Щоб судити про силу гайдамаків і розташування їхнього табору, Кречетников залишив весь полк у сільці і з кількома донцями відправився до гайдамаків. Під’їжджаючи до їхнього табору, він спочатку був зупинений передовими караулами, але коли начальники дізналися, хто прибув, його відразу пропустили у самий стан. Липоман говорить, що Кречетников, прибувши під Умань, не відразу поїхав у гайдамацький табір, а послав запросити до себе Залізняка і Гонту, звелів сказати, що йому треба порадитись з ними про одну дуже важливу і вигідну для них справу. Та обережні ватажки не відразу піддалися на хитрощі москаля. Вони звеліли відповісти Кречетнику, що їх немає у таборі.
Кречетникову доводилося хитрувати, тим більш, що сили гайдамаків були зовсім не малі. Двотисячна їхня ватага була добре озброєна, гайдамацька кавалерія мала добрих коней, тому що було з чого вибирати. Артилерія нараховувала п’ятнадцять гармат. Крім того, значні зграї гайдамаків никали по всій країні, і могли з’явитися для допомоги своїй головній армії. Врешті, селяни теж були на боці гайдамаків, і легко могли поголовно піти на російські загони, якби дізналися, що Кречетников на боці поляків.
Кречетников, взявши з собою кілька офіцерів, сам поїхав у гайдамацький стан. Він побачив його досить укріпленим, з розставленими повсюди караулами, як у місті, так і за містом. Навколо табору, на великій відстані, паслися табуни коней, стада овець, рогатої худоби також під вартою. У стані валялося купами награбоване польське та єврейське майно, мідні гроші були насипані у купи, а срібло — у діжечки. Залізняк і Гонта прийняли Кречетникова справді по-князівськи. І той, і другий були у багатому одязі, у шовкових кольорових "чекменях" із золотими прикрасами. Біля них стояли єсаули з булавами. У таборі роздавався гамір. У деяких місцях гайдамаки грали у карти і шашки. Кричетникова прийняли, як гостя, і він намагався поводитися з ватажками гайдамаків дуже чемно, вдаючи, що потребує їхньої допомоги.
— Чули ми, — сказав Залізняк, звертаючись до Кречетникова, — що російська армія над проклятими поляками не без перемоги.
Кречетников відповів, що вони справді "над бунтівниками і ослушниками указів її імператорської величності знатні баталії витримували й насамперед такі витримували не безнадійні".
— Великій государині і ми служити охочі, — сказав Гонта, — і за її інтереси до пролиття усієї своєї крові стояти будемо.
Тоді Залізняк, підходячи до дверей свого намету і вказуючи рукою у напрямі Умані, спитав Кречетникова:
— А ви бачили, пане-генерале, що ми в Умані наробили?
— Бачив, — відповідає Кречетников.
— І те ми наробили за указом і за благословінням владики, — зауважив Гонта.
А Залізняк, вказуючи на свої ноги, взуті у жовті із срібними підковами чоботи, сказав:
— Оцими підковками я буду і у Варшаві бряжчати, ляхам жалю завдавати.
Кречетников став пояснювати їм свої наміри, які, власне, і привели його до гайдамаків. Кречетников передав Залізняку і Гонті, що хоч війська конфедератів і розбиті російською армією, однак частина конфедератів закрилася у Бердичеві, в кармелітському монастирі, досить укріпленому. Російське військо тримало Бердичів у облозі, але фортеці взяти не могло, і тому Кречетников просив Залізняка і Гонту діяти заодно з російськими військами і допомогти йому здобути Бердичів. Залізняк і Гонта охоче згодилися на цю пропозицію.
Тучапський же говорить, що в Умань раніше за Кречетникова прибув поручик Кривий тільки з шістдесятьма козаками, а вже після підоспів цілий полк карабінерів під командою полковника Нолкіна. Втім, це свідчення не суперечить й іншим свідченням істориків і хроників про ту епоху, бо і поручик Кривий, і полковник Нолкін могли бути під командою генерала Кречетникова. За словами Тучапського, гайдамаки сильно злякалися, дізнавшись про прибуття росіян, і вирішили поводити себе обережно і уникати стосунків з російськими солдатами, та розумний поручик (Кривий) так вправно зміг завірити гайдамаків у своїй щирій дружбі, що переконані Залізняк і Гонта не тільки його до себе на банкети запрошували і подарунки йому робили, але й навіть погодилися, щоб він разом з розбійницькими поставив свої караули. Щоб все ж таки виправдати свої шаленства в Умані перед російським офіцером і тим більше зблизитися з ним, вони показали йому згадуваний указ імператриці, Мельхіседеком винайдений, виявляючи готовність виконати усі повеління її імператорської величності і в службі їй і останню краплю крові пролити. Для того вони пропонували разом з козаками (донськими) йти у Бердичів для знищення конфедератів. Все це поручик схвалив, обіцяючи, що їм буде супутником цілий полк карабінерів, що вже наближався до Умані. Та зажадав, щоб ті з поселян (озброєних), хто має свої господарства і сім’ї, залишалися вдома, бо вони не витримають воєнних турбот і знегод, а їхня прив’язаність до свого набутку і сімейств, крім плутанини і безладу, нічого іншого принести не може. До того ж край запустіє, не маючи рук для заняття землеробством. Ця думка була схвалена і до того ж було обіцяно, що всі вищезгадані люди так само, як і ті, хто не відчуває в собі достатньо мужності для перенесення турбот і пригод, властивих воєнному побуту, особливо під час походу, можуть залишити військо (гайдамацьке ополчення) і повернутися додому. І справді, багато селян цього наказу послухалися, але набагато більша кількість залишилась на місці".
Дійсно, і за свідченнями інших письменників, відносини Кречетникова з гайдамаками відбувались майже так, як описано вище. Коли Залізняк дав російському генералові згоду йти не тільки під Бердичів, а й обіцяв потоптати своїми срібними підковками навіть Варшаву, Кречетников, аби остаточно завоювати прихильність гайдамаків, став частіше навідуватись до них. Приїжджаючи до них, він спілкувався з Залізняком і Гонтою з удаваною гречністю і врешті досяг такої їхньої довіри, що вони насмілилися нанести Кречетникову візит у його ставці.
Калмиков у своему щоденнику розповідає про одну випадковість, дуже характерну для честолюбної натури Залізняка. Кречетников ласкаво прийняв Залізняка і Гонту, які приїхали у супроводі єсаулів з булавами, став гостинно пригощати їх. У цей час донські козаки, зібравшись у коло, за наказом Кречетникова заспівали воєнних пісень, щоб звеселити гостей. Залізняк довго слухав і потім, трохи напідпитку, звернувся до Гонти з такими словами:
— І про нас, пане Гонто, співатимуть такі пісні, бо ми, наслідуючи Хмельницького, землю російську від ляхів і жидів чистою зробили.
Взагалі Кречетников поводився з начальниками заколоту дуже люб’язно, тішив їх самолюбство, аби приспати їхню пильність. Він. влаштовував їм пиятику, під час якої однак гайдамаки поводили себе стримано. Кречетников лестив їм, скільки міг, і навіть проводжав додому, ніби між ними і справді була найщиріша приязнь. Гайдамаки все більш піддавалися на ласки і люб’язності, і Кречетников все більш завойовував їхню довіру. Особливо ж, за свідченням Калмикова, гайдамакам подобалися донські козаки, які хвалились перед українськими козаками своєю вправною їздою на конях, стрільбою у ціль і різними воїнськими артикулами, так що Залізняк неодноразово схвально говорив:
— У нашої матінки государині добрих воїнських людей не без достатку.
З свого боку Гонта нахвалявся "міськими козаками", а Залізняк на це зауважив:
— З донськими, а також із запорозькими козаками ми своїй матінці під її царську руку не тільки Польщу, а й весь світ підкорити не вагаємося.
Коли встановилася видима довіра з обох боків, Кречетников наказав Залізняку і Гонті, що вже настав час готуватися до початку з’єднаних військових дій. При цьому він вказав їм на відсутність військового порядку в їх таборі, на неправильність у розподілі загонів і незручності у пересуванні обозу. Він радив їм привести обоз у можливий порядок і такий самий порядок встановити і у гайдамацькому війську. Він просив дозволити йому разом з начальниками гайдамаків оглянути їх війська, озброєння, якщо можна, розбити гайдамаків на сотні, і, виправивши усі військові потреби, призначити похід на Бердичів.
Яким не був обережним і догадливим Залізняк, дитинство й молодість якого недаремно пройшли у Запорожжі, де він бачив всілякі воїнські порядки, був навчений вічно бути на сторожі, особливо з москалями, які між українцями завжди мали репутацію хитрих і віроломних, однак московське лукавство перемогло і його запорозьку обережність. Гонта, видимо, був довірливішим за свого товариша і тому у всьому наслідував Залізняка. Притому і той, і другий все ще трохи сумнівалися у справедливості своєї справи, і, знаючи московську суворість, боялися відповідальності, неясно усвідомлюючи, що в їхніх козацьких подвигах не все може бути схвалене російським урядом, а тому хотіли заручитися таким товаришем, як генерал Кречетников, який на випадок знегоди міг би стати для них захисником. Міркуючи так, Залізняк і Гонта звеліли зібратися своєму військові для огляду, привели у порядок обоз, коней, зброю, і коли усе було готове і люди зайняли свої місця, — запросили Кречетникова.
Кречетников приїхав у гайдамацький табір із своїми офіцерами. Колмиков говорить, що коли вони минали один яр біля самого міста, то на дні його бачили безліч кісток, обгризаних собаками і відділених від тіла хижими птахами, та на деяких ще залишалося "чорне м’ясо", однак, додає очевидець, неможливо було розрізнити, "чи всі у тому байраці кістки були забитих під час різні людей, чи частина їх були кінськими". У гайдамацькому таборі Кречетников відразу зайнявся разом з гайдамацьким начальством оглядом їхнього обозу, оглядав людей, їх зброю, коней, сідла і т. і. Гайдамаки були поділені на сотні за вказівкою Кречетникова. Врешті він порадив їм ввести у гайдамацькому війську такі самі порядки, як і в його загонах, а головне рекомендував їм влаштувати особливу гауптвахту (odwach), де під наглядом вартових була б складена зброя. Потім він радив, щоб кожна гайдамацька сотня мала особливий стан (stanowisko). Гайдамаки все так і зробили. Кречетникову залишалося тільки виконати свій згубний для гайдамаків план.
Донські козаки і російські солдати, які прибули з Кречетниковим, також наблизились до табору гайдамаків і стали окремим обозом.
Однак, коли Кречетников підготував усе, щоб гайдамацьких начальників і усю їхню ватагу забрати живцем, Залізняк несподівано зник… Цей ватажок гайдамаччини, додає Липоман, — виявився далекогляднішим за всіх свої товаришів, і треба думати, давно підозрював, що Кречетников замислив щось недобре, хоч сумнівів своїх не довірив навіть Гонті, мабуть, знаючи, що й допомога Гонти не врятує його від російської сили.