Гульджемал на своєму Туркмені з червоним прапором в руці. Угледівши, її, бійці гукали: "Їду Арслан-киз!". Вони радо вітали її, сповнюючись усе більшою відвагою. Хоробрість дівчини провіщала перемогу… Арслан-киз, увійшовши в гущу війська, звернулась о всіх:
— Гей молодці, чуєте гуркіт гармат? Знаєте про що вони гуркочуть? "Сьогодні до вечора мусульмани звільнять нас від китайців!" Вони підстрибують від радості, що нарешті перейдуть до мусульман. Та наші гармати — це милість Всевишнього.
Хоробрі слова дівчини, відвага й патріотизм, що променилися в її очах і осявали всіх, перетворили бійців на військо левів.
Напад на ворога цілком заполонив їхні думки. Тим часом з боку Нового Міста на коні примчав посланець, той, що відправлений був до ворога з пропозицією здатися. Наблизившись до Сулейман-бека, він приніс відповідь китайського старшини:
— Їхній правитель, — мовив він, — передав таке: "Китайське військо не задля підкорення бунтівливого населення. А задля втихомирення створене".
Отже ворог не думав здаватись.
Бійці розділилися на дві колони, більшу на чолі з Сулейман-беком і трохи меншу на чолі з Бахадиром Бінбашою, і рушили до визначених теренів Нового Міста. Арслан-киз почала свій газават, приєднавшись до меншої колони, де сподівалась принести більшу користь. В той час, як загін Сулейман-бека прийняв на себе всю силу й лють ворога, малий загін мав намір увірватися з менш захищеного боку.
Хоч ворожі ядра часом і досягали своєї мети, все ж бійці Сулеймана, незважаючи ні на що, вигукуючи "О Аллах!"", з драбинами й повними землі мішками швидко дісталися рову, що оточував твердиню китайців. А ті, що лишилися позаду, стріляли по ворогах, що були на високому мурі. Нападники швидко закидали рів мішками й, опинившись біля підніжжя фортеці, прилаштували драбини. Полізли вгору. Дехто поранений падав додолу, дехто щасливо здіймався й скидав додолу ворога. Китайці завзято оборонялися, точилася запекла боротьба… Враз ліворуч вигуки: "О Господь!" Частина ворогів метнулися в той бік. Завдяки цьому мусульман на мурі побільшало. Ворог почав відступати тоді мусульманські вояки спустились у фортецю і відчинили одну з брам. Це дало змогу їхнім силам увірватися всередину. Ворог швидко відходив ліворуч… Значна частина ворожого війська при атаці Сулейман-бека охороняла протилежний бік муру, зрештою там лишилось небагато вартових. Арслан-киз та ще декілька бійців прокралися через сад до стіни й дівчина на очах у всіх зі своєї англійської рушниці вбила чотирьох китайців. Враз бійці Бахадира Бінбаші, мов леви, здійнялися на мур і за лічені хвилини вже були у фортеці. Це їх несподівані вигуки змусили здригнутися вороже військо.
Стало зрозуміло, що мусульмани перемогли. В одній з казарм було зачинено китайського полководця та ворожих бійців, що не встигла втекти. Їх належало вбити чи взяти в полон. Проте Сулейман-бек вирішив змилуватися і, якщо вони згодяться здатися, обеззброїти й відпустити. З цією звісткою до дверей казарми був направлений посланець. Але він не встиг туди дійти, як все навкруг затремтіло, як при землетрусі, після шаленого вибуху казарму охопило полум'ям і вона злетіла в повітря… Китайці підпалили порохові склади й висадили себе. Програвши бій, вони, аби не здаватися ворогу, вирішили скористатися давньою китайською традицією — наклали на себе руки. Каміння й уламки дощок, падаючи з неба поранили багатьох мусульман. Одначе все сталося так, як і передбачала Арслан-киз. Ще до вечора Нове Місто було взяте. Звичайно, не обійшлося без жертв, але в таких випадках без них не буває.
Оволодівши Новим Містом, Сулейман-бек і Арслан-киз вирішили якнайшвидше спорядити й направити військо на підмогу Учтурфану. Після ретельної дводенної підготовки Гульджемал разом з великим загоном вирушила з Кашгару. Як тільки надійшла звістка про те, що мусульмани оволоділи Новим Містом, а тепер прямують на Учтурфан, китайці зняли облогу й відступили. Учтурфан вільно зітхнув.
Невдовзі з Коканда в Кашгар прибув Гази Якуб-бек, а з ним ще кипчацькі й узбецькі богатирі. Почалося відновлення ханства.
Переклав Віктор Гуменюк