Жучки мої мовчали, позбулися — і ладно... А я для гарантії ще по інших університетах городських продзвонила... щоб ця королевішна не устроїлася нікуди... (З викликом.) А що?! Хай знає, як фіфу сильну з себе корчить!
НЮСИК (приголомшено). Я ж нічого не знав... Я не знав... Не знав... Це ж...
РАЇСА Ні, я не поняла, а що тут такого?! Вона ж не викладать прийшла! Вона ж рєшила, що спасать вас буде! Від мєня і таких как я спасать! Бо ми, відітє лі, душі калєчім тим, що без всяких... самодєятєльностєй! Без театрів, психодрами, глухонімих Селінджерів і рольових ігор! Без усієї цієї срані! Вона ж счітала себе от етім, з фільма того дебільного, которий всяку фігню їм розповідав, а потом вони в нього на парти пригали...
НЮСИК (глухо). "Спілка мертвих поетів".
РАЇСА Вона ж вас настроювала... спеціально! Я ж узнала вже потім, після всєго. Вона за свої послєдні два тижні, уже після засідання, цю "Спілку" замість річного іспиту показала усім своїм групам... Вашій же також показувала?
НЮСИК (так само). Показувала.
РАЇСА І навєрняка ще й прокомєнтірувала сотвєтствєнно... сука.
НІКА Рот закрий, потворо.
РАЇСА (не звертає на неї уваги, НЮСИКУ). А що групи її мнє устроїли після канікул! З першого ж вересня, як побачили, що її нема в росписанії!... Ваша мовчала, а всі інші... Вони ж до мене делегаціями ходили! Трєбували розказать, куди викладач подівався! Я їм спеціально поставила лучших спеціалістів, кандидатів наук! Ганну-Катерину, Валентину Михайлівну!.. А вони все ходили й ходили, і нили, що знов хочуть цю... рибу в натюрморті!
НІКА (робить постріл в повітря, верещить). Заткайтеся!!!
Пауза.
НЮСИК (робить до неї крок, благально). Марто... Ніко... Я не знав... Я правда...
НІКА (відступає, впустивши пістолет на підлогу). Ви... Ви ж... Вас же в зоопарку показувати треба... за гроші. Ви ж не люди.. Ви ж потвори... обоє. Гієна й крокодил з крокодиловими слізьми... Потвори...
РАЇСА А ти, значить, бєла й пушиста? І твоя мамця тоже? Шкода, я її пожаліла, просто так звільнила. Треба було по статті...
НЮСИК (не дивиться на неї). Мамо, замовкни.
РАЇСА Це не ми потвори. Це ви потвори. Таким як ви всєгда западло... як усє. Ви ж особєнні! Вам же ж більше за усєх надо! Рєформатори, чесні й принципіальні! Всі кругом лайно, а ви на коні і в бєлому! І з Селінджером, як з флагом! Лялі кучеряві!
НІКА А хай вам... (Прожогом вибігає, лишивши пістолет на підлозі)
РАЇСА (кричить їй у спину). Автобус до Лондона тут близько, за углом! (Роздивляється довкола). Це ж люстру тепер ще чиніть... через цю кретинку малолєтню... (До Нюсика). Я тобі знаєш, що скажу? Оці всі, які дуже ідєйні, — вони малахольні. Нєрви хліпкі. Як що — одразу вішаються, вєни ріжуть, з мостів кидаються... Ще в цього, Селінджера їхнього, розказ був... про якусь сельодку з бананами, чи що... Не читав?
НЮСИК (не дивлячись на неї). Читав.
РАЇСА Ну й дарма. Нема чого всякий брєд читати... (Дивиться на годинник). Ого, чотири вже! І программа уже всьо, навєрно... (Хапає пульт від телевізора, збільшує гучність. Голос дикторки: "То ж, Іване Сергійовичу, сьогодні, у день вашого ювілея..."). Ні, ще поздравляють... (Притишує звук.) Жаль, своє пропустила... Треба буде в студію позвоніть, сказать, щоб повторили завтра...
НЮСИК Мамо... А пам'ятаєш, я, коли маленький був... Мене питали, ким я хочу стати. А я говорив, що вчителем. Щоб як ти...
РАЇСА А що, правильно все говорив. Ким же тобі бути ще? На заводі пахать?
НЮСИК А Славко колись в дитячому садку всім розповів, що буде сміттярем. Сказав: хочу, щоб ніде не було бруду...
РАЇСА Це що, ця жучка з газети так і не прийшла? Вона ж ще дві години назад должна була... Ну нічого... Я зараз Ігорю Дмитровичу подзвоню, він мені п'ять фотографій обіщав, цвєтних, на вкладиші... Зараз буде вам bye-bye, baby, ти диви, розпустилися совсєм... Де мій телефон? (Виходить.)
НЮСИК лишається на самоті. Якийсь час стоїть незрушно. Потім підбирає з підлоги пістолет. Роздивляється його як людина, яка доти не тримала в руках зброю.
НЮСИК (з пістолетом у руці). Ми сьогодні будемо дивитися фільм, сказала вона тоді. Зараз ви навряд чи його зрозумієте, але можливо потім... коли прийде час обирати, піднятися на парту, ачи почати зневажати себе... (Зважує пістолет у руці. Іде).
Якийсь час сцена лишається порожньою. Телевізор продовжує стиха бубоніти.
Постріл.
Несподівано гучно звучить голос дикторки у телевізорі: "То ж, дорога Раїсо Олександрівно, сьогодні, в день вашого ювілея, весь педагогічний колектив Чорнопольського університету щиро бажає вам сил і наснаги і уклінно дякує за вашу сумлінну й шляхетну педагогічну працю".
Світло поступово тьмянішає, аж допоки сцена повністю занурються в темряву.
ЗАВІСА
30.08.2013 — 06.10.2013
Про автора
Дарина Березіна
Поетка. Прозаїк. Драматург. Перекладач.
Народилася в м. Миколаєві в 1982 році.
За освітою філолог.
Лауреат Міжнародного конкурсу кращих творів молодих літераторів "Гранослов", конкурсу "Привітання життя" та конкурсу видавництва "Смолоскип", а також Міжнародної недержавної україно — німецької літературної премії імені Олеся Гончара і конкурсу "Витоки"
Автор збірки поезій та прози "Камера схову" (Київ, 2004), збірки поезій "Всього лише серпень" ( Львів, 2006), збірки прози "Мимо жанру" (Миколаїв, 2010).
Виступала як перекладач у декількох літературних проектах.
Твори – поетичні, прозові й драматичні – виходили друком в обласних та республіканських часописах.
Член Національної спілки письменників України з 2006 року.
Джерело: Миколаївський літературно-художній журнал "СОБОРНА ВУЛИЦЯ", № 1-2 (12-13) 2016 р.