Зрозумів?!
Коляда аж здригнувся від грізного скрику:
— Зрозумів, ви нічого не казали. Значить, це я сам… Скільки років дадуть за окозамилювання? Два? Але ж я…
— Що ти верзеш? — розсміявся секретар.— Скажеш на бюро, що хотів посіяти кукурудзу понад план і не думав робити з цього ніякої таємниці. А те, що написав Гайворон, ніби ти хотів приховати ці гектари, аби блиснути високим урожаєм,— брехня. Брехня.
— Спасибі вам, Петре Йосиповичу, врятували мене, вік не забуду.— Коляда, мабуть, від нервового збудження разів зо два оббіг кругом столу.
— Отак і скажеш.— Бунчук подав Семену Федоровичу склянку води.
Той випив і охолов:
— Але ж я, дурний, Кутневі говорив, що це будуть секретні гектари…
— Хто чув, окрім нього?
— Ніхто, Петре Йосиповичу.
— Значить, ти нічого і не говорив. А Кутневі, до речі, не обов'язково бути присутнім на бюро.
Все сталось так, як було задумано. Коли порядок денний засідання бюро був вичерпаний, Петро Йосипович сказав:
— Товариш Мостовий весь час наполягав, щоб бюро розглянуло заяву Платона Гайворона на товариша Коляду. Я був у Сосонці, розмовляв з народом, з товаришем Колядою, і знаю, що ця справа не варта дірки з бублика. Але товариш Мостовий дуже наполегливо проштовхував це питання на бюро. Є така думка, товариші, розібратися з цим питанням. Олександр Іванович — молодий секретар, і, можливо, це допоможе йому уяснити деякі питання партійної роботи. Запросіть, будь ласка, сосонських товаришів.
Вслід за бадьорим Колядою до кабінету ввійшли Макар Підігрітий і Платон.
— А де товариш Кутень? — запитав Мостовий.
— Його викликав батько, у них щось трапилось,— пояснив Семен Федорович.— Прийшла з маслозаводу машина і забрала…
— Нас деталі не цікавлять. Що ви хочете сказати, товаришу Гайворон? — звернувся до Платона Бунчук.
— Я про все написав,— відповів той.— І вважаю: те, що хотів зробити Коляда і, напевне, зробили в інших колгоспах, є злочином.
— Ви маєте на увазі понадпланові посіви кукурудзи? — перебив Платона перший секретар.— Я чув колись ваші досить дивні розмови про цю культуру…
— Як ви можете так говорити, товаришу Бунчук? — промовив Гайворон.— Ніколи я не казав, що сівба кукурудзи взагалі є злочином. Я писав про окозамилювання і брехню… А про планування в колгоспах у мене є свої думки, і я їх не приховую. Я вважаю, що вчинок Коляди не достойний комуніста. За обман навіть малі діти перестають поважати своїх батьків. А голові колгоспу довірено долю сотень людей, ідею…
— Товаришу Підігрітий, прошу,— широким жестом запросив до столу Бунчук.
— Я погоджуюсь з усім, що сказав Платон Гайворон,— відповів Макар.— Усі комуністи нашого села погоджуються.
— Ви теж щось хочете сказати, товаришу Мостовий? — постукує олівцем Бунчук.
— Звичайно. Випадок, що стався в Сосонці, не є сенсаційним. Свого часу у нашому районі були такі феномени, яким Коляда не годиться і в підметки… Я маю на увазі тих, що скуповували худобу за гроші колгоспників і здавали її, ніби вирощену на наших фермах…
— Ближче до діла, товаришу Мостовий,— зауважив перший секретар.
— Партія суворо засудила такі методи,— продовжував Олександр Іванович.— Брехуни, кар'єристи, чинодрали притихли. Минув час, і знову брешуть, приписують, жонглюють цифрами. І все це з однією метою: щоб їх помітили, похвалили, висунули на вищі пости, на м'які крісельця… Цьому треба покласти край, коли ми хочемо, щоб економіка нашої держави міцніла, щоб наближався комунізм. Тому я вважаю заяву товариша Гайворона принципово важливою. І Коляда мусить відповісти за свої дії перед партією.
— Ви говорили красиво і правильно, Олександре Івановичу,— підсумував Бунчук.— Але перш ніж притягти до відповідальності товариша Коляду, я хотів би надати йому слово.
— Шановні товариші, члени бюро. Усі знають, що Платон Гайворон з тої пори, як з'явився у нашому селі,— почав Коляда,— організував проти мене людей шляхом наклепів і підриву мого авторитету. Зараз він написав на мене анонімку…
— Я анонімок не пишу,— кинув Платон.
— Що я, що я,— вимучував Коляда,— хотів обдурити державу. А я не хотів обдурювати, а навпаки, хотів… перевиконати план сівби і доповісти райкому. То хіба карають у нас за свідоме перевиконання плану найціннішої продовольчої культури, яка… А мені догану записали в селі.
— Почекайте, товаришу Коляда,— промовив Мостовий,— ви кажете неправду. Ви хотіли втаїти сорок гектарів, адже тієї площі нема в плані. І наказали Кутневі, щоб він і не думав показувати ці сорок гектарів кукурудзи в зведеннях…
— Не було такого,— заперечив Семен Федорович.— Він просто не зрозумів мене, бо я спішив і говорив швидко… Чого б це я брехав бюро?..
— Але Кутень про це розповів Гайворону і завернув трактора з площі,— не міг заспокоїтись Мостовий.
— Я нікого не хотів обдурювати і нічого не знаю,— стояв на своєму Коляда.
— Гадаю, що в членів бюро нема підстав не вірити комуністові, голові колгоспу, і надавати серйозного значення тому, що хтось когось не зрозумів,— торжествував перший секретар.
— Я прошу викликати Кутня,— зажадав Мостовий і, не дочекавшись відповіді, вийшов з кабінету.
— Якими дрібницями доводиться нам займатися,— звернувся до членів бюро Бунчук.— Розбираємо якісь плітки, шельмуємо чесних людей. Людина сіє кукурудзу понад план, а ми, замість того щоб оголошувати подяки, викликаємо на бюро…
Увійшов Олександр Іванович і сказав, що Кутень зараз прийде. Оголосили перерву.
Дмитро смиренно зайшов до кабінету, потупив очі і промимрив:
— Я пробачаюсь… Я в усьому винен. Я не зрозумів, що сказав мені тоді Семен Федорович. А тепер пригадую, що Семен Федорович говорив… Він сказав, що треба посіяти кукурудзу понад план, а не приховувати…
— Але ж мені ти говорив зовсім інше,— пригадав Кутневі Мостовий.
— Я… не зрозумів тоді Семена Федоровича… так вийшло, і я… пробачаюсь,— видавлював кожне слово агроном.
— Можете йти,— припинив Дмитрові муки Бунчук.
— Ось у яких условіях я працюю,— скиглив Коляда,— все на мене звалюють.
— Мене дивує поведінка секретаря сосонської парторганізації Макара Підігрітого,— обурювався Бунчук.— Замість того щоб в усьому допомагати голові колгоспу, парторганізація підтримує сумнівну лінію Гайворона.
— Дозвольте заперечити, Петре Йосиповичу, я не розумію, про яку лінію ви говорите? — обурився Мостовий.— Гайворон — чесний і принциповий комуніст…
— Ми радимо вам, товаришу Мостовий, серйозніше ставитись до своїх обов'язків. І не керуватись власними симпатіями та антипатіями, коли справа йде про живих людей, про наші кадри,— підкреслено офіційно проголосив перший секретар.— Ви чомусь не хочете помічати, що Гайворон насаджує групівщину, відкрито виступає проти директив партійних органів, а ми знаємо, до чого приводить демагогія і критиканство.
— Неправда! — рвучко зірвався з місця Платон.
— Ви забуваєте, де знаходитесь! — обірвав його Бунчук.— Якщо ви висловлюєте недовір'я мені, то я спробую нагадати вам деякі факти. Ви, комуніст Гайворон, виступали проти плану сівби, що був затверджений для вашого колгоспу…
— Я виступав лише проти того, щоб за рахунок кукурудзи зменшувати площі посіву інших культур,— заперечив Платон,— бо це підриває економіку колгоспу. Щороку ми недодаємо державі тисячі пудів пшениці, десятки тисяч центнерів буряків, лише тому, що займаємо величезні площі під кукурудзу, яка не дає економічного ефекту.
— У поганих господарів,— наголосив Бунчук.— В американському штаті Айова, як підкреслювалось на останньому Пленумі…
— Ми живемо не в Айові, а в Сосонці,— сказав Платон.
— Ви припиніть демагогію, товаришу Гайворон! Що за настрої? Ви чуєте? — звернувся перший секретар до членів бюро.
— Але партія вчить нас до кожної справи підходити творчо,— промовив Мостовий.
— А ви на чий млин воду ллєте? — нищівним поглядом зміряв Олександра Івановича Бунчук.— Хіба ви не розумієте, що оці гайворонські теорійки спрямовані проти рішень партії по сільському господарству?!
— Це вже занадто, Петре Йосиповичу,— посміхнувся Мостовий.
Платон не розумів, що Бунчук в першу чергу зводив рахунки не з ним, а з Мостовим. Все, в чому він звинувачував Платона, повинно було вдарити по другому секретареві райкому. Захопившись, Бунчук уже й сам вірив, що громить антипартійну групку. Мостовий повинен відчути, що він, Бунчук, нікому не пробачить зазіхань на його авторитет.
— Ви даремно смієтесь, товаришу Мостовий,— багатозначно похитав головою Петро Йосипович.— Якби ці теорійки Гайворон висловлював після вечері своїй жінці, то можна було б не звернути на них уваги, але якщо це стає лінією і приводить до антидержавних вчинків, то тут уже не до сміху.
— Що ви маєте на увазі? — розгадує задум Бунчука Мостовий.— Кого ви звинувачуєте в антидержавній діяльності?
— Гайворона, який виступив проти ухвали правління колгоспу посіяти кукурудзу понад план,— відповів Бунчук.— І я пропоную оголосити Гайворону сувору догану за намагання дискредитувати постанову директивних органів, за насаджування групівщини в партійній організації. Це справа політична, і ми ні з ким не будемо панькатись! Хто за те, щоб оголосити…
— Я проти,— сказав Олександр Іванович.— Гайворон ні в чому не винен. Ми не маємо права карати людину за те, що вона має свої переконання. І не про нього треба було сьогодні говорити, а про Коляду і таких, як він… Я ще не перевірив усіх фактів, але знаю, що не тільки в сосонському колгоспі мали з'явитись таємні площі кукурудзи та буряків… Вони існують в багатьох артілях району…
— Факти! — стукнув кулаком об стіл Бунчук.
— Поки що я знаю, Петре Йосиповичу, що в колгоспі "Спільний лан" засіяли і приховали від держави сімдесят гектарів кукурудзи і тридцять — буряків. Майже стільки в артілі імені XX з'їзду.
— Неправда! — запротестував Бунчук.
— Ці площі вже обміряні. Мушу сказати, що все робилось за вказівкою одного з членів бюро… Я не називаю прізвища тому, що це дуже серйозне звинувачення і треба ретельно перевірити.— Мостовий помітив, як нервово засіпалась Бунчукова щока.— Нам треба розбирати не персональну справу Гайворона, а тих, хто справді шкодить нашій загальній справі.
Після виступу Мостового Петро Йосипович зразу якось знітився, обличчя його вже не було таким зухвалим.