Згодна.
Октябрина, Навіщо жувати так довго?
Марат. Не у всіх зуби, як у тебе! Продовжуй, Віктор. — Віктор. Завтра рушаємо до народного суду. Хочемо, давати бій за Рому. Які б ми були товариші, коли б покинули його в біді? Підготували міцний матеріал для суду. Прикмети головного керівника зграї!
Ліля. Тільки прикмети? Теж мені досягнення!
Октябрина. Що ми хочемо? Розкрити на суді все до краю!
В іктор. Постараємось розкопати справу якнайглибше. Всі корінці. Не сам Рома діяв. Всіх посадимо на лаву підсудних! Правильно я, товариші, кажу? Цілковито відповідаємо, Чуйко! Підеш із нами на суд! Ти, безумовно, багато що знаєш! От і розповіси твої міркування.
Ліля. Ні.
Віктор. Що ні?
Ліля. Я не піду.
Марат. Ти ж комсомолка!
Ліля. Колишня комсомолка!
Мара т. Виключення райком не затвердив!
Л ьл я. Ще не затвердив!
Октябрина. Як, ти не лідеш допомогти Романові?! Л і ля. Ні.
Октябрина. Копійчана у тебе любов! Ліля. Яка є.
Октябрина. Ні, ви тільки погляньте на дурненьку! Всі зтіають, як хлопець до неї ставиться! А їй для тгього ліньки два кроки зробити! Та я б за Романа очі всім видряпала, ребята!!! Огидно її умовляти!
Марат. Почувало моє серце, що Октябрина не ви тримає!
Віктор. Тепер, Чуйко, наочно бачиш, які ми чуйні, витримані, уміємо розмовляти з товаришами... —-Октябрина. Хіба я винна, що вона як з каменю!
Віктор. Лілю!
Ліля. Коли на серці дряпина, нащо її сіллю посипати?! (Тікає з кімнати.)
Марат. Такий результат наших одвідин тебе влаштовує, Октябрино?
"Октябри на. Ми самі з нервами!
Марат. Коли не приймати до уваги, що персонально твої нерви вже пішли на рояльні струни...
Віктор. Як діти, слово честі! І Лілю розхвилювали до сліз... Адже вона хвора, невже не бачите? Дивуватись треба...
Марат. Що робити, Віктор?
Віктор. Що робити? Не можна ж піти, не поговоривши! Нам відомо, що кожна невиправлеиа помилка подвоюється... Я вірно формулюю?
Марат. Абсолютно.
Октябри на. Ребята... виправлю... Приведу сюди Лілю... Мама теж скаржиться на мій характер... Віктор. Гаразд, іди по Лілю.
Марат. А ми хвилинку відпочинемо від твого характеру...
Октябрина рушає до дверей,— їй назустріч Кіра К а р л і'в № а.
Кіра Карлівна. Що це тут? Хто це? Комсомольці. Ми до Лілі, драстуйте. Кіра Карлівна. Кабінет прокурора не місце для сторонніх! Хто вас сюди пустив? Комсомольці. Бабуня.
Кіра Карлівна. І взагалі, дівчинка вже спить! Октябрина. Ви не знаєте, в чому річ! Кіра Карлівна. І знати не хочу! Марат. Ви — мама Лілі? Ми хотіли, так би мовити, поговорити...
Кіра Карлівна. Які можуть бути розмови вночі?! Ідіть собі по домівках! Та скажіть вашим батькам, щоб краще за вами дивилися!! (Майже виштовхує комсомольців до передпокою, повертається назад.) Який кошмар! Де вони виховуються?! (Виходить.)
Ліля (входить). Пішли! Коли б не оця Октябрина! Що вона розуміє! (Пауза.) Ні, я дочекаюся тата...
Дзвінок у передпокою. Другий, третій. Ліля виглядає за двері.
І з ким це він прийшов? (Тікає.)
Входить Нил Микитович, пропускаючи поперед себе Марту
Матвіївну.
Нил Микитович. Заходьте, громадянко Бондар. Мене дивує ваша наполегливість. Невже не могли з'явитися в робочий час і мусите підстерігати прокурора біля дверей його квартири?
Марта Матвіївна. Ви були зайняті на судовому засіданні.
Нил Микитович. Це не мотив, громадянко Бондар.
Марта Матвіївна. Я не шукала мотиву, громадянине прокурор.
Нил Микитович. Даремно. Більше б шанували чужий час,— менше втрачали б свого! Сідайте!
М а р,т а Матвіївна (сідає). Бачу, як шануєте час.
Нил Микитович. Себто?
Марта Матвіївна." Ось. (Показує на спінінг.) Це що по-вашому?
Нил Микитович, Спінінг. Снасть, щоб ловити хижу рибу.
Марта Матвіївна. Будь він проклятий, он що! Мій чоловік теж із глузду сходить. Замість того/щоб побути з родиною, пробавити вільну хвилину з рідними людьми,— він що робить? Ходить без кінця берегом річки й стьобає оцим дурним батогом по воді! Жах!
Нил Микитович. До вашого відома, рибальство не належить до недозволених занять, а до розряду спорту...
Марта Матвіївна. Під час якого власних дітей спортсмени залишають напризволяще!
Нил Микитович. Сподіваюсь, ви не прийшли до прокурора у невчасну пору лише для того, щоб провадити цю глибоко теоретичну дискусію? Про вплив спінінга на виховання молодого покоління?
Марта Матвіївна. Можете не приголомшувати мене мовними зворотами, громадянине прокурор!
Нил Микитович. В такому разі, попрошу провадити розмову нормальним топом, громадянко Бондар.
Марта Матвіївна. Тон у мене нормальний. Такий тон, який буває у матері, коли її син потрапив у біду. І чи подобається вам тон, чи ні — мені байдуже!
Нил Микитович. Чого ви до мене прийшлиіі
Марта Матвіївна. Пожаліти вас.
Нил Микитович допитливо поглянув на одвідувачку.
Так, так. Пожаліти.
Нил Микитович. — Чи варто було задля цього турбувати людину?
Марта Матвіївна. Варто. Почнете твердіше .діяти... $
Нил Микитович. Ніхто ще не дорікав мені за м'якотілість...
Марта Матвіївна. Звичайно! Біля свого операційного столу я теж умію відповідати за людське життя! А сина недогледіла? І я повинна вас засмутити, громадянине прокурор..,.
Н°и л Микитович (перебиває). От що, громадянко Бондар. Годі. Або кажіть діло, або припинімо марні сперечання!
Марта Матвіївна. Ви маєте рацію. Злю вас, сама злюсь, а сидіти ж поруч? Адже відповідатимемо разом!
Нил Микитович. Ще раз прошу — до діла! .
Марта Матвіївна. Саме до діла! Яке маєте право провадити судову справу, коли ваша дочка повинна відповідати разом з моїм сином?!
Нил Микитович. Громадянко Бондар. Ви не врятуєте сина, кидаючи тінь "на мене й на дочку, котру я знаю краще за вас...
Марта Матвіївна. Ні, погано знаєте!
Нил Микитович. Цим не можна жартувати...
Марта Матвіївна. Я не жартую. Це правда. Ліля була співучасницею мого сина. Рома сказав на побаченні, що вона все знає...
Нил Микитович. Що ви сказали? Дозвольте... Але я не стрічав у справі Лілиного імені... Це процесуальний момент, який у першу чергу стосується мене як прокурора...
Марта Матвіївна. У зграї перебувала, а із справи сподіваєтеся вилучити, громадянине батько? Не чекала такої спритності від радянського прокурора!
Нил Микитович. Не маєте права підозрювати мене! Я не знав! Зараз перевірю, громадянко Бондар! Що ви — з ножем до горлянки?!
Марта Матвіївна. Перевіряйте, перевіряйте! Тоді повірите...
Нил Микитович, Так. Перш, за все перевірити! (Кидається до столу, дістає з кишені ключа, але... стіл оді-лишений.) Чому стіл одімкиено?! Степанидо! (Підходить до дверей, ще раз гукає) Степанидо! Ідіть сюди!
Степанида (входить). Кликали, Ниле Микитовичу? Я на хвилинку вибігла у справі... Чайку свіженького запарити? Яєчню нашвидкуруч?
Нил Микитович. Сідайте.
Степанида. Нема коли розсідатися!
Нил Микит'о ви ч. Я вас прошу — сідайте!
Степанида (сідає). Тільки коли ви відносно зарплати, то ніяк не варто, Нил Микитович... Утруситься.
Нил Микитович. Справа серйозніша. Сподіваюсь, що ви скажете мені правду. Слухайте уважно, Степанидо... Ви знали, що моя дочка —Ліля...
Степанида (підводиться). Напасть, хазяїне!
Нил Микитович. Що напасть?
Степанида. Нічого вона в школі не брала, хазяїне!
Нил Микитович. Що трапилося в школі, Степанидо?
Степанида. Не з мене починайте, хазяїне.
Нил Микитович. Із кого ж починати?
Степанида. З хазяйки. А потім і я додам, коли вже ви стали на таку правильну лінію...
Нил Микитович. Скажіть, Степанидо, чи не помічали ви, що Ліля риється ось тут у моїх паперах?
Степанида. Нащо їй ритися? Вона за вас на смерть пішла б, а ви на неї — знов напасть! Хазяйчин знайомий рився, он хто! Як пес, папери лапами розгрібав!
Нил Микитович. Був Ожанас Аполлонович?!
Степанида. Недавнечко тільки пішов! Через кухню на чорний хід — шусть! Пахом Микитович услід кричать: "Стій, стій, дві зелені ракети!" Галас у дворі, скандал...
Нил Микитович. Ліля вдома?
С т е п а н и д а. У мене на кухні сидить.
Нил М и к и т о в и ч. Запросіть її сюди...
М а р т а Матвіївна. Дозвольте мені з нею пого— ворити?
Нил Микитович. Добре. Проведіть громадянку до Лілі. А до мене — хазяйку, Степанидо...
Степанида. Вони зараз викладають на ніч волосся, хазяїне. А коли вони мають справу з волоссям, нехай усе навколо горить.. І Лілічка горить, і хата, і все на світі... Не перебивайте мене, я страх загубила у вашому домі! Ходімте, громадянко! (Виходить разом, з Мартою Матвіївною.)
Нил Микитович (сам). Прокурор гадає, що до його родини не може заповзти злочин... Хірург вірить, що раковий опух не торкнеться його сина... А хвороби не перебирають... (Затуляє обличчя руками.)
Хутко входить Кіра Карлівна, вона в папільйотках.
Кіра Карлівна. Чому така терміновість? У мене мігрень. Ця Степанида дозволяє собі не знати що!
Нил Микитович. Кір© Карлівьго, чи був Опанас Аполлонович у моєму кабінеті?
Кіра Карлівна. Уже наплели* латі шпигуна!
Нил Микитов и ч. Був?
Кіра Карлівна. Пошлеш йому виклик на дуель?
Нил Микитович. Не верзи дурниць! Був чи ні?
Кіра К а "р лі в н а. Ну, був. У нього голова боліла. Але ти можеш не ревнувати, він був тут сам, без мене... Я сиділа з учителькою в їдальні.
Нил Микитович. Цього разу — краще б він був із тобою!
Кіра Карлівна. Невдалий дотеп.
Нил Микитович. Що трапилося з Лілею в школі?
Кіра Карлівна. Дурниці якісь!
Нил Микитович. Які доводять до тюрми!
Кіра Карлівна. Садови дитину до тюрми!
Нил Микитович. Знала і приховала від мене?
Кіра Карлівна. Ти не дуже й цікавився! Так, приховала! Я — мати!
Нил Микитович. А я батмсо! І вимагаю, щоб ти розповіла мені все, до останньої дрібниці!
Кіра Карлівна. Садови дитину до тюрми!
Нил Микитович. Зрозумій, що Ліля загине, і буде пізно рятувати її! Не про пас із тобою турбота,— питання про життя й смерть нашої дитини! Знаєш, що їй загрожує за участь у зграї? Роки ув'язнення!
Кіра К а р л і в н а. Боже, я ж нічого не думала... Коли б я уявляла...
Нил Микитович. Коли дорога тобі дочка, розповідай усе! Чого ти дивишся на мене, як курка?!
Кіра Карлівна. Ти ніколи не кричав на мене...
Нил Микитович. Зрозумій, з Лілею нещастя!
К Гр а Карлівна. Казали... Вона... крала... в школі...
Нил Микитович. Що?! Крала?!
Кіра Карлівна. Пальто... велосипед... різні речі... Я заплатила за все... Не хотіла хвилювати тебе...
Нил Микитович.