А вас доведеться залишити на території бази до особливого розпорядження. Ви вже забагато знаєте, хлопчики.
Безумовно, генерал знав, навіть не намагатиметься здійснити свою погрозу, проте сказані слова подіяли. Принаймні після чергового, майже розлюченого обурення:
— Ми вам, хлопчики, непогано платимо! За такі гроші ви всі могли бути б і трохи кмітливішими!
У відповідь почулося бадьоре:
— Зрозуміло, пане генерал! Наказ буде виконано вчасно!
— Але ж дивіться, аби не залишилося зайвих деталей. — Генерал завчено по-батьківськи усміхнувся. — Бо тоді ми й вас переберемо по кісточках.
— Зрозуміло. Все буде гаразд, пане генерал.
— Бог на поміч, хлопці.
Зарізали козу, їх завжди ріжуть,
одну раніше, другу згодом.
А як немає кіз, знайдеться бик чи півень.
Знайдеться хтось. І завжди знайдуть ніж.
Та спершу їх живих і поподоять, й
попобриють,
запустять у череду
а чи дозволять поспівать.
Зарізали козу. Хлопча сльозу пустило.
Утерли сльози. Ну й дурне ж!
Ану, мерщій — гулять!
(Зі щоденника Констанція Девіса)
Особиста зустріч генерала Девіса з президентом тривала недовго.
— Я радий почути від вас, пане генерал, що для безпеки "Зевса" зроблено все можливе. Про це мені доповідав і полковник Форест. Тож маю підстави сподіватися, що все буде гаразд? І ми з вами можемо остаточно обговорити деякі подробиці. Оскільки ви самі наполягали на нашій сьогоднішній зустрічі, то можу припустити, що ви маєте до мене якісь запитання чи пропозиції…
— Пане президент, я зараз звертаюся до вас насамперед як людина, що вболіває за інтереси нашої держави..
— Конкретніше! — роздратовано перебив його президент. — Не гаймо часу на слова!
— Я хочу наголосити на тому, що "Ера" — науковий орбітальний модуль. Принаймні в очах загалу. І тому мене цікавлять гарантії щодо політичного престижу…
— Це ви доречно додали, що "Ера" — науковий модуль в очах загалу. Але ж ви не гадаєте, пане генерал, що загал складається з дурнів? Всі знають, що таке наукові модулі — і наші, і їхні! — Раптом президент зірвався на підвищений тон: — І гадаю, всі повинні розуміти, що таке збереження орбітальної переваги! У скільки мільярдів виллється створення ще одного нашого "наукового" модуля для вивчення реліктового, чи якого там у біса, випромінювання?!
Президент нараз замовк, театрально швидко заспокоївся і продовжив:
— Але, даруйте, я перебив вас, пане генерал… Які гарантії ви вимагаєте від мене?
— Гарантії того, що я й надалі матиму змогу, матиму підстави вважатися порядною людиною. Ви мене знаєте давно, ми могли б звертатися один до одного навіть менш офіційно. Тож я сподіваюся, що мої уявлення про порядність вам відомі і зрозумілі і не будуть сприйняті хибно…
— Конкретніше!
— На "Ері" — двадцять сім чоловік екіпажу. Але, як самі розумієте, не це мене хвилює. Конфлікт може перерости в воєнний…
— Я зрозумів вас, мій друже. Не хвилюйтесь. Політики також чогось варті. Я вам особисто гарантую, що ви, за будь-яких обставин, зможете вважати себе порядною людиною. Врешті, самі вдумайтесь — роль "Зевса" дуже відповідальна, але й елементарно проста: йому треба тільки попросити в екіпажу "Ери" допомоги й дочекатися зближення модулів. Хай уже дехто поплеще язиками, про ґанджі нашої космічної техніки, але розмови обходяться набагато дешевше за монтаж і виведення на орбіту ще одного модуля… Врешті, чи мені вам розповідати? А забезпечити життя нашим астронавтам після космічної аварії зможете лише ви, генерале. Лише ви зможете зберегти життя своєму синові. Тут все у ваших руках, генерале. А для таких, як ви, професіоналів немає складності грамотно катапультувати хлопців. Але ж не раніше, ніж вони попросять допомоги в "Ери" і наблизяться на розрахункову відстань? — Президент багатозначно і зверхньо розсміявся. — Ось тоді ви ризикуєте виявитись людиною украй непорядною. Жартую. Одне слово, про той трагічний випадок на орбіті світ трохи поговорить і скоро забуде… А ви матимете усі підстави вважати себе порядною людиною. Не турбуйтесь. Це я вам гарантую. Бажаю успіху! З нами Бог!
І все в чужих руках зчужіло,
відбилося від рук гайнуло по руках.
І весь цей світ напружено закляк
в чужих руках ріднесенького сина.
(Зі щоденника Констанція Девіса)
Відразу після відльоту генерала президент вийшов на прямий зв’язок з полковником Форестом.
— Фред? Вітаю. Чим порадуєш?
— Конкретно — нічим… Але ж ти розумієш, що я особисто відповідаю за виконання програми "Зевс". До всього ж ми з тобою давні пройди, і я не хочу осоромитися в твоїх очах. Все буде гаразд. За будь-яких розкладок — все буде гаразд. Ти мене знаєш не перший рік і тому можеш сміливо на мене покластися.
— Фред, скажи відверто… Що ти думаєш з приводу цього Сіріуса?
— Я не можу похвалитися нічим конкретно. Втім… Мені важко повірити, що програма "Зевс" не буде виконана, але навіть якщо таке й трапиться, то я особисто обіцяю, що нам з тобою не доведеться червоніти. Я зроблю все, щоб навіть провал програми "Зевс" був нам корисний. Віриш мені, Старий Лисе, пане президент?
— Так, я знаю тебе… І тому нічим не буду обмежувати твою ініціативу… І не задаватиму зайвих запитань, Фред.
— Маю свій план. В мене надійні зв’язки в цьому світі. Я можу обійтися і без політиків, аби не потерпати за власну репутацію… За наші з тобою репутації.
— Добре, Фред. Ти ніколи не давав мені підстав сумніватися в тобі.
— А це тому, Старий Лисе, що я завжди кажу тільки правду і лише правду. Мене ще в дитинстві дуже били за найменшу брехню, і тому я дитиною зрозумів, що в нашому наскрізь брехливому світі є лиш одна можливість брехати і не бути спійманим на брехні, — це казати виключно правду. Все одно ніхто не повірить, але ж ніхто й не викриє твого обману. В цьому щось є, чи не так, Старий Лисе? Обнімаю тебе. З нами Бог!
Все наше життя перетворилося на дикий карнавал. Ми, спершу ніби для простої розваги, поодягали химерні і кумедні маски найрізноманітніших потвор. Ми живемо, ми веселимося, але під нашими масками вже немає наших облич. В нас уже немає власних облич.
(Зі щоденника Констанція Девіса)
Димний антураж нічного бару.
— Я хочу тобі сказати, моя люба Сігно, що я вже давно збагнув один закон природи, — кожному свій час. Я про це не почув, не повірив комусь на слово — я сам відчув розумом, кожною клітиною шкіри. Кожному свій час! І той, хто замолоду був дуже мудрим, з роками може, а можливо, й мусить опинитися серед дурнів… Я полюбив відвідувати смітники — місця вічного спочинку людських бажань і потреб. На смітниках є все — широкий вільний вибір того, за що ще вчора люди готові були й горлянки перегризати. А сьогодні — будь ласка… З кожного із нас його величність Час викроїть тільки те, що йому потрібно. І він не обійде нікого. І якщо з твоєї шкіри зроблять просто бубон, то знай, що саме бубон зараз і потрібен Часові. А відтак — потрібен ти і твоя шкіра. І мусиш радіти, що ти потрібен світові. І навіть простий пшик, то є не просто пшик, то — подих вічності. Я, моя люба, добре відчуваю свій час. Яз тих пташок, котрим ще рано подавати голос… Давай ще вип’ємо…
Нараз до Хенка підійшов бармен:
— Вас до телефону.
— Кому це я знадобився серед ночі?
Хенк повернувся хвилин через п’ять. Він якось споважніло, навіть дещо пихато, підійшов до Сігни і багатозначно, промовив:
— Пробач… Я помилився…
Сігна дзвінко розсміялася:
— За що тобі пробачити? В чому ти помилився?
— Я тобі щойно сказав, що мені рано подавати голос… Але мій час уже настав.
— Що, з твоєї шкури його величність Час уже зібрався робити бубон? Пробач за такий жарт…
— Пробачаю, Сігно… Я люблю такі жарти… Завжди отак жартуй зі мною… То що, вип’ємо?
Ми вже давно забули слово доброчесність… А мені пригадуються, колись і я читав Сенеку, слова про те, що керувати можна тільки доброчесністю, душевні ж хвороби легше викорінити, ніж їх загнуздати. І ще Сенека говорив про те, що людська Вірність є святим благом людського серця, ніяка необхідність не змусить Вірність до обману, ніяка винагорода не спокусить. Вірність скаже — пали, бий, убивай, але я не зраджу, чим сильніший біль буде випитувати таємниці, тим глибше я їх заховаю… Які прекрасні й наївні слова. Аж хочеться померти. Точніше, аж не хочеться жити у нашому вільному й прекрасному світі.
(Зі щоденника Констанція Девіса)
Машина, зупинилася під розлогим гіллям молодого. платана.
Хенк, квапливо вийшовши з нічного бару, довго роззирався навсебіч і не міг її помітити, аж поки прочинились дверцята і в салоні спалахнуло світло.
— Я тут, Хенк.
Від несподіванки він злякано завмер:
— Привіт, Артуре. Ти довго мене чекав?
— Сідай.
Машина відразу рушила, і вони помчали нічним містом.
— Як тобі ведеться, Хенк? Як успіхи на літературній ниві?
Хенк промовисто змовчав, лише поглянув на Артура дещо винувато й присоромлено, а той пограв трохи жовнами, ховаючи ледь бридливу гримасу, виплюнув у відкрите вікно жуйку і позирнув на підпилого хлопця іронічно, спідлоба. Хенк споважнів у передчутті ділової, важливої розмови.
— Пишу я багато, — мовив багатодумно.
— Як здоров’я батька?
— Спасибі. Нівроку. Я його давно не бачив.
— Вже друга година ночі. Ти спати хочеш? В тебе стомлений вигляд… Багато випив?
— Пусте. Все гаразд. Я нічна пташка. Як і ти, Артуре. Я відсипаюся вдень.
— Добре, тоді повернемось до справи… Я радий, що ти, не вагаючись, зголосився зі мною зустрітися. Справа дуже відповідальна й важлива, але ще не дуже нагальна… Маємо час усе зважити… Повторюю, я радий, що ти такий безвідмовний… — на крутому повороті Хенка притиснуло до Артура, п’яно й вибачливо усміхаючись, він незграбно вирівнявся. — Я вже тобі говорив, що саме твоя допомога нам зараз дуже потрібна… І це може стати початком твоєї блискучої творчої кар’єри. Ми про це потурбуємось… Одне слово, слухай мене уважно. У нас є точні дані, що астронавт Джозеф Девіс веде, сказати б, подвійну гру. Буду з тобою відвертим, у нас немає особливих претензій до Джозефа, він загалом путній хлопець, і ми переконані, що він сам розбереться, на кого йому краще працювати і яким богам краще молитися, але… Трапляється всяке… Ось матеріали. — Артур поклав на коліна Хенкові великий сірий конверт. — Ці документи однозначно свідчать, що від астронавта Джозефа Девіса можна чекати всього…
— Розумію…
— Ти ще нічого не розумієш.