Вони давно не спали в одному ліжку, тому що Катя спала виключно поруч з донькою, побоюючись, що та від кашлю і хрипів може задихнутися уві сні. Офіційно вони не розлучилися, зберігши добрі і рідні стосунки, Валера приносив гроші два рази на місяць, чесно віддаючи половину своєї зарплати і авансу. Катя знала, що в будь-який момент може звернутися до чоловіка за допомогою, як і до численних сусідів, які стали вже однією великою родиною.
Наташа росла і міцніла, хвороби поступово відступали, дитячі віруси переносилися легше, вона відвідувала школу майже без пропусків і у Каті настав блаженний час. Вона стала спати ночами. Не прокидаючись, не бачачи сновидінь, не читаючи книг перед сном, вона закривала очі в двадцять три нуль нуль і відкривала їх рівно о сьомій ранку. Вона відсипалася за минулі роки, не думаючи, не аналізуючи, не розмірковуючи, що правильно, а що ні.
Катя набиралася сил, заповнювала запас енергії, джерело якої було майже на межі зникнення. Гуртожиток розселили і сім'я Соколових отримала однокімнатну квартиру в новому спальному районі. Катя спробувала поговорити з Валерою про викуп його частки, але він категорично відмовився брати гроші з дружини і дочки. Він щасливо жив все з тією ж сусідкою Дариною в її власній однокімнатній квартирі, яку вона купила. Вони з Валерою продали кімнату в комунальній квартирі, яку Даша отримала при розселенні гуртожитку і кімнату її матері, яку отримала у спадок ще кілька років тому. Хоч вони і не були розписані, Наталочка називала її тітка Даша або татова дружина. Іноді Валерій приходив в гості до Каті і Наташі один, іноді з Дариною. Тітка Даша любила Наташу і частенько дарувала їй дорогих ляльок, дістати яких було практично нереально.
Катерина Петрівна працювала, не покладаючи рук. Вона тягнула дві зміни, ставила собі найскладніші щелепно-лицьові операції кожен день, їздила на семінари та лекції з підвищення кваліфікації.
У родині настали часи хорошого, міцного достатку. Накопичивши на двокімнатну квартиру, Катя продала однокімнатну квартиру і вони з дочкою переїхали в трикімнатну квартиру в новобудові в одному з кращих районів міста. Вона влаштувала цивільну дружину Валерія до себе на роботу і навіть іноді просила Дарину забрати Наташу зі школи або зустріти після занять з танців.
Коли Валерій помер, Наташі було чотирнадцять. Катя гірко плакала на плечі у дочки вперше в житті. Їй було так боляче, як ніби разом з Валерою пішла частина її душі, відокремилася від грудей і злетіла в небеса з душею її рідного і дорого чоловіка. Всі ці роки вона знала, що її кращий друг, єдиний чоловік всього її життя десь поруч, щасливий і завжди прийде їй на допомогу. Коли його не стало, Катя зрозуміла, що занурившись в турботу про дочку, вона втратила щось дуже важливе, щось справжнє, чого вже ніколи не повернеш. Через рік померла і Дарина, заповівши свою однокімнатну квартиру Наташі, чужій дитині, батька якого любила все своє недовге життя.
Катерина Петрівна пішла з головою в роботу, а Наталочка пустилася у всі тяжкі. Коли матері не було вдома, дочка влаштовувала галасливі вечірки, розпиваючи з товаришами з неблагополучних сімей дорогі коньяки, подаровані матері і викурюючи її сигарети. Катерина Петрівна Соколова усвідомила всю серйозність ситуації, коли у неї зі схованки пропала тисяча доларів. Під загрозою міліції і ганьби в школі Наташа зізналася, що позичила гроші приятелеві з двору на покупку мотоцикла. Природно ніякого приятеля укупі з мотоциклом не існувало. Гроші зникли безслідно і назавжди. Замість них у дочки були виявлені сліди від уколів під колінами і в районі ступень. І Катерина Петрівна взяла відпустку вперше у своєму житті. Вона відключила телефон і попросила реєстратуру скасувати операції на найближчий місяць. Разом з Наташею вони почали жити і знайомитися заново. Катерина знайшла кращого нарколога в місті, дружині якого пломбувала канал кілька місяців тому. Наташу поклали в спеціальну клініку і призначили лікування. Дівчинка практично відразу пішла на поправку, організм був молодий, а вчасно помічена критична ситуація, завдяки реакції матері, не стала катастрофою. Катерина Петрівна повезла Наташу на море, вони цілими днями купалися і засмагали, вечорами сиділи в кафе і гуляли по набережній.
— Мам, а чому тато Валера все життя жив з тіткою Дашею, а не з нами?
— Наталочка, тому що татові потрібна була дружина, хоч іноді, — Катерина Петрівна зітхнула і відвернулася, сліз не було, але гіркий присмак у роті змусив її скривитися.
— Так а ти що не була йому дружиною? Ви ж ніколи не розлучалися?
— Розумієш, ти дуже сильно хворіла, і я постійно працювала і лікувала тебе. Коли я була на роботі, тебе лікував тато, коли тато йшов на роботу, тебе лікувала я. А татові теж іноді хотілося відпочити, з'їздити у відпустку, але лікарі забороняли тебе вивозити за межі міста, тим більше на море. Тобі могло стати погано в будь-який момент.
— Дивно, мам, ти що не могла жити для себе і для тата, а потім вже для мене? Ти ж розумна жінка.
— Ні, дочко. Я повна дурепа.
Наташа завагітніла досить пізно і завдяки щасливому випадку. Виною всьому були численні аборти, про які Катерина Петрівна навіть не здогадувалася. Вадим, другий чоловік Наташі, був тихим. Більше Катерина Петрівна нічого не могла сказати про нового обранця дочки. Мовчазний, непомітний, він справляв дивне враження. Він мовчав, а співрозмовник відчував себе ніяково, немов на співбесіді.
Наташа часто залишала Алісу у бабусі Каті, а остання ніяк не могла зрозуміти, чому досі не знає нічого про батьків Вадима і чи є вони взагалі. Катерина Петрівна допомагала дочці грошима, допомагала з дитиною і раділа, що дочка, нарешті, знайшла сім'ю і роботу. Вона здогадувалася, що Наталія гуляє від Вадима, намагалася поговорити по душах, але безуспішно. Коли Катерина Петрівна дізналася, що Наталія летить до Іспанії, у неї підскочив і так високий тиск. Катерина Петрівна спробувала суворо відмовити дочці, Наталія спокійно заявила, що тоді завезе Аліску подрузі.
В ту ніч Катерина Петрівна не спала, вона трогала лобик маленької Алісочки. Температура спала, гарячковий рум'янець на щічках пішов, спинка спітніла і це була добра ознака. Катерина Петрівна Соколова ридала захлинаючись вдруге у своєму житті. Вона знала, що Наталія не повернеться за дитиною, знала, що Аліса тепер її турбота, її хрест, її маленьке янголятко, життя якого залежить від бабусі Каті. І бабуся зробить все, щоб Аліса виросла гідною, розумною і порядною людиною.
Аліса стояла в ломбарді і розглядала вітрину з ювелірними прикрасами, виставленими на продаж. Вироби тут були зовсім іншими, вони відрізнялися від коштовностей в бутиках і магазинах. Як би лампи не підсвічували дорогоцінні й напівкоштовні камені, кільця, сережки, браслети були просякнуті нещастям, тугою і горем. Вони лежали на оксамитових підставках, випромінюючи енергію вселенського смутку, немов хотіли виплеснути історію, яку вони зберігають на нового господаря, розповісти в яких муках вмирали попередні власники.
Аліса скривилася при вигляді громіздкої обручки у вигляді барильця з трьома вкрапленнями діамантів по нуль п'ять карат. Проба в середині була чорною від часу, а боки міщанського золотого пухлиша давно ніхто не полірував. Свого часу він сяяв багатством і розкішшю на пальці господині. Цікаво, що з нею сталося, може вона втратила сім'ю і доживала свій вік з прикрасою на пальці, поки якийсь наркоман не зазіхнув на здобич, а може бути це був онук-наркоман.
Аліса труснула головою, розганяючи похмурі думки. А цей дутий браслетик, виконаний з білого і рожевого золота з вензелями модної фірми. Він стоїть у фірмовому магазині божевільних грошей, Аліса тільки недавно розглядала з Антоніною в соціальних мережах сторінку цього бренду. На вагу цей браслетик коштує копійки, його прийняли тут, як лом. Але от щоб купити такий браслет в бутіку в Парижі або Мілані, це коштує цілий статок, а саме десять Алісиних зарплат. Цікаво, а ці сережки......
— Дівчина, я вас слухаю.
Аліса здригнулася від несподіванки і виринула зі своїх бурхливих фантазій в режим реального часу.
— Так, Здрастуйте. Подивіться, будь ласка, скільки я отримаю за цей кулон.
Аліса боязко простягнула руку і поклала важкий кулон з ланцюжком на спеціальну підставку, оббиту велюром.
Оцінювач надів окуляри і включив спеціальну лампу, прикріплену до прилавка. Яскраві криваво-червоні бризки світла ринули на всі боки.
— Сто доларів.
Аліса ковтнула слину. Ковтати стало важко, як ніби замість слини в роті був кисіль. Бабуся варила їй кисіль, коли Аліса була зовсім маленькою. Та й зараз, бабуся у неї тримається молодцем. Вона так любить бабулю, більше за життя. Нещодавно повела її в салон краси, пофарбувати волосся, бабуся раділа, як дитина, ще постійно хвалилася Тоні, яка у неї чудова внучка. Найкраща в світі.
— Так. Авжеж. Краща. — Аліса відчула такий біль у горлі, що сльози самі собою навернулися на очі.
— Вибачити. Я завтра принесу іншу річ.
— Ладно. Сто п'ятдесят.
— Ні, вибачте. Це бабусин подарунок. Я не можу.
— Дві сотні. Остання ціна. Більше ніхто не запропонує. Навіть не сумнівайся.
— Ні. Пробачте.
— Морочиш голову людям.
— Вибачте, до побачення.
Аліса сховала кулон в сумочку і пішла до важких дубових дверей, які ледве-ледве відкрила.
— Дурепа. Ще повернешся, постривай, притисне.
Оцінювач презирливо сплюнув на підлогу, зняв окуляри і погасив лампочку біля прилавка.
Аліса не дивилася на екран телефону. Вона почула, що прийшло повідомлення. Вона навіть знала від кого. Вона обіцяла Саші дістати гроші. Господи, як же соромно. Він же чекає і сподівається, вона пообіцяла. Кредитна карта вже збільшена по максимуму, але цього недостатньо. Але вона щось придумає. Обов'язково придумає.
Глава 5
Побачення було дивовижним і по-італійськи пристрасним. Від поглядів Аліси і Олександра можна було не тільки прикурити, а сміливо зробити собі стейк well done (м'ясо практично без соку з максимальною прожаркою, прим. автора). Чого вже приховувати, це було найкраще побачення в житті Аліси Соколової, молодої двадцятивосьмирічної дівчини, яка жила в цивільному шлюбі з Пашею Кучковим.
Букет жовтих троянд стояв на підлозі біля їх столика в кращому ресторані міста.