Хай з цієї суміші твориться несподіваний візерунок.
Мій синку, мої бідолашні діти, де ви, куди понесли вас вітри стихійного повстання?..
***
(З щоденника Кульбаби)
"Кажуть люди: всім — одна могила,
Все згорить — залишиться зола.
Ні, не щезне та огненна сила,
Що до зір незримо попливла.
Треба вмерти у старій подобі,
Щоб у нову вирушити путь.
Треба з тілом перебути в гробі,
Щоб у небі Сонцем спалахнуть!
Ті мости, що на биках камінних,
Не будуй, бо все одно впадуть!
Приготуй мости сонцепромінні,
Що тебе у Вічність поведуть!
Лабіринти Мінотавра тлінні,
Лиш не тліє Аріадни нить.
Йди за нею у краю боріння,
Щоб у небі вже без неї жить!
Дуб із праху гордо виростає
І у прах ізнову упаде…
Промінь же, що дуба оживляє,
Не умре ніколи і піде…"
— Та ж сама пісня, — пробурмотів Речислав. — Це вже не поодинокі відхилення від світоглядних штам-пів, а. ціла ріка, що її ми ігнорували. Переосмислення проблеми смерті, розуміння вічності індивіда, роздуми над містками до інших станів буття…
***
(З роздумів Ломикаменя)
"Самодостатність — головна теза XXI віку, основний ключ всіх пошуків — у енергетиці, економіці, тво-рчості, пізнанні тощо. Самодостатність — повна індивідуалізація, завершеність. Плід Еволюції, при якому спіл-кування людей і світу є вже не споживання, а віддавання (як у Сонця). Вернадський мріяв про такий стан Нової Людини — автотрофність. Така мисляча істота здатна покинути материнське лоно Планети і жити будь-де. Триватиме наростання нових, небувалих органів — уже не для експлуатації стихій чи енергії, а для обміну, для єднання, для любовної гри. Федоров ще в дев’ятнадцятому віці називав це повноорганністю. Чудовий тер-мін! Мати можливість вирощувати такі рецептори, які необхідні ось тепер, в цю мить. Не технологічні кіборги з набором заздалегідь запрограмованих дій, а живі духи Всесвіту, ніби унікальні квіти Всекосмічного Саду. Пре-красно! Це буде, буде!..
Гомо сапієнс — людина мисляча — має в собі, окрім тваринних, ящерних програм, втаємничені алгори-тми інших, небувалих, можливостей, що кличуть нас до повної відмови від тваринних інстинктів.
Звідкіля ці вічні "утопії", де їхнє джерело?
Звідки польоти в снах, зустрічі з немислимими істотами, видіння інших планет, де люди ще не були, кон-такти з новими сферами буття, знання мови, якою особа не розмовляє, і безліч, безліч дивовижних реліктових здатностей, можливостей?
Гіпотеза: ми — нащадки гармонійного життя, яке потерпіло катастрофу. Ця біосфера — вироджена, хвора. Практично це — агонія титанічного життя. Будь-які спроби самозберегтися — марні. Екологічна "рівно-вага", що її ми намагаємося утримати вже півтора століття, то "рівновага" смертельної недуги. То — балансу-вання над могилою.
Вихід — рішуче опертя на здорове зерно в Людині. Місія Квітки, дружба з Флорою, повернення до Еде-му.
Ціолковський був сто разів правий: мудра космічна людина повинна безжально оздоровити Біосферу. Що робити в прийдешньому з паразитами, невиправними хижаками, потворними формами? Їх краще усунути — безболісно, тихо.
А втім… може, навіть у паразитів є в глибинах геномів цікаві програми — пристосування, витривалості тощо. А рантом все це для чогось потрібне грядущій сфері Життя? "Всякої тварі по парі" у Ноєвому Ковчезі хіба дарма збирали? Нам у своєму "ковчезі" теж потрібні всі необхідні компоненти. Хто підкаже — які?.."
Головний Детектив насторожився. Ось воно! Перший знак. Вони вже давно замислили формувати нову біосферу. Для того й захопили з банків Інформаторію геноми рослин і тварин. Треба уважно дослідити — які саме?
***
(Із записів Будяка-Віктора)
"…Блискавка зачала Життя.
Це — безсумнівно.
Саме тому ми радіємо грозі. Перун — старший кумир у праслов’ян — пророчий дух народу, який відчу-вав, де істина.
Ми народилися від Блискавиці, ми повернемося до Неї, станемо Нею. Проте що означає — вернутися до Блискавиці? Стати Тишею. Бо Тиша — Мати Блискавиці.
Прадавній еллін Геракліт теж твердить: "Керує всім Блискавиця". І ще: "Грядущий вогонь все обніме, всіх розсудить". А далі — найпрекрасніше: "Все обмінюється на вогонь, а вогонь — на все, як золото — на то-вари, а товари — на золото".
Чудово! Найвищий еквівалент сущого — вогняна субстанція Буття, а в динаміці, у вияві — Блискавиця розуму, життя, духу, пошуку, любові, повстання, прагнення, руйнації, творення…
Світовий вакуум — втаємничена сфера за "шкаралупою" нашого "яйця" життя. Ми виходимо (висовує-мося) в ту сферу, в те жахаюче середовище в штучних шкаралупах (моделях біосфери). Але це марні спроби! Недарма наші зоряні кораблі повертаються назад! Яйце ветхого життя прагне самозберегтися, не "випускає" нас. Нас — не готових! Бо нам суджена трансформація повна, вихід — безпосередній, але вже в Новому Ті-лі!"
…Холодок прокотився за спиною Речислава. Як вони сформують Нове Тіло? Де? Чи відбувалися експе-рименти? Якщо так — то коли, де, на якій основі? Чому про це не знали наставники Дитячої Республіки? Далі, далі…
"…Вакуум стане життєвим середовищем. Всеосяжний Лан Життя. Тоді нам не страшна Чорна Діра, па-діння в інферно, перенаселеність Планети, проблеми економіки й безліч інших архаїчних дилем. Те, що здава-лося пустелею, зацвіте небаченими квітами. О благословенна мить Розлому Земної Шкаралупи!"
"Розлом Шкаралупи" — це ж той самий термін, що його вжив Крон — Голова Координаційної Ради. Сві-тові вчені підійшли до цієї проблеми, а діти перегнали нас. Не приведи, доле, щоб ці перегони стали катастро-фічними, — подумав Речислав. — Ага, ось записки Мальви. Пам’ятаю її. Роботяща, тиха, спокійна дівчинка, любила поратися в саду, на грядках. Прагнула стати космоботаніком. Кому вона писала записку? Обмінювалася думками на уроках? їх буквально заполонювала ідея трансформації — вдень і вночі…"
***
(Із записок Мальви)
"…Ми сперечалися про те, чи брати з собою злаки?
Я довго думала про це. Перечитувала все, що можна дістати. Слухала цілі апології хлібу з вуст минулих діячів, мислителів, трударів. Хліб — слово священне. Перед ним ставали на коліна, обожнювали, цілували, ко-ли його шматочок падав на землю. Проте нас не повинні засліплювати такі фетишні забобони. Адже й услід Перунові бігли берегами Дніпра, вигукуючи: "Видибай, Боже!" І на похоронах Сталіна чи інших диктаторів плакали. І злобно захищали стіни віджилих тираній, що залили Планету кров’ю…
Згадаємо історію злака. Замислимося навіть над його етимологією.
Злак — око зла. Зело — зло, сила. Предки знали, відчували могутність зела. Недарма ототожнили його з Кощієм Безсмертним. Одну голову йому зрубаєш — виростає десять. Казкова ідея вегетативного розмноження флори. Смерть Кощія в яйці, яйце в птахові, птах у надрах звіра, звір в ящику (сундуку), сундук під дубом і так далі. Тобто в глибинах біосфери — зерно зела.
Але особливо небезпечний злак. Його таємниця — глибока. Тут десь вузол (Гордіїв вузол?), що ним зав’язано долю світу людей.
Історія переходу від Саду до Поля.
Перше. Людина зупинилася на певному місці. Почала палити ліси під поле. Рити землю. Природні поєд-нання (біоценози) були розірвані монокультурним вторгненням пашниці.
Друге. Гумус почав виснажуватися. Середовище засмічувалося — ця експонента йде аж до нас. Все інше — навіть урбанізація — дитина злака. Парадоксально, але факт. Навіть поява багатства — а відтак експлуа-тації — результат нагромадження зерна як запасу контрольованої життєенергії.
Третє. Хліб витіснив широкий спектр вживання плодів, а це збіднило геном поколінь. Жителі Саду були титанами. Жителі Поля зубожіли фізично й психічно.
Четверте. Пашниця змусила створити спеціальне господарство (теж експонента), обрядність, культ хліба (як ідола буття). Практично, Людина стала рабою Хліба, огрубіла, перетворилася в хлопа. (Хлі-іб — хло-оп). Вічне згинання над ріллею сформувало психологію "гречкосія". Тепер ми замінили людей роботами, але психологія "ратая" незмінна!
Можливо, в давнину відбулася диверсія супроти еволюції Людини. Монокультурне господарство зруй-нувало Землю як Єдиний Організм, спотворило психотип мислячої істоти, змусило її тисячоліттями знемагати у марній круговерті "самопрокорму".
Давні легенди — прекрасний взірець для нас: Едем — чудовий Сад, де Людина жила серед краси й гар-монії Природи, як правдивий друг Зоряного Урана. Знехтували Едем — змушені були поневірятися й страждати "в ноті лиця".
Тому я категорично за те, щоб на Новій Землі уникнути монокультури. Хочу жити, діяти, творити у буй-ному Правічному Саду, де кожна билинка, кожне деревце буде повноправне, суверенне, повноцвітне…"
— Де ж були ми, дорослі, — гірко прошепотів Речислав. — Які чудові мислі, задуми! Ми прагнули на-громадження "харчу", ми підганяли самі себе: більше, глибше, смачніше, забезпечешше! А діти сказали просто й вирішально: вернути Едем! Для них це не легенда, не казка, а — проект для реконструкції того, що втрачено пращурами…
"…Злак зробив те у флорі, що людина серед фауни. Узурпація права всіх інших чинників свого ро-ду. Це мутаційне переродження тканини живого — і в тваринному світі, і в рослинному.
Ліси, луки, степи — все відступає перед походом злака. Гумус умирає. Розмаїття трав, рослин Приро-ди вважалося "шкідливим". Ігнорувалося те, що всі ці "сміттєві бур’яни" грають вкрай необхідну роль в Місте-рії Життя. Замість живих бур’янів Землі-Матері "подарували" хмари гербіцидів, пестицидів та інших отрутохімікатів…
Та що про це говорити! Всі ми впродовж віків були полоненими страшних стереотипів. Навіть такі гіган-ти, як Гете. Сліпий Фауст стоїть поруч з Мефістофелем, лемури копають для нього могилу, а йому здається, що це проводять канал для води, що він керує творчою працею для блага людей!
Яка насмішка — Фауста девіз:
"Лиш той достойний волі, хто щодня
Іде за неї в бій!"
Химерний біс
Тебе морочить. І твоя бридня —
Лише данина вічній сліпоті…
Покинь чортів, покинь своїх богів,
Бо волю осягають лише ті,
Хто в цій тюрмі нічого не хотів!
Ось так! Покиньмо все, що заплутувало нас в павутину! А ти як гадаєш?.."
Мальва когось запитує. Певно, це був обмін думками просто на бігу — під час уроків, при експеримен-тах, в саду, на прогулянці. Діти не втрачали жодної миті, думка про Нову Еволюцію не покидала їх ні вдень, ані вночі.