Щоб не їздити за цими тваринами в південноафриканські чи африканські джунглі, їх розводять у спеціалізованих розплідниках на нашому континенті. Наша фірма постачає своїм клієнтам тільки людські серця — чоловічі, жіночі, дитячі. Великий врожай збираємо в результаті автомобільних катастроф та аварій, яких не бракує на наших надшвидких автострадах. Крім того, ми збираємо також врожай на полях битв, на які не збідніли останні десятиріччя двадцятого століття. Є й інші канали для придбання сердець, ці канали мають, так би мовити, приватний характер. У нас заведено картотеку, в якій занотовано найскрупульозніші дані про кожне серце й про того, в чиїх грудях воно билось.
— А що ви скажете про серце...— й старший куди пошлють тицьнув пальцем у прозору шкатулку-саркофаг, у якій ритмічно стискувалося серце, чию діяльність забезпечувала складна система живлення, регуляції й контролю, а також фізіологічний розчин певної консистенції.
— О, це здорове прекрасне серце належало сорокатрирічному Джону Хітчкоку зі штату Алабама,— не забарилася з відповіддю чарівна Мейдж.— Джон Хітчкок — білошкірий, батько дев’яти дітей. Звісно, він міг би мати більше дітей, але його серце вже другий рік як належить нашій фірмі, є приватною власністю лікарсько-аптечного концерну. Джон Хітчкок утратив надію знайти будь-яку роботу в епоху безробіття, інфляції і масового злочинства, а тому й продав своє серце нашій фірмі. О, він прекрасний батько, тепер його діти не голодують, бо фірма виплатила щедрі гроші.
— А діти Джонові знайдуть роботу, коли повиростають? — похмуро поцікавився грибок маслючок.
— Дехто знайде, а дехто може й не знайти!
— А де ж подітись отим, що не знайдуть?
— О, в них є прекрасний вихід!
— Який? —так само похмуро допитувався Хома.
— Вони можуть у будь-яку хвилину наслідувати приклад свого батька! — весело відказала Мейдж, і кожне слово її не стомлювалось випромінювати еротичну радіацію.— Наша фірма завжди прийде їм на допомогу, то більше, що Джон Хітчкок зарекомендував себе таким здоровим серцем!
— Бідний Джон, бідні Джонові діти,— поспівчував старший куди пошлють, і в його очах заблищало по скупій щирій сльозі.— Та якби той Джон жив у нашій Яблунівці, то й досі носив би в грудях своє серце. І при такому здоров’ї спромігся б іще на кількоро дітей, бо робота в нас є і харчі добрі.
— Це блеф! — скрикнула Мейдж.— Невже у вас суспільство рівних можливостей? Невже у вас кожен може стати президентом або розбагатіти й мати у банку рахунок на мільйони доларів?
— А чом це в нашому колгоспі "Барвінок" не рівні можливості? Рівні. Ось я в своєму колгоспі працюю старшим куди пошлють — мене й послали аж за океан. Коли б той Джон Хітчкок мав такі права, як я, коли б він також був старшим куди пошлють, то його теж могли б послати в Яблунівку! Але не послали, бо не було в нього таких прав, бо у вашому суспільстві рівних можливостей він не міг знайти роботи і змушений був продати своє серце. І діти можуть не знайти роботи, а ви ще говорите про суспільство рівних можливостей! Вашими вустами, Мейдж, та мед пити, а воно що? У нашій Яблунівці кажуть: як балакать, так його і в п’ять лантухів не Ебереш, а як до діла, то його у торбинку всього зложити можна, ще й зав’язати!
— Та ви, Хомо, комуніст! — мовила заокеанська секс— бомба, та, видно, чисто жіночої цікавості до грибка мас— лючка не втратила, бо такого інтересу на її місці жодна американська спідниця не втратила б, та й мала Мейдж дотримуватись етикету, бо виступала від імені фірми.
— Хоч і безпартійний, але справді комуніст! — не став Хома критися зі своїми поглядами та ідейними переконаннями. І поспитав: — А якщо Джонові діти не захочуть своїх сердець продавати, що тоді?
— О!—всміхнулась Мейдж. Із такою усмішкою можна було б рекламувати протизачаткові препарати або принаймні входити до почту дружини президента, коли вона збирається на прийом до папи римського.— Прошу вас до цього стенду, й ви самі зрозумієте все.
Елегантна й чарівна, Мейдж ступала по підлозі, й кроки її лунали, наче фортепіанна музика, в якій нема жодного нечіткого звуку. Хома ступав за секс-бомбою похнюплено й приречено, як людина, котрій до біди вже не три дні й не сім верст, і хотілося б, може, зараз чоловікові з оцього ескулапського вертепу видертись на небо, та нема тієї драбини, що так високо дістане.
Секція, в якій опинились Мейдж і Хома, нічим не відрізнялась од тієї, де вони розглядали серця. Таке саме прозоре обладнання, і шкатулки-саркофаги на полицях стояли такі самі, тільки трохи менші. Відмінність полягала в тому, що в шкатулках-саркофагах зберігались інші органи в фізіологічному розчині, який, напевне, був іншої консистенції. Тонкий усміх торкав уста Мейдж, надаючи їй вигляду феї. що здатна ощасливити не в казці, а в дійсності. Коли фея заговорила, то слова в її вустах мали магію, не чужу еротичній радіації.
— Даруйте, Хомо, але всяка людина має виводити зі свого організму, скажімо, надмір кухонної солі, солі фосфорної кислоти, сечовину. Хай то власник товстого гаманця чи злидар, який лягає спати з голодним шлунком. Скажу, що злидареві навіть менше доводиться виводити з організму ці шлакові речовини, бо він не зловживає ні м’ясом, ні прянощами, ні алкоголем. А товстосум має схильність до зловживань, бо дозволяє рахунок у банку. Ниркові захворювання, поряд із раковими, є хворобами віку. В цьому серіалі ви бачите велику колекцію нирок, зібрану в Америці й далеко за її межами.
— Але я питав у вас, Мейдж, про дітей Джона Хітчко— ка,— нагадав похмурий і впертий грибок маслючок.
— О, ви бачите перед собою красномовну відповідь на своє запитання,— щебетала Мейдж.— Авжеж, інші фірми дітям Джона Хітчкока можуть у майбутньому дати інші відповіді, але ви усвідомте специфіку нашої фірми, яка може їм гарантувати благополуччя лише способом, що є в арсеналі її способів!
— Не петраю, наче я й справді якийсь сибірний,— прогугнявив Хома, наче чортів хрещеник.
— О, в майбутньому будь-хто з дев’яти дітей Джона Хітчкока може продати нашій фірмі за великі гроші ліву чи праву нирку,— мовила Мейдж, від усієї душі даруючи Хомі це одкровення заокеанської феї.— їхній організм зможе працювати й на одній нирці, значить, друга — це капітал, який лежить без руху, значить, другу нирку треба пустити в оборот, щоб давала прибуток, щоб робила бізнес! От ви тут вихваляли свій колгосп "Барвінок", так? А чи здатен ваш колгосп у майбутньому надати такі необмежені можливості будь-кому зі своїх колгоспників? Зізнавайтесь, Хомо, тільки чесно!
— Що ні, то ні,— чесно зізнався Хома, бо не звик брехати ні вдома, ні за океаном.
— Ось бачите! — зраділа Мейдж, либонь, не тільки від імені фірми, а й від свого.— А в нас такою нагодою можна скористатись не тільки в майбутньому, а й тепер. Це доступно кожному біднякові.
— А багачам доступно? — поцікавився Хома, скоса поглядаючи на шкатулки-саркофаги з нирками, що за формою нагадували боби. Від угнутих боків лівої та правої нирки відходило по тоненькій трубочці. Можна було побачити ниркові артерії, ниркові вени. Либонь, кожна з нирок прекрасно збереглась, наче опинилась тут щойно. А що уважна й чемна Мейдж забарилася з відповіддю, то Хома повторив запитання: — А багачам доступно?
— Доступно й багачам,— мовила Мейдж, яка знала, що багачам усе доступно, та раптом її блакитні очі-фіалки зів’яли від м’якого докору: —Ой, Хомо, і жартівник же ви! Багачам немає потреби ні тепер, ні в майбутньому продавати свої нирки нашій фірмі. Вони тільки купують, споживають.
— А бідняки в разі потреби купують у вас нирки? — допитувався грибок маслючок із похнюпленою впертістю, яка б уже десь удома вивела з себе зоотехніка Невечерю чи листоношу Горбатюка, тільки, звісно, не чарівну Мейдж.— От коли заболить у бідняка нирка, треба вирізати, то чи зможе купити у вас?
— Ой, Хомо,— з невимушеною лагідністю знову дорікнула Мейдж,— але ж бідняк, який захоче купити нирку в нашій фірми, уже буде не бідняк, а багач! Значить, зможе купити, ви згодні зі мною?
— Бідняк, який став багачем? — насупив бровенята грибок маслючок, і його суворе чоло виражало роботу якоїсь великої й тяжкої думки. Й Хома повторив: —Тільки бідняк, що став багачем...
— Так! — сяяла заокеанська секс-бомба щирою усмішкою, з якою можна було б рекламувати, скажімо, перевагу й приємність смерті саме від нейтронної бомби, а не від атомної.— Бідняк, що став багачем!
— Значить, так,— міркував Хома.— Бідняк, потерпаючи від злиднів, продає вашій фірмі свою нирку...
— Я звикла до таких картин.
— Значить, продавши нирку, цей бідняк розбагатів?
— Авжеж, розбагатів, бо фірма платить великі гроші.
— Тепер бідняк, що став багачем, може купити свою нирку назад, бо має гроші на її придбання?
— Так, може,— згодилась Мейдж.— Проте, купивши свою нирку назад, він уже не багач, а бідняк, бо потратив надбані гроші. А бідняк не здатен заплатити за операцію по приживленню нирки, тобто за трансплантацію. Значить, нирка не повернеться в черевну порожнину, до поперека, а зостанеться в руках бідняка, бездіяльна й непотрібна. Отже, бідняк, що продав нирку нашій фірмі, хай зостається багачем бодай на десяток років. Повинна вам сказати, що жоден наш клієнт не купував у нашої фірми свою нирку назад. Вам, Хомо, спала така фантазія в голову, бо ви знаєте тільки свій колгосп і майже не обізнані зі звичаями суспільства рівних можливостей.
Грибок маслючок, либонь, почувався бовдур-бовдуром: ще б пак, начебто і спереду чоловік, і ззаду чоловік, а увесь — як на сміх в очах звабливої секс-бомби, з якою, либонь, могла б позмагатись у молодості хіба що яблунівська спекулянтка Одарка Дармограїха. Отож він ковтнув облизня, а Мейдж, не кепкуючи з грибка маслючка й не глузуючи, провадила далі:
— Так, у нашій країні кожен може розбагатіти на своїх нирках. Дехто шкодує, що не здатен продати відразу обидві, замінивши природні на синтетичні, проте, напевно, не за горами Кордільєрами той час, коли бідняки зможуть перейти тільки на штучні нирки. Можливо, саме штучні нирки врятують націю від інфляції, безробіття, голоду й масових злочинів. Закуповуючи нирки в країнах, що розвиваються, і в країнах третього світу, ми цим самим надаємо значну матеріальну й моральну допомогу їхнім народам.