Гіп-гіп!
Гурт. Гура! Гура! Гура!
Бас (зворушений). Дякую вам, шибеники, ґрандярі, дякую вам! О, то люблю, то розумію! То знаю, що є військо, що, Кліщик?
Кліщик. Е… фактично, пане директоре.
Бас. А тепер — гайда на сонце, на повітря, на воду!
Старший урядовець. По-зір! Право-руч! Відділ, напрям за мною, зі співом ходом р-руш!
Спів:
Мала баба три сини, три сини, три сини,
Всі три були русини, русини, русини.
Один ходив до школи, до школи,
Другий робив підкови, підкови…
Зі співом виходять.
ЯВА З
Бас (розглядається). Слухай, Кліщик, як тобі здається? Чи ця канцелярія подібна на канцелярію, чи радше на якусь "райтшулю"?
Кліщик. Е… Спортпаляст, пане директоре, берлінський Спортпаляст. Саме, як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…
Бас. Ну, а що я пораджу, що я вдію? Нема ради! Я знаю, що ці вітрогони зводять мене на пси, але я просто не маю серця запрягти їх до бюрової праці. Но, бо потім повиходять мені на грище, як поломані, і будуть паталашити. А я хочу мати клюб, розумієш, клюб, а не збиранину з реґіментових оферм. Я вже такий є. Як щось робити, то робити на дурха, як німець кажеш що, Кліщик?
Кліщик. Е… фактично, пане директоре: послідовність і консеквентність.
Бас. О, видиш. То люблю. То розумію. Кліщик, ти не такий дурний хлоп! Чого доброго — ти ще моїм зятем готов бути.
Кліщик (зрадів). Е… серйозно, пане директоре?
Бас (б'є себе рукою по чолі). Гальт! Кліщик! А де ж то наш король стрільців? Щось-то я його не бачу від самого ранку.
Кліщик (неохотно). Я… я не знаю, пане директоре.
Бас. О, видиш! За то я вже тебе не люблю. Бо то так виглядає, ніби ти з неба впав: ніколи нічого не знаєш! Слухай, а може, він ще спить, що? А може, взагалі не прийде до бюра? Що ж, годі, примадонна, зірка, має свої екстраваґанції. На те нема ради.
ЯВА 4
Поет (сходить униз, з паперами під пахвою). Добридень, пане директоре. Добридень, пане докторе.
Бас. На маєш! Про вовка помовка, що, Кліщик? Ми тут, власне, з доктором за вами розбиваємося, що, Кліщик, а ви ще нагорі!.. Герр Ґот, що ж ви тут так довго робите? Ви ще не на сонці? Ви ще не в воді?
Поет. Я саме був у бухгальтерійному відділі…
Бас. Що? То ви з самого ранку сиділи там нагорі? Кліщик? Чи це можливо?
Кліщик. Е… нечуване, пане директоре!
Поет. А хіба ж це недозволено?
Бас. Пане, не то що недозволено, але в нас це поліційно заборонене! Вибийте собі це з голови раз назавжди! Та ж я вам ніколи в світі не дозволю сторчати за бюрком, вам треба якнайбільше руху, повітря, сонця, а ці папери вас вб'ють, знищать, знівечать, що, Кліщик?
Кліщик. Е… фактично, пане директоре! Як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…
Поет. Вибачайте, панове, але спорт спортом, це окрема справа, а своє бюрове зайняття я беру зовсім поважно, не як якусь забавку. Я хочу свої обов'язки виконувати точно і совісно і дармувати не буду!
Бас (схопився, за голову). Герр Ґот, хлопче, що ти тут нагородив? Та ж я вухам своїм не вірю! І це мені каже Ґеньо Скакун, спортсмен з крови і кости, король стрільців, слава українського футболу? Ой, ой, ой, а то біда з тими академіками, з тими інтелігентами, я зразу знав, що так буде. Кліщик, а я не казав? Бачиш — вже починає показувати роги!
Кліщик. Е… нечуване пане директоре!
Поет. Вибачте, пане директоре, це не якісь мої примхи, це мій обов'язок.
Бас (лагідно). Слухайте, Ґеню, я вас прошу, я вас молю, я вас благаю, дорогий хлопче, робіть все, що хочете: танцюйте, грайте в карти, романсуйте з дівчатами, тільки ради Бога — не сидіть мені в бюрі над тими паперами, бо це вас зруйнує, знищить, вб'є у вас спортовця!
Поет. Пане директоре, я хотів би говорити з вами… в дуже важній справі…
Бас. Дуже важній справі? Ого, знаю яка вона! Певно, хочете якийсь… форшус, що? (Сягнув рукою до кишені).
Поет. Ні, ні, я в іншій справі.
Бас. Герр Ґот, ну то говоріть, балакайте, що є, а Кліщиком не в'яжіться, це моя права рука, мій секретар і спортсмен на кожному цалю, на Берлінську Олімпіяду їздив, що, Кліщик?
Кліщик. Е… фактично, пане директоре. Як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…
Бас. Знаємо, знаємо: тоді тобі вкрали портфель і золотий годинник. (До поета). Отже балакайте, що ви там в собі душите, наверх з тим, тільки — темпо, темпо, бо я не маю часу!
Поет. Пане директоре, мушу вам сказати одну прикру вістку…
Бас. Що? Може, хочете втікати до іншого клюбу?
Поет. Ні, це щось інше і значно неприємніше. Сьогодні, переглядаючи ділові книги вашого підприємства…
Бас. Ой, і хто вас до цього просив, хто?
Поет. Отже, переглядаючи тільки поверхово оці книги, я впевнився, що ваша фабрика стоїть на порозі руїни…
Бас. Пане, пане, пане!..
Поет. Так, це факт, пане директоре! Пасиви переросли втроє активи, маса боргів, ціла купа непоплачених векслів, сировини нема, доставці втікають, збут неналаднаний, одним словом — катастрофа! А все те через ваше каригідне, недбале господарювання.
Бас. Що, що, що? Пане, хто ви, до лиха? Правий лучник чи інспектор скарбового уряду?
Кліщик. Це… це нечуване, на що собі цей молодець дозволяє?
Поет. Пане директоре, я хочу остерегти вас перед великим нещастям! Ви постійно зайняті клюбними справами і не бачите, що діється у вашій фабриці. Звертаю вашу увагу, що справа погана, навіть дуже погана, але можна ще лихові зарадити. Мусите лише присвятити вашій фабриці бодай стільки уваги, що клюбові…
Бас (тупає ногами). Герр Ґот, пане, що вас обходить моя фабрика? Ну, що його обходить моя фабрика, що, Кліщик?
Кліщик. Е… це крайнє нахабство, ми собі це випрошуємо, пане Скакун!
Поет (схвильований). Отже, пане директоре, прийміть до ласкавого відома, що це мене обходить, що це мене болить і тривожить як громадянина, як українця! Бо ваша фабрика — це не тільки ваша власність, це загальнонародне добро, це варстат праці кількох десятків людей. І якщо ви легкодушно допустите до цього, що вона завалиться, то це буде болючий удар по всьому нашому промислові, по нашому стані посідання. Пане директоре, цього не може бути. Треба як стій перевести основну перебудову фабрики, заткати горла вірителям, наладнати збут і постачання, а головно — запрягти людей до праці. Та ж того ще світ не бачив, щоб ангажувати людей на роботу — і забороняти їм працювати.
Бас (кричить). Гальт! Досить! Досить! Веґ, веґ, веґ, зійти з грища! Пане, я вас не слухаю, я вас не знаю, я з вами не говорю. Пане, я знаю, що роблю, я відповідаю за те, що роблю, а вам до того зась! (Вхопився за голову). Господи, до чого ми котимось? І це має бути світоч українського спорту? Пане, це нахабство, ви не маєте почуття чести, ви не маєте амбіції спортовця!.. (Лагідно). Ґеню, дорогий хлопче, коханий урвителю, прошу вас, благаю: змилуйтеся наді мною, не починайте собі більше з тої бочки, не грайте мені на нервах… Ну, скажіть, скажіть, що ви тільки жартували собі, що це був тільки жарт.
Поет (гірко). Так, жарт… Сумний це жарт… А ще сумніше буде дивитися, як завтра чи післязавтра викидатимуть вас жиди з вашої власної фабрики… Пане директоре, прошу вас, рятуйте фабрику. Погодіть добро вашої фабрики з добром вашого клюбу! Рятуйте її хоч би… хоч би для вашої дочки, якій ви, чей же, повинні забезпечити майбутнє…
Бас (б'є себе рукою по чолі). Хо-хо, ми вже вдома! Да іст дер гунд беґрабен! Вилізло шило з мішка. До моєї дочки конопатиться, шибеник, урвитель, ха-ха-ха… Другий кандидат на зятя, що, Кліщик, ха-ха-ха!.. Браво, браво, молодець! То люблю! То розумію! Накинув гостре темпо в першій половині і тягне просто на браму.
Кліщик (лютуючи). Пане Скакун! Це нахабство! Як ви смієте, що ви собі гадаєте?
Поет (збитий з пантелику). Але ж панове, я… я…
Бас (плескає поета по плечах). Мой, нічого з того не вийде, вибий собі це з голови раз і назавжди. Видиш, коханий хлопче, ти з місця накинув високу гру, а ти повинен би в початках грати приземно. Я копунів дуже люблю, футбол — це моя Ахіллева п'ята, я все для тебе зроблю, але рідної дочки за тебе не віддам. Шлюс!
Поет. Але ж пане директоре!..
Бас. Ні, ні, ні. Я собі кріпко постановив, що своєї рідної дитини не видам за спортсмена. А що я скажу, це мур. Бачиш, ви, спортсмени, добрий народ, але трохи грубошкірий. Ви не вмієте обходитися з жінками як слід. Мой, та то не є футбол, ні мішок до боксу, того не можна ні бити, ні копати, та ж то таке ніжне, як павутиння, як китайська порцеляна. От — дмухнув — та й розвіялось, як пух.
Поет. Але ж пане директоре, я… я…
Кліщик. Пане Скакун, як ви посміли? Панна Іра моя суджена!
Бас. Но, но, ти також не накидуй гострого темпа. Хто тобі її присудив?
Кліщик. Е… фактично… Моя будуча суджена.
Бас (до поета). Отже так, сину! З тої муки хліба не буде. А що з самою фабрикою також не оженишся, то хай тобі буде все одно — чи вона завалиться, чи ні.
Поет (шпурляє папери на землю). Ні, годі.