І цигарок же, Орисю! І знаєте що? Купіть ще чого-небудь солоного або кислого, дуже кислого... Добре, голубонько? У вас гроші є?
Орися. Є.
Бурчак (мнеться, підходить до неї). Орисю Михайлівно!
Орися (холодно). Чого вам?
Бурчак. Я, бачте, зовсім не хотів... зробить вам неприємність... Коли хочете, я можу піти...
Орися (скипівши, з гнівною зневагою). Ех, ви! "Можу піти".,. Навіть цього не видержав! Не треба, сидіть, я Ганну пошлю... (Виходить).
Бурчак (витирає рукавом лоба і замішано усміхається). В поганому настрої сьогодні Орися...
Антонина (задумливо). Всі, що заміж виходять, в такому настрої...
Бурчак (пильно дивиться на неї, потім, на Пашу, що серйозно витирає посуд. Помовчавши). З якого ж приводу холостяцький чай?
Антонина (все так же задумливо). З приводу дівич-вечора... Останнього вечора...
Бурчак (неспокійно). Та ви жартуєте чи справді?
Паша (сердито). От охота нам з вами жартувать! Подумаєш, який веселий чоловік... Не мали б кого для жартів вибрать та його...
Бурчак. Хто ж заміж виходить? За кого?
Паша (обурено). Фу ти, причепився! Раз вам сказано: Орися за Кривенка! Чули? Ну, і ша!
Бурчак (жалко дивиться на обох). Кумедно... Вона мені недавно сама казала, що Кривенка терпіть не може.
Паша. Найшли кому вірить.
Антонина (живо). Вона сама сказала? Правда? Бурчак. їй-богу! Я не знаю... Якщо вона жартувала... Але це було серйозно... ї я...
Входить Орися. Бурчак замовкає і витирає лоб.
Орися. Панове! Знаєте, що я надумала? Треба покликати Кривенка... Як зи? Тосю?
Антонина (радісно спалахнувши). Звичайно! Тільки я не знаю, як Паша і Семен Петрович...
Паша (бурчить). Хоч на шию йому вішайтесь, Пашка сказала.
О р и с я. А Семен Петрович навіть не піде за ним? Правда, добродію Семене Петровичу?
Бурчак озирається, щось мовчки шукаючи.
Орися. Підете? Та що ви шукаєте?
Бурчак (понуро). Бриль свій... Ні, я його в сінях лишив... До Кривенка я можу по дорозі додому зайти, коли хочете. А то лучче записку напишіть. Мені не хотілося б балакать з ним... (^Старається не дивитись на Орисю).
Орися (здивовано).Ви що, сердитесь на мене? (Бурчак мовчить. Вона дивиться на Пашу й Антонину). Що ви з ним зробили?
Паша мовчки посміхається.
Антонина. Це — правда! Я краще напишу йому. Я зараз. Почекайте. (Біжить до себе в кімнату).
Орися (похмурившись). Світове питання! Що ви дурня строїте! Я цього не люблю. Пашо, підіть, будь ласка, зупиніть Ганну, я їй дам записку.
Бурчак (хмуро). Я ж можу занести.
Орися (робить знак Паші, та, посміхаючись, виходить). Що з вами?
Бурчак (скидає окуляри, кліпає очима і нервово протирає хусточкою стекла). Нічого... Тільки мені здається, що я не настільки уже... не настільки чужий чоловік, щоб ховать від мене таку... таку подію в свойому житті. Розуміється, я не можу... але... (Вмить). Ви виходите заміж за Кривенка?
Орися (холодно). Ні. Ну?
Бурчак (неймовірно). І не збираєтесь?
Орися Ні. Ну? (Не зводить очей).
Бурчак (проясняється, одягає окуляри). А Антонина Павлівна і Паша так серйозно казали... Це негарно з їхнього боку... (Видно, під її упертим холодним поглядом почуває себе ніяково, але не може сховати радісно-задоволеної посмішки. Клопотливо озирається, бурмоче). Десь мій бриль... Мабуть, в сінях покинув... Ви не сердьтесь на мене, Орисю. Мені стало так тяжко обидно... Давайте я піду до його з запискою, їй-богу! І зараз же прийдемо обоє назад... Можемо навіть все самі купить. Серйозно!
Орися (чим більше він проясняється, тим більш вона похмурюється. Губи стуляються жорстоко і гидливо). Ні, збираюсь. Я збрехала. Збираюсь за його заміж!
Бурчак (здивовано). Ви жартуєте?
Орися. Ні трішки.
Бурчак (тихо). Навіщо ви мене мучите? Ну навіщо? Легше вам?
Орися. Легше. Хочу мучить. (Дико, жагуче). Хочу! Я б вас на вогні пекла! Бурчак. За що?
Орися. Так. І от візьму й вийду за його. Женю його на собі. Він не хоче женитись на мені, а я хочу. Хочу! Чуєте? Він буде знаменитим, і я його зроблю таким... Я! Він хороший, сильний, з принципами. А ви без принципів. Ви, як черв'як без кісток, можна круг пальця обмотать. І знаменитим ви ніколи не будете. От вам!
Бурчак (хрипло, здивовано). Вам потрібні принципи?
Орися. Мені ні, а іншим... Ви не зрозумієте...
Бурчак. Ні, я розумію. (Мовчить. Понуро, задумливо дивиться вбік).
Орися (покрутивши головою). Фе, як ще погано! (Зі злобною нудьгою потягається).
Бурчак (глухо). Да... Він буде знаменитим. І він справді хороший... Да, да... Він — сильний. Неправда, він вас теж любить. Це помітно. Він буде знаменитим... І не тільки у нас, а і в Європі. Я навіть чув, що в цьому році його картини будуть виставлені в паризькому салоні.
Орися (пильно дивиться на його. Раптом сміється, підходить до його і ласкаво гладить по плечу). Ах ви, голубчику мій! В паризькому салоні?
Бурчак (не дивлячись на неї). Да. Я так чув.
Орися. Ну, признайтесь, для чого збрехали? Ну?.. (Бурчак мовчить). Правда ж, збрехали? Для чого?... Ех, ви! (З сумною ласкою проводить рукою по щоці).
Хутко входить Антонина.
Антонина (до Орисі). Ось! (Подає записку).
Орися. Добре. Зараз дам її Ганні: вона поїде трамваєм і за п'ять хвилин буде назад. (Виходить).
Антонина. Ви чого такий, Семене Петровичу? Не вірте, ми жартували... Нічого нема, це ми так. Весело нам, от і жартуємо...
Бурчак. Ні, я нічого...
Входять ПашаіОрися.
Орися. Через п'ять хвилин буде одповідь. Ганна прийде і подасть самовар... Чого стоїте, Світове питання? Сідайте, щоб усе добре сідало...
Бурчак. Спасибі... (Одходить од піаніно).
Антонина. Знаєте що, панове? Заспівайте "Як умру, то поховайте..." 1. Тепер є Семен Петрович, він буде басом...
Орися. От як їй сьогодні співу захотілось! Похоронного... Ми помирать не збираємось...
Антонина. Ну, я вас прошу, Орисю! Страшенно хочеться... Один куплет. Пашо! Семене Петровичу, починайте. Орисю, сядьте за піаніно.
Орися. Я без нот не знаю.
Антонина. Знаєте, знаєте! Ви вже грали...
Орися (непомітно, але уважно подивляється на неї. Стискує плечима й сідає за піаніно). Які вередливі ці вагітні... Я ніколи, нізащо не буду вагітною... Ну, Пашо, Бурчак, ідіть, нічого не зробиш. Починайте, хімія...
Бурчак. їй-богу, я зараз не'можу...
Антонина (злякано). Ой голубчику, рідненький, ну, хоч трошки. Ну, я благаю вас!..
Бурчак. Хм! От, їй-богу!.. (Підступає ближче, прокашлюється).
Орися (озираючись). Ну? (Грає).
Бурчак (починає). Як умру...
Орися і Паша (вступають).
Всі разом.
Як умру... ...то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій.
Антонина лягає, закидає руки за голову і, тісно стуливши губи, скорбно дивиться вперед. На лиці мука.
Бурчак (до Антонини). Буде?
Антонина (злякано, жагуче). Ой ні, ні! Ще, ще! Бурчак (стискує плечима й починає). Щоб лани... Орися і Паша (вступаючи).
і
і
Щоб лани... [ ...широкополі Всі разом. } І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути, Як реве ревучий.
Антонина при кінці співу закриває лице руками і голосно ридає. Всі змовкають і злякано, стурбовано кидаються до неї.
Орися (чуло, м'ягко). Тосю, рідна, не треба...
Паша (сердито). Ну от! (До Антонини). Дать води? (До Бурчака, який розтеряно тупчиться коло них). Ну, а ви чого? Подайте води!
Антонина. Не... не треба. Це... так. Зараз пройде... Нерви...
Паша (грізно до Бурчака, що зупинився). Води!
Бурчак (поспішно кидається до столу, перебирає склянки й озирається).
Антонина (сідає, втирається, силкується усміхнутись). Ну, от і пройшло... Не треба нічого... Дякую. Це так... Не звертайте уваги...
В двері стукають.
Антонина. Господи! Невже Василь? Так швидко... (Поспішно втирається). Паша. Вийдіть!
Входить Кривенко. Пригладжує чуб, уклоняється і говорить. — Драстуйте!
Всі (одповідають). Драстуйте. Антонина. Ти дістав мою записку? Кривенко (стискуючи всім руки). Ні, ніякої записки не діставав. Ішов повз будинок і зайшов. Ти вислала записку?
Антонина. Да. Щоб ти прийшов. У нас сьогодні холостяцький чай і дівич-вечір.
Кривенко (ліниво посміхаючись). Он як? Хто ж заміж іде?
Орися (вихоплюючись, голосно). Я!
Кривенко (сідаючи поруч з Антониною на канапі і од-кидаючись на спинку. Недбало). Боже поможи... Давно пора. А чай... це чудово. З охотою вип'ю. Можна,значить, вас вітати, Семене Петровичу?
Бурчак (сконфузившись). Мене? А чого ж мене?
Кривенко (байдуже). Не вас? А я думав... (До Анто-нини). Ну, як здоров'я? Ходиш? Гуляєш?
Антонина (невиразно махає рукою). Да, гуляю. Кривенко якийсь мент дивиться на неї. Мовчить. Настає ніякова тиша.
Орися (раптом, ніби згадавши). Ой, Пашо! А я й забула Ганні сказать, щоб купила солоного. От свинство! Знаєте що? Давайте самі сходимо! Світове питання, будьте за кавалера... Ходім з нами!
Паша (охоче). Ходім!
Антонина (вдячно до Орисі). Орисю! Ідіть я вас поцілую...
Орися (ступає, але зараз же, скрививши губи, зупиняється й одривисто говорить). Не варто! (Одвертається до Паші й Бурчака. Сердито). Ходім!
Всі троє виходять.
Антонина (злегка обижено й здивовано). Чудна... Не розумію я її...
Кривенко (несподівано різко і роздратовано). А! Праздна кокетка! Сьогодні одне, завтра друге... За кого вона виходить заміж?
Антонина (вдивляючись у його). Тебе це дуже цікавить?
Кривенко. Не дуже... Так просто.
Антонина. Ні за кого вона не виходить. Ми жартували... Чудна вона все-таки... Ти помітив, скільки раз вона на день міняє зачіску? Ніяково навіть за неї іноді... Розуміється, як маєш гроші, то можеш собі позволять... Дивно тільки, що вона вперед була така завзята есерка, а тепер... Мабуть, вона така й есерка була. Я думаю, що вона таки вийде за Бурчака. І неодмінно буде в церкві вінчатись... Ці бувші партійні обов'язково церквою кінчають. Не люблю я таких...
Кривенко (беручи її за руку). Ну, Тосю? Як постанова твоя?
Антонина (зразу переміняючись, холодно). Так, як і була. Чого їй мінятись? Що сталось нового? (Живо). Я знаю, що ти вважаєш мене за слабкодуху, нікчемну..
Ну, все одно... Не віриш, що, що я можу померти... Я можу тільки плакать... Ну що ж?
Кривенко. Хто не вірить тобі? Вірю я, але...
Антонина. Ні, ти не віриш. Ти, я знаю, думаєш, що я сказала так, щоб налякать тебе... І ти спокійний. Але я не вірю твойому спокою... Не вірю!
Кривенко. Я не розумію, якому спокою?
Антонина. І ніхто не вірить. Ну, можеш, мені все одно тепер...