Копії сплачених фондом його рахунків (Лукас вжахнувся від сум, які там стояли). Нові кредитні карточки (абсолютно непотрібні при його мізерних потребах). Нарешті лист. З Гуверівського інституту. З тої заклятої студентством башти, що височіє за якийсь кілометр від Лукасового пристанища. Але лист прийшов не прямо, а помандрував до Нью-Йорка, а вже звідти фонд "Імансипейшн" пересилає його адресатові.
"Сер! Ми були щасливі надати Вам змогу працювати в фондах нашого інституту. Тепер ми увалено стежимо за всіма публікаціями, щоб вчасно помітити Ваші друковані праці. Коли Вам потрібні будуть якісь нові матеріали з наших унікальних фондів, ми радо прийдемо Вам на поміч.
З незмінною повагою. Менеджер".
Ці теж стежать. Всі за ним стежать. І у всіх такі самі безсоромні очі, як і в Рене.
5
Він уже став забувати про "Магнолію", а вона не забула про нього і несподівано принесла Лукасові найбільшу радість: переслала один, а тоді й другий, третій, ціла злива листів од Пат, так ніби вона з далеких далечей відчула, як йому непросто, як тяжчає й тяжчає від невідомого тягаря вутле суденце його життя, загрожуючи втонути, і щосили намагалася втримати його на плаву. Вона писала йому з Японії, з Китаю, з Індії, з Нової Зеландії і Нової Каледонії, з Австралії і Таїланду. Це було щось фантастичне! Тільки американка і тільки Пат могла так писати!
З Японії:
"Містер Глобтроттер! З цих екзотичних і всуціль зелектронізованих і скомп’ютеризованих островів я нарешті додзвонилася до свого далайламського дому, і мій братик Стів несподівано заявив, що славнозвісний Безслідний Лукас нібито теж вирушив у мандри по Сходу. Тобі не дають спокою лаври британського полковника Лоуренса і нашого Хабіба? А може, ти вирішив замінити Ясіра Арафата? Будь обачливим і обережним, мій хлопче, благаю тебе, а також усіх японських богів, яким молитимусь в синтоїських храмах, поки зароблю грошей для подальшої подорожі. Коли б знала, де тебе знайти, кинулася б через усі континенти, але довкола так багато води, що я розгубилася і не можу вирішити, в який бік треба пливти.
Лак, я цілую тебе і люблю! А також дарую віршик в японському стилі:
Який прекрасний місяць!
Та нема тут
Одної дорогої тіні…"
З Китаю:
"Ти коли-небудь бачив мільярд людей? Це людське безмежжя таке могутнє, що навіть гори в Китаї не такі, як у всьому світі, — вони тут заокруглені, так ніби й мертва природа піддалася не тільки алегорії сонця, вітрів і вод, але й алегорії людської думки, людських пристрастей і фантазій".
З Індії:
"Я бачила сліди крові Індіри Ганді. О всемогутній, я віддала б усю свою кров на цьому місці і будь-де, тільки б врятувати цю велику жінку! Але що наша кров перед безмежним благородством тих, хто думав не про себе, а про все людство!
Коли я писала тобі з Самарканда, я забула сказати, що Велику Ведмедицю називають там Сім Розбійників. Звідки така назва? Безсилість людини під зорями чи жорстоке життя на землі? Тоді я подумала: які ж ми безсилі під нашим американським небом, що таке неоднакове не тільки над кожним з п’ятдесяти штатів, а й над кожним з нас!"
З Австралії:
"Скрізь у портах стоять американські ескадри. Сіра тупа сталь, як сірий кошмар. Хто це вигадав і навіщо? Може, щоб нас зненавидів увесь світ? Ми збудували дванадцять авіаносців, кожен з яких коштує двадцять мільярдів доларів. За ці гроші можна купити Африку або Латинську Америку. Може, ми пішли на такі фантастичні витрати для оборони своїх берегів? Аби ж то! Всі наші авіаносці і всі флоти — в чужих морях, біля далеких чужих берегів, і жодного — біля американського берега! То що ж ми стережемо і що обороняємо?"
З Нової Зеландії:
"Питоме населення цього казкового острова маорійці вціліли не завдяки англійським колонізаторам, а всупереч їм, але тепер уряд вхопився за їхню самобутність, як за пліт Медузи. Світ задихається від американізму. На всіх континентах у кінотеатрах ідуть майже самі американські фільми з цим кретином Сталоне, який демонструє гігантські м’язи і курячий мозок. Принизливе видовище. Рок-ансамблі співають безглузді американські пісеньки не тільки в Японії, але й у Радянському Союзі. Кінчиться тим, що зненавидять не тільки нашу мову, а й нас самих. Так само, як наші флоти, бази, ракети і наших президентів. Сто шістдесят американських баз і військових об’єктів розкиданих по всьому світу. В самій тільки Європі чверть мільйона американських солдатів. Що ж це за демократія!
Здавалося, ми назавжди покінчили з дикістю середньовіччя, та чи не породжуємо ми нової дикості? Світ стає примітивнішим буквально з кожним днем. Йому нестачає слів, тільки вершечки думок, поверховість, найпростіші потреби, переваги, престиж, диктат і прибутки, прибутки! Політичний плюралізм, яким ми так хвастаємо, — це лише димова завіса, за якою політики приховують свої махінації. Плюралізм у нас хіба що в майновому стані громадян: від жахливої убогості й бездомності до казкових статків. А де ж те багатоманіття, про яке дбав господь, сотворяючи наш грішний світ?
Справді-бо: як усе довкола сотворене? В безлічі різновидів, у неймовірній переплутаності, в абсолютній неоднаковості. Кожна квітка цвіте по-своєму, кожен листок має тільки свою власну форму, кожен птах співає не так, як інші, кожен звір намагається перекричати собі подібних. А люди? їхні лиця, колір шкіри і барва очей, голоси і уста, їхні мови. Бог сотворив різні мови, щоб порятувати народи від ідіотизму зоднаковіння й одноманітності, які завжди призводять до загибелі. Америка, ці гігантські щелепи, які перемелють нації і народи, вже давно б загинула в своїй убогій одноманітності, коли б вчасно не схаменулася і не розсипалася на групки, секти, спільноти.
Тоді чому ж нам так кортить замериканізуватй весь світ? Чому хочемо, щоб на всіх континентах люди слухали педерастичні голосочки наших рок-співаків, читали "Любовну машину" Сюзен Жаклін і "Спадкоємця" Рейнолдса і дивилися на потворне громаддя наших авіаносців?".
З Таїланду.
"В Бангкоку, цьому примарливому місті, яке поволі гине від тропічних злив, смогу і людських нечистот і благально простягає до неба золоті руки своїх буддійських храмів, чомусь саме в цьому місті з особливою різкістю висвітився мені весь жах ймовірних атомних бомбардувань.
А один американський письменник виписує ось такі панегірики силі атомного вибуху: "Дивно сколихнулися хребти. Вдарив у п’яти не грунт, не рівнина, а сама планета. Гора підскочила і опала. Вершина бризнула струменем каміння, як велетенський дробовик. Гул прокотився по окрузі, по моїх очах, по серцю. Пішов по земній корі, огинаючи планету, пропускаючи крізь себе гори, фундаменти хмарочосів і храмів, новонароджених немовлят і кості зітлілих предків…"
О Америка! Справджуються слова Блейка: "The graves is burst, the spices shed, the linen wrapped up" (Потріскались труни, і ладан засох, і саван геть зотлів).
Яка я щаслива, що знаю тебе, Лак, і які ми, по суті, всі нещасні! Ти ламаєш голову над удосконаленням людського думання. А куди розвивається світова думка? В холодні поля гегелівських абстракцій чи в сирітський світ людської безпомічності К’єркегора?"
Лукас не встигав простежувати шалених перескоків думок Пат, несподіваних її переміщень, вона мовби закликала його не дивуватися нічому, що йде від неї, виробити в собі своєрідний імунітет до несподіванок, якими вона його вражала, та не помогло ніщо, коли зненацька прийшов величезний лист… з Африки!
Пат писала, мовби пробачаючись:
"Ти пам’ятаєш, як ми познайомились? Я читала в семінарі професора Кастанеди реферат про "Серце пітьми" Конрада і "Абсалом, Абсалом" Фолкнера. І ось тепер я подумала: подорожувати довкола світу і не побувати в серці пітьми?
Я полетіла — і прилетіла. "Світло осяяло все довкола мене і проникло в мої думки". Це слова Конрада. Я згадала, як описує він свого Марлоу, від імені якого ведеться розповідь в "Серці пітьми" (та й у всіх романах Конрада): "У нього були запалі щоки, жовтий колір обличчя, прямий торс і аскетичний вигляд; сидячи зі звішеними руками і вивернутими назовні долонями, він нагадував Ідола".
А мені це нагадує мого ідола — Лукаса з вивернутими баскетбольними долонями і переверненим мі зкомі
Та я далі йду за Конрадовою розповіддю і доходжу до головного героя цієї геніальної повісті містера Куртца, який "був великою людиною, бо незмога була вгадати, як можна його приборкати", і вирішую, що це теж мій непокірний Лукас. Мабуть, і всі поляки непокірні, як сам Конрад і його герої і як ти, мій недосяжний фанатику! І коли Конрад зробив свого містера Куртца представником германської раси, то тільки для того, мені здається, щоб виправдати його суто колоніалістську поведінку. Але його людська позиція йде від польськості Конрада, бо як же інакше витлумачити постскриптум службової записки містера Куртца: "Винищуйте всіх тварюк!" (тобто колонізаторів) і його передсмертні слова про те, що діється в Африці: "Жах! Жах!".
Я зіткнулася з тим жахом буквально за кілька днів по приїзді до великого африканського міста, що лежить на березі океану. Я ще не бачила великих загадкових рік, які течуть через увесь континент, не чула прашепотів Африки, прашумів її мільйоннолітніх лісів, не провалювалася в її прабагна, не злітала в її високе тропічне небо з незнаними нам сузір’ями, а вже перші прочитані мною місцеві газети наповнили мою душу тривогою, сумнівами, непевністю і прокляттями. Проклинали мою державу, землю, де я народилася, звинувачували в тому, що вона повсюди, а найперше тут, на цьому континенті, звідки походить рід людський, підтримує не законні народні уряди, а тільки бандитів, дає їм зброю, посилає інструкторів, надихає на розбій і вбивства.
Кому про це скажеш? Відповідь буде стереотипна: пропаганда! Маючи на увазі пропаганду не нашу, чужу, отже — ворожу.
Але ворожнеча — це ще не підстава для істини!
Не маючи ніяких повноважень, я набралася нахабства і приєдналася до групи іноземних кореспондентів, які збиралися на прес-конференцію в міністерстві закордонних справ тієї країни, де я опинилася. Прес-конференція мала відбутися в старовинному мармуровому палаці, прохолодному навіть у незносній тропічній спеці, кореспонденти наввипередки штурмували широкі сходи, які вели до залу, де мав виступати міністр, а я, не обтяжена обов’язками, йшла вільно й повільно роззиралася довкола, мені хотілося все побачити, все занотувати, все зрозуміти, і ось тут я побачила жінку з дитям.