись у скронях, перемістила свій погляд на затоку.
Підійшла тітка, стаючи поруч з Хелен.
— Ти тут не нудьгувала? – чи то з ввічливості, чи дійсно переймаючись, запитала графиня.
— Ні тітонька.
А потім почалась магія. В небі над морем розквітли вогняні квіти, які змінились вензелями Воронцових і графським гербом, потім були узори, дракони і замки, які знову перетворились на іскри і квіти. Різнокольорові ракети злітали і лускались на гладкою поверхнею води, відбивались в морському дзеркалі, множились і зачаровували своєю красою.
Коли відлуння салютів стихло, на терасі ще кілька секунд тривала тиша, яка зірвалась гучними аплодисментами і повними захвату вигуками. Італійці не дарма славилася кращими майстрами феєрверків у Європі.
По волі бал скінчився. Гості розїзджались додому. Графиня Верьовкіна і Хелен беж сіли в графську бричку,
— Ти сьогодні була найкращою, — знов похвалила племінницю тітка. – Не обрала собі якогось кавалера?
— Знаєте, Настасю Яківно, мабуть що обрала, — задумливо проговорила Хелен, яка навіть споглядаючи феєрверк продовжувала сердитись на князя Оболенського. В її грудях розросталось полум'я, яке вимагало помсти. – Де кого треба добряче провчити.
— Що ти маєш на увазі?
— Хочу заміж за князя Оболенського, — приховавши з віялом рум'янець промовила дівчина.
— За нього всі хочуть, — засміялась тітка, але її сміх раптом стих, коли вона зрозуміла що Хелен не жартує. – Ти серйозно?
— Як ніколи, — кивнула Хелен. – Я зацікавлю його, змушу мене скомпрометувати, а ви зчините скандал і змусите одружитись на мені. Як Вам план?
— Такий собі, — похитала головою тітка, обдумуючи слова племінниці. – Але з того може вийти толк, якщо ми заручимось підтримкою Маргарити Вікторівни. А що буде, якщо князь про все довідається ти подумала?
— Ні Ви, ні я в цьому не зацікавлені, принаймні до шлюбу, — впевнено відповіла Хелен. – А після шлюбу може ще й подякує мені, що все так вийшло.
— Він тебе зненавидить, — не погодилась тітка.
— Тоді краще буде, якщо він нічого не знатиме.
Хелен відкинулась на м'яке сидіння, обдумуючи щойно висловлену думку. Їй відчайдушно хотілось втерти носа пихатому князеві, змусивши його одружитись на собі. Що б знав, як її ігнорувати, чи тим більше ображати. Вона навіть уявляла, як це можна зробити. Дівчина була впевнена, що Оболенський не встоїть перед звабленням, але спочатку треба приспати його пильність.
— А ще тітонько, з завтрашнього дня всім будемо казати, що я заручена.
— З князем? – округлила сині очі графиня.
— Ні з Патріком, який служить на флоті.
— Навіщо?
— Щоб Олександр Оболенський не відчував себе здобиччю. Повірте, йому буде спокійніше, коли він буде впевнений, що я не претендую на його руку і серце.
— Це правда, — погодилась тітка, пригадавши що до заміжніх жінок князь дійсно ставився зовсім по іншому, ніж до дебютанток чи вдів. – А ти все прорахувала, здається.
— Не все, — зітхнула Хелен. Та час ще є. Князь буде її, хай там що.
Глава 6
Уроки матінки Фло нарешті пригодились, подумала Хелен, встаючи наступного дня з ліжка. Сьогодні власний план здався їй аж надто зухвалим і дівчині самій стало лячно. Але окрім іншого Хелен була ще й вперта, і якщо вже вирішила завоювати Олександра, то так тому і бути.
— Ну не зовсім завоювати, — поправила себе дівчина, тягнучись до сонетки, щоб покликати Джейн. – Скоріше обкрутити і звабити. Та яка різниця? Головне, що нічого поганого в цьому немає, і ми будемо обидвоє щасливі.
Покоївка принесла легеньку денну муслінову сукню кольору рожевого попелу.
— Ну і гаразді ж ви спати, — посміхнулась смаглява дівчина, розкладаючи сукню і аксесуари на ліжку. – Вже південь.
— Це все зміна країни, — потираючи очі відмахнулась Хелен. – Слухай, а ти пам'ятаєш що там розповідала матінка Фло про женихів?
— А як же, — Джейн закінчила з одягом і встала склавши руки на грудях, очікуючи допоки хазяйка умиється і дозволить себе одягнути. – Мама тямить в цих речах як ніхто інший, гріх забути таку науку.
Повні губи покоївки красиво вигинались в усмішці, чорні як смола коси спадали з обох боків на плечі з-під білого чіпця, а зелені очі дивились пронизливо. Багато хто дивувався, як Хелен тримає біля себе покоївку набагато вродливішу від себе. Та вони з Джейн виросли разом, мати Джейн, Флоренс Навас разом з чоловіком служили сім'ї Долинських ще з Техасу. Тому дівчата потоваришували, і Хелен ніколи не бачила в покоївці суперницю. Тим більше, що саме Джейн, навчена матір'ю, допомогла Хелен стати гарнішою, використовуючи стародавні рецепти Навас.
Флоренс Навас, а для близьких просто матінка Фло була переселенкою з Іспанії. Жінка з вередливим характером. Але від чоловіків відбою не мала ніколи. Що правда останні років з десять берегла вірність Хорхе, який виконував обов'язки камердинера Долинського старшого.
Хелен взимку обожнювала сидіти на кухні та дивитись як матінка Фло місить тісто на булочки з корицею, з тістом жінка поралась справно, і було в її рухах щось магічне. А під час викручування пересипаних цукром слимачків із тіста, матінка Фло підливала молодій сеньйориті чаю з травами за власним рецептом, і давала їм з Джейн і іншою донькою – Ізабу, настанови, як вести себе з чоловіками.
— Чоловік-мисливець, йому просто необхідно весь час щось здобувати, за чимось ганятись, а те що само йому під ноги падає, то йому, паскуді, не цікаво, — розповідала матінка Фло. – Тож, якщо сподобається вам чоловік, ви для нього найперше маєте стати неприступним бастіоном, твердинею, яку необхідно осаджати і завойовувати.
— А якщо він не захоче7 – прискає від сміху Ізабу, найменша з доньок матінки Фло.
— А ти маєш зробити так, щоб захотів! – відповідає кухарка. – І оце я вам скажу, найцікавіше. Бо насправді полювання і облогу ведеш ти.
— Зовсім нас заплутала, — відриваючись від перебирання горіхів фиркає Джейн.
Хелен в розмову не вмішується, просто попиває чай, спостерігає та слухає. Дівчина потішається з хитрої науки від немолодої іспанки, тому що впевнена, їй всі ці виверти застосовувати ніколи не доведеться.
— А і заплутала, — погоджується матінка Фло, одночасно викладаючи злегка збільшені в об'ємі булочки на деко. – Мізки пудрити я вмію. І вас навчу. Щоб чоловік захотів вас завойовувати, треба його зачепити, кинути йому виклик, виділитись з загальної маси оточуючих його жінок, а потім почати ігнорувати. Як це зробити? Проїдься перед ним по чоловічому на коні чи обіграй його в карти, поціль з одного пострілу круку в око, а якщо не вмієш — то спечи такі енсаймадас, щоб він голову втратив від їх смаку. То вже від обставин залежить.
Хелен водить пальцем по дошці грубого кухонного столу, дерево відполіроване, тепле, матінка Фло відволікається від розмови, відносячи деко поставити в піч.