Мушу це виявити. І коли станеться смерть, — може, справді кращого кінця й не можна було передбачити.
• 22/У—42 р.
• 13 червня, 1942, Київ
• 20/УІ — 42 р.
• 22/УІ — 42 р.
• 19/Ш-42р.
• 20/УІІ — 42 р.
• 2/ШІ-42р.
• 26/УІІІ — 42 р.
• 29/VIII — 42 р.
• 31/VIII — 42 р.
• 13/ІХ — 42 р.
• 14/ІХ — 42 р.
• 23/ХІ — 42 р.
• 19/ХІІ — 42 р.
• 23/ХІІ — 42 р.
• 28/1-43р.
• 13/ІІ — 43 р.
• 18/ІІ — 43 р.
• 27Дії — 43 р.
• 28/ІІІ — 43 р.
• 19/ІУ — 1943р.
• 11 травин
• 12 червня, субота
• 23/VI — 43 р.
• 7/VII-43р.
• 11/УІІІ — 43 р.
• 27/VIII — 43 р.
• 10/ХІ — 43р.
• 29/ІІ, вівторок, 1944рік
• 22/НІ — 44 р.
• 9/IV — 44 р.
• 18/V—44р., Криниця
• 4/УІ — 44 р.
• 18/Х — 44 р., Марбурґ-Драу
• 1 січня 1945р., понеділок, Потсдам
22/У—42 р.
Становище під Харковом дуже напружене. Йдуть страшні, колосальні бої. З того боку діє маса танків — "ударні групи Тимошенка". Йдуть з прапорами: "Побєдіть ілі умєрєть". Німці кажуть, що такої навали й крови ще ні разу ніде за всю свою війну не бачили. Дружина Г. Хоткевича прийшла з Мерефи, каже: людей німці вивели в поле. "Підкачали" на тій ділянці мадяри, німці лають їх. Сьогодні посилена чутка, немов червоні взяли Костянтиноград. Але чуток зараз, тим паче провокаційних, багато, багато.
Приходить сьогодні до ред-ції Світличний, подає мені пакет. Гроші від укр. громадянства (3360 крб.) мені на лікування. Я був вражений і зворушений. Не хотів брати. Він умовляв — ображу їх, якщо одмовлюсь. Прикро, наче ти каліка чи безнадійний смертник, якому зібрали пожертву. Знову одмовляюсь, він категорично настоює. Довелось узяти, бо гроші справді дуже потрібні, щоб підгодуватись перед операцією. І далека все ж таки лежить мені дорога. Та й невідомо ще, як мене Київ прийме. Всяко може бути.
23/У — 42 р.
Прокинувшись уранці, згадав: сьогодні роковини смерти Є. Коновальця. І стало гірко за мій нещасливий нарід. Коли й висувається достойний, розумний, сильний проводир — гине передчасно. Коновалець зараз був би нам дуже потрібен. Згадав 10. Тютюнника, згадав інших, потім Тетив. Швидше б сісти спокійно до столу та взятися як слід до "Бакані".
їдальня м. у. на розі Московської і Короленківської. У вікні раптом — донька М. Куліша. Зайшов. Вона тут працює подавальницею. Зраділа, аж обіймає мене. Інші подавальниці обступили. Серед них дочка Лади Могилянської — теж подавальниця. Згадали про дядька її, Дм. Тася. Прибіг заступник директора, почувши про мене, прибіг бухгалтер, одрекомендувався: він був стрільцем в дивізії Є. Коновальця. Який сьогодні збіг! Я умовився, що зайду завтра й поговорю докладніше з ним та дочкою Лади. Дівчата пригостили кислим молоком (по 13 крб. шклянка!).
Був з подякою у бургомістра Симоненка і його заступника Сліпченка: це вони подали ініціативу щодо грошової допомоги на моє лікування і, крім вчорашньої суми, ще трохи видають, уже офіційно, з коштів м.у.
24/У — 42 р.
Будинок нац. культури ("Просвіти"), Збори, присвячені пам’яті Петлюри. Призначено о 10.30, а почалось о 12.30 (хах-ли!). На горі — виставка, бідненька, погано систематизована і блідо оформлена (хахли!). Потім — панахида в залі. Людей чимало, наявні майже всі гром. діячі Харкова. Був коротенький момент: раптом здалось, що я в Сквирі, в гімназіяльній церкві. Тоскно стало за молодістю, за всім, що не вернеться. Далі, замість доповіді про Петлюру (не встигли погодити тез) виступ із спогадами про нього колишнього козака, що особисто кілька разів зустрічався з отаманом. Говорить тихо й поганою укр. мовою (хахли!). Нарешті концерт. Хор під керів. Ступницького, солоспіви... все блідо, сіро, бідно. Нема у нас сил, нема людей, нема достатньої культури. А зав. відділом охорони здоров’я при м. у., лікар Добровольський, повернувши днями з Києва, розповідає: в Київській м.у. навіть діловодство пішло вже рос. мовою. Що це значить? Чому? Навіщо? І багато, каже, там арештів нещодавно вчинено серед співробітників м. у. Що ж це значить? Звідки ця провокація? Який, справді, нещасливий мій нарід! Тільки розвиднятись йому почало — і одразу ж темні хмари насунули. А Житомир? А той постріл? Ех, хахли!
25/V — 42 р.
Вистава "Марусі Богуславки" в колишньому театрі "Березіль". Безпорадність, безкультурність, найгірше провінціальне аматорство. Якщо не вернуться згодом наші театри ім. Шевченка ("Березіль") та ім. Франка з большевії, — театральна культура наша на кілька років геть занепаде.
Поруч в театрі сиділи Шадківська й Царинник. Новина: німці розпочали загальний наступ. Під Харковом наступали, як тепер виявляється, 20 стріл, большовицьких дивізій, 3 кінні д-ї і 15 танкових бригад, — всі дуже добре озброєні. Найнебез-печніший момент був 17/У, коли червоні прорвались в кількох місцях і були за 4 км від Харкова. Тепер вся ця маса оточена. В мішку опинився і сам Тимошенко. Є думка, що він може скласти зброю, перекинутись на цей бік. Було б це дуже доречно, бо, крім усього, відразу ж сприяло б заснованню української армії.
З’явились брошурки російських великодержавників з емблемою на обкладинці — тризубом і поясненням зокрема, що тризуб Володимира — це той найдавніший державний знак Росії. Зміст брошурок закликає до єдности всі народи кол. Росії. Одне слово — "єдіная, нєдєлімая", що починає подавати свій голос і виявляти акцію дуже грубо, провокаційно, нерозумно. Розраховано на те, щоб збивати з пантелику і місцевих недотик і німців та взагалі чужинців. Але знову ж таки — занадто грубо, аж комічно. Це все як бандерівці із своїм синьо-жовтим прапором...
26/У — 42 р.
Рівно 12-та год. ночі. Допіру пролетів большевицький літак (чи, може, кілька), сильно і близько десь бомбив, аж хата тремтіла й шибки ойкали. Обстрілу зенітками не чутно. Проґавили, чи що?
27/V — 42 р.
Згадую: ув’язнення в "особом отделе" 14 армії і порятунок мене київським студентом-слідчим. Виклик в НКВД з приводу хрестоматії (коли працював уДВУ.р. 1925), складеної М. Панчен-ком за моєю допомогою, — тоді разом викликали і В. Коряка, — їхавши з ним на візнику до слідчого, мав розмову і настанови від нього, як триматись на допиті. Заарештування мене на ст. Цвєт-ково — підозрілий, мовляв, суб’єкт, протокол, документи, посвідка від корпункту "Правди", з доручення якого я їхав, вплив на чекіста моєї посвідки про належність до літераторів, завдяки підписові Горького. Заарештування мене в поїзді 1938 р., коли їхав із Сочі — на Донбас. Поведінка моя незалежна і протест. Вибачування чекіста наприкінці, — мовляв, помилка. Подання на мене заяви (1941 р.) до письменницького партосередку, що я їздив на полювання з ворогами народу (Патяком, Кириленком),
але тоді ж їздив і П. Усенко, сам секретар парторганізації. Де паралізувало справу. Заява на мене Каштелянів проТетіїв (1938 р.), але заява була подана Микитенкові (копія — НКВД), а Мики-тенка незабаром арештували.
28/У — 42 р.
11-та год. вечора. Гуде, наближаючись, ворожий літак. Чутно вибухи на віддалі. Годину тому теж пролетів — один чи кілька, — бомбив, і його обстрілювали. Вибухи десь дуже близько. І перед вечором був наліт. І вчора вночі. Сидиш, чуєш, як ворог впрост і на твою хату — і нічогісінько не можеш вдіяти. Прикре становище. Набридло вже до краю. А большевики тепер кидають бомби саме так — куди доведеться, аби лише наробити шелесту, психологічно тиснути на населення. В Харкові за ці дні вже чимало зруйновано жител і чимало є жертв.
Червоні зараз пробують знову наступати, щоб відтягти бодай частково сили німців від оточувальних боїв. Оточено 3 совєт-ські армії, і коло раз у раз стискається. Командувач і нач. штабу 67 большевицької армії, що теж оточено, застрілились.
Сьогодні в мене надзвичайно радісна несподіванка: лист з Берліна від Івана Дуба. Він, переглядаючи укр. пресу, знайшов моє ім’я і написав. Зв’язок з ним втрачено ще 1919 р. під час повстання в Тетієві. Я згадую двокласну школу на Слободі, майже дитинство, потім юнацтво і взагалі Тетіїв — чудесний, бурхливий і страшний Тетіїв.
29/У ~ 42 р.
Зараз 10.45 год. вечора. Рокотання авіамотору, наближається. Вибухи. Постріли. Стіни здригаються. Шибки дзвенять. Але вра-жіння таке, що пролетів один — аби лише нагадати про большеви-ків. Я вже звик, всі ми тут, в Харкові, звикли. А проте дратує.
Читаю укр. літературу (часописи, книжки) привезені днями з Берліна. Вчора прочитав "Огневу пробу" — І. Мазепи. Зараз під руками — "Український державник" — календар на 1942 р. гетьманського напрямку. Слабкий він, наївний в своїх статтях, а часопис гетьманський "Українська дійсність", якого кілька чисел прочитав учора — ще слабший, просто місцями безпорадний і смішний. Як погано ці люди знають життя — нове життя і нову нашу українську дійсну дійсність! Куди сильніший орган УНО — "Український вісник", що знову почав виходити і що перший відновлений його номер я прочитав учора. Виявляється, його були заборонили в Берліні через те, що він занадто критично виступив з приводу апетитів Румунії, зокрема щодо Одеси.
30/У ~ 42 р.
10-та год. вечора. Знову бомбить, тільки далі десь. Все це вже з відчаю. Під Харковом — цілковитий розгром — 260000 одних лише полонених! Сьогодні — лист із Києва від Костюка Григорія, того самого, що був критиком і особливо зблизився зі мною за часів "Пролітфронту". А тепер він у Києві — заступник голови софіївської районової управи. Дивні діла твої, Господи! Початок листа: "Користуюсь випадковою нагодою й пишу Вам пару слів. Маю певні відомості, що про Вас у Львові дуже турбуються і хотять при нагоді прислати Вам виклик, щоб ви приїхали туди. Конкретно турбується панна Темницька Рута. Дуже прошу, якщо буде можливість, напишіть мені кілька слів" і т. д. Руто, Руто, як ти мене схвилювала оцим і одразу якось поглибила певність, що буду жити, що мені ще посміхнеться життя. Так! Треба геть усе мобілізувати, щоб зміцнитись, перевести вдало операцію і спробувати ще хоч трохи пожити справжнім змістовним і повноцінним життям. Недарма я зустрів тебе, Руто, в такий зламний для мене час, недарма ти запала мені так глибоко в серце і пам’ять.
31/У — 42 р.
11-та год. вечора. Допіру знову пролетів большевик і бомбив. Зараз гуде в повітрі нім. самольот. Після вчорашніх нальотів і позавчорашніх є руїни й жертви на Панасівці та в районі парку, під Померками.