Все добре в міру, Октавіане.
— Це точно. Усі зозульки люблять міру, — втрутився в розмову Грак.
Панчішка посміхався, але відчувалося, що він стримується, аби не розреготатися на весь вагон.
РОЗДІЛ XXVIII,
де спочатку необхідно набратися терпіння, щоб вислухати монолог Ховрашкевича, який ще не знає про дивне явище у природі, а вже потім збагнути, чим відрізняється дублянка від кожушка, познайомитися з двома генералами на одному весіллі, вибрати незастаріле ім'я дитині, поласувати качкою з яблуками симиренка, послухати оркестр литавр, дізнатися, почім яблучка на базарі і кого зручніше возити Антоші
Того дня земля повернулася Європою до місяця, а Ковбик — спиною до Ховрашкевича. Ховрашкевич іще про це дивне явище у природі й не підозрював, тож поки що теревенив з Мамунею про Ковбикову мудрість і дипломатію. Михайло Танасович навіть висунув ідею: запропонувати Стратона Стратоновича на якусь посаду в міністерство закордонних справ як людину досвідчену, яка вміє в будь-якій ситуації тримати ніс по вітру, а якщо треба — то й вийти сухим із води, не замочивши навіть ніг.
— На тій посаді Стратон Стратонович не гірше, ніж у "Фіндіпоші" справиться. То я тобі скажу — він природжений дипломат. То жаль, що його досі не примітили і він працює дещо не за призначенням. То, звичайно, не свідчить про те, що нібито я на його місце претендую. То не означає, що Стратон Стратонович нібито йде в міністерство закордонних справ, а я начебто уже на директора… То не зовсім так… То я кажу до того, що Стратон Стратонович мудра людина… Але то ти йому цього не дуже переказуй… Бо то, сам розумієш, не дуже гарно… А що Стратон Стратонович відмінив усілякі там випивки: замочування премій, відпускних — то то воно правильно. То такий дипломатичний хід Стратона Стратоновича. Нібито відступ… А насправді то наступ… Але то ти не бійся… То все робиться про людське око. Буря у "Фіндіпоші" вляжеться — і все стане на свої місця. То він хоче загнуздати кількох претендентів, як він каже, на папаху. А ти, Октавіане, сходи до нього. Запропонуй. Тобто запроси. Скажи, що з нагоди мого двадцятип'ятиліття… Він спочатку на тебе трохи накричить. Але то так, для проформи… Відмовиться спочатку, а тоді погодиться… Ти тільки йому меню розклади: тобто скажи, що в тебе будуть раки, ікра… Може, креветки… Я то не знаю, що в тебе буде… А ти то знаєш… Стратон Стратонович то все любить… Він погодиться… А тоді, як вип'є, то він стає такий, як ми усі… От саме за це я його й люблю: за простоту його, скромність. Але то того не треба йому розказувати… Ти ж знаєш… Мабуть, чув… Про мене у "Фіндіпоші" говорять, що я нібито перший його блюдолиз. Але то так кажуть, бо заздрять, що до мене Стратон Стратонович прислухається… Власне, прислухається не до мене, а до моїх слів… От і ти прийшов! Чого? Щоб я запропонував Стратону Стратоновичу поїхати до тебе, замочити твою премію, відзначити день твого народження. І Стратон Стратонович послухає мене. Стратон Стратонович поїде… Не тому, що я його, то так усі кажуть, підлабузник номер один… Сам Стратон Стратонович каже, що я номер два… Хоч воно то ніби… То якщо взяти чисто зовнішній бік… Мої слова… То виходить нібито я справді номер один, але як глянути з іншого боку, то виходить уже нібито не я, а Панчішка. То таки хитренький тип. Не тип, а типчик. Такий собі лагідненький, добренький, кругленький, рожевенький… Ніби ні на що й не претендує… А як розібратися, то то претендент номер один… То я тобі колись розповім, Мамуню. Але то буде пізніше. Я то так одразу усім не розповідаю… То я спочатку придивляюсь до людей, вивчаю їх… То мені спочатку й до тебе придивитися треба, вивчити, а потім уже розповісти… То я теж у френологію вірю… Френологія — то така наука… Вона від соціології відрізняється тим, що… Але то я про це при нагоді… Он уже йде Стратон Стратонович… Може, він загляне й сюди, то ми собі говорімо, говорімо… Ніби й не про Панчішку чи про твої іменини, а нібито вже про соціологію… Її проблеми… Але говорімо таким тоном, ніби про Панчішку… Щоб не зупинятися… Нібито ми його не боїмося і нібито ми говоримо не про нього. Ми так собі говоритимемо… Говоритимем, говоритимем — і, дивись, до чогось договоримось… Я то завжди до чогось договорююсь, і, дивись, якась ідея народжується, — нарешті закінчив Ховрашкевич, і Мамуня відчув, що у нього запаморочилось у голові. Навіть забув, чого сюди прийшов, але виходити з кабінету Ховрашкевича у цей час не наважувався — боявся зустрітися в коридорі зі Стратоном Стратоновичем…
Але те, на що не відважився Октавіан, зробив Євмен Миколайович Грак. Він сміливо переступив поріг кабінету Ковбика і, привітавшись, кинувся до Стратона Стратоновича. Той аж оторопів:
— Ну-ну? А чого це ви?
— Я нічого! Я нічого! Я тільки, Стратоне Стратоновичу, хочу допомогти вам зняти дублянку…
— Яку дублянку? — Ковбик не любив нових слів. — То не дублянка, а звичайний собі кожушок…
— Правильно. Кожушка зняти…
— А чого його знімати?.. Я не дамочка, а кожушок — не спідниця. Сам зніму!
Стратон Стратонович повісив кожушок на вішалку, бадьоро підсмикнув штани і повагом попростував за свій величезний стіл.
— У вас якась пропозиція чи прохання? Як ваші жести розуміти? — усівся в своє улюблене крісло Ковбик, підмостивши подушечку.
— Прохання, Стратоне Стратоновичу, прохання!
— Ви б нормальним голосом говорили! Що ж у вас за прохання, як не секрет…
— Сьогодні, Стратоне Стратоновичу, п'ятниця…
— Ну-ну! А завтра, кажуть, субота. Так що ви пропонуєте?..
— То я пропоную, Стратоне Стратоновичу, випити!
— Випити? А на честь чого випити? І чого випити? Пепсі-коли?
— І пепсі-коли, Стратоне Стратоновичу, на честь мого повернення, Стратоне Стратоновичу!
— Мало тут честі! Був би я на їхньому місці, то взагалі б вас не випустив. Мабуть, камери перевантажені, що вони з вами так швидко розпрощалися. Додуматися тільки: взяти у баби гроші!!!
— У діда, Стратоне Стратоновичу…
— А яка різниця — у діда чи в баби? Чи для вас це має якесь значення?
— Не має, Стратоне Стратоновичу.
— Не має. Отож відсьогодні ніяких випивок у стінах "Фіндіпошу"! Чули, Грак? Запам'ятайте це і ви. Інші вже знають.
— Я запам'ятаю, Стратоне Стратоновичу. Але це востаннє. Ми ж уже приготувалися… Улюблених вами пиріжечків напекли. З яєчком, печінкою, петрушечкою… Це ж на честь і Стратончика.
Ковбик поморщився і про себе сказав: "Бачу, що мерзота, але приємно…"
— Хто ж це напік? Не ви часом?
— Я, Стратоне Стратоновичу, і Зося. Для вас старалися!
— Ви що, думаєте вдома влаштувати той сабантуй?
— Де ви захочете, Стратоне Стратоновичу! Як ви накажете!
— А ваш тесть-генерал також буде присутній на цих хрестинах-звіздинах-іменинах?
— Він не генерал, Стратоне Стратоновичу. Він швейцар, Стратоне Стратоновичу. І то колишній. З ресторану "Лейпціг".
— Яка різниця? У лампасах же!
— Так ви поїдете, Стратоне Стратоновичу? — Грак перелякався, побачивши, що Стратон Стратонович узявся за газету.
— Два генерали на одній свайбі, мабуть, забагато. Ви вже там якось без мене.
— Як же без вас, Стратоне Стратоновичу? Це ж усьо готувалося на вашу честь.
— Ви ж на початку казали, що на вашу! А тепер уже на мою?
— На мою і на вашу. Сина ж я назвав на вашу честь, Стратоне Стратоновичу. Знаєте, в загсі не хотіли записувати…
— Як це не хотіли? — опустив газету Стратон Стратонович.
— Сказали, застаріле ім'я, Стратоне Стратоновичу, — поскаржився Грак. — Та ще й мораль нам із Зосею почали читати: "А ви про дитину подумали? З таким ім'ям у світ хлопчика пускати! Хто тепер Стратоном дітей називає?"
— А як же називати? — перепитав Ковбик. — Жоржиком-Коржиком?!
— Єгорчиком, Альбертиком, Валеркою порадили…
— А Боніфацієм вони вам не могли порадити? — розгнівався Стратон Стратонович. — Теж мені задрипанка асфальтна знайшлась. Тепер кинь каменем у кота, а в Жоржика попадеш…
Ковбик підвівся, підійшов до вікна, оглянув небо, що висіло над Кобилятином-Турбінним. Сонце виткнулося з-за важкої, як насуплені брови Ховрашкевича, хмари, подумало трохи, відмахуючись віялом променів од набридливих хмарних віхтів, а тоді раптом ударило з такою блискучою силою, що Стратон Стратонович од несподіванки аж зажмурився.
— План у них там по блиску горить, чи що?
— Не зрозумів, — нашорошив вуха Грак. — Ви до мене, Стратоне Стратоновичу?
— Не до вас, а до неба! Щось дуже виблискує сьогодні… Так що у вас там, окрім пирогів з петрушкою?
— Варенички, Стратоне Стратоновичу, ваша улюблена качка з яблуками…
— З якими яблуками — симиренка чи сніговий кальвіль?
— Симиренка, Стратоне Стратоновичу, симиренка…
— Ну, якщо симиренка, то прийду…
— Спасибі, Стратоне Стратоновичу!
— Ви мені поки що не дуже дякуйте. До кінця робочого дня далеко, я ще можу й передумати… А якщо не передумаю…
— Не передумайте, Стратоне Стратоновичу!..
— А якщо не передумаю, — повторив Ковбик, — то привозьте усе це добро сюди. І пам'ятайте: це востаннє, Євмене Миколайовичу. Чули? Востаннє! А то тепер усі з верхньою освітою! Усі навчились ручки тримати— і пишуть, пишуть… Батогами їх уже писало б!…
Ковбик таки й справді хотів відмінити випивку, але інтуїція підказувала йому, що треба піти й повивертати у них душі, як калоші,— серединою наверх, позривати з їхніх голів папахи раз і назавжди. "Тепер в моїх руках вони всі. Я їм покажу сьогодні Ховрашкевича…"
— З цим треба кінчати! — суворо сказав він, але Грак так і не збагнув, кого стосуються ці слова…
Зібралися за кілька хвилин до закінчення робочого дня. Малорухливий, на перший погляд, але по-німецькому діловий і внутрішньо зібраний Панчішка на такі "позаурочні засідання" прибігав перший, ризикуючи втратити як вагу, так і здоровий колір обличчя. Він ніколи не запізнювався, аби не протоптуватися на своє місце, як глядач, що пропустив кіножурнал, а тепер шукає свого стільця з почуттям втраченого, якого ніколи не надолужити. Саме за цю точність фіндіпошівці прозвали Панчішку "буревісником Ковбика". Бо одразу за Масіком у коридорі відлунювалися повільні, самовпевнені кроки Стратона Стратоновича, а вже потім у дверях з'являлася неодмінна репліка:
— Ну я так і думав: усі до одного на робочому місці! На наради б ви так дружно збиралися…
Стратон Стратонович обвів присутніх пильним поглядом, ніби перераховуючи курчат, і резюмував:
— Бачу, любителі випити на шар-мак тут як тут.