Як на мене, до служок режиму Януковича слід було б застосувати жорсткіші санкції, ніж просте звільнення з посад. Документ неглибокий, примітивний, позбавлений наукового підходу, несистемний, непослідовний... і навіть замовний, бо робить недоторканними певні категорії держслужбовців. У ньому не враховано помилок кадрової політики, яких припустились у 1990-х і в 2005-му році. Над проектом закону мали б попрацювати інститути права і державотворення, все громадянське суспільство, проте він народився в головах... кількох майданівців — Єгора Соболєва та його соратників і, що найдивніше, майже без змін був поставлений на голосування у залі Верховної Ради! Цей документ критикують юристи, громадські активісти, ну і, ясна річ, представники чиновництва.
Найважливіший недолік: запропонована модель люстрації усічена, стосується лише колишніх кадебістів, функціонерів КПРС та чиновників, які працювали в період із 25 лютого 2010-го по 22 лютого 2014 року, тобто за президентства Януковича. Але стривайте, чому опинилися поза увагою посадовці за Кучми з 1994-го по 2004 рік? Зрозуміло, що Соболєв тоді ще ходив до дитсадка і не пам'ятає, як тодішні владні самодури — щербані й засухи — знущалися з людей, порушували їхні права, знищували свободу слова, фальсифікували результати виборів, дерибанили країну. Але ж є мільйони людей, які могли б про це повідати. Чому забули про Гонгадзе та десятки інших замордованих і переслідуваних журналістів? Урешті, Янукович тільки успадкував створену його попередником кримінальну систему. Проте Данилич сьогодні у пошані, представляє державу на переговорах, сотні тисяч тодішніх чиновників теж почуваються безпечно, хоча на багатьох із них лежить моральна і кримінальна відповідальність за те, що сталося з країною, чи суспільство вже готове пробачити тодішній її дерибан? Вони винні у тому, що співпрацювали зі злочинним режимом, Тяжкі кроки до мрії дарма що присягали на вірність українському народові. А тому, перш ніж братися за очищення владних структур, слід було б через суд визнати злочинними і комуністичну систему, і режим Кучми — Януковича. Інакше за що суспільство хоче покарати сотні тисяч чиновників? За те, скажете, що крали. Але це правопорушення незрівнянно менше, ніж злочини проти демократії. Найкраще, якби всі чиновники цього періоду самолюструвалися, тобто написали заяви і пішли, а решті мали б винести присуди місцеві громади, які добре знають, хто чим дихає. Та найголовніше навіть не звільнення, а моральний осуд. Хай кожен із кучмістів відчує, що жив не по совісті, що не повинен був прислужувати високопоставленому порушникові закону, а мав діяти як громадянин.
Немає в люстраційному законі і жодних обмежень щодо народних депутатів, хоча слід було б заборонити балотуватися "регіоналам", комуністам, а також тим, хто сидить у парламенті більше двох скликань, — дуже вже обростають не тільки моральним "жирком", а й "потрібними зв'язками". А тому і бачимо те політичне болото впродовж останніх двадцяти років. Як не можна бути вагітною трохи, так і не може бути очищення наполовину чи на 30 відсотків — воно має бути повне, інакше державний організм отруюватиметься й далі.
За даними люстраторів, із державних установ протягом року (20142015) "пішли" близько двох тисяч посадовців. Багато це чи мало, добре чи погано? Не в цифрі справа, а в тому, чи зачепило очищення підвалини чинної управлінської та кадрової системи. На жаль, ні. А тому напрошується неприємний висновок: закон про люстрацію задумувався не як дієвий механізм очищення суспільства, а як привід для тривалого піару на скандалах, пов'язаних із виконанням чи невиконанням закону. Найсвіжіший приклад — засідання Конституційного суду щодо подання 46 народних депутатів (в основному від Опозиційного блоку) про неконституційність Закону "Про очищення влади". Рішення не ухвалили, засідання перенесли. Проте головний люстратор Єгор Соболєв погрожував новим повстанням, якщо КС підтримає клопотання 46-ти. Низка політиків також здійняла ґвалт, мовляв, рішення про визнання неконституційним закону про очищення влади, якщо таке КС прийме, відкриє двері для повернення у владу "старих".
Але річ у тому, що "нові" за духом і стилем діяльності практично такі ж. Хіба що відрізняються риторикою та знанням англійської. Отож якщо рік тому було очевидно, що закон про очищення влади недолугий, то сьогодні зрозуміло: він себе повністю зжив і вимагає докорінної зміни, оскільки поняття "люстрація" вже треба застосовувати і до нинішніх чиновників. Тих, хто ламав через коліно громади, вимагаючи їхнього об'єднання всупереч принципам демократії, хто обідрав як липку пенсіонерів, допустив девальвацію гривні, шалену інфляцію, хто призвів до збільшення смертності в Україні, хто і пальцем не ворухнув для того, аби подолати корупцію, допустив здачу Криму, трагедію Іловайська, Дебальцевого, хто "волинить" із виділенням землі учасникам АТО, "кришує" контрабанду і нелегальний видобуток бурштину, хто провалив підготовку до опалювальних сезонів 2014-2015-го і 2015-2016 років...
На зорі незалежності, десь у 1995-му чи 1996-му, після того як Кучма узурпував владу, в широкому політичному вжитку з'явився термін "злочинна влада". Потім це визначення намертво "прилипло" до режиму Януковича. Але чому сьогодні, після революції Гідності, воно знову "лягає" на весь чиновницький і депутатський загал? Чому влада в Україні постійно відгороджується од народу? Деякі моральні авторитети, коли я ставив їм це запитання, довго мовчали, розгублено кліпаючи очима, навіть попервах обурювалися, мовляв, що ти верзеш, хлопче, ми ж бо, коли були у владі, не мовчали, давали прикурити тим клятим ворогам нації. Але, подумавши, давали відповідь: через нашу байдужість, через ментальність, яка допускає компроміс зі злодієм, бюрократом, через наші суспільні напівфеодальні традиції, що передбачають успадкування не лише майна, а й становища. Ви ж подивіться, на чому побудована кадрова робота. Приватні офіси й установи, законодавчий і представницькі органи заповнюють лише "свої" та "наші". На роботу беруть за ступенем родинної близькості, по знайомству, за гарні очі, за довгі ноги і за те, що ти.. .не українець. А чи розбиралися ви, хто переважно рвонув в обласні, міські та районні ради на місцевих виборах 2015-го? Мажори і мажорчики на "лендроверах", "лексусах" і "хаммерах", які прикривалися пустопорожніми гаслами в розрахунку на те, що ми з вами повні невігласи. Чи звернули ви увагу, що всі "регіонали" миттєво перефарбувались і тепер балотуються в районні і обласні ради та на мерів навіть від БПП? Тобто досі в дії система, за якої підприємцям і бізнесменам вигідно дружити з основною владною партією. Гадалося, що ми вже проминули дно суспільної деградації і після Майдану почали поступово одужувати, аж ні, нинішні вибори показали: недуга загострюється.
Для того, щоб очищувати, треба самим бути чистими. Тим часом у представників нової влади немає моральної переваги над їхніми попередниками. І довіру народу вони втратили. Не питай, по кого прийшов люс— тратор, бо він по тебе прийшов! Треба ще подивитися, якою була роль найактивніших люстраторів під час недавнього ухвалення антинародних актів, унаслідок чого більшість українського люду опустилась на самісіньке соціальне дно.
Звісно, суспільство треба чистити, але це питання не тільки Єгора Собо— лєва. І треба позбутись ілюзії, що можна вирішити цю проблему окремим, навіть дуже досконалим законом. Це все одно, що ухвалити акт про щастя або про всезагальну радість і зобов'язати всіх виконувати його. Не буває такого: натиснув заповітну кнопочку — і все одразу змінюється. Люс— трація — завдання всього суспільства, її успіхи залежатимуть від ступеня зрілості громади. Під корупціонерами і чиновниками, які не виконують свої обов'язки, продовжують знущатися з людей, повинна горіти земля. Треба добитися ухвалення законів, які дають громадянському суспільству реальні важелі впливу на всі гілки місцевої і центральної влади. Сьогодні чиновники завели моду не відповідати на індивідуальні і колективні звернення громадян, не реагувати на виступи засобів масової інформації, акції протесту і пікети. Працюють за принципом: "А мурчик їсть собі та їсть...", тоді як байдужість до цих суспільних проявів слід карати в адміністративному і кримінальному порядку. На людський суд мають виноситися всі нові кадрові призначення, державні службовці і депутати всіх рівнів повинні хоч раз на рік звітувати перед громадою і в ЗМІ.
Парадокс у тому, що ми чекаємо, аби країну змінювали чиновники, тоді як вони в цьому не зацікавлені. Трансформація держави — це передусім наша справа. Ми повинні делегувати у державні та місцеві апарати і представницькі органи найдостойніших своїх представників. А чиновництво із об'єкта знущань і кпинів має перетворитися на шановану верству, перемістившись із найнижчого щабля суспільної поваги на значно вищий. Бо, зневажаючи службовців, ми зневажаємо і себе. Не нормально, що держава дає їм зарплату майже на рівні прибиральниці. І ми хочемо при цьому якоїсь віддачі? Хочемо, щоб вони не брали хабарів? Нехай цих службовців буде вдвічі менше, але там повинні працювати найкращі, най— професійніші. Отож, засукуймо рукави і берімося за роботу. Під лежачий камінь вода не тече.
Але люстрація не дасть бажаного результату, якщо не змінимо державну модель. Для цього недостатньо тільки ухвалити нову Конституцію — слід перебудувати підвалини економіки, позбавити олігархів упливу на державу (це головна мета люстрації), інакше ми приречені на тупцювання на місці і на постійні революції, а про шлях у Європу доведеться забути.
Щоб не було нам переводу...
Скільки нас? Які ми за віковим, етнічним, статевим складом та за іншими параметрами? Інформацію про це можна порівняти з медичними показниками людини: кардіограма, пульс, тиск, аналіз крові і таке інше. Тобто на їх підставі можна судити про здоров'я нації. Відтак треба встановлювати діагноз і призначати лікування. Але Всеукраїнський перепис не відбувся ні 2010-го, ні в наступні роки. Вочевидь, можновладці бояться страшної демографічної правди.Переписи на території України проводяться від початку ХІХ століття.