Ця трійця, що прибула на першому кораблі, знайшла у лісі витриманий повалений дуб і нишком палила та довбала його, в той час як князь назначав у поміч двом їхнім жінкам (один справлявся кругом) матросів у поміч при будівництві житла. Вилаявши за ініціативу, що йшла урозріз з його політикою глухої ізоляції, він заборонив їм спускатися до моря нижче останньої садиби села. Ну а вверх, зрозуміло, хоч до самих витоків. Річка Смородинка, на березі якої вони оселились, несла свої води з доволі далеких гір, мабуть мала притоки, то він і визначив її як місце крейсування риболовецького та пасажирського флоту на найближчі роки. Його іронія щодо пасажирів ґрунтувалась на тому, що дублянка вже перевозила жінок на той берег, де були зарості гарної смородини.
Цей гідронім до річки прилип негайно і на боязкі зауваження герцога, що де "Пучай-ріка", там принесе нелегка якогось місцевого дракона, або навіть заявиться який-небудь Змій-Горинич із Старого Світу, ніхто не звернув уваги. Всеволод прекрасно пам'ятав, що в ізольованому субтропічному населеному пункті вимагати, щоб "хижі красили у однаковий колір" небезпечно. Тим більше, що йому ніхто не пришле озброєне відділення вояк, щоб він їх розмістив, скажімо, у пташнику, де сиділа єдина їхня пара качок та бігало на розвод декілька інших пернатих. Тому він скромно прийняв назву, зберігаючи авторитет для більш серйозних колізій, яких і так вистачало.
Назустріч йому свійськими вутками йшло декілька жінок. Скоро слобода буде велетенськими яселками. Його опереткове князівство втаємничилось, наскільки вийшло, і сіло в самоізоляцію. Вони не побажали потрапляти на мапи світу.
Однією з найперших на острові народила жінка князя. Назвали Орестом.
8
1697. Відсіявшись та обладнавши на садибах такі-сякі бурдеї задля перепочинку, поселяни переключились на довкілля. Експедиція відправилась на острів, де були помічені місця зупинки кораблів, ймовірніше усього – тих, що везли живий товар з Африки на плантації.
Масні чорні плями згарищ від вогнищ не надавали узбережжю незайманості. Скоріше волали про злобне вторгнення у екосистему. Оверко, наказний отаман, сприйнявши неясну загрозу, пильно придивлявся до попелищ. Раптом йому здалося, що над однією із купок наче піднявся димок.
– Курить, чи що? – звернувся він до сусіда. Той сторожко глянув на вказане, придивився і сказав:
– Мабуть війнув вихор та покрутив попіл.
– Треба було ще здалеку передивитись у трубу місце висадки, – покартав себе отаман Лопоха. – Причалювати коло тієї купки. Зброю приготувати. – Не зводячи ціпкого погляду з не такої вже й гущавини лісу, не починаючи висадки, наказав найстаршому у єдиному човні поселенців:
– Дядьку Аристарх, піди перевір.
Сиваченко, кожум'яка, у минулому – козак, поправивши злегка посивілі вуса, взяв пістоля, прикинув, як вихоплюється шабля, вскочив з носа плавзасобу у воду, підійшов, довго вдивлявся у чорну пухнасту пляму, поклав на неї руку. Вернувшись сказав:
– Попіл гилок порушено. Затоптували. Зола ще тепла. Інші кострища розмито зливами. Давні.
– Чим затоптували? Цими, мокасинами, про які казав нам герцог?
– Наче чоботом.
Наймолодший, з опаскою глянув на пишний пляжний пісок, сказав:
– Не знаючі броду, не лізь у воду. Може відвернемо та додому.
– А потім ці чоботи загупають у двері твоєї молодички, Йосипу, коли тебе саме не буде вдома, – невдоволено пробурчав сивовусий дядько.
– Будемо розбиратись, кого лихоманка носить по узбережжю цього острова – вирішив отаман. – Все ж цих людей дуже й дуже мало – добавив роздумливо.
– Чому, отамане?
– Он там, на пагорбі тільки що був заєць. Якби людність тут була постійною чи значною хоч трохи, живність так би не шастала. Невідомі втекли, були насторожі – значить слабкі і неспокійні. Та й вогнище – на одного-двох чоловік.
– Ну то легше. Значить на берег.
Прочесавши довколишнє середовище, забивши пару тваринок на їжу, пообідавши, лягли спати. Отаман розпорядився:
– А тепер, як каже герцог, сієста аж дотемна!
Він вирішив, що невідомі, не напавши, коли невеличкий загін бродив по заростям, вдень не нападуть. Надто далеко їх видно буде на широкій галявині, де колоністи поїли та вляглися. Вже пізно ввечері, коли всі доста виспались та трохи розім'ялись, наказав не спати, лічити зорі і готуватись до нападу.
Зорі були ті самі, хоч вже проплив півсвіту. Скільки не вдивлявся у небо Аристарх, все йому здавалось, що воно абсолютно таке, як і над Січчю. Тільки наче досить південніше, як над Синопом чи Трабзоном. Віз уже й повернувся, Чумацький шлях трошки збілів, навіть Волосожар піднявся, коли біля дерева за десяток кроків ляснув постріл. Всі підхопилися та півколом, як спали, кинулись туди.
Затримані були неграми. На одному були чоботи. Ося лежав горілиць. Один його чобіт був майже зсмикнутий з ноги.
– Убив! – заволав Аристарх, проводячи негострою стороною шаблі собі по горлянці. – Приходька малого, хресника убив.
Африканець, що був без взуття, злякано стріпнувся і показав удар по потилиці. Оглушений джура піднявся та сів. Це були двоє невольників, що на стоянці втекли з корабля, поцупивши чоботи та деякі дрібниці. Опісля ці негри жили у селі, потім відправились на четвертий острів, до індіанців, де прийшлись до двору, оженились.
Зараз же козаки Лопохи оглянули третій острів. Чисто. На четвертий не пішли вважаючи, що на ньому немає нічого цікавого.
Князь наказав ще раз поплисти до островів і викласти на піску другого і третього острова камінням та написати на скелях "Гоу Хом", англійською. Работорговці не сміливці-пірати, у них на власному кораблі сотні ворогів, тому, од гріха подалі, почнуть зупинятись на Бермудах.
1797. У селі коронована пара спочатку спала на подвір'ї у сплетених Лізою, під Севиним технологічним керівництвом, гамаках. Під впливом подружжя герцогів ці плетені сітки після висадки поступово зробили і всі поселяни. Відсіявшись наприкінці травня та збивши якісь нари для проживання взимку, все ж таки Атлантида значно північніше Куби чи Ямайки, князь пройшовся по селу. Його землянка, завдяки старанням флотських, власному деякому попередньому досвіду, самовідданості Лізи була за якістю робіт десь посередині зведених будівель. Усе-таки для герцога це було, звичайно абсолютно неприйняте місце проживання. Несолідно. Зате у селищі немає й сліду соціальної напруги, улюбленої ситуації для різних писак-народолюбців. Найбільш не сподобались вікна, затягнуті чимось на зразок розпластаних та зшитих кишок тварин, що пропускали так-сяк світло. Треба б було зайнятись своїм ремеслом, але жодних складових для варіння скла поки не попадалось.
Селищний отаман провів конкурс на найкращу землянку. Переміг найстарший серед колоністів. Меблі у нього були витворами прикладного мистецтва, а не утилітарними дровиняками, як у декого. Ліза вручила приз – мануфактурне зроблений рубанок із запасів герцога. Після вручення нагороди герцог пішов подивитись на будівництво водяного млина.
Охрім, трошки молодший від лауреата, вже зробив запруду на притоці провідної річці. Коли князь прийшов, то зняв бриля та поздоровкався з мірошником. На березі лежали дві брили – уламки скелі, які Охрім досить рівненько оббив, тепер обтесував та намагався шліфувати під жорна. Виявилось, що він з товаришами пішов на північний захід, у гори відламав підходящі камені, на колодах докотив до річки, там зробив два плоти і сплавив майбутні жорна до цього притоку. Сказав, що у передгір'ї вода стрімка, є пороги, втім при виході на рівнину плине куди повільніше, мілин і перекатів нема, хіба що при межені появляться. Так що можна пливти не тільки на плоскодонках, а й на пристойних кільових човнах. Герцог допоміг трохи, власне він заявився з звичайної цікавості, але побачивши одиноку постать майбутнього мірошника, почав шліфувати камінь разом з Мельником. Бо хлопці допомогли тільки в тому, що сам не зробиш та розбіглися по своїм нагальним справам.
Поля зеленіли, обіцяючи багатий урожай. Одначе завезені припаси вже проїли і поки перебивались хто чим міг. Риба з річки, застрелена дика качка, бозна-скільки редиски, інколи — козяче молоко, тоненька, наче папір, товщина млинця – ось нестійкий та не щедрий раціон княжої сім'ї, власне у всіх було десь так. Лізі народження першої дитини наче добавило моторності. Замість поважності заміжньої молодиці носилась по слободі наче дівча. Ні, народження первенця добавило дещо і за пазуху і в сідниці, але вона чи розбираючи сварки сусідів, яких не задовольнило рішення селищного отамана, чи прополюючи городину, тримала Орю у рюкзаці-кенгуру чи за спиною, в залежності від виду роботи. Це пристосування, незвичне для українок, спочатку шили кума Ліда та герцогиня під керівництвом Всеволода. Потім це було основне замовлення для герцогині по її офіційному ремеслу – швачки – на весь рік.
Перекопана цілина, вимотавши до тростинок усіх поселян, обіцяла багатий урожай. Але ніщо не є верхом досконалості. Попаданець відмобілізував всі свої знання, отримані у іншому часі у сільськогосподарському технікумі і визначив де треба полити настоєм попелу, де розкидати крейду або вапно. Попелу у слободі, наприклад, було досить, але поселяни м'ялись, щось там казали, але ніяких добрив не вносили.
Спересердя жінка роз'яснила йому, що наскільки люди сприймають його як верховну владу, настільки ж не вірять, що він щось кумекає у рільництві, огородництві. Тим паче, що у Франції у нього не вистачало часу цим займатися. То хай сам виростить з добривами. Заодно і вона побачить результати.
Особливо природні добрива подіяли на ріпчасту цибулю і часник. Коли вирішив насмикати на їжу, то цибулини були в чоловічий кулак. Часникові головані теж не дуже відставали. Всеволод відчув, як його огортає легенда. Відчуття легендарності часу, що переживається, раптом загострилась. Ні, очам вірив, не протирав.
Жінка, що якраз кормила Орестика, спочатку не повірила, а потім сказала:
– Там стільки посаджено! Пішов би ти завтра, чоловіче добрий, продав би та купив риби на перекаті.
– Та не сприймуть слобожани, що городник ціну за роботу просить.
– А як що?
– Князь під підходящім приводом данину бере! І вони не у слободі, а у княжому селі.
Це була сумнівна відмазка, але чомусь не хотілось маячити саме продавцем на базарі.
– Всеволоде Володимировичу! – втрутилася кума Ліда, що тут же шила якусь частину рюкзачка.