становий лаяв мене, що й опізнився, і напутав багато, і як його й не на-путаєш, коли каждодневно в голові чмелі гудуть. (Щита: скида те, що поклав, знову щита.) Чого той Сидір бариться, — уже аж за печінку тягне! Як похмелишся, наче трохи порозумнішаєш. (Щита.) Мужська пола дворян... Скілько їх? (Кладе на щотах.) Тридцять п'ять! Ну, а як більше або менше? (Сміється.) Та нехай ідуть та самі полічать. Тридцять п'ять — так і буде! Женська пола...
ЯВА IV
Петро (входить). Здрастуйте вам та боже поможи!
Писар (здригнувся). Тьфу! Злякав! Не мішай, зділай милость! Женська пола... Де ж вона, та цифра? А бодай тебе... Мішають раз у раз... Загубив... Женська пила... жен-ська пола... Чого тобі треба?
Петро. Хіба я знаю, чого покликали.
Писар. От ти й роби тут статистіку! (Підніма голову.) А, це ти, Петре?
Петро. Я. Що тут за діло таке?
Писар. На тебе учитель жалівся, казав, що ти требував вивчить твою собаку в школі, тоді будеш платить гроші на школу.
Петро. Ну так що ж, що казав? Велике цабе ваш учитель! А за віщо я буду даремно гроші платить? Може, це й не на школу, — почім я знаю? Хіба ви книги нам показуєте.
Писар. Ти, Петре, не вчись у Панаса, бо й тобі те буде, що йому.
Петро. За віщо? От яку обіду зробив учителеві! Я ж і не йому казав, а Сидорові! Та де ж— лізе та й лізе. в вічі:
давай гроші на школу! А я йому й кажу: не дам, бо в мене дітей немає в школі, нехай, кажу, той дає, чиї діти в школі вчаться, а як хочете, кажу, з мене гроші править, то нехай учитель вивчить мого собаку Гарапа читать і писать, однаково у мене дітей нема. Ото тільки всього й казав, для шутки. Який великий гріх!
Писар. Бо й великий! Як ти міг сказать, щоб учитель вчив твою собаку там, де християнські діти вчаться? Тепер он яка тобі покута: візьмеш оцю бумагу і підеш з нею до всіх учителів. Нехай прочитають її і розпишуться, що ти в них був.
Петро. Що ж то за бумага? Може, ще всякий учитель штовхана мені дасть, як прочита її!
Писар (бере бумагу і чита). Слухай: "Господам учителям и учительницам. Волостное правление просыть покорнейше вас, гг. учытеля и учытельныци, розъясныть посылаемому при сем крестьянину Петру Червоненку, как должно обращаться крестьянину к народным учителям, и учительницам, и школам, ибо дозволительно ли выражение его, Червоненка, против учителя в том, что сельския власти понуждали его, Червоненка, к платежу на школу оклада по разверстке общества, то Червоненко выражался против чести народных учителей, как не имеет детей, то говорит: пусть учитель выучит мою собаку читать и писать в той-школе, где обучаются крестьянски диты, и тогда только он согласится платить повинности на сельскую школу, как не имеет детей, не имевши детей, то волостное правление предполагает лучше идти ему самому в школу и учиться грамоте, а не оскорблять тем народных учителей, ибо хотя собак и обучают, но не такие учителя и не в народных школах, и более того, что собаки грамоте писать и читать выучить нельзя, то разъясните ему, гг. учителя и учительницы, суть дела, как он должен обращаться к учителям и народным школам, не оскорбляя таковых своими выражениями". (Дає бумагу Петрові.) На та іди здоров, бо мені ніколи.
Петро. Що ж воно таке, я нічого не розберу! То це волость хоче мене в школу оддать, чи що?
Писар. Та ні. Підеш до учителів, вони з тебе поглузують трохи, — тямиш?
Петро. А як не піти?
Писар. То в холодну запремо.
Петро. А бодай тебе! І так гірко жить, а тут ще паничів учителями понадавали! Бійся за нього і поза очі що-небудь казать! (Взяв бумагу.) Треба повісить, бісової пари, Гарапа, а то через нього ходи тепер, а все Сидір, це вже Сидір, це вже його масло!
ЯВА V
Сидір (з пляшкою). А цей чого тут?
Петро. Хотів був тобі ребра полічить, та ніколи — піду до учителів, може, порозумніщаю. Прощайте! (Ідучи.) А тії, Сидоре, за брехні своєю смертю не вмреш. (Вийшов.)
Сидір. Ти не дуже...
Писар. Годі вам, давайте! (Потира руки, слину ковта, а далі, сплюнувши, каже.) Та давайте-бо вже, а то неначе хто крючками тягне за печінку!
Сидір (налива). Нате, нате!
Писар п'є помалу, смакуючи. Сидір виймає кусочок хліба і подає;
писар спльовує, нюхає хліб і віддає назад.
Писар. Ну, більше сьогодня не треба. Тепер покурю та й за статистіку! (Робить цигарку.)
Сидір п'є. Чути дзвінок поштарський. Сидір торопко ховає пляшку і чарку, а писар підбігає до вікна.
Тьфу! Думав — становий!
Сидір. А то ж хто?
Писар. Земська пошта... Мабуть, вже є що-небудь за статистіку! Коли б мерщій її здихаться — здається, аж поздоровшаю.
ЯВА VI
Поштар (з сумкою через плече). Здрастуйте!
Писар. А, моє вам почтеніє, Полікарп Данилович! А що новенького?
Поштар. От вам письмо від Казюки, а от вам пошта, може, тут і є що нове. Я вже третій день з города. Поспішаю оце, щоб хоч сьогодня на ніч вернуться, — просрочив трохи. А у вас пошти нема?
Писар. Та єсть тут срочні бумаги про статистіку, та не готово, а через неї й другі бумаги лежать...
Поштар. Ну, бувайте здорові! Ніколи мені... Ще діло е до попа. (Чоломкається і виходить.)
Писар. Ану, зараз прочитаємо письмо Казюки... (Чита.) Бач, ірод !
Сидір (тривожно). А що там?
Писар. Панас наш у городі, подав донос, що гроші оброчні розтрачено, представив приговори підложні; і де він, чорт, достав їх?
Сидір (тривожно). Що ж воно буде тепер?
Писар. Побачимо.
Сидір. Покиньте ви оцю статистіку та робіть, що нам нужніще: пишіть приговор за Панаса, щоб його зараз у острог, тоді й доносові його не так поймуть віри.
Писар (невдоволено). Де ще те теля, а ви з довбнею бігаєте!
Сидір. Як де? Та я завтра сам поїду у город, заарештую Панаса і приведу.
Писар (сердито). Постривайте, ще ж не все прочитав. (Чита.) Бач!
Сидір (тривожно). А що?
Писар. Не мішайте! (Чита.) Он як! Олексу випустять. Панас знайшов у городі нашого попа, і той дав бумагу, що в нього є і мати і що він один син в сем'ї, та ще Петро являвся і дав показаніє, що Олекса один син у матері.
Сидір. Я ж казав старшині: не сваріться з попом, бо пригодиться, — не послухав!..
Писар (розпечатує пакети і чита). От тобі й за Олексу требують об'яснєніє. І статистіку требують! А, бодай тебе в жито головою! Не знаєш, за віщо й браться!
Сидір. Нам найперше треба Бурлаки здихаться. Він всьому причина!
Писар (розпечатавши послідню бумагу, радісно). Попався, попався!
Сидір. Хто? Хто?
Писар (потирає руки). Панаса арештовано в городі. Постривайте. Еге, вже п'ять день, як його заарештували. Що ж воно за знак, що й досі не привели? Може, втік? Ну, причепилась сатана! Як було гарно, поки не було в селі цього пройдисвіта, а тепер хоч тікай. Наробить він клопоту!
Сидір. Приведуть, а ми його з приговором назад, у острог!
Писар. А оброчні гроші де? Хіба не знаєте! Як присікаються зараз, що тоді буде, де їх візьмеш?
Сидір. Та не лякайте, ну вас к бісу! Неначе маленькі, хіба первина! Коли б тілько старшина сьогодня вернувся, щоб назавтра в город до Казюки поїхать, а там вже діло повернуть...
Писар. А де ж старшина?
Сидір. Казав учора, що раненько поїде на базар у Мазурівку. Піду лишень я оце довідаюсь, чи не приїхав старшина. (Виходить.)
ЯВА VII
Писар (один). Ні, скінчу статистіку та й в одставку! Цей Бурлака — чоловік непевний. Олексу вже вернув. Тепера, як громада дізнається, що він Олексу вернув, зараз на його сторону повернеться, побаче, що можна воювать, а тут ще й оброчних грошей нема!! Що Казюка зробе? Хіба діло до весни затягне, побачимо! Черкнем приговор! (Бере бумагу й пише, написавшії трохи, чита, перше тихо, а потім голосно.) "Односелець наш Афанасий Зинченко, возвратившись з бродяжничества, де пробыв более двадцати годов, постоянно предается пьянству и разврату, а з такового поводу бунтует общество, чинит обиды старшим, невзирая на звание..." Здається, добре. (Знову пише.)
ЯВА VIII
Входить провожатии з палицею і бумагою в руках.
Провожатий. Здрастуйте.
Писар (не слуха його і не бачить. Чита). "По таковым прычынам, а равно принимая во внимание неисправимость Зинченка, приговорили: вышеупомянутого Афанасия Зинченка, как испорченного, неисправимого, развратного и порочного
члена общества нашего, бывшего однажды под следствием, который может иметь пагубное влияние на своих односельчан, — выселить в Сибирь, для каковой надобности и передать его в распоряжение правительства, приняв все издержки на общественный счет. Приговор сей представить на утверждение в крестьянское присутствие, а до того оного Афанасия Зинченка, по приводе его из бродяжества, в котором он вновь состоит, дабы он не скрылся, содержать под арестом при волостном правлении". Ну, слава богу, одною роботою менше! (Глянувши на провожатого.) А тобі чого треба?
Провожатий подає бумагу.
(Прочитавши бумагу.) Якраз поспів: приговор готов, і Бурлаку привели! От радий буде старшина! Де ж арештант?
Провожатий. Нема.
Писар. Як нема? Це ж бумага, що він препровождається за строгим караулом? (Чита.) "Препровождать и наблюдать, дабы арестант в пути следования или во время ночлега не мог учинить побега".
Провожатий. Та він і не біг, а так пішов собі, та й годі.
Писар. Так ти його пустив?
ЯВА ЇХ
Сидір (входить). Ну, слава богу, приїхав Михайло Михайлович! Якось не так страшно, як він дома, а то ви мене
зовсім перелякали тими гаспидськими бумагами. Зараз
і старшина іде за мною.
Писар. От вам нова закуска!
Сидір (тривожно). А що там таке?
Писар. Ось, бачите що! (Показує бумагу.)
Сидір. Та бога ви бійтесь, кажіть мерщій, що там таке, хіба я грамотний, що ви мені бумагу тикаєте!
Писар. Панас з дороги втік! Оце й Провожатий.
Сидір. О!? Так ти такий, голубчику, сторож? Як же ти
смів пустить арештанта?
Провожатий. Хіба я його пускав?
Сидір. А хто ж його пустив?
ЯВА Х
Старшина (входить). Кого пустив?
Сидір. Панаса.
Старшина. Хто?
Писар. Оцей чоловік.
Старшина. Га?.. Що?.. Він пустив Панаса?! Закувать його в кандали! Перебрить голову йому! Мало... Убить його як собаку! Бач, як служать обществу! Ти знаєш, кого пустив? Знаєш? Розбійника випустив, він у нас в Сибір при-говорений. (До писаря.) Пишіть протокол.
Писар сіда писать.
Сидір. Пишіть, Омельян Григорович! —
Писар. Та відчепіться!
Провожатий. А навіщо ж розбійника посилають з одним чоловіком? На такого арештанта і п'ятьох мало! Що я йому зроблю, коли він якби загилив мене по потилиці, то, мабуть, би і до завтрього не дожив.
Старшина. Хоч б