Хвилину стояв Марко блідий, закляклий, потім опустився на парту. Голова впала на руки. Так і застиг він, тільки часом здригався всім тілом, немов по ньому пробігла хвиля судороги. Учні замовкли. Після хвилинної розгубленості Аркадій підбіг, згріб у кулак сорочку, галстук і піджак на вузьких грудях Яші і притиснув Яшу до стіни. З блідими губами, зціпивши зуби від лютої ненависті, прошипів в очі одне слово: "Зміюка!" Яша не ворушився, зігнувся з переляку і чомусь пробелькотів у відповідь: "Розумію, розумію..." Це було смішно, але ніхто не сміявся.
Аркадій з огидою відштовхнув Яшу і пішов назустріч учительці Ользі Карлівні, що саме зайшла в клас на урок історії. Він шепнув тихенько їй щось, повернувся і сів третім на парту Марка, який на протязі всього уроку не підводив голови.
По закінченні уроку Ольга Карлівна забрала Марка з собою, і вони розмовляли в піонеркімнаті цілу годину. Про що вони говорили — невідомо, тільки після всієї цієї історії Марко змінився цілком. Його ніхто не впізнавав... Нестримна недисциплінованість, жартівливі витівки і бійки, безнадійна дезорганізованість на уроках — все зникло... Марко притих, зразу ніби виріс, навіть змужнів на обличчі. Від того часу Марко, звичайно, порозумнішав, але зовнішньо змінився не дуже. Товаришував він тільки з Аркадієм, менше з Вовою Порадою і зі всією Аркадійовою компанією, проте навіть з ними рідко розмовляв із щирістю, на яку здатні юнаки...
Про батька ніхто більше не нагадував Маркові. Лише сам він, скрививши тонкі губи, з відчайдушною посмішкою сказав раз Аркадію:
— Татонько мій на курорті в санаторії відпочивають... Нехай... Листа прислав... У нього раптом відкрилися поклади любові до мене. Не можна без огиди читати листів! Сентиментальними епітетами так забруднив папір, що аркушик до пальців клеїться. Все прохає, щоб я йому написав...
Батько Марка, Сергій Іванович Бубир, фахівець в економічно-торговельних справах — гульвіса і винятковий егоїст — працював на ліжковому заводі завідувачем відділу збуту і розтратив там державні гроші. Крім того, Сергій Іванович брав хабарі, підробляв документи... Коли Марко був ще в сьомому класі, батька засудили на вісім років.
7
Закуривши тоненьку цигарку з чорного, як торф, найдешевшого тютюну, Марко викладав свій погляд на взаємини Вови Поради з Марусею Рожко. Він ще раз повторив, що Вова — дурень.
Аркадій спитав:
— Яка там з Вовою трагічна історія?
Дивно, чому Аркадій цього не знає? Сьогодні перед останнім уроком відразу в дев'ятому і десятому класах пролетів анекдот, що Вова Порада за переписані для Марусі конспекти лекцій, за розв'язання задач, накреслені рисунки і за вдале підказування на уроках одержує від неї нагороду... Вона з ним ходить у кіно, в театри, гуляє по вулицях. Взагалі, часто буває з ним, приділяє йому багато уваги.
— Тобі, Аркадію, напевне, не розповіли, бо ти друг Вови, ну, і групорг. Це вірно, ти його друг, але істина дорожча, і тому я тобі розповів,— сказав Марко.
— Цього не може бути!.. Брехня! — раптом почервонів і схопився Аркадій.— Хтось вигадав!
Марко безжурно засміявся, зручно відкинувшись спиною на диван. Поклавши ногу на ногу, він викинув погаслу цигарку і витяг нову, постукотів нею об портсигар з таким виглядом, немов курить найкращий в світі тютюн, а насправді — цигарки "Тир" — 35 копійок 25 штук. Марко затягнувся димом, як справжній курець, подув на вогник, змітаючи попіл.
— Друже Аркадію, нервуватися шкідливо! Через таку дрібницю не слід бігати по хаті...
— Вова Порада мій друг! Я нікому не дозволю знущатися з нього!.. Все це брехня! Може, Вовка й допомагає Марусі, часом і підкаже їй, але хто сміє розпускати такий наклеп? — Аркадій підняв руку над столом, та Марко впіймав її, затримав і опустив тихо на стіл.
— Все це так.... Вовка трохи й мій друг. Проте Маруся дівчина практична. Вона обов'язково добуде з Вови користь, запевняю тебе! Я сам...
Аркадій зацікавлено чекав продовження, але Марко раптом замовк і більше не сказав ні слова. Задивився на скрипку, що покоїлася в чорному, схожому на труну футлярі. Полиці з книжками, радіоприймач. В цій кімнаті часто буває Марко, і книжки давно переглянув, радіо чув, а інструмент його мало цікавив. На скрипці Аркадій не грав. Відмовляється, каже, що не вміє...
Марко замислився. Аркадій раптом почав сміятися. Так голосно, що аж загуло десь у коридорі і в другій кімнаті, яку займала мати Аркадія.
Перші секунди Марко розгубився, потім зайшовся й собі. Треба правду сказати — хлопці любили посміятись...
Нарешті Марко трохи заспокоївся і сказав:
— Ви збожеволіли, друже. Скажіть, що примусило вас несподівано реготати?.. Навіть я, витримана людина, трохи посміхнувся.
Аркадій передихнув, набираючи повні легені повітря.
— Уяви собі таку картину: Вовка пред'являє рахунок Марусі. За дві задачі — кіно, за конспект по історії — в театр. Завтра я неодмінно Вовку спитаю. Думав сьогодні піти, та вже часу немає...
Марко посміхнувся і узяв у руки зошит з тригонометрії.
— Все зробив на завтра? — спитав між іншим, напевне, щоб змінити тему розмови.
Аркадій похитав головою. Один приклад ніяк не виходить. Залишив на ранок. Але й завтра навряд чи вийде,— щось там у знаменнику із знаками не клеїться. Доведеться спитати у Богдана Петровича.
— Скатаєш у мене перед уроком,— махнув рукою Марко.
— Подивлюся...— нерішуче відповів Аркадій і підпер рукою голову над столом. Йому не йшла з думок Кіра, Вова і вся ця смішна витівка. Хто сміє розповсюджувати таке в школі?..
Марко зібрався йти. Повільно приладнав кепку на голові, щоб не дуже руйнувати парубоцьку зачіску. Затиснув під пахвою кілька книжечок... Він чекав, доки на нього зверне увагу Аркадій, що сидів замислившись, дивлячись задуманими очима на стіл"
— Завтра треба встати рано. Не хочеться, а ще працювати треба...
— Марку, ти подарував би дівчині квіти? — немов прокинувшись, із хвацькою посмішкою спитав Аркадій. Очі йому спалахнули.
— Якій дівчині? — насторожено спитав Марко. Аркадій безнадійно гинув на його очах.
— Ну, найкращій, яка тобі найбільше подобається.
Скривившись, Марко чмихнув носом, засунув руки в кишені і стояв, схожий на пустуна років тринадцяти.
— Н-да... Перш за все, на найкращу в світі дівчину я дивитись не хочу. Я з охотою подарував би їй, приміром, живу очкову змію, так звану кобру. Нешкідливу, ніжну тварину... Смерть від її отрути неминуча. Або ще краще задекорувати в букет квітів бомбу великої вибухової сили. Тільки доторкнулася ніжна дівоча ручка до букета, раптом — трах, бах!.. Переполох! Цур, ідея моя!
— Далі? — весело спитав Аркадій.
— Далі? Звичайно, це досить жорстоко, я розумію. Непогано було б ще таким чином приготувати букет, щоб подарувати найкращій у світі Дівчині. Посадити в квіти десяток живих — саме живих! — мишей, пацюків і півтора десятка жаб. От букетик! Картина із звуковими ефектами і істерикою. Ідея? Цю ідею я дарую тобі,— недбало кинув Марко, упиваючись насмішкуватим виглядом Аркадія.
— Лишенько, який ти задавака! — похитав головою Аркадій.— Який ти... блазень.
— Закохався? За це я тебе зневажаю. В полоні пристрасті гине засліплений друг! Мені соромно дивитись на тебе! — Вираз обличчя Маркові змінився. Він нервово зробив по кімнаті кілька кроків.
— Смійся, паяц, над розбитим... Марку!
— Чого тобі треба? Я ненавиджу дівчат, розумієш?
Це була одна з тих дивних таємниць, яку кортіло розгадати не лише Аркадію...
Підмовляли дівчат, щоб вони як-небудь здружилися з Марком,— нічого не допомогло. Марко наважиться піти провести школярку додому, всю дорогу верзучи казна-що. Навіть зайде в хату, посмішить, розповість неймовірні, жартівливі, вигадані історії і піде. Ні на які побачення, гулянки нема чого й натякати. Якось трапилося, що Марко погодився прийти увечері до Марусі в гості і пообіцяв принести книжку.
Марко й справді прийшов, поговорив з Марусею десять хвилин і зник. На другий день він не звертав ніякої уваги на Марусю і на її записки не відповів...
"Може, наодинці Марко буде відвертішим? Може, хоч розгнівавшись, розкриє свою таємницю",— подумав Аркадій і спитав раптом:
— Марку, чому ти так ставишся до дівчат?
Не повертаючи голови, не міняючи похмурого виразу обличчя, Марко сухо відповів:
— Не твоя справа! Не в'язни! — поточився до дверей, наміряючись швиденько зникнути. Підкинувши вигнуті вгору брови, нервово струснув головою.
— Не гнівайся, Марку, це я так спитав, не подумавши. Не гнівайся,— тихо сказав Аркадій і подумав: "Сам скажеш. Чесне комсомольське, скажеш!"
— Я не гніваюсь,— замислено, сумовито проказав Марко.— Завтра у нас німецька? Втечемо від Марго і збігаємо в крамницю, кажуть, лампи з'явились. У мене дві перегоріли. Стомився я, ще й досі не обідав.
— Слухай, Марку, тобі потрібні гроші? Я сьогодні багатій, одержав за уроки і можу тобі позичити. Глянь,— Аркадій підвівся, витяг з кишені пачку грошей і недбало ляснув ними об стіл.— Я обійдусь, доки ти одержиш. Бери скільки треба,— ще раз запропонував Аркадій і розсипав кредитки по столу.
Марко, ні слова не кажучи, похитав головою. Кожної секунди мінявся вираз його обличчя. Ось воно стало сумне, і нараз ніби якась гостра думка пронизала мозок. З губ мало не зірвався злий дотеп... Раптом гіркота лягла в куток губ, рот скривився.
— Не треба мені грошей! — різко сказав Марко і вже ступив через поріг у коридор.
Гроші завжди потрібні Маркові, це всім відомо. Живе він разом з батьковою сестрою Лідою. Ліда господарює. По секрету від Марка Ліда посилає дещо батькові, від цього часом у них спалахує сварка.
На себе він сам заробляє уроками і щодня звільняється лише ввечері, але ніколи серйозно не скаржиться, постійно зустрічає всіх жартами, приказками, усмішкою.
Аркадій кількома кроками наздогнав Марка і, схопивши його за руку, примусив повернутись у кімнату.
— Що з тобою, скажи, Марку? Я тобі друг, ми з тобою товариші! Невже ти не можеш мені сказати? Ти нікого, нічого не любиш.
— Неправда! Люблю!.. Люблю комсомол, Радянську владу, товаришів моїх, тебе люблю і всіх, розумієш? — крикнув Марко і зблід. Обличчя стало прозорим. Здалося, Марко нараз постарів, тільки горіли, променилися очі з-під вій.
— Я хотів тобі сказати — в комсомол подавай.