Та йди ж, іди!
Парубок (опинається)
У будень?
Дівчина (заграє до його)
Ну-бо, Грицю!
Дід
Покинь його! Агов, стара, хоч ми
Покажемо (окручує бабу), як вовну треба м'яти!
Баба
Чи не сказивсь? Ой лихо!
Сохрон (зрива остатній акорд)
Ну, кінець!
Не подолав Марусиного жалю!
Маруся
Ні, рада я... спасибі!
Ганна (цілує його в голову)
Зятю мій,
Задовольнив стару ти; аж сльозою
Умилася, а от уже й сміюсь...
Ходім в покій, я покажу ще посаг,
Який даю...
Сохрон
Та нащо, мамо, він?
І без його Маруся скарб...
Ганна
Ні, зятю,
Ходім, поглянь!.. Крім того, маю я
З тобою ще перебалакать...
Сохрон
Зараз:
Послухати мою матусю рад...
Виходять; челядь теж розійшлася.
ВИХІД IX
Маруся і Леся.
Леся
"Так хто ж міша?" І ти б не ревнувала?
Маруся
Я? Байдуже!
Леся
Коли б от на очах
Я кинулась Сохронові на шию?
Маруся
Ні гадоньки!
Леся
Ти риба, а чи що?
Та я б за те повидирала очі!
Маруся
Ой лишенько! Та ти якась чудна,
Тебе гаразд і зрозуміть не можу:
То хочеться тобі всіх цілувать...
Леся
Не всіх, не всіх... а милого...
Маруся
Не знаю,
Мені таке і в думку не спада:
Я б слухала чудові розповідки
І день і ніч — про славу козаків,
Втішалась би лицарськими піснями,
Не зводячи з коханого очей,
Коли вони горять святим завзяттям...
А лащитись мене і не кортить...
Леся
То ти така холодна, наче крига?
Не відаєш, який у серці пал,
Коли його огорне закохання?
Притиснутись до милого б щільніш,
В обіймищах солодких заніміти,
В цілунках злить, стопить свої вуста
І вчадіти од любощів: то ж щастя,
То ж втіхонька, то невимовний рай!!
Для його все — себе і мир забудеш!
Маруся
Цить, ясочко! Та ти таке верзеш,
Що аж мороз по шкурі йде і пломінь
Від сорому у вид мені пашить...
Кохаю ж я, але того...
Леся (палко)
Ти крига!
Маруся
Вже й лається...
Леся
Не вірю я... брехня!
Щоб ні жаги, ні палу? Ти не любиш!
Маруся
Ба ні, люблю...
Леся
Як пес хороший кий!
Не ображай!
Леся (обніма)
Пробач мені, лебідко...
А серденько твоє ще міцно спить.
Та цур йому!.. З гори ідуть дівчата
З веснянкою... Ану, на чолі стань
Та звеличай і весну, й любе щастя,
Яке вона несе тобі й мені!
Поспішають обидві до гурту.
ВИХІД Х
Ті ж і дівчата в вінках.
Дівчата
З весною вас, бувайте-но здорові,
Марусенько і Лесю!
Леся й Маруся
Дяка вам!
Бувайте й ви!
Леся
Ану, Марусю, в коло,
Ти на чолі!
Дівчата (беруть за руки її)
Голубко, починай!!
Маруся (співа і за нею й хор)
А вже ж весна, а вже ж красна,
Із стріх вода капле; (2)
Козаченьку молодому
Мандрівочка пахне! (2) і т. д.
Водять кола з розмаїтими фігурами.
ВИХІД XI
Ті ж і мурза з татарами.
Мурза (вискакує)
Аллах керим!! Моя, моя!!
Дівчата (шарахнули)
Татари!
Мурза (хапа Марусю)
Моя ханим! (До татар.)
Хапай і вмить назад!
Дівчата
Рятуйте! Ой!
Татари похопили декого й щезли.
Степан (вискакує)
Справдив козаче слово...
Але тепер ти ворог, і сестру
Одіб'є брат! (Добува шаблю.)
ВИХІД XII
Ті ж і Сохрон та Ганна і челядь.
Сохрон (несамовито)
Розбій! Пекельні сили
Пограбили і щастя, і мій рай!
Де вороги? На коні! (Вийма шаблю.)
Ганна (лама руки)
Мати божа!
Погляньсь, закрий!
Сохрон
До зброї!
Дід
В місто дать
Тра звістку!
Ганна
Ой, рятуйте мою доню!
Сохрон
За мною хто?
Степан
Я — на живіт і смерть!
Сохрон
В погоню ж, гей!
Всі
Хай гине ворог лютий!!
Завіса.
ДІЯ ДРУГА
Розкішний кіоск з мармуровими сходами. Кругом пишний садок з квітником, водометами та різними оздобами. З-за вершин дерев біліють навдалі шпилі мінаретів. В прогалину синіє море. День.
ВИХІД І
Маруся, євнух і одаліски.
Маруся сидить в кіоску, по сходах, до самого долу мальовниче розмістились одаліски із зурнами поодаль стоїть і назира євнух.
Хор одалісок
Лист тріпоче, квітка мліє,
Із-за темних вітів в гаї
Білолиций визирає,
Все серпанком срібним криє...
Водомети мов поснули,
Стиха крапають сльозами;
Лине пісня дивна, чула
З-за мурованої брами.
Під розложистим чинаром
Прохолода і темрява.
Перелазь же незабаром,
Моє щастя і неслава!
Уже сплять дозорці люті,
Нема дома мого ката...
Ех, у тяжкій моїй скруті
Це єдиная відплата!..
Пригорнусь до тебе щасно,
Поцілунками зогрію
І у любощах заласних
Занімію і зомлію.
Маруся
(слухає пісню якось неуважно і журно, а далі махнула рукою на одалісок)
Яка у вас сумна жіноча доля!
Сиди й нудись в німій самотині,
Як злодій, крадь хвилину того щастя
І за його життям своїм платись...
Такі й пісні у вас важкі, нудливі,
Навіють враз на душу тільки сум...
Доволі їх! Ідіть собі здорові,
Лишіть мене з нудьгою...
Одаліска перша
Вибачай,-
Тобі ні в чім не можна догодити.
Одаліска друга
Гордуєш ти, владичная...
Маруся
Я вас,
Подруженьки, образить не хотіла.
Бувайте-но щасливі!
(Простягає руку, мов на прощання.)
Одаліски (кланяються)
Крий пророк
Тебе повік своєю бородою! (Виходять.)
ВИХІД II
Маруся сама.
Маруся
Як обрида ця золота тюрма!
Ні щирості, ні чесної людини,
Ні вільних дум, нічого... Забавки
Обридливі, одноманітні, мляві,
І дня від дня не відрізниш нічим...
Коли б свого Гірея не кохала,
Коли б мене не мав за жінку він,
Улюблену, єдину, повновладу,
Коли б іще не діточки мої,
Найкращая в житті моїм утіха,-
Години б я в неволі не жила
І власною б рукою її збулась!
(Схиляє голову на руки, а далі проводить рукою по чолі.)
Шість літ, як день, минуло, уплило
В якомусь сні химернім, в п'янім чаді,
У пестощах, у любощах палких,
Які мене зненацька огорнули
Й заціпили крик болісний душі.
Вже сталося минуле моє млою:
Мов марево далеке вирина,
Хвилюється, прозоре та хороше...
Придивишся, згадаєш — і нудьга
Знов обів'є вужем живучим серце,-
Нема снаги забуть незабутнє!..
Ой боже мій! Та дай же мені трунку,
Щоб витруїв всі спогади в чолі!
Не треба їх, я прагну супокою...
Вони ж печуть... дратують... Далі все!
Одірвана, потурчена навіки!
ВИХІД III
Маруся і Леся.
Маруся
(уздрівши Лесю, що підходить, встає до неї радісно)
Лесюнечко, відрадосте моя!
Тебе господь мені послав на втіху!
Леся
Господарко, владичице моя,
Як дякувать за ласку — я й не знаю!
Маруся
Господарко? Владичице? Ти знов
Образити, напевно, мене хочеш?
Я скільки раз просила... Ти мені —
Та ж подруга, а я тобі — Маруся.
Леся
Тоді були ми рівні, а тепер
Ти досягла могутності і влади,
Пишаєшся в розкошах чарівних,
А я — твоя рабиня...
Маруся
Ти? Хоч зараз
Лети собі де хочеш...
Леся (сплеснула руками)
Боже мій!
Так можу я полинути на волю?
Маруся
Мене саму покинуть рада ти?
Леся (змішалась)
Пробач, прости!.. Така нудьга в неволі,
На чужині... так порива мій край,
Україна тихесенька...
Маруся (мов нарошне хоче перебить настрій)
Ет годі!
Хіба тебе ніщо тут не вража?
Ні цей палац химерний, ні шпилі
Спичастії високих мінаретів,
Ні цей садок розкішно-чарівний,
Ні пахощі, що дурманять повітря,
Ні холодок від водометних сліз,
Ні море те безкрає — синє-синє!
Леся
Пробач мені, а мармур і кришталь
Лишень сліплять та холодом одгонять;
Цей кипарис, аж чорний, оддалі
Нагадує ченця чи трунну свічку,
А синєє те море гомінке
Безмежністю принижує, жахає
І потай все щось грізне буркотить...
Ясні у нас в зелених рямах плеса,
Стрункі, гнучкі тополі по гаях
І люб'язно мигтять на небі зорі...
Маруся
Ах, знов!.. Тривай! Хіба чуже все зле?
Хіба свого не можна вже й забути,
А край чужий не можна полюбить?
Та вся любов — єдина звичка, й годі...
То тільки кіт звика до місця; так,-
Бридня усе!
Леся
Ой не бридня, ніколи!
Як не було б гаразд на чужині,
А рідний край все буде нашим раєм!
Хто неньку нам здолає замінить,
Хто чуло так пригорне, приголубить?
Хто втре сльозу? Розважить серце хто?
Помолиться хто богу?
Маруся
Годі, годі!
Ой, що мені ти пригадала!..
Леся
Я?
То знехотя... пробач, голубко! (Цілує.)
Маруся
Знаю...
То я така вродилася дурна...
З родиною померлою ношуся...
Яка й краса! Степи, луги й степи...
Леся
А знов бори, гаї, діброви, луки,
Мережані квітами й ковилем
А річеньки яскраві та прозорі,
Білесенькі хатини і садки...
Маруся (захоплюючись)
Свій кревний люд, свій люд хрещений, милий,
Укохана річ наша, голосна,
І чарівна, журливо-чула пісня —
Ой рідний край!.. Ох, як болить отут,
І сил нема... (Перебиває себе.)
Щось я хотіла знати
Й забулася... Все маю розпитать...
Та й не зберусь... Ти так недавно з нами...
А! Розкажи, як сталось, що ти тут?
Яка тебе спіткала люта доля
З того часу, як нас забрали двох
І вивезли навік?
Леся
Смутнії згади,
Бодай би їх забути! Хтіла я
Не раз сама на себе зняти руки,
Так не дали й того мої кати —
Мій кожний крок під пильним був дозором.
Ой матінко, ой милий боже мій!..
Яка нудьга, яка страшна гризота
Тоді мені всю душу поняла!
Але проте мене ще шанували,
Вважаючи, щоб не лила я сліз,
Щоб на виду від горя не марніла.
Маруся
Так, так, щоб взять дорожче на торгу.
Леся
Татарин мій купців водив чимало...
Але мене не зваживсь, як других,
Показувать... боявсь мого одчаю
І дороживсь ціною... Років три
Ніхто не мав снаги мене й купити,
Але знайшовсь нарешті багатир,
Що заплатив і взяв мене в рабині...
На щастя, він у мене закохавсь
І не хотів мене добути ґвалтом...
Та мала я й кинджала про случай...
Маруся
Така й мене отут спіткала доля:
І мій паша, закоханий на смерть,
У ніг лежав, благаючи кохання,-
І розтопив нарешті серця лід.
Леся
Бо перше ти нікого не кохала,
Не знала ти жаги...
Маруся (тривожно)
А молодий,
З яким взяла святе я заручення?
Леся
Сохрон, жених? То інше почуття!..
Омана, вір: його ти шанувала,
Як лицаря, як друга, і — не більш!
Вогнем палким до його не горіла...
Маруся
Але то гріх...
Леся
Не вільні в серці ми,-
Воно одно над нами єсть владика
І примхою іде наперекір...
Ти подолать його не мала сили...
Маруся
Так, так було... боролась я дарма.
Молилася, ридала дні і ночі,
Але з паші не зводила очей...
Себе кляла... Сохрона в серці крила,
А він все блід і брався туманом,
І обняла мене пекуча мрія:
Вона мене до любощів тягла,
До цілувань з коханим бусурменом...
Аж соромом пашіло у лице
А я думок прогнать не мала сили,-
Вони росли у душну ясну ніч,
Мов надихав жадання місяченько...
Ну, й сталося... В коханні він спалив
Мене зовсім... Зомліла я.
Леся
От бач,
А як колись на мене прогнівилась...
Маруся
Тебе не раз згадала я...
Леся
Але
Я не могла минулого забути
Й перемогти це серце навісне...
Хотіла вже на себе зняти руки,
Та доля ще зоглянулась,— мій пан,
Мій володар, умер чогось раптово;
Тоді його розпродали гарем,
І твій паша купив мене...
Маруся
Мій боже!
І ти в садку робила, може, з рік,
Поки тебе випадком не спіткала...
Голубочко! (Обніма.)
Леся
Мені той світлий день
Щасливішим став днем.
Маруся
Моя зірнице! (Цілує.)
Як в очі ці блакитні я дивлюсь,
То мов друге, далеке бачу небо...
Леся
Коли вони вражають так тебе,
То вирву їх...
Маруся (з ляком)
Для мене? Ай! Не треба!!
Радніша ти прийняти всяких мук...
А я тебе пустить не маю сили...
Леся
Куди мені? Він, певно, вже забув...
І одруживсь або погинув в січі...
Вже стільки літ — ні вісточки!
Маруся
Прости,
Вразила я твою болючу рану...
Ну, годі ж, ну!..