Агенти цієї установи перевіряють банківські рахунки і майно не тільки самих держслужбовців, а й їхніх дітей, дружин, родичів і навіть друзів! Якщо клерк і його сім'я живуть невідповідно до своїх статків, Бюро автоматично, не чекаючи команди згори, починає розслідування.
Не можна сказати, що в нашій країні не ведеться боротьба з корупцією, але вона, та боротьба, стала знаряддям розправи з невгодними політиками та непокірними чиновниками. "Беруть усі, але не всіх беруть" — так кажуть про це в Україні.
Для успішної боротьби з корупцією слід мати ще й здорову моральну атмосферу в суспільстві. У нас же до цього явища більшість людей ставиться спокійно, без надриву, як до чогось усталеного, природного. Як, наприклад, до непристойної функції організму, про яку всі знають, але з ввічливості мовчать. Запитайте у мешканця якогось сільського району: "Як це Івану Івановичу вдалося збудувати триповерховий особняк і придбати престижну іномарку?". "Так він же голова адміністрації, чи начальник податкової інспекції, чи начальник міліції, чи прокурор, чи суддя", — почуєте відповідь. І вважається, що цього пояснення достатньо, воно прирівнюється до декларації про доходи. І вже ні в кого не повинно далі виникати запитань про те, звідки ж у того чиновника гроші на ті розкоші за його невисокої платні. "Невже не ясно, навіщо ставити дурні запитання?" — можуть сказати вам, покрутивши пальцем біля скроні. І якщо представник старшого покоління з цього приводу може трохи побурчати, то переважна більшість молодих людей проведе "Лексус" того чиновника захопленими поглядами, мовляв, молодець, уміє жити. І немає сумніву, що така особа, пробившись до керівних кіл, теж шукатиме шляхів нечесного збагачення. Красти в нашій країні стало правилом хорошого тону...
А тому потрібне моральне очищення. Якщо риба гниє з голови, то й чистити її треба звідти ж. Хтось мав би зробити перший крок, який послужив би позитивним сигналом для всього суспільства. Президент Порошенко, якщо бажає стати справжнім лідером нації, мав би збутися свого бізнесу.
Антикорупційне бюро не допоможе, якщо у першої особи держави не буде волі до боротьби з цим злом. Та все ж здолати його можна тільки широким фронтом всієї громадськості. Зброя у цій боротьбі дуже проста, але ефективна: не брати і не давати...
Формула грузинського дива
Хто б міг подумати, що маленька Грузія, яка в радянський період була символом корумпованості, а в 1990-ті — свавілля влади і нестабільності, стане для нас не лише взірцем реформування економіки, а й докором за нерішучість і непослідовність у цій справі? Вони змогли, а ми — ні, хоча мали кілька хороших шансів. Грузини за останні десять років зробили величезний крок у бік Європи, ми ж поки що тупцюємо на місці.Ця країна змінилась і зовнішньо, і внутрішньо. Прикмети помітні на кожному кроці: у підкресленій європеїзованості молоді, яка відразу переходить на англійську, коли з нею заговориш російською, у розвиненій мережі сучасних ринкових атрибутів (офіси банків, компаній, бутики, реклама, супермаркети, кафе), в нових супероригінальних архітектурних спорудах, відреставрованих пам'ятках історії, "вилизаних" і причепурених старовинних містечках, поремонтованих дорогах.
Коли я три години добирався горами й долинами від Тбілісі до столиці Кахетії Телаві, гадав, опинюся в гірській, забутій Богом глушині, проте сторопів, коли побачив, що потрапив у просто-таки казкове містечко, в якому грузинська самобутність та старовина дивовижно поєдналися з сучасністю. Таке само враження і від Кутаїсі. Мої колеги, які об'їздили цю країну вздовж і впоперек, свідчать, що грузини створили ще близько двох десятків подібних туристичних осередків. Керівництво держави, розповідають, для цього залучало кошти Європейського банку розвитку та реконструкції, різних приватних інвестиційних фондів, культурних програм ЄС, меценатів. Але ж і у нас в Україні є стільки прекрасних історичних сіл і містечок, де відчувається подих трипільської, черняхівської цивілізацій, раннього середньовіччя, козацької доби, чому ж вони не приваблюють інвесторів? Річ у тому, пояснювали мені грузини, що фінансові джерельця потекли до них лише тоді, коли приборкали корупцію.
Я багато чув про це ще в Україні, але, відверто кажучи, не дуже вірив. Це, мабуть, якийсь пропагандистський міф, думав. Вирішив провести власне соціологічне дослідження. Говорив по щирості із майстром шкіряної справи у підземному переході Тбілісі Нукзаром, дрібним продавцем фруктів із Хашурі Аштом, таксистом Георгієм із Телаві, власником кафе в Кутаїсі Шалвою та багатьма іншими. "Ти што, шютишь, дарагой, какой карупція? Голову атарвут за то, што тебе дают і сам дайош. Раньше ето било, жить без етого нє маглі, а сейчас — нет", — відповідали як один. Виявляється, податкові, пожежні, санітарні та інші інспектори відвідують підприємців дуже рідко, а якщо й знаходять порушення, то спершу попереджають, а за другим разом штрафують на повну котушку. Раніше у даішників була такса за проїзд. Порушував чи не порушував — плати два ларі (близько 15 гривень) за легковик радянського виробництва, п'ять — за іномарку, десять — за фуру. Тепер же про хабар і заїкатися не варто, бо можна накликати лихо на свою голову. Патрульний тебе покарає, якщо заслужив, але й допоможе, коли треба. Його обов'язок — надати першу медичну і технічну допомогу. Якщо забув водійські права, твою персону перевірять у базі даних: коли у ній значишся, то можеш собі їхати далі. Порівняв свої відвідини цієї країни далекого 1982 року з нинішніми. Тоді чекати від продавця-грузина решти можна було віками, тепер же тобі повернуть все до тетра (дрібні гроші), де б ти не розраховувався — на базарі, в магазині чи маршрутці.
Як же вдалося подолати ненажерливого дракона на ймення корупція? У мене є довгий перелік грузинських постанов, законів, указів, спрямованих на боротьбу з цим злом. Та чи варто їх перераховувати й цитувати, адже й у нас подібного добра за 23 роки накопичилося не менше, а корупція чомусь навіть більше поширилась. Вочевидь, річ не у паперотворчості, не в створенні спеціальних антикорупційних структур, а в чомусь іншому?
— Коли Саакшвілі проголосив кампанію боротьби з корупцією, люди не вірили в її успіх, говорили, що у нас це явище не побореш, мовляв, це менталітет, традиції щось постійно комусь пхати в кишеню, — розповідає колишня мешканка Дніпродзержинська Валентина Марджанішвілі (Мельниченко). — Проте через деякий час переконалися, що наміри влади дуже серйозні, бо діяла вона рішуче і послідовно. Щодня по телебаченню показували сюжети про затримання корупціонерів та судові процеси над ними. Повідомлення про покарання хабарників опинялися в центрі уваги всіх бізнес-структур. Грузія невелика, і якщо на гарячому "взяли" спільного знайомого, то про це негайно дізнавалися інші. Тобто суспільство переживало дуже сильний шок. Почали безкомпромісно штрафувати і охочих користуватись електроенергією поза лічильником. Якщо ж контролера
ловили на тому, що він закрив очі на використання "лівого" світла, його негайно звільняли, а, зважаючи на високий рівень безробіття та солідні зарплати цих працівників, це було досить суворим покаранням, тож вони не хотіли втрачати роботу через якусь п'ятірку чи десятку, покладену до кишені. І вже досить швидко побори у всіх сферах економіки припинилися. Це було неймовірно, незвично, але надзвичайно приємно. Бо сьогодні, коли приходиш у державну установу, чиновник робить усе, аби тобі допомогти, навіть догодити, а не "волинить" чи принижує, підставляючи кишеню.
- Ці реформи втілювалися силовими, адміністративними методами, і, мабуть, інакше й не можна було. Якщо ти кажеш, що будеш карати, то повинен карати, а для цього треба мати надійну опору, команду. Саакашвілі за короткий час змінив трьох міністрів МВС, — згадує грузинський науковець українського походження Борис Синюк. — Це був дуже болючий процес. Уявіть собі: в один день всіх даішників і поліцейських звільнили. Всі гадали, буде хаос, але через тиждень почали тестувати молодь, відбір пройшов тільки один із десяти кандидатів. ДАІ замінили багатофункціональною Патрульною службою. Потім запрацювали інші інституції. Каха Бендукідзе, батько реформ, давав дуже жорсткі рекомендації, і їх неухильно виконували.
- Досвід Грузії для нас надзвичайно корисний, головне у ньому — воля і дія, — розповідає Василь Григорович. — Під прес антикорупційної боротьби потрапили навіть найближчі соратники тодішнього керівництва, кілька депутатів, люди зрозуміли, що це не кампанія, про яку прозвітували і забули, а системна щоденна робота. Реформи — річ неприємна, але необхідна. Якщо до їх початку у грузинських в'язницях утримувалося п'ять тисяч засуджених, то через кілька років їх стало 28 тисяч. Паралельно з цим було прийнято низку законів, спрямованих на спрощення ведення підприємництва, запровадили систему, за якої бізнес і влада рідше перетиналися, а також електронний обіг паперів: для реєстрації бізнесу не потрібно ходити по кабінетах, у багатьох випадках достатньо направити у відповідні структури підготовлені в електронному вигляді документи. Максимально спростили податкову систему, врешті-решт, залишилося тільки п'ять видів стягнень. Коли починалися реформи, бюджет Грузії становив 400 мільйонів доларів, тепер, зрісши більш ніж удесятеро, він сягнув п'яти мільярдів. Під час перебування однієї з українських делегацій керівник служби доходів Грузії говорив, що може щодня знати, скільки в цій країні випито сапераві та з'їдено хінкалі, тому що всі без винятку об'єкти торгівлі оснащені касовими апаратами і під'єднані до центрального сервера цього відомства. На зменшення корупції і тіньової економіки відразу від— реагували іноземні інвестори, в один із найуспішніших років обсяг інвестицій в економіку цієї країни вийшов на показник близько двох мільярдів доларів.