У чорних блискучих чоловічках вперто зав'язла настирлива думка:
"Не може бути — чорт подери — збожеволіти можна".
Простяг руку до пукатого глобусу — повернув навколо вісі й зупинив погляд на Сибіру. Очі зустріли знайомі назви — Вілюйське, Бобайло, Алдан, Лена, Підкаменна Тунгуска, Якутське…
Чорні застиглі чоловічки блиснули враз задьористим вогником.
— Невже правда? — проказав сам до себе з якоюсь хвильною, а разом і запальною тривогою.
Потім вираз тривоги змінила зосередженість і недовірлива суворість. Інженер нахилився до коробків столу, відімкнув середній і обережно витяг звідти охайну товсту папку з пергамену.
Надзвичайно поважно, навіть з якоюсь опаскою, як дослідник, що перевіряє новий дослід — розгорнув її і почав листати пожовклі листи з написами, невеличкі мапи, накреслені від руки, неясні сірі фотографії дивного могутнього буреламу й голих гір.
Ще дістав з шухлядки невеличку скриньку і витяг звідти кілька блідо-сірих шматочків металу — дуже схожого на платину.
І чим далі розглядав Ерґе ці дивні документи, що стосувалися, очевидно, одної події, міцна тривога сильніше непокоїла його.
Як зібрав знов все докупи й знов обережно поклав на свої місця папку й скриньку — нервово пройшовся, спинився на мить біля вікна, звів нервово дужі плечі (ознака непокою й роздратованости), Ерґе знов сів у крісло, цілком віддавши себе на волю тривожних думок.
В цей дивний вечір і Ерґе мусів пригадати (хоч як він цього не любив і ненавидів) — своє неповоротне минуле.
Який скаженючий гураґан промчав! Які руїни лишив після себе! Не віриться… Які широчезні перспективи креслив собі інженер Ерґе — від почуття своєї сили і віри в себе — легко навіть і приємно туманило в голові.
І зараз перспективи й обрії кар'єри не стерлися й, може, ясніші, аніж у будь-кого з його товаришів емігрантів, що заздрять йому, нидіючи. Але треба віддати данину правді — перспективи й обрії чортовськи звузилися й не такі вже ясні, як це здається на перший позір.
Слава і гроші! Хотів би він бачити, хто буде відкидати ці сильні природні стимули, ці ж два слова творять боротьбу мільйонів людей, приручають диких, полонять і роблять ягнятками велетнів. Слава і гроші! Два слова, що доповнюють одне одного, ці два слова були і є його ідеалом і провідною зіркою. Це його "вірую". Хотів би він бачити людину, що не перебувала в полоні цих двох слів, що не тремтіла б нервово з насолодою, почувши ці два слова.
Звичайно, є, які презирливо кривляться й ставлять себе вище цих двох слів — брехня! — вони просто слабкі й легкодухі боягузи; просто нездатні, безсилі, бездари, фарисеї, вони бояться цих двох слів, бо знають добре, що вони для них неприступні фортеці, недосяжні. І ці люди — він, Ерґе, глибоко переконаний — на самоті, коли не можуть кривдити себе, безсоромно тремтять, як рукоблудці, побожно шепчучи ці два слова. Як він їх ненавидить! Які вони мерзотні й часом дурні!
Злі, напоєні гіркою безсилою злобою, думки вихорилися в голові Ерґе — безсистемно, хаотично.
Спливали спомини, роки молодости, надій, роки гураґану, проклятого гураґану, що так несподівано розтрощив і зруйнував роки довгої впертої праці, спопелив шлях до грошей і слави. Прокляття! Найболючіше, найобразливіше, що безсилий у своїй злобі й ненависті! А будь ти проклятий, скажений гураґане!
*
Вже вулиці губили свій шум і гуркіт, а Ерґе все не міг утихомирити своєї безсилої злости й звільнитися од настирливих і неприємних спогадів.
Які часи були! Які можливості! Скільки сили й надій! Крайній північно-схід Сибіру уперто змагався зі своєю сусідкою — Аляскою.
В той час як Аляска, продана в 1867 році Америці за 7,2 міліарди карбованців, дала новим господарям перші сорок років одного лише золота більше аніж на півміліарда карбованців. Сибірські ж скарби ще лежали мертвим капіталом. Поклади золота, міді, вугілля, заліза, граніту, — ще чекали на владних господарів.
Величезні простори Якутії більші в десять разів першої-ліпшої європейської держави — ще були не накреслені повнотою на мапи, й про гірські незчисленні поклади залізної руди, про алданське й вілюйське золото, ендобильський свинець — знали лише одиниці, частіше одчайдушні авантурники з темним кривавим минулим.
В оті часи серед промисловців почало гриміти ім'я молодого енергійного інженера Ерґе. Всі золоті тузи силкувалися перетягти до себе на роботу цього "молодого чорта", що знав тайгу як свої кишені — ніби він народився й виріс у ній.
Капітали американського концесіонера Ляйстерда, в якого працював Ерґе, з кожним роком все більше й більше закруглялися, й перед великою війною досягли порядної, навіть в американському розумінні, цифри.
І коли Ерґе відкрив знаменитий "Томотський золотий вузол" і сполошив увесь Сибір — хитрий стриманий Ляйстерд не витримав і схвильовано сказав, що він не від того, щоб дорогий Ерґе пристав до його справи — компаньйоном.
З нечуваною силою й відвагою рушили загони на чолі з Ерґе до славнозвісного вузла, щоб остаточно розвідати, накреслити мапу й закріпити за собою місце.
Уперто йшли через грузькі, що невисихають, топі серед мертвої, глухої тайги, не чуючи на протязі сотнів верст живого згуку. Йшли у край, де не ступала нога білої людини, у край, де навіть нога легкого тунгуса під загрозою голодної смерти й священного табу не наважувалася ступати. Він тоді не знав утоми, він вірив у свої фізичні й внутрішні сили — бо знав, що це шлях до грошей і слави.
І в той же рік, гасаючи по тайзі, покриваючи тисячі кілометрів, невмиваний, бородатий, роздратований успіхом, заполонений одною впертою до божевілля думкою про нові відкриття покладів, Ерґе й натрапив за Підкаменною Тунгускою на дивну легендарну країну Мертвого Лісу — про яку давно вже чув з оповідань тунгусів.
В пам'яті спливли неясні чутки про велетенський аероліт, що впав давно десь у тайзі. Зацікавлений і радий з того, що перший знайшов місце падіння — він накреслив від руки мапу місцевости. Зробивши з десяток фотографічних знимків мертвої площі, густо вкритої віковічними стовбурами тайги, Ерґе гадав усі матеріали передати до наукових інстанцій — і, можливо, передав би, коли б не одна знахідка, що зруйнувала попередні наміри інженера й глибоко примусила його замислитись, а потім і сховати від усіх своє відкриття.
Фотографуючи й оглядаючи місцевість, він натрапив на глибокі, подібні до місячних кратерів ями, догадався — місця падіння головних уламків аероліту. Розглядаючи зацікавлено одну на диво невеличку яму, не втримався й почав залізною палицею розгортати землю, що вже заросла мохом, і несподівано наткнувся на купу сірих подібних до каменю дрібних уламків. Коли взяв у руку й звільнив знахідку від моху й землі, ледве не скрикнув здивовано й вражено від несподіванки — у руках сіріли не камінці, а справжнісінька платина.
Сумніву не було — досвідчене око не могло помилитись — у руках лежала дорогоцінна платина.
Непокоїло й примушувало скептично й недовірливо поставитися до знахідки одне — важко було припустити, що аероліт був із суцільної платини. Коли б це було так — то у болоті серед мертвого поваленого лісу таїлися незчисленні багатства, про які важко було і страшно навіть думати. Він читав: в аеролітах, що до цього часу знала й мала в музеях наука, траплялися іноді серед заліза значні частини платини, але щоб увесь аероліт складався цілком з платини — важко було припустити. Нервово тоді обслідував головні кратери, розриваючи вогкі й глибокі днища, але даремно, страшенна космічна сила позаганяла шматки на такі глибини, що годі було простою палицею докопатися до них.
Узявся за дрібніші, але час зробив своє діло — ями густо заросли мохом, а боки, колись гострі й свіжі, осунулися й зрівнялися з звичайним рівнем землі. І лише в одній ямі, що якимсь чудом зберіглася від обіймів моху, знайшов на спадистих боках дрібні шматки металу — сумніву не стало — місцевість крила в собі незлічимі багатства.
З хвилюючою таємницею повернувся Ерґе на приїски, обмірковуючи плани розкопин, і в нього, завжди спокійного, розсудливого, холонуло в нутрі й ставало лячно при згадці про Країну Мертвого Лісу. Коли креслив велетенські плани на майбутнє, часом здригував, — а що як таємницю Мертвого Лісу розкриють? А це ж так можливо! Від цих думок стискалося гострою — як ніколи — тривогою серце. І того ж року з'явилися перші вісники гураґану, що за якісь місяці набрав велетенських розмірів І годі було мріяти про платинові скарби.
Вдруге довелося побачити місцевість Мертвого Лісу за довгих, скажених, повних грози й бур п'ять років. Розбитий вщент його загін (один із кращих загонів Попеляївської армії) панічно тікав од Червоної кавалерії. Рятуючи життя — сам як палець — він несподівано опинився біля знайомої місцевости.
Таким же мертвим спокоєм війнуло на нього, як і п'ять років тому, також стояла мертва, страшна тиша. Могутні кедри, сосни мертво лежали густо, стовбур до стовбура — звалені космічною силою аероліту, глибокі центральні кратери таємничо чорніли своїми впадинами — притрушені зверху першим лапатим снігом. І вже тоді не хвилювала думка про багатство — вся істота була сповнена одним — тікай, рятуйся! Тікай!
*
Таємницю викрито! Скарби дістануться тим, що зруйнували життя, найзлішим ворогам. І дістануться легко, без боротьби — спокійно проходитимуть розкопини, шукатимуть шматків аероліту для музеїв і несподівано наткнуться на сірий дорогоцінний метал — затремтять руки, жадібно заблищать очі (хто зможе перебороти одвічну зажерливість людини?) — і тоді вайлуваті й глупі жерці науки будуть як звичайні собі злодюжки напихати кишені коштовним металом.
Ерґе здригнув і безсило зліг на руки, й в цю хвилину мозок пройняла жадібна, до жорстокости спокуслива думка — йому по праву боротьби першому належить скористатися з цих скарбів. Він не криється з почуттям захвату, він сміливо й відверто признається собі. А що якби…
Враз зникла хаотичність у думках — натомісць у мозкові чітко накреслився химерний задум.
А що якби… А й справді… Намацати, налагодити колишні зв'язки, шляхи. Три дирижаблі… П'ять годин. Півсотні одчайдушних мерзотників — і все. Місяць організованої, до дріб'язків урахованої праці — й тільки! А й справді — там лишилися такі ж, як і він, що жадають грошей і, може, не лише грошей.