А паршивець за вікном тьохкав собі, скрекотав, лопотів, живий, здоровий, невловимий.
Андрій Григорович застогнав і накрив голову подушкою.
Він застудився і, весь покусаний комарами та гусінню, весь в прищах, у ґулях, кашляючи, чхаючи, чухаючись, мусив пролежати три дні в ліжку з забитими ватою вухами й накритою подушкою головою. Щоночі йому снилися соловейки, що сідали йому на лице м'якими, величезними, як подушка, задами і душили його, тьохкаючи та скрегочучи зубами.
А на четвертий день ошелешений кокосовий горіх разом з кокосенятами одвозив його на індійській пірозі до парохода. На пристані сторож подав Андрію Григоровичу листа від Катерини Степановни. В тому листі ця сантиментальна дама писала щось про соловейків, ідилію, про лоно природи. Андрій Григорович, не дочитавши листа, подер його й викинув у Дніпро.
І тільки дома після ванни, лежачи в чистому, м'якому, рівному ліжкові, з насолодою слухаючи дзвінки трамваїв і глухий, рівний, могутній гомін любого міста, Андрій Григорович з полегшенням зітхнув, погасив електричну лампу і тихо заснув без вати в вухах, без подушки на голові.