(Угледівши Мамая).
Мамаю!.. й ти між нами?..
Голоси
— Звідкіля?..
— Яким це вітром принесло тебе?..
— Де пропадав з самого Могилева?..
Дрига (похитуючись).
Вразі мої возсташа... Литвинам
У руці впав бих... Мало не повис був
На древі, та Господняя десниця,
Як древле Ілію, на колесниці
Огневій восхитила мя з їх рук
І аж до вас, о чада, принесла...
Регіт.
Голоси
— А де ж вона? — Продав десь, певне, й коні
— І колесницю тую, та й напивсь!
Дрига
Воістину... Великая спокуса.-
Не воздержахся аз... продав... єй-єй...
Ось і дінари
(Виймає жменю грошей).
— Ого-го!..-Частуй же,
Велебний отче, всіх! — А то у нас
Ні колесниць, ні коней...— Вже й хламиди
Хотині всі давно позаставляли!..
Дрига (до Хотини).
А де ж спокусниця?.. Ти тут?.. Бери!
(Дає їй гроші).
На всі усім!..
До наймита підходять хто з чим, дістають горілку, й пиятика точиться далі.
Аз немощен і слаб...
Спочину, як Господь у семий день...
(Похитуючись, ніби ненароком точиться до намету і вкладається під ним на землі).
Мамай
Хоч і проноза клятий піп, а добрий,-
Тож за здоров'я чесного отця!..
Хотина (дивиться вправо).
Либонь, гетьман із старшиною йдуть?..
(До наймита).
Агов! ходімо звідціля!
(Зникають з наймитом ліворуч).
Голоси
— Гетьман!..
То що? Нехай... ми всі гетьмани тут!..
— Гетьман твій змовився з панами й нас
Із Бару вивів аж у степ...
Мамай (грізно).
Ану,
Занишкни, дурноверхий!.. Чи тебе
Питати мав?
Голос
Не вадило б і в нас
Позичить розуму для справ таких!
Мамай
Та де ж він в тебе? Ти ж давно його
Кабашниці заставив за горілку,
А рештки в оковитій утопив.
Отож мовчи та диш!..
Голоси
Авжеж, мовчи,
Бо в Северина шабля гостра, ти ж
Дрючка не маєш навіть — все пропив!..
— Та ось і він...
З правого боку виходять Наливайко, Орішевський, Кремпський і Мазепа.
— Здоров будь, наш гетьмане! —
— Живе най Наливайко! — Віват! віват!..
Наливайко
Спасибі вам, мої нетяги любі!..
Гай-гай! то ви й не висихали, бачу,
А нині ж рада військова,— забули?
Голоси
— Та де забули пак! Чекаєм ради...
— П'ємо ж, щоб вивітрити хміль вчорашній
І свіжу голову на раді мати
Сміх.
Наливайко
Гаразд! та пийте й далі, скільки влізе,
А ніч — на сон, щоб свіжі і бадьорі
Були на ранок. Не ячіте лиш,
Щоб раді старшини не перешкодить.
Мамаю, й ти гуляєш, любий друже?
Мамай
Козак-душа, гетьмане славний, щира:
Коли не п'є, то воші б'є, а все
Про діло про лицарське добре дбає.
Наливайко (сміється).
В гуморі, бачу, добрім ти, то ж зовсім
Ще глузду в оковитій не втопив,
Тому бери свою ти златострунну
Й на раду з нами до намету.
Мамай (чухає потилицю).
Зараз...
Допити тра.
(Допиває з боклажка).
Наливайко
(побачивши заснулого попа).
А це... чиї це мощі?
Голоси (регочучи).
— То піп, гетьмане, Дрига упокоївсь!..
Наливайко
Таж ми його, либонь, десь загубили —
Під Могилевим ще, чи що?
Голоси
— Прибув,
Він каже, на вогнистій колесниці,
Як Ілія на небо!..
Орішевський (сміється).
Так?.. А впав,
Як та його хламида, і лежить.
Наливайко
Най спочиває з праведними. Прошу!..
Старшина йде до намету. Мамай бере кобзу й теж за ними.
В наметі сідають колом столу.
Голоси (притишено).
— Ходімо, браття, геть ізвідціля,
А то котрийсь не вдержиться й почне
Тут зіпати із перепою.— Гайда!..
Сцена на другому плані хутко пустіє. Дрига, помітивши це, підводить голову, озирається й починає підслухувати те, що говориться в наметі.
Наливайко
Мене дивує те, що досі ще
На раду не прибув гетьман Грицько.
А час би вже й почати, поки ще
Мої нетяги не перепились,
Бо з п'яними яка вже рада!
Кремпський
Шкоди
Великої не буде з того справі,
Якщо обійдеться й без них: твоє,
Гетьмане, слово перше в справі цій,
А чернь і старшина повинні слухать.
Мазепа
Полковник я і карність військову
Над всякі ради ставлю: наказав —
І всякий писка затули, хоч як
Не до вподоби той наказ.
Кремпський
Авжеж!
Їй що, голоті тій? Аби принада
Була, то битимуться, як леви:
Не раз, не двічі довели вже це.
Принади ж тої — золота, срібла,
Саєтів, сукон, зброї, коней тощо
У табори в Жолковського задосить,-
Не менш, як в тих, яких під Луцьком ми
Так потовкли і табор зжакували.
Наливайко
Це так... Але... не все в принаді тій...
Є щось іще, мої братії... Воно
Найледачішого з голоти тої
Із гайдабури в лицаря оберне,
Як обернуло нас уже давно
У месники, а потім, по звитязі,
Оберне в будівничі і творці.
Це та святая зненависть до пана
Й палка любов до волі степової
І до козацької людської правди.
Орішевський
(здивовано-врадувано).
Що чую я?.. О, жити варто ще,
Коли такі думки почути можна
Та ще й із наміром твердим у чин
Їх обернути.
Наливайко (сміється).
Побратиме мій,
Твої поради не пішли на вітер,
Хоч вітром звався я. Твою науку,
Її незмірну глибину збагнув я
І ввесь у ній поринув щирим серцем.
Кремпський
Чому не зрадиш нам, іетьмане славний,
Своєї тайни?.. З тобою попліч
Відколи вже ми ходимо в боях,
Гадаючи, що лиш лицарську справу
Сумлінно чинимо по змозі всяк.
Та бачу я, що в голові твоїй
Якась висока дума зріє.
Наливайко (занепокоєно).
Так...
Скажу я все... скажу на раді всім,
Щоб дух голоти буйно розпалити,
Щоб та козацька правда степова,
Що жевріє в душі десь непомітно,
Пожежею страшною спалахнула
І ворога змела...
(Виходить із намету й роззирається на всі боки. Дрига вдає, що спить).
Але чому
Нема і досі Лободи?.. Мене
Вже непокоїть це...
Мамай
Це справді той...
А чи не баба замішалась тут
В козацьку справу?.. Недарма ж було
Розмордувало вас тоді з цією
Панянкою... Ну, десь ото й пасе
Грицько, щоб ти, гетьмане, не одбив...
Наливайко
Та най бере її собі з гуздром,-
Не до панянок нам...
Мамай
Чому ж тоді
За шаблю ви хапалися, її
Не поділивший?
Наливайко (сміється)
Гарна ж збіса дівка,
Хоч хто запалиться... Лицарський жарт.
Мамай
Тобі, бач, жарт, гетьман же запорозький
Не в жарт розласивсь...
Мазепа
Непевне, щось
І справді... А проте в січовиків
Правдива карність не в пошані здавна.
Кремпський
О, прийде ще: занадто вже багатий
Той табор у коронного гетьмана,
Щоб січовик одмовився нагоди
Його пожакувати.
Наливайко
Правда це,
Але час раду починати вже:
Ще маємо багацько справ без неї.
Орішевський
То й починай,— тим часом він над'їде.
Наливайко
Мамаю, друже, йди й звели сурмити
До ради військової.
Мамай виходить і зникає за наметом.
Сподіваюсь,
Що ви готові всі до неї?
Мазепа
Так,
Свій полк привів сюди я до схід сонця.
Боюся лиш, щоб козаки мої
Та не впились з голотою твоєю.
Орішевський (сміється).
Козак не віл: не вип'є більш відра.
Кремпський
Й моя десь шляхта голопуза тут.
Вона б і випила, та катма за що,
А кунтушів з гонору не проп'є.
За сценою голосний звук сурми. Поволі сцена залюднюється.
Старшина сидить поки що в наметі, перекидаючись тихими увагами.
Мамай (вертається).
Гей, попе! час вставати: службу Божу
Проспиш, ледащо!..
В натовпі регіт і кпини.
Голос І
Най! Хто, кажуть, спить,
Той не грішить.
Голос II
А примостивсь вигідно
У холодку!
Голос III
Це Дрига?! Де він взявся?
Голос І
На колесниці вогняній, казав,
Прибув з-під Могилева...
Дрига
(вдає, що прокинувся, позіхає, протирає очі,
потім озирається).
Де ж це я?..
Невже із вами, братіки мої?
(Підводиться).
З намету виходять Наливайко, Орішевський, Кремпський, Мазепа.
Вигуки
— Гей, віват! віват! віват! — Най живе
Гетьман наш Наливайко Северин!
— Най живе здорова старшина!..
Мамай
(викочує барило з-за намету й ставить його перед Наливайком).
Ставай сюди: тебе видніше буде!
Наливайко (стає на барило).
Мої брати! мої нетяги любі
І ви, шляхетство чесне й козаки!
До вас моє недовге щире слово...
Отверзти прошу вас серця і душі
Йому назустріч, зважити його
Холодним розумом нелицемірно
І, якщо мудрим здасться вам,
То приязно приняти до викону...
Вигуки
— Кажи! — Ми слухаєм тебе, гетьмане!..
Наливайко
Спасибі, браття, вам!..
(По хвилевій надумі).
Назавтра бій!
Страшний, останній бій з кварцяним військом
Самого короля... Щаслива доля —
Я певний в тім — пошле звитягу нам,
Бо вся душа, все серце наше в тім,
Щоб ворога перемогти лихого.
Або на полі смерті полягти...
Всі
— Веди, гетьмане наш!..— Веди у бій!..
— Ксьондзам, панам магнатам смерть
проклятим!
Наливайко
(простягає руку — все стихає).
Так, друзі, так,— ксьондзам, магнатам смерть!
А нам — звитяга. А чому? — Тому,
Що позад нас нема нічого — пустка:
Нічого ми не стратим, наложивши
Своєю головою у бою,
А перемігши — завоюєм все
І над усім свою поставим правду,
Обідрану магнатами лихими
І споневірену ксьондзом лукавим,
Що носить хрест на грудях, а в душі
Страшну, диявольську плекає думку...
Вигуки
— На палі їх, скажених!..— Смерть їм, смерть!
Наливайко
Та сильна ще козацька наша правда,
Та правда, що плекалася степами
Й буйновітром на ворога літала,-
Жива вона і житиме вовіки!.
(До старшини).
Хотіли знати ви, мої брати,
Той таємничий скарб душі моєї,
Високу думу ту, що міць страшну
Влила мені у груди й запалила
До боротьби. Її одкрию вам,
її одкрию тут усім братам,
Бо лиш про них плекав її таємно.
(До всіх).
Назавтра бій, страшний, останній бій...
Впадем могутніми орлами степу
Ми на потугу тую королівську
І знищимо упень,— це зважив я
І певен перемоги... Останній бій...
Напишем ми угоду з королем
На віки вічнії мечем козацьким,
І волі вольної нова зоря
Велично, пишно зійде над степами
Й покличе всіх до творчого життя
Так, так, голото бідная моя! —
Творити будем ми своє життя,
В підвалину поставим нашу правду,
І запишає рідная земля —
Від Прип'яті і аж до Криму вольна —
Веселими містами, хуторами
І селами — без хлопа і магната,
Де всі за одного й один за всіх,
А разом — вольний і міцний народ!
Ви чуєте, брати? — не гайдабури,
Здобичники, голота, а — народ,
Що ходить не у панському ярмі,
А сам свою величну долю творить
І одсіч дать здолає хижакам,
Котрі схотять його в лабети взяти.
Скажіть же ви мені, мої брати,-
Скажіть сердечно, щиро, без лукавства:
Хіба не варт за це й умерти,
Щоб кров'ю то скроплена велична дума
Зросла хижацтву лютому на страх,
А з бидла панського, з рабів нікчемних,
То цебто з нас, створила на степах
Великий, сильний, радісний народ,
Що створить сам свою велику долю?..
Всі
— Веди нас всіх до перемоги! — Віват!..
— Поляжем всі або здобудем волю!.
Орішевський (втирає сльози).
Я знав...