Тоді посланці стали торгуватися.
— Ми заплатимо вам медом і вином, тільки впустіть нас! Згода4 чи ні?
— Хай буде по вашому! — каже князь Василь Гїинський. А провідник посланців;
— Пане писарю, спиши все як слід.
Писар наготовився до писання й пише, що кажуть йому.
— А це запиши,— додають посланці,— щоб дали кілька світлиць для нас, для коней наших стайні й вівса прдостатком.
— Немає у нас місця для всіх і для коней ваших, та й вівса обмаль,— відповідає князь Василь.
—/ Ми вам віри не ймемо й без цього відсіля не підемо, сорочки князеві Бранському не дамо! — грозять посланці.
— Як так, то хай буде по-вашому! Що з вами діяти? — каже князь Василь.
А посланці:
— Пане писарю, пиши!
ї впустила сторожа посланців до князя молодого. Із гуком та стуком увійшли вони, а за ними дівчата.
А молодий-із боярами за столом сидить. Посланці заспівали:
"Князю наш, Семеночку, Несем тобі сорочку Мережану, новеньку На неділю раненько, Вбратися до шлюбоньку х В щасливу годиноньку". І пустилися-в танець по світлиці. Гей, як не кинеться між них староста князь Василь Пинський і ну ж сорочку віднімати. Відняв і передав молодому. А музики молодого як ударять такого живого танцю, що аж! Усі пішли в танець.
Як уже перетанцювали, тоді молодий:
— Просим вас, гостоньки любі, посланці славні від княгині Бран-ської, за мої столи тисовії та поживитися, чим Господь, дав.
І засіли посланці за столи. Служба розносила страви та вина й меди, а староста князь-Василь припрошував: *
— Живіться, будь ласка, гостоньки любі, живіться.
По вечері гості піснею дякували за їду й пиття та за гарний прийом. А як заспівали:
"Ой, де ж тоті кухароньки,
Що* варили їстоньки,
Сухих дров не палили, /
Красно їсти зварили.
Старосто старенький,
Як голубок сивенький, Треба кухарів шукати, На весілля показати",— тоді князь Василь узяв попід руку княгиню Уляну Жеславську. Друж-бове станули біля порога з добутими мечами, із свічками в руках.
А князь Василь танцював із княгинею Уляною. За ними пара за парою всі пішли в танець. І так до світання.
Над ранком музики молодого заграли йому під вікнами, а потім молодій на добридень.
А молодий і молода до шлюбу прибиралися, до вінчання. Молоду прибирали дружки, а дівчата співали:
"Ясно в світлонці, ясно, Приберіть мене красно, Хай матінка погляне, А чей жалко їй стане".
Посадили молоду на стільці, накритому прадідівським дорогим килимом і стали розчісувати її довгі, гарні коси. Потім зодягли її в дорогий білий одяг. Як закладали на голову барвінковий, позолочений вінець, то співали:
"В долину, панянки, в долину По червону калину, По хрещатий барвінок, Настусечці на вінок. І з руточки дві квіточки Благослови, Боже, І батенько, і мати, Що будем зачинати".
Уже й готова князівна Настуся до шлюбу, прибрана, пишна, та гожа, як русалка стоїть. І задивилися на її красу всі, мов уперше її бачать.
Дівчата шепочуть проміж собою:
— Така краля, така краля! Як царівнонька!
І заспівали:
"Перед воротами виноград росте,
З-під винограду вода тече:
Там Настуся білілася,
Свого батенька питалася, }
Чи хорошенько прибралася.
А батенько у Богонька!
Стукнули янголи в небі,
Збудили батенька в гробі:
"Вставай батеньку із гробу,
Йде твоє дитя до шлюбу".
Аж тут і під дверима роздався спів:
"На болотеньку гілля А в городеньку зілля! Покажи нам, Настусечко, В якім домі весілля. Бо ми цього не знаємо, По городі блукаємо!" Дружбове відчинили двері й молодий із почетом увійшов у світлицю.
Гей, як же пишно зодягнений пан молодий. Одяг лицарський: злотоглав та саєта аж за очі хапає. Сап'янці зелені, пояс таки в Слуцьку тканий. Слуцькі пояси вже тоді мали неабияку славу. Клобук княжий дорогий теж віночком барвінковим прикрашений.
— Що пара нашій князівні, то пара! — шептали між собою дівчата й жінки.
А Настуся дарунки роздає: молодому хустку шовкову, що сама вимережила, а боярам рушники, теж власної роботи. І молодий хустку, і бояри рушники зараз собі за пояси повтикали.
А потім молодята впали до ніг матері молодої й князеві Іванові Кобринському, що батька молодої заступав. Поклоншіися їм тричі, як звичай велів, а вони благословили молодят.
— Хай вас, діти, Бог благословить! — казали.
А як молодята дістали материне та батьківське благословення, дружба Богдан Рогатинський перехрестив двері мечем і вся дружина весільна вийшла на подвір'я.
На подвір'ї всі станули в коло, а княгиня Уляна, мати Настусина, кропила молодят йорданською водою та обсипала хмелем. Князь Юрій Пронський частував усіх медом.
Хмелем молодят рясно посипаючи, княгиня Уляна говорила:
— Хай ваше життя, дітоньки, веселе буде, як цей хміль, а чисте й погоже, як вода свята!
І кланялися молодята всім, хто тільки приявним був, від старого до дитини малої.
Похід рушив до церкви. Плила дорогою пісня з походом: "Тудою лежить " Здавна стежечка — До шлюбу ідемо, ^
Молодят ведемо. Як одно так другое Однакії обоє: Молода, як ягода, Червона, як калина, Солодка, як малина. А молодий красень, , Мов той зелен ясень, Він полем їздить, Поле леліє від нього.
Він лісом їде, Ліс зеленіє від нього. Він садом їде, Сад розцвітає від нього". Увійшли в церкву. Дружба постелив молодятам під ноги дорогий, узірчатий килим, а по ньому рушник орлистий. Мережила рушник сама князівна Настуся.
Дружка Олеся Рогатинська шептала молодій: х — А не забудь у час присяги наступити ногою на Семенів жупан.
— А це навіщо? — спитала вчудована Настуся.
— Щоб не він над тобою, а ти над ним старшувала,— відповіла Олеся поважно. '
— Я не хочу над ним старшувати, але й не дам йому старшувати над собою. У нас буде правилом: "Чоловік та жінка — одна спілка!" — додала з усмішкою.
Уся церква так гарно була прибрана квітами, а світла була така сила, що здавалося: це чне на землі діється, а геть у небі. > Співав хор церковного братства. Нісся спів, наче ангельські хори. Воно й не диво. Учив співу диякон Сильвестр, що в Греції вчився співу коштом покійного князя Івана. Він тепер і проводив хором.
Ось уже митрополит присягу відбирає, вже поміняв перстені
Гримнув хор "Многая літа" молодятам. Стали виходити.
Молода розкидала квітки між дівчат. Піднімався ліс рук за кожною квіткою, щоби зловити її. Котра з дівчат зловить собі квітку, ця ще цього року віддасться.
А як вийшли з церкви, то старі бабусі говорйди між собою:
— Вона буде вдовицею,— казала одна,— перед молодим так блідо світло світило.
— Ні, перед нею блідіше,— запевняла друга,— вона скоріше помре.
— Але ж ні, д добре бачила,— перечилася перша.
— Та й я не сліпа,— говорила друга.
— Котрась із вас напевно вгадає,— сказав на це міщанин, що йшов позаду них.
Похід увійшов на замкове подвір'я. А як молодята входили за двері палати, гримнули замкові гармати і сторожа з самопалів, аж мури затряслися. Раз і другий, і третій...
Усе весілля подалося в світлиці молодої.
Княгиня Уляна, що перша повернула була з каплиці, вийшла й запросила всіх на обід. По обіді князь Семен подався в свої світлиці. А молода гостила дівчат. Прощала дівування своє. Дівчата співали. Вилися дівочі голосочки по світлицях, сріблом дзвеніли, жаль свій за втратою Настусі виявляли, та наразом радість із-за її щастя.
"Сивая зозуленько, Не літай раненько
На ярую пшениченьку.
Бо там на тебе
Сивий сокіл засяде,
Загляне тебе очима,
Пійме крилоньками,
Занесе в темні лісоньки
Межи чорні гілоньки.
Там будеш кувати,
Нікому послухати.
Гарная Настусечко,
Не виходи раненько
На нове підсіненько, ' Бо там на тебе
Сам князь засяде,
Згляне тебе оченьками,
Візьме тебе рученьками
До чужої сторононьки,
Там будеш ридати,
Нікому пожалувати",—, співали жалісно дівчата. Перед водила в піснях Олеся Рогатинська зі своїми подругами. Вони співали: 7
"Та ж говорив ти,
Кленовий листочку,
Що не будеш спадати,
А ти спадаєш,
Землю вкриваєш,
Доріженьки не знати.
Та ж говорила ж ти,
Ненечко люба:
"Не дам тебе від себе!"
Мене віддаєш, відпосагаєш.
Доленьки не осуджаєш, У Проси Настусю,
' Святу Пречисту,
Вона доленьку має,
Всім дівчаткам всилає,
Як добру, так лихую,
Від Бога судженую".
Місцеві дівчата співали своїх пісень. Плили дівоцькі співи та жалю завдавали князівні молоденькій. Не довго дівувала князівконька, не було часу й надівуватися. І хвилиночку жаль їй цього недовгого діву-ваннячка. Ще ж би, на п'ятнадцятій весні кидає його. Та тільки хвилиночку жаль їй, а там і подумала: "Чого ж мені жал кувати, кидаю я оте дівування моє для нього, для Семеночка мого коханого!".
А він, орел її, князь Семен, уже під дверима з боярами: Та при входових дверях спинила їх варта. І нарікають бояри:
"Отож тобі, князю Семене, пихота Зачиняє твоя теща ворота, Зачинила, замкнула замками, Постій собі, зятю, за воротами!"
А варта питає:
"Чиї тут бояри
У шоломах стояли?"
А з хати нісся спів дівчат:
"Приїхали боярове з далека, # Розвинули хоруговку з золота. Ой, що ж на цій хоруговці за писання, Молодої Настусечки від ненечки відстання".
Довго торгувалася варта з боярами, аж як бояри почастували її медом, впустила їх, І ввійшли: попереду посли з дарами для молодої, а за ними свахи з короваями. І стали переспівуватися свахи з дівчатами. Свахи хвалили дівчат, що гарно прибрали молоду, а дівчата свах за гарний коровай. То хвалили одні одних, а там для більшої забави перейшли на догану. А вкінці дівчата казали показати собі свашку:
"Покажіть нам свахи свашку ^
В червоному адамашку, Щоб ми всі пізнали, Чи ви гарно її вбрали". ~ ^
Тут Богдан Рогатинський підніс у гору князівну Олю Пинську. ' — Ось, глядіть, дівчата, яка славна в нас свашка та йк гарно прибрана,— сказав він.
А молода весь час сиділа за столом. Коло неї двоє дружинників із мечами, а біля них дівчата, доні княжих і боярських родів, що з усіх, усюдів поназ'їздилися на весілля. Чималий гурт дівчат був із-над Днь стра; та найбільше з Рогатинщини, родички и товаришки Олесі Рога-тинської. Коли батькові Івана Рогатинського Богданові король Ягай-ло сконфіскував добра в Рогатинщині за участь у повстанні Свидри-гайла, вік перенісся в Литовсько-Руське князівство. Тоді з ним переселилося туДи й чимало рогатинців, боярів з родинами та осіло в його добрах. А добра ці сильно збільшилися через подружжя Богданового сина Івана з Одотією, дочкою князя Андрія Володимировича.