перед P. X.). Характером своїм був дуже незалежний і не мав ніякого бажання слави.
436
Gloria Romanorum — слава римлян, Риму.
437
Unctrix — масажистка.
438
Унктуарій — приміщення, призначене на виконання масажів та намащень.
439
Псалтрія — співачка.
440
Аполлон-Сотер — Аполлон-Спаситель, що рятує і зціляє. Слово "сотер" — грецьке.
441
Так вірили жерці та жриці Аполлона, а також їхні адепти-вірники, що зверталися до цього бога.
442
Toga ferialis — святкова одежа.
443
Пісціна — басейн. У термах робили його настільки великим, щоб можна було в ньому плавати. Домашні терми мали басейн лише на одну людину, терми громадські — на кількоро, навіть на кілька десятків людей.
444
Хворобами духа називали жерці Аполлона нервові хвороби.
445
Із староєгипетських, так званих "медичних папірусів". Дещо з них згадували ще дельфійські жерці, дещо мали записане самі. Єгипетські "медичні папіруси" дуже численні, багато їх знайдено. І на диво сьогоднішнім лікарям, з них видно, як тоді вже багато дечого знали. Напр., Єгипет уже знав штучні зуби (з слонової кістки) й штучне око.
446
Ітака — батьківщина Одіссея.
447
Елізіум — рай, місце, де перебувають "душі блаженні". Крім того, римляни знали ще пекло, "Тартар", а греки — "Гадес", де каралися душі злих. Душі, що не були ні добрі, ні злі й не чинили ні добра, ні зла, йшли "на поля асфоделів" (або у "лімби"), де не було ні світла, ні пітьми, лише "присмерк". І там вони не знали ні радості, ні болісті, втрачали пам’ять і не могли згадувати. Не знали також ні надії, ні мрії, ні снів. Тому греки й римляни казали про людину до всього байдужу, що вона "за життя вже блукає полями асфоделів".
448
Парсійські вірування. Парси — поклонники "Святого Світла", найстаршої в Персії віри.
449
З дельфійських містерій.
450
З дельфійських містерій.
451
Римляни дуже любили й дорого цінили гарні, темні й чисті аметисти за їхню барву: "найдорожчий пурпур".
452
Унівіра (Univira). У Старому Римі так називали жінку, що прожила в подружжі тільки з одним чоловіком, не розвелася з ним (що було частим явищем) і не одружилася ще раз, залишившись удовою.
453
Єгиптяни вірили, що людина складається з тіла, духа (чи душі) і з "Ка", "зоряного двійника" людини.
454
Такі книги збереглись, і багато з того, що написано в цьому розділі, написано на підставі поглядів та спостережень дельфійських жерців, які передусім лікували хвороби, що ми їх сьогодні називаємо психічними.
455
Так думали також і лікарі у лікарні "La Salpetriere" в Парижі, що студіювали гіпнотизм та його впливи. Авторка за молодих літ, коли студіювала медицину саме в Парижі, дуже цікавилася явищами при психічних хворобах і хотіла збагнути їх глибше. Тому була присутня також під час цих лікувань гіпнотизмом, щоб приглядатись до них. Авторка, як лікар, уважає, що на світі далеко більше психічно хворих, ніж це думають практикуючі лікарі. Взяти, наприклад, людей, що безнастанно лікуються, "почувають себе" хворими, або жінок, що вважають за "втрачений день" той, що не пройшов їм на чищенні та митті з відром води й ганчірками в руках і т. п. Давніше закидали мені досить часто, що я "впадаю у спіритизм". Як лікар, зараховую теж спіритизм до "психози" людей, які не мають можливості (й терпеливості!) до глибших студій чого б то не було, не хочуть вірити в "церковні істини", а в щось вірити хочуть.
456
Парси — поклонники "Святого Світла" — завжди при молитві чи богослужінні закривають ніс та уста, щоб "не опоганювати диханням смертного Святе Світло".
457
Римляни вірили, що духів можна викликати, навіть богів. Запевняють, що один філософ міг по своєму бажанні викликати богів Ероса й Антероса.
458
Перси мають дуже мелодійні голоси. Певно, це вплив їхньої мови, дуже лагідної, м’якої й мелодійної.
459
Римляни любили вчитися чужих мов.
460
Феровери — духи, світлі та добрі, як у християнстві ангели.
461
Парсійська молитва, аутентична. Авторка знайома з вірою парсів, бо перший її чоловік, перс Іскандер Гак Гаманіш ібн Куруш, був парсом. Щоб одружитись із авторкою цих рядків, Іскандер перейшов на римо-католицьку віру, "щоб, — як казав, — по смерті бути в тому самому, спільному для обох, Раю". Але авторка часто була присутня на обрядах і молитовних зібраннях Іскандерової родини та ознайомилася з цією релігією, яку вважає за дуже гарну. Особливо дві речі дуже їй подобались: що парси нікому не накидають своєї віри, не проповідують її і не навертають на неї; друге, що вони звуться "поклонниками Святого Світла", мовляв, "люди не можуть цілком ясно ані розуміти, ані уявити собі Бога; бачать його лише, як крізь заслону світла та осяйного вогню"; не мають зображень Бога, а лише "невгасний вогонь, що горить на вівтарі". Тому люди, що цієї віри цілком не знають, називають парсів вогнепоклонниками та гадають, що вони кланяються вогневі. Пишу ці пояснення для того, щоб не закидали мені (як дехто, прочитавши мою автобіографію "Стежками і шляхами життя"), що пишу "самі фантазії", в яких "нема й половини правди"… для тих, хто, крім свого містечка та "Рідної Школи", більш нічого не бачив.
462
Це не опис "спіритичного сеансу" й не "фантазія авторки". Так описані явища, про які говорить дельфійська мудрість. Чи все це правдиве, авторка запевнити не може, бо в часи дельфійського оракула не жила й… дельфійською віщою дівою не була! А втім, це повість, а не доказ чи свідчення свіжа!
463
Така погода буває досить часто на півдні Франції.
464
Легендарні істоти, дуже улюблені старогаллійськими легендами й французькими казками.
465
Легендарні істоти, дуже улюблені старогаллійськими легендами й французькими казками.
466
Aquae Sextae сьогодні зветься Аіх, Екс, місто в лимані Рони (раніш Родану).
467
Особа історична, канонізована Католицькою Церквою. Тіло його ще й нині спочиває у церкві св. Максиміна.
468
Трофим, про якого згадує апостол Павло, був єпископом у місті Арль.
469
"В ім’я Ісусове! Понтію, вийди звідти!"
470
Мафкат — старовинна назва малахіту. Темно-зелений з білими жилками мармур, камінь дорогий, але не дорогоцінний, як лазурит.
471
Дуже популярна в Провансі легенда, що втопленого у хуртовину Пилата воскресив Лазар, та що цей воскреслий Пилат був тотожний з Маріусом, дуже улюбленим на півдні Франції святим. Про нього існує стільки легенд, як і про Пилата. Історично про смерть Пилата не відомо нічого. Правдоподібно, вмер він спокійно у своїх маєтках, як звичайний тодішній землевласник. Коли б його смерть була трагічна, про те згадали б якщо не численні римські аннали, що їх любили писати римляни, то у всякому разі не забули б "тріумфально" згадати всі ті, що так намагались його "знищити"… А їх було багато!