антерист Лесько Стешин!
Ад'ютант повторив ім'я єго.
— Hier! — роздався оклик в рядах сьомої компанії. На знак, даний капітаном, зблизився Лесько, тремтячий
з радості, що для него уладжено таку велику параду. Мав на собі новісенький мундур, над котрого добором і прилагодою працював з годину кравець з компанії, фельдфебель і навіть сам Демський, знаючи, до якої паради мундур потрібний.
Дивізіонер зліз з коня, відібрав від ад'ютанта срібний хрест заслуги і в очах цілого полку припняв єго Стешинові на груди. Потім побажав єму відзначення, подавши руку, мов свому рівному, казав станути поруч себе. Стешин не міг собі ніколи витолкувати, чому в так важній хвилі не прийшло єму на гадку ніщо інше, тільки се, що Демський не подав би єму руки так, як дивізіонер...
Полковник заповів дефіляду. Перший, а певно і останній раз в житті стрітила Стешина така почесть, що цілий полк разом з комендантами батальонів і компаній і разом з паном капралом Демським дефілював перед ним. Вправді почестю сею ділився в душі з дивізіонером, комендантом стації і полковником, все ж таки міркував собі, що і єму належить ся значна честь сих гонорів.
Наслідки сеї дефіляди були нещасні для відносин Дем-ського до Стешина... По повороті додому пан капрал не відзивався зовсім до нікого. Мовчав також, коли з офіцерської менажі, вже по обіді в компанії прийшов вояк і, сповняючи приказ полковника, казав Стешинові прийти на офіцерський обід. Стешин був би радо зрікся сеї честі, бо не знав панського способу їди. Але що не міг противитися, то й пішов з блискучим хрестом до менажі, зовсім жваво вступив у комнату, зовсім нескладно поклонився, бо порадили єму входити без шапки, і заняв призначене місце коло ад'ютанта полкового. При обіді дивився, як панове держать ложки, ножі, і якось собі радив. В критичних хвилях старався ад'ютант єму помогти. Обід був знаменитий, звичайно, панський обід, офіцерський... І вино було...
Розмова при столі велася по-німецьки. Хоч Стешин не розумів сеї мови, однак мав деяку підставу здогадуватися, що про него було багато бесіди, бо досить часто звертали на него увагу. А вже дійсною несподіванкою було для него, коли, як єму пояснив ад'ютант, на єго честь полкова музика заграла перед вікнами їдальні кілька творів. Як вона гарно грала!..
Ситий і щасливий вернув Стешин до компанії і зараз удався до шевця з просьбою, щоб єму написав довгий, дуже довгий лист до родичів про єго щастя. Швець мав дуже тяжку задачу. Початкове, стереотипне повідомлення "о добрім здоров'ю і поводженню, як звичайно при вояцькім стані" пішло писареві гладко. Та коли прийшлося єму описувати ранішню параду на честь Леська, а потім офіцерський обід, які він там їв марципани і вина пив, а музика грала, помішалося все і в голові єго, і на папері.
Письмо вийшло справді досить довге, але, мабуть, не зовсім зрозуміле; хоч, коли швець відчитав єго Леськові, той противно розумів все від початку до кінця і не мав нічого більше додати, тілько поздоровляв родичів, і свояків, і Настку та цілував всіх "по 10.000 разів". В нагороду за тяжкий труд одержав швець від щасливого оферми дві шістки.