Цього вітряного дня він замірював добове потовщення льодови-ка, небезпечно наблизився до самісінького краю, підсковзнувся і впав з крижаної стіни висотою 37 м. Знизу був товстий сніжний покрив, що пом’якшило удар, але при падінні роздерся скафандр, і хоч допомога приспіла не більше, як за 6–7 хвилин, Інвестигатор загинув од холоду…"
"Інтенсивність радіації Центрального Світила почала несподівано падати стрибкоподібно, що може при-звести до катастрофи уже ближчим часом. Запуск штучного світила необхідно прискорити, інакше — обледе-ніння сягне екватора…"
"Подих крижаного панцира, що суне від полюсів, уже відчувається і тут, у зоні екватора. Мисливські племена, які раніше ледь прикривали тіло широким листям, почали надягати звірині шкури. Вечорами гріються біля вогнищ".
"Запуск штучного світила. Натовп цікавих, що тіснилися навколо гравітаційної пращі, бажаючи побачи-ти обряд "прибульців з неба", мало не перешкодив його здійсненню. З великими труднощами вдалося вчасно вивести їх із небезпечної зони.
Згідно з розрахунками, праща, нейтралізуючи тяжіння, викинула на задану орбіту кулю діаметром 9 мет-рів — світило, яке ще треба "запалити". Його тепла мусить вистачити якраз на той час, доки планета разом з ним перекотиться до визначеної стаціонарної зорі".
"Старий Маг застеріг Імпета, щоб той не "викрадав Центрального Світила". Юний Маг із захопленням вивчає техніку "прибульців з неба" і в усьому підтримує капітана. Без його допомоги годі було б і думати про здійснення проекту переміщення планети. Не одна сотня юнаків за велінням свого вождя під керівництвом інженерів і вчених видобуває руду, вчиться працювати на ливарних установках, у печері, де намічено встановити устаткування за проектом "Гравітаційна хвиля".
"У день "оживлення" штучного світила навколо Обсерваторної гори зійшлася тьма-тьмуща автохтонів не лише з ближніх, а й з віддалених мисливських ареалів. У них поки що немає ніяких технічних засобів зв’язку, проте інформацію одержали вчасно. Незрозуміло тільки, чого надумали примандрувати до нашого Центру, адже спалах можна спостерігати з будь-якої точки цієї півкулі. Знову довелося докласти великих зусиль, щоб не пустити їх на Обсерваторну гору, звідки провадилось інтенсивне опромінювання штучного світила часточками високих енергій. Процес вимагав надзвичайно точного контролю, бо найменша похибка могла призвести до вибуху. Та ось штучне світило почало жевріти, яскравіти і, нарешті, засяяло сліпучим світлом. На планету ри-нули нові потоки світла і тепла".
"Просування льодовиків як з півночі, так і з півдня припинилося. Температурна карта стабілізується".
"Під час випробування невеликої фізичної моделі за проектом "Гравітаційна хвиля" сталася аварія, і ка-пітан Імпет мало не втратив праву руку, якою вмикав пусковий механізм. Обійшлося переломом передпліччя. Лікування проходить нормально. В модель доводиться вносити зміни. "Синці теж рухають науку вперед", — жартує Імпет, удосконалюючи схему".
"У Дана виявились неабиякі художні здібності. На стіні печери, в якій інженери монтують устаткування "Гравіхвилі", він охрою намалював сцену полювання. Два мисливці з різних боків поцілили списами бізона, і він от-от упаде. Картина сповнена динаміки, зображення звіра пластичне.
— Чого ти взявся до малювання? — спитав його Фахівець по контактах.
— А так… схотілося… — зніяковів юнак. — Тепер красива стіна.
— Красива… Отже, почуття краси… можна сказати, інстинкт… — міркував уголос Фахівець. — Чи це функція свідомості, чи прояв підсвідомого?
— У нашого Фахівця — філософський інстинкт! — засміявся капітан. — Малюй, малюй, Дане!
— А може, це ритуальне? — провадив далі Фахівець.
— Не розумію, — зніяковів хлопець і винувато поглянув на співбесідника.
— Скажімо, ти збираєшся вполювати бізона, — явно потішався Фахівець.
— Збираюся. Ми заготували списи.
— І це зображення вам допоможе?
— Допоможе.
— Що й потрібно було довести. — Фахівець втішно поглядав то на Дана, то на його творіння.
Не витримав капітан:
— Висновок інший. Зображення сцени полювання їм допоможе, але не своїм магічним впливом на пере-біг майбутньої події, а в розумінні підготовки, вироблення плану дії, обрання ефективнішої позиції, пози мис-ливців.
Фахівець по контактах стенув плечима, мовляв, як собі хочете, а я маю власну точку зору.
— У нас нема часу на дискусію, — сказав капітан. — Мусимо, розумієте, мусимо кінчати монтаж… А розмову про мистецтво давайте продовжимо під промінням Золотої Зорі, куди нас перенесе "Гравіхвиля". Зго-да?
— Згода, — почулося звідусіль, і всі взялися за роботу.
— До того ж і майбутнім дослідникам треба лишити горішків,— докинув Психолог".
Примітка. "Хроніка" містить численні побутові і технічні факти, — ці записи будуть роз-шифровані згодом.
Одна тільки мить
Сідаючи в літальний апарат, капітан Імпет подумки дорікав дружині: "Вона ж психолог, а, бач, не розу-міє, як потрібна йому душевна рівновага саме тепер… Вона боїться! Ну й тримай свої страхи при собі… Невже сподівалася, що в останній момент він відступить? "У мене передчуття…" Суто жіночий підхід… Не передчут-тя зараз головне, а точний розрахунок! Пересування планети — це не гра емоцій, а дія фундаментальних зако-нів Природи. Але настрій затьмарено. "Хоча б не сталось чогось непередбаченого…" Що може статися? Сам я кілька разів перевіряв розрахунки. Планета перебуватиме в темряві лише півтори години і вирине в щедрому промінні Золотої Зорі…
Апарат беззвучно піднявся над Обсерваторною горою, що зачаїлась, дивлячись на небо очима телеско-пів, і взяв курс туди, де розмістилась станція "Гравіхвиля". Обсерваторія швидко віддалялась, капітан ледве встиг подумати, що астрономи прощаються з оцим небом, як вона зникла в темно-синьому мареві. "Нехай зафіксовують, адже це остання можливість, скоро перед нами відкриється інший простір, з іншою конфігураці-єю зірок…"
Капітан стиснув губи: "Досить концентрувати увагу на ранковій розмові з Кені, то — спросоння… Ну, звичайно. Сон, пробудження — біополя міняються, психіка, може, теж потрапляє на якусь хвилю… Цікаво тіль-ки, чи Бад сам підбіг до нього, чи Кені його послала? Вже чималий хлоп’як, певне, багато відчуває і розуміє самостійно. Та й материні балачки… Треба не думати про це… Так. Орбіта навколо Золотої Зорі проляже на середній віддалі сто п’ятдесят мільйонів кілометрів. Це оптимальна відстань. Дехто з астрономів припускає, що Золота Зоря має свою планетну сім’ю. Можливість зіткнення — один шанс із мільйона, можна сказати, дорів-нює нулю. Планета на обраній орбіті? Що ж, імовірно. Задача трьох тіл на цей випадок розв’язана. А яке життя буде… Планета Земля — це згусток енергії. Тут розвинеться цивілізація, яку зараз уявити неможливо. Кам’яні знаряддя, дротики, списи — все це будуть реліквії. Автохтони різняться від нас лише рівнем освіченості, так що ми навчимо їх виготовляти потужні знаряддя. їм не доведеться винаходити колесо. Мільйони, мільярди умів, може, розкриють найбільшу з таємниць: що таке людина, яка її функція у Всесвіті? І створять життя… От за-глянути б хоч одним оком!" Настрій у капітана покращав.
Земля летіла навстріч, махаючи віялами густих пальм. Та ось апарат шугнув поміж мохнатими стовбура-ми і сів побіля невеликого дерев’яного павільйону, де був спуск до печери. Капітан вибрався з апарата, осмик-нув піджак і окинув поглядом свою чудову машину, що формою нагадувала чи то краплю, чи сльозу. Заходячи до павільйону, ще раз оглянувся, ніби відчув, що більше не побачить ні цих буйнолистих пальм, ні лискучої сльози апарата.
Момент був надзвичайно відповідальний, історичний, — капітан це усвідомлював, — і водночас усе бу-ло звичайним, буденним. Тісна кабіна, шум спускових механізмів, помигування лампочки.
Стоп. Капітан вийшов у підземелля, сповнене сизуватого світла. Стіни цього велетенського еліпсоїда то-нули в мареві, вгорі проглядало кулясте сузір’я, і капітанові раптом здалося, що це палуба космічного корабля, який завис у незміряності Простору. Та, власне, Земля і є космічним кораблем…
До капітана вже поспішав його друг ї найближчий помічник інженер Едхієрент.
— Перевіряли сітку координат? — спитав Імпет.
— У першу чергу. Всі точки збігаються з розрахунковими.
Розміреним кроком пішли попід стіною, яка служила панеллю для численних приладів і агрегатів, що мали зіштовхнути планету на гребінь гравітаційної хвилі. Капітан дивився на це химерне нагромадження при-зм, циліндрів, куль, проводів з якимось бентежним почуттям.
Кожна деталь тут береже тепло їхніх рук, але зараз, готові до дії, ці пристрої набрали чужого, незнайомо-го вигляду.
Розпитуючи інженера, на ходу вітаючись з техніками, Імпет часто поглядав на хронометр. До пуску за-лишалось трохи більше години, мозаїку світних точок уже ввімкнули, вона була готова показати роботу генера-торів і перетворювачів магнітного поля. "Синхронність — ось що найголовніше, — подумав капітан, прямуючи до пускового пульта світловода, який має спрямувати обидва потоки енергії — електромагнітний і гравітацій-ний. Найменша похибка призведе до катастрофи… Та все буде гаразд. Операцію від початку й до кінця здійс-нить світловод, а він не знає ніяких тривог і передчуттів…"
Сів у жорстке, але зручне крісло з округлими бильцями. Едхієрент говорив і говорив без упину, та капі-тан уже не дослухався, силкуючись заглушити хвилювання. "Виринемо аж біля Золотої Зорі… Інше світило, інші сузір’я. Після того, як натисну клавішу, мине всього півтори години, і ми опинимось…"
— Імпульс!
Хто це вигукнув? Він сам, чи Едхієрент?
Раптом шию обпекло вогнем, різкий біль ударив йому в голову. Що це? Одірвав пальця від клавіші, про-вів долонею по шиї. Стріла!..
Глухо, ніби з-під води, донеслося:
— Маг!
— Маг!
Стріла, певне, була отруєна, капітанові потемніло в очах, голова схилилась набік, руки впали донизу. Він уже не міг ні побачити, ні почути того, що діялось у машинному залі. Лише двоє інженерів врятувалися від під-ступних пострілів лісових мисливців, решта загинули.
Маг, обвішаний чаклунськими обладунками, торжествував перемогу. Очі його під острішками сивих брів горіли вогнем, старий вимахував руками, корчив страшні гримаси, з горла йому виривався клекіт, і всі мисливці підбігли до нього, руки їхні сплелися.