А кому з начальства гітару, там меблю якусь, — хоч так перебув би у жахові, але око недремне глядить, бо це тобі не так, що одбув, та й; чогось же то визнали татову пісню антисемітською, — коли б не той чекіст, татів учень колишній, зактував тата як безнадійно хворого, і це тра в'явити, як він з бандуркою, що для себе тихенько виготовив у таборі, пішки йшов десять кілометрів до першої станції. А там заграв, заспівав, то добрі залізничники відправили далі на дрезині, — та то вже, гадай, і описано, як не в нас, то по інших світах десь, а настають часи на з'єднання світів; і що ж би то мало бути, — як мови світів різняться, хочай мова їдна, і молитва одна, а вимова не однакова; аж глядь, а тіво-го монашки, жінва усякішня затушкована з таким аж начебто правом доладнішим на віру а й право дознавания віри у кожного нечвидного та впослідженого приступаються до незайманих вікових осель, виталагунюють затишок і щонайдрібніший здогад на своє йнакше пробування попри віків, і гвалту, і гріха не свойого; що мова, що вимова, що стосталкові мудрування уперекір роздобрілого віку, — а їм доглядається все невіра, гріх за писаним чином; їм каліцтво не те, щоб сказати: от-такечки було, от-ті-го винуваті, а лиш провину звістують за прописанням гріхів од-древнійших тими-го посиланими пилом мудрецями, що довмілися прозирати в найдальші щілини і дюри, загледжувати в утробах
змерхлих і плід калічкуватий, та й на них право мати, — і це наші, і їхні гріхи будуть ті, як і спервовіку. А цим то не вкажеш на їх запилюжане віковіччя, — вони у щокожнім приступі молодецтвом таким упоказуються: їм ще більш ці баби вішні з мудростею свею на заваді, — та й готуйсь, бабо, в монашки, щоб уже іншої мудрості заживати та й не таких співів і голосінь затербічувати на яку хоч пустку. Але сперш усякого зізнання в гріховності буде на кожного спит мстна-шеський; дознаються, які то вдежі по скринях ховано, чи не в тій хатині, де піч о схід сонця челюстями, бандурку закопано для прийдешніх сиріт, — бо викажуть і цей малий гріх, а чи то він справді гріх, і чи в ґандж котрій-будь вірі, бо ж якесь-то знання ви-морочують і на цей бік жебрацтва всесвітнього: вписуйся знанова чи в кобзарі, чи у лірники, то кождому мати своє, тому бути зрячим і співати для козаків, а іншому впосліп псальми церковні та при церквах притримуватися; аж не-в-якім віці, не-в-яким побитом поєдналося їдне й інше — що в думах, що в псальмах страждають та гинуть у муках; ой же ж думав той третій по втечі з Азову, на які муки його братове полишили, покинули його у спразі і голоді, а самі здобич забрали; а в тих псальмах про святу Варвару та про Олексія, чоловіка божого, а ще ж таких героїченьків, що мало їм страждань та злиднів, а не їдного й живцем поховано. Аж-но не поганьбте й мене на цім моїм поквап-ленню, — а де не йдеш, на якім віці не спіткнешся, то все трапиться цар, що своїх жеб-раків-поминальників пнеться одпродати іншому владиці; а-ж як не стане жадного жебрака та й жадної поминальної молитви, і нападе на ту країну голод всиленний і неврожай, — то ж як довмілися, ви-дивіться,
19(6) грудня Николая празник 21(8) грудня похмуро і грязюка велика
22(9) грудня зранку туман цілий день туман грязюка сильна свайби дві у Петрової Наташі і у Бреусової у Степанової у внучки
23(10) грудня мороз вранці зранку сонце до обіду а потім до вечора похмуро 25(12) грудня мороз холодно вітер хмарно 26(13) грудня мороз холодно ясно цілий день
27(14) грудня мороз вітер ясно Санька переїжджала до своєї матері Лисинчихи 28(15) грудня мороз міцний вітер ясний 29(16) грудня похмуро мороз холодно
1980
3(21) січня сніжок вночі вдень розтав 5(23) січня похмуро морозець
6(24) січня Святий Вечір Полі Татаренковій один рік як померла в Снігурівці 7(25) січня Різдво мороз похмуро з пів на десяту туман 9(27) січня Володі день народження мороз хмарно і трошки сонце показалось 10(28) січня мороз після дванадцятої сонце
бо як мене хлібиною перехрестити догадалися, а не щукою, то ким би це ще перехрещеним бути, аби не настав мор на жебраків співацьких; не здогадається ані оден; бо як я мав поводарем стати, а мені в очі лишай в'ївся і батюшка хтів йодом залити, щоб позбавити мук, та позбавив би, але стало б на їдного бандуриста більш, а ви мене в батюшки одпросили і своїми молитвами-співами залікували, то тепер я видючий, а очі вглиб черепа подалися, ховаючися од попапруженої шкіри, і стало звідтоді видко мені углиб і передніх віків, і позадніх; і як ця воронь здалекішня обступає цей райський прикуток, і реєстри вам, і ордери, і пісьма церковні на віднаходження остатньої в цьому віці бандурки, до ж признайтеся мені, остатньому вприкінці родів, за ту стежину репату, бо вам це літо значиться найбільшою мукою: поливати з таємних джерел мучану пилюку, щоб вона храпою робилася на сонці і слалася босим ногам до найвикшого притулку для віків, жебраків. Та перш згадаймо про цю долину смутку, про шлях у темінні віку, де мама тата скликала з усіх боченьків світу, де не впіткнулася перед мудреців зором, і не мавши голосу не співоцького, а простого через татове німотиння, лишила свій слід при стовпах оселі цеї", —
а кому ж ті оселі за домівку, а вік за пристановисько для роду; бо що вже про цих бабів казати, як оно їхні сини проскородили континент уздовж та впоперек чи з власної волі, а чи з примусу гемонського, — та й що ж, ані свого права не поширили, ні волі на встаткування, а як той Лагута оповідає, що вийдеш з бараку, обіпнешся куфайкою та хижо наслухаєш української пісні з поблизького сільця у тайзі; радій, що все твоє, а тобі не належить, то де ж своє право утвердити, — а оно-го, на кладовиську; тепер то ти володар на всенький світ, і то ж тобі не коні, не вівці, що хто здумає, то й конфіскує, — тепер у тебе допрошуються і володарі світу цього, а чи нема де місцинки, щоб ближченько, і гарніше, і на видноті; то вступаєш таким господарем і над мертвими, й над живими — де котре скільки років пролежало, що вже ні хреста, ні знаку, лиш купинка з чубчиком обкошеної трави, — те ще не зотліло, тому ще рік лежати. Прошений світ! — та не прощено прошакові найменшому, бо тіль в такім праві збулися, що як би й назвав, то все право слабшого, а все радісно-збожеволіло приступаються — я ще й осьо як зроблю, то що ти мені вдієш. Віками догрібувався хижий бісень, аж доки його настало, — що не вкоєно, що не буде скоєне, а їдна здогадка навмання віри і права: а що ж то зі мною далі скоїться. Та хоч і гуртуйся на а-би-який порятунок, не вибіль-шиться право на більший розмисел, — кладовищами товпляться не
поминальники, дітвора зо страху з канавів назирає за купками цукерок, яєчок; гурти якісь екскурсіями, санітари наїжджі заміряють, скіки то ще повітря стане на ті й на ті покоління померлих. Звійнеться тінню спідниця котроїсь вішньої баби у плетиві вакації та бузку, бо то страх не ззаду, а впоперед забігає, та грається, а не лякає, бо що йому та людина, як їй і страх не смерть, і смерть не страх тож. Та ж не в тім, що право, не тим, що слабший, а відшуковується такий час і така година, й застукують тебе біля найменшої могилки кіля залізяного надгробка, на твоїй сльозі над невидким манюнім тілом, і спиватимуть зі скроні твій біль собі на утіху, — майнуть ці поли білі халатяні у ярок кладовищенський, і ти вже знов нишпорка, такий слідчий у світі дослухаючих впокій-ників. Ковзнеш вогким листатим грунтом попід малиновим віттям, вгребешся з-поза шипшинового куща, і в'явиться щось, чому і в снах не бувати, — збіговисько гониць у халатах на галявині з дубами і соснами; як то передтипір тебе вловлено на жалобності до безіменних сиріт у сховку землі, то й далі аж зі спричинілою вирячкуватістю мовч-кома дознаються, чи й ще чого словом не доладнаєш ік своєму смутку віковому. Ти мовчазний їм цікавий зоддалеки, а вже в-приступ ока а мусиш хоч якою примовкою вибавлювати довжезну порожнечу впозад своїх пліч, — ну-м вповідати і за цим ступі-нем, яка-то лихість уїджується у-що-кожен шелест і посув одвіку належного тобі царювання. Ти хочеш їм їхнє нечвидство доказувати, а за те все позаднішнє ще й віковішнє то не те що слова не зладнаєш, а й думки ні жадної не повстає, — ото де віки у нетяму впадають перед пустощами й твердею цеї-го от миті. їм тут увесь світ, і утіха на безвік, —
11(29) січня похмуро сніжок пролітав і сонце після четвертої вияснилось 12(30) січня хмарно вітер і ясно 13(31) січня Маланки ясно сніжок пролітав мороз
14(1) січня Новий рік по старому стилю і хмарно і ясно саме сніжок пролітав до обід
15(2) січня зранку похмуро і іній на деревах був а вдень сонце
16(2) січня хмарно і сонце показувалось 17(4) січня зранку хмарно вдень сонце показувалось і вдень хмарно і сонце перед ранком вітер і цілий день
18(5) січня Голодна Кутя сонце цілий день і мороз
19(6) січня Хрещення 20(7) січня Івана Хрестителя празник ясний і хмарний 21(8) січня різдвяний день з години десятої сніжок ріденький пролітав вдень ясно і хмарно було Саші день народження два рочки
23(10) січня ясно мороз вітер 24(11) січня вітер був похмуро після другої сніг пролітав 26(13) січня ввечері хмарно і сонце 27(14) січня сніжок пролітав зранку а після другої вияснилось
приставай до нас, або далі тни шляхи вікові самотою, бо ж твій сум лиш тобі щось проказує, а заїкнися хоч на півслові, випрохай співчуття до вселенського болю, то й матимеш на вповідок: нам того не треба, ми йнакший світ зачинаємо; тут їм тра сміхотою упоюватися та презирливо, аж мов із нестями скаженої дознаватися Лагутиних сороміцтв, — йду я, дєвкі, із такіх вечорніц, ну, опшим, парень, як це Юрко осьо, тіки я був смишльоний в цих ділах; та дело не в том, що йду, це я тепер кажу, опшим, главне, помню, як на складку було у станиці Незамаївській, — от на складку дівчата поприносять, що в кого, сала, муки, масла, а хлопці, звєсно, шо, скидаються грішми на водку, а дівчатам на вино, ще й музик наймають. Що б ви знали, на складках вареного нічого не буває, а все печене, більше блинці. То як дівчата заходжуються коло печі, то стараються хлопців не підпускати, бо нераз трапляється, що хлопці нишком у смалець або в масло намішають дрислі, і тоді дівчатам припадає знов складатися.