В підтвердження цього він, в двадцятих числах жовтня від'їздить з Паволочі, лишаючи лише три роти на випадок якщо "ви пищики будуть збиратися в купи", та від нападу татарів. Все інше військо він відправив до угорського і сілезького кордонів де треба було берегтись від угорських "лісовичків".
Про відведення польських військ з українських земель і запевнення Жолкевським короля про настання спокою, стали відомі на Запорозькій Січі. І Яків Бородавка, забувши про слова Сагайдачного, в повній мірі використав вдалий похід козаків під його проводом на Крим. Він зібрав Козацьку Раду, умисно не запросивши Сагайдачного і його прибічників, розповів про підписаний Сагадачним реверса, яким той зрадив низових козаків, отримавши взамін від короля ласку і опіку собі, родині і потомству, і тим кинув козаків і не може бути кошовим отаманом. Зрозуміло в цій ситуації Яків Народич-Бородавка був обраний кошовим отаманом.
Коли Мазепа доповів Сагайдачному про те, що сталося на Січі той на якийсь час замислився, потім невесело посміхнувся.
– Так воно й виходить Михайле, як в народі повідають: "немає нічого поганого щоб не вийшло на краще!"
– Може так і говорять в народі, тільки ти мені нерозумному поясни, що ж хорошого з того вийде!
– А давай разом поміркуємо! Що там Іскандер-Паша, які в нього плани відносно Польщі?
– Нічого доброго Петре, він готується до нового нападу на Річ Посполиту, бо Жолкевський не виконав обіцяного, і до речі надто не переймається тим. Жолкевський впевнений, що має досить війська щоб домовитись з Іскандер-Пашою, або прийняти бій.
– Коронний гетьман під своїм військом розуміє і низовці Якова Бородавки, і реєстрових козаків, але все зробив для того щоб козаки не прийняли участі в бою проти Турок. Козаки не рушать з місця доки не будуть вирішені їх питання. Тим більше що практично всі низовці по рішенню сеймової комісії поза законом і повинні бути роззброєні! А три тисячі козаків, які лишилися законними по рішенню комісії, погоди не зроблять. До слова, я, коли лишився з Жолкевським наодинці, говорив йому саме про це. Ну що ж, лишимо Жолкевському його клопоти, маємо свої. Я вже отримав звістку від пана Борецького. Він тепер в Москві і домовився з патріархом Феофаном про його приїзд до Києва. Наша турбота зустріти патріарха і приправити до Києва.
***
Лютневої морозної ночі 1620 року, Сагайдачний зі своїм полком зустрів патріарха Феофана на кордоні Московського царства і доправив до Густинського монастиря, де той знаходився до березня.
За цей час в Києві підготували Богоявленський монастир для роботи патріарха по відтворенню православ'я в Речі Посполитій. Справа в тому, що по Брестській унії для відправлення духовних потреб по східному обряду підготувати і висвятити духовних осіб не було жодної можливості. Вищі духовні посади польський король роздавав лише уніатам в той час як православне духовенство зменшувалося. В країні не було жодного православного єпископа.
Приїзд митрополита тримався в суворій таємниці, але це не завадило направити до Києва представників від церков і монастирів усього бувшого Литовсько-Руського князівства, котрим патріарх роздавав благословення і грамоти. А коли Сагайдачний запевнив патріарха що гарантує йому повну безпеку від польської влади, 13 серпня він звернувся до всіх вірних, що проживали в Речі Посполитій з проханням обрати собі єпископів. В жовтні в Богоявленській церкві був висвячений на Перемишльське та Самбірське єпископство Ісая Копинський, на Турівське і Пінське грек Аврамій. Архієпископом Полоцьким, Вітебським і Мстиславським висвячено Мелетія Смотрицького. А Київським митрополитом став Іова Борецький. Весь час відродження православ'я проходило під надійною охороною козаків Петра Сагайдачного. То була заключна вирішальна справа для творення власної держави.
С Л А В А Г Е Р О Я М Н А
В І К И !
( Хотинська битва)
Відновлення православ'я, Сагайдачний разом з братчиками проводив у повній таємниці, хоч зробити це було не легко, велика маса людей була задіяна до тої справи. Проте поляки мали свої нагальні клопоти і не зауважили на ці події. З полудня 1620 рік затемнів для Речі Посполитої чорними хмарами з великими громами і блискавицями. Угода, яку уклали менше року тому, не дала перепочинку країні, а скоріш була початком великої війни з Портою.
І справа була зовсім не в морських походах козаків, і не в порушенні Польщею умов зложеної угоди. Те що польський уряд підтримав цісаря Фердинанда у війні проти союзника Туреччини семигородського воєводи Бетлен-Габора, а польські "лісовички" на Угорщині погромили військо турецького васала Бетлен-Габора, було лише приводом.
Залагодивши справи з Персією підписанням мирної угоди, Туреччина повернулася до своїх планів завоювання Європи, з якими вона ніколи не крилась. А Польща видавалася Туреччині найслабшою ланкою, серед європейських держав. Молодий султан, для свого утвердження, вирішив сам очолити похід на завоювання Польщі. А наперед нього на Молдавію пішов Іскандер-Паша. Його завданням було замінити воєводу Граціані, який перетворив Молдавію із турецького васала в союзника Польщі.
Посланця Граціані, який алярмове доскочив до Жолкевського в його столицю місто Бар, коронний гетьман слухав неуважно. Нічого нового він йому не сказав. Тому Жолкевський, передавши через посланця своє завірення Граціані, що польські війська не гаючись прийдуть на допомогу, засів у своєму кабінеті і надовго задумався. То було вперше, за його бурхливе, сповнене перемогами і поразками життя військового, коли він не мав достойного плану дій.
Мав свідчення про те, що Іскандер-Паша йде з великою силою, крім того на підході він мав ще Кримську орду і війська Бєтлен-габора. Всього, як доповіли Жолкевському, об'єднане військо буде нараховувати біля ста тисяч. А він міг зібрати в десять разів менше. Граціані мав свою армію до двадцяти тисяч. Але того було замало, щоб змусити Турків до перемов. Можна було найти привід і ухилитися від війни, лишивши Граціані наодинці з турками, а самому за той час зібрати військову силу здатну протистояти Іскандер-Паші. Проте за останній час старий гетьман наслухався скільки нарікань на своє небажання вести бойові дії, а все зводити до перемов, що ухилитися він просто не міг.
Зрозуміло, він мав достойний вихід з ситуації що склалася. Як завжди, йому стало б у пригоді козацьке військо. Він все життя боровся проти них, боячись постійного збільшення їх кількості і сили, яку вони набирали в країні. І одночасно з тим, повинен був звертатися до них за допомогою. Козаки забували минулі образи, і знову згоджувалися допомагати коронному гетьману, знаючи що він знову їх обдурить. Але війна то було їх життя, і діватись їм особливо було нікуди. Та й то сказати, хоч платили їм зарідко і не вчасно, проте у війнах козаки завжди мали можливість поживитися за рахунок тих проти кого вели війну. Але то була звичайна справа в ті часи. Може в турецькому війську не було проблеми неплатежів, а інші армії в більшості жили за рахунок узаконеного грабежу.
Проте цього разу Жолкевський не міг звернутися до козаків. Ні, його зовсім не мучило сумління, то відчуття було для нього незнайоме. Його стримувала впевненість, що цього разу козаки його не послухають. Він особисто зробив все щоб так сталося. Але ж як блискавично змінилася ситуація! Менше року тому він мав військо на яке зважав Іскандер-Паша, тому не насмілився розпочинати військові дії. Він погодився на перемови з ним, при сприянні воєводи молдавського Граціані. З допомогою цього війська він привів до тями козаків, не заплативши їм за московський похід.
Жолкевський часто згадував минулорічні протистояння з козаками під Білою Церквою, і то як жорстко він поставив козаків на місце. А понад те свою розмову віч-на-віч з Сагайдачним. Нібито і мудрі речі той говорив, і вів себе з відповідною шаною до нього, але не міг Жолкевський стерпіти того що цей лайдак без роду племені мав сміливість порівнювати себе з ним, уродзьоним шляхтичем, визнаним військовим стовпом Речі Посполитої! Мінялися королі, а він лишався. І жоден король не міг обійтися без його поради і допомоги. Сейм, правду сказати, не завше дослуховувався до нього коли треба було зміцнювати військо.
Останні роки він декілька разів доводив сейму про необхідність збільшення війська до ста тисяч, щоб раз на завжди закрити Туркам бажання звойовувати полуденні землі Речі Посполитої. Та де там! А як татари чи турки з'являються то кричать: "Ґвалт, пробі, рятуйте пане гетьмане!". То так. Але як не крути, той лайдак Сагайдачний мав рацію! Якби з козаками вчасно розрахувались за московський похід, то сьогодні не було б того роздраю між козаками. А на це він сам короля намовив. Та й на комісію. Тільки скористався з того не він, а Яків Бородавка. Що хотів — те маю, розсварив козаків між собою, мають козаки двох ватажків і не мають єдності.
Та от скористатися йому з цього зась, Сагайдачний втратив силу над козаками, а Бородавка за гроші пішов би і світ за очі, та верховодою став тому, що звинуватив у змові з польським урядом Сагайдачного, то як він підніме козаків на допомогу Жолкевському. На то потрібен час, а його зовсім не лишилося. Та і донесли йому, що не отримавши платні Бородавка з низовцями налаштував двісті човнів і вже ладен вийти в море на Турків. То ж вибору не було, треба виступати проти Іскандер-Паші.
Сагайдачний бачив як справджуються його пророцтва, але радості з того не мав. Коли Турки зайдуть на полуденні землі Речі-Посполитої, то буде надовго. І думати Руському люду про власну державу треба забути. А з іншої сторони хоч і мав можливості підняти достатнє військо щоб допомогти Жолкевському, не мав бажання спішитися, зовсім недавно пропонував. Тепер хай самі попросять, от тоді і поговоримо! Однак все ж зробив "жест доброї волі", відправив на допомогу Жолкевському полк чисельністю 1600 козаків. Для Жолкевського то була крапля в морі, але час гордувати пройшов, брав що давали, тим більше, що то були не низовці, а заможні міщани. Разом з ними та слугами, Польське військо вже мало понад десять тисяч.
А з Молдавським військом то вже була сила, з якою можна йти на зустріч з турками.