2013-2015. На межі

Проте одне "вишукане" товариство — полковник і підполковник — залишило брудний посуд на столі, незважаючи на зауваження Наді. Обід вона насипала їм у той же посуд. Наступного дня її відсторонили від польотів і відрахували вдруге. Знову приїхала комісія зі штабу, постановила поновити курсантку, і на зібранні офіцерів її голова сказав: "Це вас треба виховувати, панове, а не курсантів...". Отака наша Надя. Вона вірила у те, що світ можна змінити на краще.

"Як мені вже хочеться онуків, — говорить Марія Іванівна, — скільки гарних хлопців просили її руки, на випуск приїхав один бравий офіцер Сергій, який теж був в Іраку, стажувався в Європі, подарував їй розкішний швейцарський годинник. Я вже думала, що їхні серця поєднаються. А вона своє: "Ще рано, хочу літати".

Надя не могла не брати участь у подіях на Майдані, хоча була офіцером ЗСУ, а через кілька місяців подалася на Схід. Не розуміла пасивності, нерішучості керівництва наших Збройних сил, відсутності взаємодії із добровольчими підрозділами, а тому взяла відпустку і вступила до батальйону "Айдар", який перебував у самісінькому пеклі — неподалік міста Щастя Луганської області. Її сестра Віра стала волонтеркою, доставляла на своєму авто у батальйон харчі та медикаменти, вивозила поранених. Зідзвоню— валися щодня. Одного разу, коли Віра зателефонувала сестрі, у слухавці почувся незнайомий чоловічий голос: "Мы вырежем ваши семьи..." Як пізніше з'ясувалося, це був начальник контррозвідки сепаратистів Громов. Надя разом із кількома бійцями напоролася на засідку і, зазнавши поранення, потрапила в полон. Віра на свій страх і ризик пробралася в Луганськ і стала шукати сестру. Через кілька годин її затримали, швидко ідентифікували, бо знайшли український паспорт: "Попалась сестра снайперші.". Віра добу просиділа в підвалі, а врятував її.той же Громов на прохання сестри. "Надя їх там усіх буквально зачарувала. Бойовики говорили про неї з величезною повагою", — згадує Віра.

На її думку, сепаратисти спочатку не знали, яка рибка потрапила до їхніх рук. Звернули увагу на те, що була непроста: гарна, розумна, горда. А тому не розуміли, як використати таку удачу: просити гроші, зброю чи сфабрикувати гучну справу про криваву бандерівку. Тому й тримали тиждень в готелі "Європейський" у Воронежі і лише потім висунули підозру у вбивстві двох російських журналістів. Тобто шили справу нашвидкуруч, білими нитками, знайшли якогось попа, котрий засвідчив, що Надя брала участь у жорстоких допитах полонених. Він так забрехався, що назвав ті дати, коли ще "Айдару" не було. Тому відкрили нову справу за 322-ю статтею російського кримінального кодексу, звинувативши її у незаконному перетині кордону. І найбезглуздіше те, що слідство доручили вести прокурору, який приймав її із мішком на голові, коли дівчину привезли до Росії. 15 грудня 2014 року Надія оголосила голодування.

— Я ледве проштовхалася до клітки в суді, в яку її посадили ці варвари, ви бачили б, яких мордоворотів приставили до неї, та ще й із вівчарками... Кого, питаю, ви так охороняєте? Беззахисну дівчину? Дитино моя, прошу, припини голодування, ти ж уся світишся вже, пожалій мене, а вона: "Не пожалію, мамо, ні тебе, ні себе, поки мене не відпустять в Україну", — розповідає Марія Іванівна.

Надія чудово знає російську мову, мала з цього предмета п'ятірку в школі, проте на судових слуханнях і допитах вимагає присутності перекладача. І, мабуть, таки навчить поважати нашу солов'їну тих, хто її не визнає. Але після того, як одержала кількасот листів на свою підтримку від росіян, 10 лютого 2015 року в Басманному суді Москви звернулася до них російською: "Росіяни, ви розумні люди, маєте широку уяву, яка дає змогу розібратися, де правда, а де брехня, нема поганих народів, а є погані люди! Дякую вам за підтримку". Кремлівські стратеги зробили величезну помилку, влаштувавши показове судилище над українською "фашисткою", бо фактично привезли в Москву ідеологічну бомбу, адже кількість симпатиків Надії в Росії і в усьому світі стрімко зростає. Це вже не просто суди, а битва українського світу із так званим руськім міром. І Надя — наша Жанна Д'Арк — в ній перемагає!

Відома пісня "Україночка" авторства Андрія Демиденка і Геннадія Татар— ченка сьогодні сприймається не абстрактно, а зримо. Пригадуєте? "Не одні хани у полон мене брали, били-вбивали, на чужину гнали, а я не скорилася, із сльози відродилася, українкою ж я народилася...". Коли слухаю її, наче бачу Надю і тисячі жінок та дівчат, які провели своїх чоловіків і хлопців на фронт...

Тяжкі кроки до мрії,

або

Рефлексії на постреволюційні події

Він зоддаля розрізнить чин:

І хто є син його по духу,

І хто — по духу! — сучий син.

Борис Олійник

Не беріть і не давайте...

Україна багато в чому пасе задніх, зате за рівнем корупції — на чільних місцях у світі, мало чим поступаючись за поширенням цього явища найвідсталішим країнам світу. Щоправда, 2013-го, коли корупція сягнула піку, з'явилася інформація про те, що антикорупційний рейтинг нашої держави зріс на кілька пунктів. Громадськість миттєво відреа— гувала на цю новину анекдотом: "Уявляєте, який хабар треба було дати, аби добитися такого поступу". Ця важка суспільна хвороба, на жаль, вразила всі сфери суспільного життя. Її сліди скрізь — у дорогих авто чиновників, у їхніх квартирах, дачах і яхтах, у нелогічних кадрових призначеннях, присвоєнні звань і нагород, незаконному виділенні земельних ділянок, несправедливому розподілі коштів бюджетної підтримки і в багатьох інших речах. Корупція стала ганебним тавром нашої країни. За кордоном кажуть: "Україна", а розуміють — "корупція", "беззаконня".

Шкода від цього негативного явища величезна, вона руйнує державу, висмоктуючи з неї енергію поступу. Уявіть, якою багатою була б наша країна, якби всі бюджетні кошти, які спрямовувалися протягом 20 останіх років на підтримку сільського господарства, промисловості, на розвиток соціальної сфери дійшли за призначенням. Але замість цього, як мінімум, 50 відсотків із них через різноманітні схеми відмивання, відкати потрапила до кишень чиновників. Яким сильним був би кадровий склад державних структур, якби не продавалися посади, запалюючи зелене світло нездарам і кар'єристам і включаючи червоне талановитій молоді. Разів у десять, а то й сто були б більшими обсяги інвестицій у нашу економіку, якби ті, хто вкладає в неї кошти одержали б від держави тверді гарантії захисту їхнього бізнесу від рейдерства, поборів численних контролюючих служб. Було б у кілька разів більше високоплачуваних робочих місць, отже, не виїжджали б за кордон у їхніх пошуках молоді люди, зростала б народжуваність, не вимирали б сільські території. Якби державні підприємства приватизовувалися на конкурсній основі, то потрапили б у власність не кумів, сватів, братів, "своїх" та "наших", а солідних іноземних компаній, які завдяки своїм потужним капіталам модернізували б виробництво. Одне слово, країна була б зовсім інша.

На якому ж грунті розквітає корупція? На непомірній зарегульованості економіки, на роздутості державного апарату, на бездуховності, безідейності, безкарності, на правовому нігілізмі чиновників і громадян, на бідності. Корупція в такому суспільстві стає чи не головним рушієм державної машини, бо чиновники, одержуючи низькі зарплати, фактично не мають іншої мотивації до високоефективної праці, крім хабарів. Як мовиться, не підмажеш — не поїдеш... Окрім цього, не мають чиновники й державницької ідеї, яка ними рухала б, не одержали вони й відповідного морального виховання, бо хабарі сидять у їхній свідомості ще з студентської лави, коли слід було заплатити за вступ, а потім за екзамени і заліки, а згодом і за посаду.

Отож один із найперших антикорупційних заходів — підвищення заробітної плати чиновникам і суддям, як це зробили свого часу в Сінгапурі — країні, яка славиться на весь світ блискучим досвідом подолання корупції. Так от, міністри і судді тут стали одержувати по... 100 тисяч доларів на місяць — на рівні топ-менеджерів успішних комерційних фірм. Грузія теж першим ділом збільшила платню своїм держслужбовцям у 8-10 разів. Пересічні українці можуть вхопитися за голову: нічого собі! Але повірте, що високооплачуваний чиновник коштуватиме для держави у десятки разів дешевше, ніж той, який одержує копійки, зате багато краде. Де взяти на це кошти? І Сінгапур, і Грузія знайшли їх, скоротивши в кілька разів апарати державних органів. У нас же кожне скорочення призводить до збільшення чиновників. Насправді ж резерви у цій справі величезні. Пригадую, що в радянські часи, які нині називають бюрократичними і командно-адміністративними, штатні розклади апаратів відомств центрального, обласного і районного рівня були вдвічі менші, ніж нині. Наприклад, у райкомах партії, замість яких нині утворені райдержадміністрації, працювало, включаючи водіїв і прибиральниць, 12 чоловік. Нині в РДА — удвічі більше! У тодішніх міських радах районного підпорядкування — чотири особи, сьогодні — теж близько двадцяти. І чим вище, тим більше чиновників, хоча справи в держави все гірші й гірші.

Але висока платня чиновника — це ще не все у боротьбі з корупцією. За ними має бути ще й пильний контроль держави. В тому ж Сінгапурі кожен держслужбовець при прийомі на службу і далі щорічно зобов'язаний декларувати своє майно та інвестиції в бізнес, включаючи вкладення дружини і залежних від нього дітей. Невідповідність багатства і одержуваної платні веде до адміністративного розслідування і, в разі виявлення порушення — до покарання. Якщо держслужбовець володіє частками в приватних компаніях, йому можуть запропонувати продати паї та акції, щоб уникнути конфлікту інтересів. З метою виявлення тіньових доходів чиновників у Сінгапурі заснована спеціальна контора — Corrupt Practices Investigation Bureau, у перекладі — "Бюро з розслідування корупції".