Одну б!
П р о н я. Бо це не шинок.
С е к л и т а. Хіба в шинку тільки й п'ють?
П р о н я. Раз у раз у шинку, а в образованних домах тільки до обіду! (Бере пляшку й чарку).
С е к л и т а. Та не беріть-бо, а краще підіть, Пронько, до пекарні, та розідміть самоваря для тітки, та й принесіть!
П р о н я. Не діждете!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Що це ви, сестро, вигадуєте? Щоб моя дочка після пенціона та по самовар ходили?
С е к л и т а. Руки не одпали б!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Після пенціона?!
(П р о н я аж тремтить од злості.)
П р о к і п С в и р и д о в и ч (до Проні). Дай мені пляшку й чарку; я замкну. (Бере, на ходу п'є дві чарки і замика в шафі).
С е к л и т а. Пенціони, пенціони. Три дні була десь за попихача та й приндиться! Потурайте ще більш вашій Прісьці! Вона вам з великого розуму у голову ввійде!
П р о н я. Не смійте мене звати Пріською! Не вам мене вчити! Муштруйте свою Галю!
С е к л и т а. Чи ба! Та якби моя дочка так коверзувала, то я б їй, псяюсі, так наклепала потилицю отим кошиком, що вона б до нових віників пам'ятала!
П р о н я. Оту й товчіть, а мене вже вчено!
С е к л и т а. Вчили вас, та мало: прийдеться ще доучувати!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Не вашого, сестро, розуму діло!
П р о н я (до матері). Та попросіть її на виступці!
П р о к і п С в и р и д о в и ч (вертаючись). Ви, Секлито Пилипівно, що інше, а ми що інше!
С е к л и т а. Я що інше? А що ж я таке? Га? Хіба не знаємо, які великі пани були Сірки? Адже ж старий Сірко, ваш батько, м'яв шкури і з того хліб їв! Я торгую яблуками і з того хліб їм, і нікого не боюсь, і докажу на всі Кожум'яки, що нікого не боюсь, навіть вашої великорозумної Пріськи! (Б'є кулаком об кулак).
П р о н я. Не злякались і ми вас, бо руки короткі!
С е к л и т а. До такого носа, як у тебе, то й короткими дістану!
П р о н я (крізь сльози). Що ж це таке? Улізла у хату, засмерділа гнилицями, горілкою та ще й лається?!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Гур, гур, гур! Тепер, Прокопе Свиридовичу, бери шапку та й тікай мерщі з хати! (Затика вуха).
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Чого це ти здумала дорікать "мою дочку носом! Який же в неї ніс? Який? Докажи!
С е к л и т а. Як у чаплі!
П р о н я. Виженіть її, мамо! Вона з п'яних очей не знать що...
Я в д о к і я П и л и п і в н а. То в твоєї дочки ніс, як ,картопля, як печериця! І в твого чоловіка був ніс, як копиця розвернута!
С е к л и т а. Ти мого чоловіка не чіпай! На моїм чоловіку ніхто верхи не їздив; він не був таким хамлом, як твій чоловік!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Яке я хамло?
П р о н я. Вона всіх лає, ота перекупка! Женіть її звідси!
С е к л и т а (схоплюється). Мене гнати? Секлиту Лимаху гнати? Ах ви ж, чортові недопанки, панське сміття! Перевертні дурноголові! Дочка їх дурна водить за носа, ганя на орчику, як цуциків, а вони й губи розвішали!
П р о н я. Гетьте зараз звідси! Залили очі! Гетьте зхати!
С е к л и т а. Ти ще, шелихвістко, на тітку так смієш ричати?! Та я тебе як мазну оцим кошиком!
П р о н я (обступивши). Химко, Химко! Жени її, оцю п'яну!
С е к л и т а. Як? Секлиту Лимариху? Та я вам усім тут полатаю ваші панські морди! (Береться в боки).
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ой лихо од неї станеться!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Чи ти при умі?!
П р о н я. Вон, вон! Мужва немита!
С е к л и т а (дає Проні дулю). На з'їж, чорногузе! (Велично виходить з кошиком). Пху на вас всіх!
ВИХІД IX
(Ті ж без Секлити.)
П р о н я (плачучи). Ось який ваш рід!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та й вам би не годилось так, адже тітка.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Сестра матері...
П р о н я. То й цілуйтесь з нею!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Стидно, доню!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та й гріх-таки!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Таки дуже її зобидили: більше сюди й не прийде!
П р о н я. Баба з воза — кобилі легше!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . А як стане вас по Подолу славити?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Щоб вам не дісталося!
П р о н я. Ой боже мій, ще й допікають! Мовчали б уже, то мені б було легше! Через ваш рід тільки сором, і людей прийняти не можна, така стидота! Іще і Голохвастов одкинеться, бо й самі ви говорите по-мужицьки, незугарні і привітатись по-модньому!
Я в д о к і я П и л и п і в н а і П р о к і п С в и р и д о в и ч . Оце, боже мій!
П р о н я (біга по хаті). Ой не допікайте мені! Дайте мені покій! Ідіть до кімнати!
(Старі повернулись виходити.)
Химко! Химко! Іди сюда та накури в хаті. Кади! Бо так на всю хату гнилицями, кислицями й тхне!
ВИХІД X
(Ті ж і X и м к а.)
Х и м к а (з смолкою в руках). Оце, схотілося вам того курива!
П р о н я. Пхе! Пхе! Так і несе, аж верне тією Секлитою! Горілка й кислиці! Кади, кади!
Х и м к а. Там тітка С е к л и т а іде по вулиці та кричить, та лається так. Мене оце здибала — од крамниці йшла — та просила, щоб я переказала вам (до Проні), що ви, мов, падлюка!
(Старі Сірки, вернувшись, махають на Химку руками, щоб мовчала.)
П р о н я (схоплюється). Ач, вона, каторжна!
Я в д о к і я П и л и п і в н а (до Химки). А тобі, дурна, слід переказувати?!
X и м к а. А я винна?
П р о н я. І наймичок таких дурних держите!
X и м к а (сміється). Та тут ще під брамою якийсь панич стоїть, я й забула... Чи пускати?
П р о н я. Ой лишенько! Він чув?!
X и м к а. Хто його зна! Тітка С е к л и т а кричала на всю вулицю!
П р о н я. Зарізала вона! Ну, що його робити?!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та хто там, що ти лементуєш?
П р о н я. Та він, жених мій... Голохвастов...
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Ой матінко! Проси ж його до господи!
П р о н я. Постой, постой! Куди його вести? Такий мотлох у хаті... От шкандаль! Прибирайте, мамо!
(Всі кидаються прибирати; П р о н я — до дзеркала, поправляє волосся,щипа щоки.)
Килима, килима дайте сюди... того великого! Мамо, швидче-бо! Тату, одсуньте дивана та поставте кріселко.
П р о к і п С в и р и д о в и ч (силується). О-о! Важке у ката... Ледве й зсунеш!
Я в д о к і я П и л и п і в н а (з килимом). Оцей, доню?
П р о н я. Та цей; стеліть же швидче!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Засапалась і не нагнусь!
П р о н я. Христа ради швидче! Химко! Химко! Що ж це? Горілку, недоїдки перекупчині прибирай!
X и м к а. Та й приберу... мов пожар... почека!
П р о н я. Прикуси мені язика! Не знаю, що й надіти? Мантилю чи шалю? Ой боже мій, треба пукета до грудей! (Глянувши на батька й матір). Мамо, надіньте, Христа ради, чепчика! Христа ради, просю вас! Сьогодні ж такий день: усе може пропасти! І хустку картату, пожалуста!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та надіну вже, що з тобою робити? (Пішла).
П р о н я (до батька). Ай, ай! Ви без чобота?!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ой лихо! Це каторжна X и м к а взяла до самоваря та й не принесла!
П р о н я. Та скиньте мені зараз той драний халат!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Що ж, халат як халат, вислужив свою службу!
П р о н я. І того не хочете для дочки зробити?!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та іду вже, іду...
П р о н я (до Химки). А ти чого стоїш? Кади!
X и м к а. Та вже так покадила, що всі чорти повтікали б з хати, якби були!
П р о н я. Кади! Кади!
X и м к а. Кахи, кахи! Цур йому, аж у горлі душить! (Пішла у кухню).
ВИХІД XI
(П р о н я сама.)
П р о н я (з одчаєм). Господи, чи все ж у мене на своїм місці? Чи по-модньому? Ой мамо моя, брансолета забула надіти! (Біжить до шухляди й надіва). Чи шалю, чи мантилю? Не знаю, що мені більш до лиця?.. Або, може, й те й друге? Так! Нехай бачить! А книжки й нема! Коли треба, то як на злість! І, певно, знов занесла ота каторжна X и м к а до кухні, щоб пироги на листках саджати! Ось, слава богу, знайшла якийсь кавалок... Все одно! Ху, господи, як у мене тіпається серце. Аж пукет по грудях скака!.. (Задумується, позираючи в дзеркало). Як би його прийняти: чи ходячи, чи стоячи, чи сидячи? Ні, краще лежачи, як і наша мадама в пенціоні приймала свого любезного. (Бере книжку й лягає на дивані). Ей, Химко, проси!
X и м к а. Чого просити?
П р о н я. Панича клич!
X и м к а. Так би й казали! (Пішла).
ВИХІД XII
(Г о л о х в о с т и й і П р о н я.)
Г о л о х в о с т и й (входить тонно; у шляпі, рукавичках і при паличці: тре часто руку об руку). Честь імєю, за великоє щастя, одрикамендуватись у собственнім вашім дому!
(П р о н я мовчить.)
Нікого нєту! Ні, П р о н я Прокоповна тут! (Одкашлює). Мой найнижчий поклон тому, хто в цьому дому, а перед усього вам, Проню Прокоповно! (До себе). Що вона, чи не спить часом? (Одкашлює дужче). Горю, палаю од щастя і такого разного, милая мамзеля, што виджу вас на собственнім полу...
П р о н я (скинувши очі). Ах, це ви? Бонджур! А я так зачиталась! Мерси, што прийшли... Мамонька, папонька, господин Голохвастов прийшол, пожалуйте!
Г о л о х в о с т и й. Ви ж меня одрикомендуйте, пожалуста!
П р о н я. Авжеж.
ВИХІД XIII
(Ті ж, старі Сірки й X и м к а.)
(Сірчиха у кумеднім чепчику і хустці. Сірко в довгім сюртуці і великій хустці на шиї, виходять і низько кланяються.)
П р о н я. Рикомендую вам мого хорошого знакомого.
Г о л о х в о с т и й (кланяється з пристуком).
Свирид Петрович Голохвастов з собственною персоною. Позвольте до ручки? (Цілує).
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Дуже раді! Вас уже так хвалили дочка наша, П р о н я Прокоповна... Дуже раді, просимо!
Г о л о х в о с т и й. П р о н я Прокоповна по ангельской добротє, так і понімаєм, мерсі! (До Прокопа Свиридовича). Честь імєю рикомендувать себя: Свирид Петрович Голохвастов!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Дуже, дуже радий, що бачу і розумного чоловіка; розумного чоловіка послухать — велика втіха! (Тричі цілує). Дуже раді! Просимо, сідайте! П р о н я (тонно). От кресло; прошу, мусью!
(Всі сідають; Г о л о х в о с т и й на кріслі коло неї ж направо; наліво ж на дзиґликах старі Сірки. X и м к а визира з пекарні; яка хвилина — тихо.)
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Позвольте спитати: ви синок покійного Петра Голохвостого, що цилюрню держав за Канаваю?
П р о н я. Ви, папонько, не знать как говорите: їхня хвамилія Голохвастов, а ви какогось хвоста вплели!
Г о л о х в о с т и й.