А під чорними бровами, що зрослися на переніссі, бігали маленькі живі очі: насторожені й недовірливі. Ховрашкевич підвівся, оглянув, оцінюючи, всіх присутніх і, ніби хизуючись собою, поправив картато-претензійний піджак, непоспіхом почав:
— То щоб довго не говорити, я скажу коротко... Я почну з того, як ми... "Ми" — це я маю на увазі... я б сказав, мого учителя... Точніше, нашого наставника,— він повернувся до Ковбика,— нашого, так би мовити, директора, незамінимого керівника "Фіндіпошу" Стратона Стратоновича... Бо, буду відвертий, селекційний процес, я б сказав, починається з вивчення... детального вивчення вихідного матеріалу... У даному випадку таким матеріалом були... це ви уже знаєте... північноамериканська ондатра і... наш улюблений... образно кажучи, герой дитячих віршиків і народних казок — мудрий їжак... Шляхом добору цих, я назвав би, живих організмів... з корисними для нас із вами ознаками і був створений новий вид... Так званий... Назва поки що умовна: ше-пе-он. Тобто, шапкоподібна ондатра з натуральним сріблясто-колючим хутром... Щоб не забирати у вас багато часу, я не буду багатослівним...
Перекладачам стало несподівано важко. Вони аж упріли і, зрозумівши, що упродовж цієї промови однією хустинкою, навіть якби вона була завбільшки з простирадло, не обійтися, схопилися за накрохмалені серветки. Ховрашкевич ще довго говорив про штучний добір, помісь помісей, вживаючи мудрі слова на зразок: "дивергенція", "гетерозис", "гомогенний і гетерогенний методи". Але найдетальніше все-таки зупинився на вбирному методі схрещування самок поліпшуваної породи. Хтось зробив йому зауваження, але тут же, очевидно, пожалкував про це, бо Ховрашкевич залишивши у спокої самок, повернувся до свого опонента і сказав:
— То я вам зараз поясню... Я гетерозис розумію, як гібридну силу, яка виникає при схрещуванні різних порід і... я б сказав...
Сідалковський слухав цього, як він подумки охрестив його, ціцерона "Фіндіпошу" й дедалі більше переконувався, що вершини своєї промови Ховрашкевич сьогодні так і не дістанеться, скільки б його туди не підсаджували Нещадим і Ковбик. Над Стратоном Стратоновичем, наче марево, повисли клуби випарів. Він пік раків і, ризикуючи своїми верхніми дихальними шляхами, пив холодну мінеральну воду, не думаючи про ускладнення.
— Михайле Танасовичу, мабуть, досить. Пожалійте перекладачів,— не витерпів Ковбик.— Люди з дороги потомилися, а у нас он ще скільки роботи,— показав на стіл.
— Ні, то я хочу закінчити свою думку...
— Закінчите завтра... На роботі.— Ковбик рішуче повернувся до Нещадима.— Арію Федоровичу, що там у нас далі за програмою?
— Вручення подарунків і сувенірів.
— От і надайте слово Карлу Івановичу. Ховрашкевич спалахнув, як цигарка, начинена порохом:
— То я вам скажу, монархізм...
— Махровий,— тихо потвердив Ковбик, а голосніше додав: — Та сядьте ви врешті. І пити треба менше!..
— Назріває дискусія,— прошепотів Сідалковський.— Але, здається, не наукового характеру...
РОЗДІЛ IV,
в якому розповідається про пристрасть Стратона Стратоновича, його характерні риси, подвиг юності Ковбика і його хобі
Поки дещо сп'янілий молодий і перспективний науковець "Фіндіпошу" Михайло Танасович Ховрашкевич щось доводить своєму директорові, ми спробуємо тим часом змалювати портрет Ковбика. Зросту, як ми вже пам'ятаємо, він був невисокого і чомусь усім без винятку нагадував китайського божка. Ковбик не ходив ні в музеї (хоч знав, де вони знаходяться), ні в кіно, а тим більше в театр опери та балету. Говорив найчастіше про різні закуски та випивки, і той, хто його не знав, міг подумати, що Стратон Стратонович директор кафе або шеф-кухар із тресту їдалень та ресторанів. Він так смачно розповідав про закуски, що не тільки у нього, а й у слухачів несподівано починали працювати підшлункові залози.
Розмовляв Стратон Стратонович надзвичайно образно. Слова були такі соковиті, як солоні кавуни взимку. Це були переважно неологізми, яких не завжди знайдеш навіть у творах сучасних письменників, не кажучи вже про словники. Згодом, у процесі розгортання дії роману, ми зможемо познайомитися з його лексиконом детальніше, а зараз наведемо бодай Два-три слова. Скажімо, на літеру "м". Тут він створив такі слова, як "мармиза", "мордоворот", "мармигало". Часто траплялися неологізми й на інші літери абетки. Наприклад, на "в" — "відшабашили". Але чи не найбільше Стратон Стратонович вживав слів на "б". Особливо йому подобалося одне слово: "бухгалтерá" — з твердим наголосом на останньому складі. Він вимовляв його з якоюсь особливою любов'ю, називаючи так усіх своїх підлеглих, хоч серед них за професією, покликанням і дипломом числився усього-на-всього один бухгалтер — Карло Іванович Бубон.
Тут слід зробити ще один ліричний відступ і сказати, що у "Фіндіпоші", як і колись на Запорозькій Січі та в спудеїв Києво-Могилянської академії, всі спеціалізувалися не тільки на дотепності, а й на вигадуванні прізвиськ. Тому, окрім своїх офіційних прізвищ, усі носили ще, інтелігентно кажучи, неофіційні псевдоніми. Мав їх і Стратон Стратонович Ковбик. Виглядаючи з вікна під час роботи, підлеглі з любов'ю казали про нього:
— Алло! Закругляйтесь: Колістрат іде,— і в ту ж мить усякі кросворди, белетристика чи така інтелектуальна гра, як розігрування один одного по телефону, припинялися. Науковці натягували разом з нарукавниками найсерйозніші маски на свої обличчя і зосереджувалися настільки, що, коли б хтось глянув на них збоку, подумав би: "Ця установа вирішила відкрити ще один закон Ньютона або вивести тваринку, яка нічим не відрізнялася б від готової шапки". Лише Стратон Стратонович дивився на це цілком тверезо і платив їм за "Колістрата" взаємністю.
— Бух-гал-те-ра-а!!! — обзивав він.— Сидите! Позіхаєте! Зранку робити нічого! У відрядження з собакою не виженеш! — 3 силою зачиняв двері і вже в коридорі ніби запитував сам себе: — Де б і собі таку роботу знайти?!
За його напускною грубістю і светром грубої в'язки билося добре й чуле серце. Однак це він від сторонніх приховував. Одні казали: "Ковбик навмисне на себе напускає такий грізний вигляд — для підтримки авторитету". Другі заперечували: може, це й так, а може, й ні. Як би там не було, але заступник директора Арій Федорович Нещадим не раз казав: "Треба, щоб у кожного підлеглого при зустрічі з начальством утворювався в душі холодок, як у морозильнику холодильника... Тільки тоді підлеглі поважатимуть начальство!" До начальства він прилучав, звісно, й себе. Треті говорили: "Якщо нас не тримати в руках, то "Фіндіпош" розвалиться, а міль вуха пооб'їдає". Четверті просто визнавали: "Кращого, ніж Стратон Стратонович, у нас не було й не буде. Він нікого не звільнить, нікому ні в чому не відмовить. Ну, трохи побурчить, обізве якимось своїм словом, але волосся ж від цього не облізе".
Це була правда. Ковбик власноручно й справді нікого не звільняв. Процедуру звільнення з "Фіндіпошу" він покладав на Арія Федоровича Нещадима, який, здавалося, від цього мав неабияке задоволення. Сам же Ковбик неодмінно йшов на цей час у відпустку, бо не міг, як він казав, переносити розлуку без сліз і ридань. Колективу, який дружно проводжав Стратона Стратоновича в усі вимушені поїздки (на лікування, відпочинок, симпозіуми) на пероні чи в аеропорту (звідки вже там директор брав старт), він по-батьківському нагадував:
— Тільки ви знайдіть уже цьому жовчному типові роботу, а тоді звільняйте. Та так, щоб без суду...
Судів він, як і недовареної та старої свинини, не терпів.
Ховрашкевич вискакував на підніжку вагона, звідки його намагалася збити жовтим згорнутим прапорцем провідниця, і запевняв Стратона Стратоновича, що все буде добре, нехай той не хвилюється.
— Буде вам сумно, то я приїду. Незважаючи ні на що! — гукав він вже з перону, і на привокзальний бетон падала важка чоловіча сльоза Ковбика.
Як бачимо, Стратон Стратонович мав справді ніжну, батьківську душу. У нього налічувалося кілька позитивних рис. Втім, директор має ще одну, додаткову позитивну рису, але про неї знав тільки він сам.
Окрім соковитих слів та закусок, Ковбик полюбляв ще й середній рід і тому часто, принаймні не рідше, ніж вишукані напої типу коньяку, вживав займенник "воно".
— Жовчне якесь воно. Вип'є склянку горілки — і вуха видовжуються.
Так він відгукувався переважно про тих співробітників, хто не сидів у ті хвилини в компанії Стратона Стратоновича. Відсутнього перебирали за всіма правилами анатомії з ніг до голови, і в того виявлялося чи не найбільше негативних рис. Але варто було бідоласі наступного вечора зайняти одне із почесних місць поруч Стратона Стратоновича, як виявлялося, що він несподівано кращав ув очах присутніх, а всі погані риси переселялися в того, кого з ними цього вечора не було.
З кольорів він найбільше полюбляв жовтий і, переходячи до жіночого роду, найчастіше казав:
— Жовторота вона ще зовсім!
Жінок загалом Ковбик любив, але порівнював їх чомусь із крамницями, бо був глибоко переконаний, що будь-яка зовнішність жінки ніколи не відповідає її внутрішньому змісту.
— На вітрині одне,— казав він,— а під прилавком інше.
Що ж стосувалося чоловічого роду, то тут усі без винятку чомусь були "собачі інтелігенти" і "капловухі".
— Щось я не дуже вірю цьому капловухому,— говорив він частенько Нещадиму.— Коли я пас корів, воно ходило у школу для обдарованих!..
З цього, власне, і починалися усі післяробочі години. Бо в робочий час науковці випивок не влаштовували, хіба що траплялася якась особлива подія. Але подій особливих тут ніколи не було, чого не скажеш про випивки.
Отже, Ковбик, як ніхто, відчував музикальність слова, хоч ніколи консерваторій не кінчав — мав диплом ветеринара чи кооператора, а може, навіть два одразу: і кооператора, й ветеринара. Як би там не було, але ці його філологічні вправи давали підстави думати, що з Стратона Стратоновича міг вийти непоганий мовник, якби він цього бажав. Та Стратон Стратонович над цим і не задумувався.
Найбільшим подвигом Ковбика у житті був подвиг його юності, який він, очевидно, вигадав або від когось почув, а тоді сам у це повірив.
— Пам'ятаю як сьогодні. Заклався я з одним своїм знайомим, що вип'ю пляшку шампанського з черевичка однієї дамочки.