Можна було стукотіти (чи й трахкати, входячи в азарт) ними об стіл ні про що вже не думаючи і в грі тій потрібен був вельми посередній розум, як такий, яким він від природи й володів.
Грав з охоронцями (а з ким би в його становищі?). Як була негода (чи взимку) у фойє, на дачі або в міській квартирі в Москві по Кутузовському проспекту, влітку у дворі за столом. Там генсек та троє його охоронців стукотіли бувало й до півночі.
Вікторія Петрівна незмінно всідалася біля гравців із в’язанням. А. І. любив такі грища, іноді йому здавалося, що він у Дніпродзержинську молодий, сидить за кісточками в дворі будинку по вулиці Пеліна. Чи в Дніпропетровську по вулиці Рогальова під каштаном, що його сам і посадив. Входячи в азарт, так трахкав кісточками об стіл, що аж виляски йшли, де й сила в нього бралася, що вже тоді стрімко підупадала. Грали часом і далеко за північ (це навіть тішило охоронців) — і служба йде, і не нудно, бо хоч яка, а все ж таки розвага, доміно. Вікторія Петрівна вже відверто клювала носом, випустивши з рук в’язання, кимарила сидячи з відкритими очима (і як це їй вдавалося?), терпеливо чекаючи поки Льонічка нарешті награється. (Вона все життя його покірно чекала — чим і втримувала біля себе, його, за молодих літ ого якого гуляку— баболюба!).
Вигравши з десяток партій (він добре грав, плюс, ще іноді й охоронці йому підігрували), награвшись до знемоги, вставав, смачно потягувався і йшов спатоньки. Поруч дріботіла покірна дружина, а за ними один з охоронців ніс її в’язання. Ідилія, одне слово! І Брежнєв сам собі здавався безтурботним пенсіонером (як йому на старості іноді хотілося хоч день, хоч півдня побути всього лише простим пенсіонером, якого ніщо й ніхто не турбує!) у якого ніц немає аніяких клопотів, що їх він уже й боявся, так вони йому набридали! Часто їх супроводжував і кіт Лама. Такі вечори у генсека, вірного ленінця, видатного діяча, як його за традицією титулували, були чи не найщасливішими, і він у такі ночі спав як після купелі. Про таке життя він не переставав мріяти, а жити доводилось іншим, чужим йому життям і це на старості його тяжко гнітило і підточувало ті сили, що й так швидко танули — як зимовий сніг на весняному сонці. Тоді ж він і зробив чи не приголомшуюче для себе відкриття: виявляється нічого не робити на старості, ні за що не відповідати, не мати клопотів, а дивитися мультики про звірят, сидячи в м’якому кріслі у теплих пантофлях і чесати кота за вухом — це чи не вершина людського щастя…
Існує легенда — хоча швидше людський поговір, може й за принципом: чув дзвін та не знаю де він, — що А. І. звідтоді майже не розлучався з тібетським котом. І навіть, брав його з собою в поїздки — в тім числі й зарубіжні. Так це чи ні — автор достеменно не відає. Хочте вірте, хочте — перевірте. Буцімто бую виготовлено для кота нашийник і він на повідку звідтоді супроводжував свого хазяїна.
Ось тільки не ясно, чому А. І. не прихопив свого живого талісмана, збираючись в Ташкент.
Весною 1982 року генеральний секретар ЦК КПРС Брежнєв поїхав вручати орден Леніна Узбекистану і Ламу чомусь із собою за звичай не взяв. Можливо тому, що візит мав бути коротким? Та й Лама в ті дні поводився вельми коректно й спокійно — вдень, як завжди, ловлячи окунів, придрімував, в ночі ж вкладався спати надійніше і обмостившись довгим пухнастим хвостом, давав завидного хропака. А. І. від цієї поведінки свого живого талісмана мав утіху: спить Лама безпечно й безтурботно, виходить його хазяїну ніщо не загрожує, і допоки тварина спокійна, допоки спокійним може бути і цар. Себто генсек.
А загалом виходило, як у пушкінській "Казці про золотого півника": У тридев’ятому царстві, тридесятому государстві жив був славний цар Дадон. І ось один мудрець подарував йому золотого півника — точнісінько як Брежнєву Далай-лама підніс кота. І радить той мудрагель Дадону (царя вже замордували злі пригоди):
Посади ты эту птицу,
Молвил он царю, на спицу;
Петушок мой золотой
Будет верен сторож твой;
Коль кругом все будет мирно
Так сидеть он будет смирно;
Но лишь чуть со стороны —
Ожидать тебе войны,
Иль набега силы бранной,
Вмиг тогда мой петушок,
Приподнимет гребешок,
Закричит и встрепенется…
Ну, а далі, і справді, як у казці:
Петушок с высокой спицы
Стал стеречь его границы —
Чуть опасность где видна
Верный сторож как со сна
Шевельнется, встрепенется,
К той сторонке обернется,
И кричит: ку-ка-ре-ку!
Царствуй лежа на боку!
І Брежнєву випадало як царю Дадону: якщо кіт Лама тихий, можна царювати лежачи на боці, а ось як він спохопиться — чекай біди… Але поки що він оберігає свого царя.
Якось А. І. розповіли, що в шумеро— аккадській (хто це такі — він не став уточнювати) міфології є одна симпатична богиня, покровителька і захисниця, носителька особистості людини і що її теж звати Лама.
Вважається, що свою Ламу має кожна людина.
А. І. неймовірно зрадів:
— А я вже маю таку Ламу — захисника свого і друга!
Дрімав Лама і того ранку, як А. І. збирався в Узбекистан — лише крізь дрімоту одним оком подивився на хазяїна і знову засопів носом.
— "Царствуй лежачи на боку" — весело проказував А. І., спостерігаючи за котом (якось "Казку про золотого півника" прочитали його онуку і дід випадково її прослухавши, лишився задоволеним і навіть порівнював себе з царем Дадоном, а його півника зі своїм котом).
— Кіт спокійний, все буде гаразд, — заспокоював перед поїздкою дружину. — Лама чи не на ходу спить — що може мені загрожувати?
— А раптом знову якийсь… божевільний міліціонер вийде з двома пістолетами? — жахалася Вікторія Петрівна.
— Треба думати краще про нашу доблесну міліцію, — весело одказував чоловік, — Що в ній — самі лише придурки служать? Ні, як казав якийсь поет, моя міліція мене береже. А мене так ще й Лама. А він, сама бачиш, тільки те й робить, що кимарить. Значить в царстві моєму все спокійно — золотий півник кричить на спиці… Як у Пушкіна?
Онук приходив на допомогу дідові:
— І кричит: ку-ка-ре-ку! Царствуй лежа на боку!..
— От іменно. На боці. Про це й мені підказує Лама. То й будемо царювати лежачи на боці — думається, що це одне з найпрекрасніших у світі занять.
А між тим загроза — і значна, що ледь не коштувала йому життя, якраз і чекала на генсека в Ташкенті. А те, що його не застеріг перед поїздкою в сонячний Узбекистан Лама, не прорахунок кота. Збив тварину з пантелику сам генсек. Своєю непослідовністю. Річ у тім, що за програмою перебування в Ташкенті, А. І. мав відвідати в числі інших підприємств також і місцевий авіазавод.
Але за кілька день до відльоту в Ташкент, начальник його особистої охорони генерал Рябенко передав шефу прохання узбецького керівництва: у зв’язку з тим, що програма перенасичена, а часу обмаль, скоротити перелік підприємств де мав побувати Брежнєв. І, зокрема, авіазавод. А. І. погодився, авіазавод було викреслено зі списку. Тому й Лама був спокійний — щоб не сталося на тому заводі, хазяїн його там не буде, тож його життю ніщо й не загрожує. Та несподівано вже в самому Ташкенті А. І. забажав все ж таки відвідати авіазавод:
— Я маю зустрітися з робітничим класом!
Генерал Рябенко намагався відрадити генсека, зіславшись на те, що на заводі вже зняті пости. На що Брежнєв (а він іноді бував аж надто впертим!) відповів:
— Як знімав, так і поставиш!
О 13 годині 23 хвилини і сталася лиха пригода. У цеху вздовж фюзеляжу довжелезного авіалайнера, що саме будували, поставили збиті з дощок — явно нашвидкуруч, — дерев’яні помости, щоб робітникам та службовцям було краще видно "вірного ленінця". І тільки-но в супроводі московських і ташкентських офіційних осіб з’явився генсек, як на поміст стільки набилося люду, що він, не витримавши такої маси, затріщав і почав валитися… Разом з людом, що був на ньому…
Тріск, крики, гуркіт і традиційний руський мат-перемат…
Частина помосту разом з людьми, що несамовито кричали, рухнула на те місце, де внизу стояли А. І. Брежнєв, перший секретар ЦК КП Узбекистану Шараф Рашидов та інші чини республіки. Високопоставлених осіб порятувала охорона — встигла їх повитягувати за руки з-під помосту, що падав, але багато з тих, що стояли на помості, при падінні покалічилися.
Брежнєв загалом відбувся легким переляком — охоронці його буквально в останню мить витягли, коли поміст вже падав на нього.
— Ти був правий, — оговтавшись, сказав він своєму начальнику охорони генералу Рябенку. — Не треба було мені їхати на авіазавод.
А сам подумав: чому про цю небезпеку його попередньо не застеріг Лама? Згодом збагнув: та тому, що в Москві він, Брежнєв, не планував відвідати авіазавод, рішення виникло спонтанно, вже в Ташкенті…
Брежнєв запам’ятав час, коли стався обвал помосту — тринадцять годин двадцять три хвилини — і яким же його було здивування, коли повернувшись до Москви, на дачу в Заріччя, дізнався, що саме в той час з Ламою скоїлось лихо. О 13 годині 23 хвилини за московським часом (час зафіксувала охорона генсека) за тисячі кілометрів від Ташкенту на підмосковній дачі генсека в Заріччі з Ламою раптом почало творитися щось незбагненне. Нявкаючи, він безпричинно носився по території дачі як очманілий і очі його горіли жовтим вогнем. Оббігавши чи не всі кімнати і ніде не знайшовши хазяїна, Лама зчинив розгардіяш. І при цьому нявчав так пронизливо, що хоч вуха затуляй!
Охорона, боячись, аби тварина бува не забігла, посадила його на повідок. Кіт ніби вгамувався, тільки збуджено сопів, але досить було охороні лишити його самого, як він перегриз шкіряний повідок і притьмом вискочив у двір. Охоронці кинулись було за втікачем, але вайлуватий і, здавалося, неповороткий генсеків улюбленець, раптом виявивши завидну спритність та прудкість, кулею пронісся двором, вилетів на паркан — а височезний же! — і тільки його й бачили!..
Боячись монаршого гніву — всі знали, як генсек дорожить котом— спішно відрядили машину в погоню, але з кота й слід прохолов…
В Заріччі ледь чи не паніка зчинилася. Вищі чини зазвичай почали звинувачувати нижчих в розґільдяйстві, нижчі — ще нижчих — всі ревно шукали винуватця, на якого можна було б звалити провину за втечу кота. Дружина генсека підганяла обслугу: "Шукайте! Хоч з-під землі, а дістаньте Ламу.