Отже, треба було б послати йому про це повідомлення. Думаю, що можна послати йому і по українськи, бо ж він мусить (на цій мові) читати. Але треба зробити красиво, зо всіма печатками тощо. А тепер Барка прислав листа, щоб те саме зробити з другим американським професором – Ватсоном Кірконелом. Що Ви на це?
Як Вам подобається Маланюк? На з’їзді він говорив проти всіх устами Дивнича, тепер виступає проти Барки пером Лимана. Стаття його (Лимана) написана навіть словами і інтонацією Є. М. Цікава метода підставних фігур.
Ну, кінчаю такого довгого листа, як Ваш, не спроможний написати коротшого, зате цього разу відповідаю швидко.
Ага, ще дві справи: Косач бідкається, чи не можна б його включити в списки на пакети (я одержав аж два). Друге: що з Вашими "Жорнами"? Якщо їх не будуть друкувати, то може б одну дію вмістити в "Арці", поки вона ще наша? Привіт Т. Ф. і бажання доброго здоров’я і доброї праці.
Щиро Ваш, Ю. Шерех"…
На це, в скорому часі (6.5.48), помчалась до Мюнхену моя сентенція:
"Дорогий Юрію Володимировичу!
Що мистецтво репрезентоване Жіроду чи Вайлдером є мистецтво Содоми й Гомори, про це не може бути суперечок. Упадок культури позначується в першу чергу появою такого мистецтва. Що живі народи боронять себе перед передчасним упадком, у цьому нічого дивного. Що Аргентина забороняє Сартра є для мене цілком зрозумілим. Росіяни теперішні бороняться перед культурою Европи з причин не лише ідеологічних, а й гігієнічних. Вони показали, що мають нахил, не переживши юности, попадати в старечість.
Мені здається, що Ви помилитесь, коли будете виправдуватись "смаком". Це так: одному подобається гарна дівчина, іншому гарний хлопчик, але в другому випадку це буде зватись (за певних умов) перверзія. Що з упадком живого відчуття появляються перверзні вподобання, це цілком нормально. Не вбивайте собі в голову переконання, що тільки ті справжні смакуни і знавці мистецтва, що "розуміють" балаганщину Жіроду. По перше, більшість з них тільки вдає, що розуміє, а решта це ті, яких треба лише пожаліти.
Арки не кидайте. Вона стає потрібною, не дивлячись на її чудернацьку назву. Ліцензія наша, справа проблематична, бо нам сказали, що лише тоді її дістанемо, коли буде папір. Але тим часом такого паперу нема. Я вписав Косача на пакети, лише не як члена, а позачленством, як і всіх решту нечленів. З приводу нього я маю багато розмов… Я, розуміється, його бороню, бо ж не можна віддати чоловіка на поталу, однак може Ви порадите йому (на мене він негайно нагнівається), щоб він набрав собі інший метод боротьби з противниками – не зла і помсти, а любови й вищости. Це для письменника і доцільніше й гідніше.
Я не маю адреси Меннінґа і взагалі нічого про нього не знаю. Може там біля Вас більше про нього відомостей, то поділіться ними й зі мною. Кірконела зовсім не чув. Треба, щоб мене поінформували про це чинники міродайні.
За "Жорна" я дістав частину гонорару, але всі терміни їх появи минули і я не знаю, що власне з ними робити. Написав їм, що мусять рішитись – або-або… Хочу бачити свою річ надрукованою і на сцені і при нагоді, запитайте Блавацького, чого це він ніяк не зважиться дати мені якусь остаточну відповідь, бо як йому це не підходить, я не буду настоювати. Коли б Ви могли надрукувати мені не одну дію, а всі три, тоді я з Вами говорив би, бо одна дія тільки зіпсує мені можливість видати цілість.
Можливо Ви бачите Костецького. При нагоді скажіть йому, що я писав на вказану адресу, але лист повернувся. Де він є?
Надіюсь, що гарно святкувалось. Нам також. Вітаємо сердечно Варвару Володимирівну і Вас. Вам щиро відданий, У. Самчук. Чому не дістаю авторської "Арки"?…
А що це за такий журнал, що його мав би видавати Дивнич і що про нього говорить у своєму листі Шерех? Хай це нам розкаже сам Дивнич:
"Міттенвальд, 11.11.47. Високошановний і дорогий Уласе Олексійовичу!
Вважаю єдиною з найневідкладніших організаційних справ МУРу – "Літературно-науковий вісник". Чи погоджуєтеся Ви, щоб цей журнал був органом не тільки МУРу, а й УВАН та ОМ? УВАН погоджується. Л. Білецький подав до УВАН заяву на ліцензію для наук, журналу "Література". Я з ним говорив, що не доцільно починати два літ. журнали, коли й одного доброго не можемо поставити. Погодилися на тому, що хто перший дістане ліцензію, той і дає її на "Літературно-науковий вісник" – на спільний орган, що спільно його реклямуватимем, спільно збиратимемо громаду постійних читачів, передплатників, прихильників і т.д.
Це мав би бути щомісячник на яких 160 сторінок. Проза, поезія, драма 80 до 100 ст., літературно-мистецька критика, мемуаристика та есеї – 20 до 40 ст., літературознавство, мистецтвознавство та публіцистика загальна 20 до 40 ст. Хроніка тощо – 10 сторінок.
На головного редактора мусіли б бути Ви, при чому – Ви б провадили і відділ прози. В члени редколегії мали б увійти: Шерех, Л. Білецький, Ольхівський (ОМ – музиколог, композитор), В. Петров, Гірняк Й., Маланюк (а коли б не погодився, то на відділ поезії – Барка), Гординський (від малярів) і може і я (до відділу загальної публіцистики). Технічним секретарем міг би бути Славутич (або Кошелівець). Це лише орієнтовно. Прошу Вас написати свою думку, а ми з Шерехом може зустрінемось, то обміркуємо цю справу разом. Так само треба скласти список можливих співробітників, до яких мусимо послати запрошення. А запросити варто всіх творчих і поважних літераторів, літературо і мистецтвознавців, солідних публіцистів (в тому й Донцова) хоч він, звісно не погодиться.
Проспект журналу видрукувати окремим листком в кількох тисячах примірників і попросити ЦПУЕ (Вєтухов) провести у всьому світі вербовку постійних передплатників – прихильників журналу. Бо це мав би бути єдиний у своєму роді найсолідніший по змозі журнал еміграції, що містив би найкращі наші доробки і творив би собою епоху в укр. журналістиці та культурному процесі. Розуміється щодо течій мистецтва і думки – то він мусів би стати федеративним.
Прошу про все це написати Ваші думки. Як Ви дивитеся також на матеріяльний бік цієї справи? Постійні передплатники-прихильники це база майбутнього. Але на ближчих шість місяців – шість номерів журналу – гроші мусимо зібрати в Німеччині – ЦПУЕ, пожертви від багатших людей – усього не менш, як 30,000 марок. До того було б ще від реалізації журналу кожного числа (в Німеччині) 500 прим, по 10 марок… Словом, це була б дуже добра річ, що скріплювала б також організаційно-фінансово МУР, ОМ та літ. секцію УВАН.
Прошу Вас прислати мені заяву від МУРу на ліцензію, щоб я міг просувати цю справу. З свого боку дістану від ліцензіята "Українських Вістей" довідку на папір. Цих двох документів досить на одержання ліцензії. А може я пошлю Вам довідку на папір і Ви займетесь ліцензією? Як хочете?
Вважаю, що не треба Шерехові братися за той журнал про який ми з Вами радились. Треба збирати гроші на Літ.-наук. вісник, на оплату дійових членів правл. МУРу і максимум з грудня місяця, зробити Шереха незалежним од партії, можна надіятись, що коли ми (зокрема Ви) захочемо, то УПУЕ та торгівці нам уможливлять цю справу, під дійсною фірмою "ЛНВ". Чекаю відповіді. Щиро вітаю Вашу дружину.
Ваш, Юрко Дивнич"…
Так, я вірю… Як також, що це була блискуча, ідеальна ідея, яка фактично була моєю ідеєю і якою заразився також Дивнич… Але Дивнич не є на моєму місці, а це таке місце куди злітаються листи і вісті з цілої нашої емігрантської плянети і кожний з них гірший з гіршого попереднього. Бунт зо всіх боків. Наша другиня Докія Гуменна, ще минулого року обдарувала мене цілим повстанням проти МУРу, а мене зокрема мало не викляла бездарою, бо
"МУР виявив себе неспроможним консолідувати українські письменницькі сили, один за одним відходять від нього письменники. Самі ж члени правління більше прислуговуються до роз’єднання, розреклямовуючи себе аж до непристойности і ігноруючи, аж до тенденційно-зневажливого, отже й ворожого насвітлювання у пресі творчости своїх колег"…
Вона заявила також, що своє гасло "досконалого ідейно і формально зрілого, вічно шукаючого мистецтва", МУР замінив на "не шукаючого, а "укаючого".
"Лише два роки проби – і МУР став не організацією товариської співпраці, а організацією роз’єднаної гризні, сімейности, ареною змагання за престиж і командування, зневаги колег по об’єднанню у піложжю якої лежить конкуренція"…
На що я їй відповів, що
"Ваш лист до правління МУРу з дня… є найтяжчим актом обвинувачення цілого правління і тому доводжу до Вашого ласкавого відома, що правління буде змушене створити комісію для переведення слідства та доказового матеріялу, на зазначені тяжкі обвинувачення"…
Також я зазначив, що на найближчій конференції МУРу вимагатиму від членства вотум довір’я і як що ми таке дістанемо, вона буде змушена дати виправдання своєї поведінки, а як що не дістанемо, я зголошу її ім’я до правління МУРу, а теперішнє його правління подасться до димісії…
Нарешті:
"Даю Вам ще змогу передумати все те написане і думаю, що це сталося під вийнятковим подражненням нервів, що я, як людина можу розуміти, але чого не можу толерувати, як керівник об’єднання"… Бо либонь "у нашому об’єднанню є різні люди з різними смаками та вподобаннями і що всі вони користаються однаковою свободою слова, чого Ви не можете уважати за мінус, а тільки за плюс, і мати за це претенсії до правління ніхто не має ніякого права"…
На це дуже скоро "послідував" її лист, насичений дуже своєрідними сентенціями логіки, можливо тому, що вона є особа висловленої жіночої статі.
"Мій лист до правління МУРу не є жодним "обвинувальним актом". Я лиш скористалася правом вільного слова, щоб висловити по-товариському думки про МУР в цілому, а не про діяльність правління, як зрозуміли Ви. І якщо МУР закладено на засадах вільного слова, якщо в пресі можуть виступати інші із своїми спостереженнями, не накликаючи на себе громи? А що дивно, – як можна відкликати те, що вже зродилось в голові і що я, по щирості й простоті, виклала, маючи ще рештки ілюзії про МУР, як про об’єднання товариської співпраці.
Не потребуєте, п. Уласе, переголосовувати довір’я Вам, я перша голосую за довір’я. Ви саме й цінні тим, що злагіднюєте й стримуєте ті відосередні сили, які розпирають МУР, які всім очевидні.