А яко его пастирской милости зъ техъ своихъ ужитковъ жадного послушенства не-отдаютъ, такъ и въ виживленю товариства охотницкого на станцій там будучого, не хотеть чинити помочи и сами военной служби не пилнують; але тилко на ніякогось старшого своего въ місті (себто в Мринї) будучого, сіно косять, гребуть, кидають й до двора его звозять; а в осень том старшому роковую повинность отъ робочой товарний, по золотому грошей и осипь належитий дають; а болше жадной тяглости не знають, въ чомъ его пастирская милость просилъ ласки нашой гетманской. Теды... приказуемъ, абы тій подсусідки, килко ихъ по розиску обійщется, въ поддастві его пастирской мил. найдовалися, которіи, якося вишшей наменило, двори и грунта свои мають; а хочай бы якый и въ дворі козацком мешкалъ, а маеть особніи свои поля пахарніи, сіножати, ліси и иншіе угодія, а до войска не ходить, то повиненъ кождій такій до тяглой повинности належати...", — а що ви мудренька жіночка, а-чи-що не та, котрої гляділи всей вік цей немилосердний, аж страхаються приступитися ваших босих ніг упопри вибухнатілого од дощів та суші порога, аж низом горбів прокрадаються та залягають у різучих травах, щоб ще й це сяєво примерклого світу не вгавити на споглядання одеж старожитніх на цій-о новій хазяйці; то ви їм якісь баєчки вповідаєте, а як то ви бурти буртовали в чужім дворі та заводи вивозили в вакуацію, а хату вам держава цю передержувала на ваш вік незмирущий, — то ще дивляться дивом, геть-й-ну, а стіко вам права тут воссідати, скіко байок та пришт висповіджете, бо німота тут-о
незличенна, доки голос і глас зависає; а вмовкніть, то вже ж на вашу щокожну впо-відку десять інакших, а слухають зо страху цікавленного — що ж то воно ще таке є десь страшніше, аніж їм відоме, а забалакують зі сказу, і де то вам тоді вчепитися і за право, й що хоч. Не чути їдне одного, а виволувати все якусь гиншу правду, і що не візьми, то все правда, і чим дальш угрібатися в який жах, у які сміхи вікові, то ця німота виповняється тищами правд, та й не дознатися! як воно все було і до чого прибилося; так уже й висповідається і цей день при загибі віків слуханням кожного, бо на всіх правди не стане, але сни в усіх їднакі; а про сни мовчок. Першого спередь віків право утверджувалося, а ще й розмови, хто мудріший і хто краще чого до права додасть, а вже ж як право вистановилося понад усіх мудрих і всі балачки, а вибалакалися лиш-но мудрі, то стало знать німоту й порожнечу, стало видко, що не те право й не ті мудрі, та й знов нема впину на голоди й войни, знов цих причи-нуватих побільшало, бо десь то те правдешнє право передержувалося віками, а віки й собі своїм побитом нагадали: шануйте не право, а їдно те, що німувало у сховках, дочікува-лося такого дня, коли глас багатьох упостане в їден, і буде видко сам глас, сам вираз недомовленого "сего 1747 года на весні того числа, какъ у домі оного Шабили женщині Вассі Литвиной смерть приключилась, работая я у винокурні его шатиловской скргьен-ковской, приходилъ въ дворъ его Шатили, где в дворі Шатилиномъ видЬлъ, что жену Шатилина упомянутую женщину Вассу подсусьдку свою, за дівку московку, отъ нея Шатилихи здвора бежавшую, покліпая, яко бы она Васса о той дЪвки бежавшой — гд% она криется, извістна, очную ставку ей
19(6) листопада вітер прохолодно о другій годині сонце трошки показалось
20(7) листопада вночі дощ і цілий день 21(8) листопада похмуро і тихо тепло 22(9) листопада вночі дощ і цілий день дощ 23(10) листопада похмуро вночі дощ 24(11) листопада дощ бризкав цілий день 25(12) листопада похмуро трошки прояснилось 26(13) листопада вітер прохолодно похмуро
27(14) листопада Заговки вночі дощ 28(15) листопада зранку сонячно вдень похмуро ввечері дощ бризкав
29(16) листопада хмарно і прохолодно Бондаря старого хоронили
30(17) листопада а з дванадцятої дощ вдень уночі сніжок трошки пролітав 1(18) грудня сонце показувалось і хмарно тепло 2(19) грудня зранку похмуро і хмарно з обід вияснилось 4(21) грудня празник Пресвятої Бгородиці ясно до вечора 5(22) грудня вітер сонячно
6(23) грудня зранку мороз похмуро після десятої години дощ бризкав маленький а після другої вияснилось сонце
ВассЪ в томъ зъ шинкаркою ее ж% Щатилихи, Михайлихою Тес-личкою й дочерю ея Теслички, дЪвкою Мотрею, учинивши, по отпускЬ ихъ, шинкарки и дочери ея зъ двора веліла господару своєму Конону Глуховскому взять в світлицю й тамо въ світлиці, розтягши ея Вассу на помостЬ, веліла она Шатилиха в-три пласть бить и я нижайшій и со мною АлексЪй и Кирикъ винники дворовіе ея Шатилихи, въ ганкахъ под дверми світличними многій часъ стоя, тяжкій бой й крикъ оное Васси чули й виділи; что посля того бою з оной світлиць виведши ея Вассу упомянутій господарь Кононь за-руки убиту, аки мертвую, но толко малое диханіе имію-щую, отпровадилъ у коморку, что въ той же дворовой винницЬ єсть, й въ оной коморки тотъ господарь Кононь знать, а не иній хто, на ея битую женщину Вассу къ шіи поясъ прицепя, что будто она Васса повісилась, затянулъ... А мало погодя, какъ оную коморку оній господарь Кононь отмкнулъ й двери отворилъ, то я жі нижайшій й вишеозначенніе АлексЪй й Кирикъ да Николай, винники Шати-лини, тую женщину Вассу поясомъ изъ жертки зацепленную й на томъ поясъ вісящую, уже неживую увиділи... Да оній Шатило къ таковому вишшеписанному смертному убійству приличился подсусЪдка его Лукяна Дущенка, а именно: въ прошломъ 1746 году, а якого місяца й числа, того не знаю, токмо примічаю, что филипового поста в суботу, предъ обіднею порою, сискавъ онъ Шатило упомятого Лукяна Дущенка в жилій дворъ свой, веліл ему съ работниками Лавреномъ Швидкимъ, теслею сосницкимъ жи-телемъ и Кириломъ Вовкомъ жителемъ волинскимъ, подваживать у винокурні его домовой трубницу, и какъ его Дущенка, тую трубницу съ оними работниками подважуючого, усмотрелъ онъ Шатило мало подпившого, то розярась за то, вхвативъ Дущенка за волоса, билъ головою объ стЬну винничную, такъ что отъ того бою палъ онъ Дущенко на землю, гді на землі лежалъ безпамятенъ згодину; когда же мало онъ Дущенко очутясь, изъ земли на ноги поднялся, то сказавши ему Шатилі тіє слова: теперь де пане, я вічними часи у тебе отработался й отъ тебе де на той світь отхожу! подибалъ отъ него Шатили, зъ оной винокурні въ другій дворъ его Шатили, где онъ Дущенко жилъ, и тамо три днъ от того бою онимъ Шатилою приключенномъ, болізнуя лежалъ, а четвертого дне умре...", —та-ко-ж-же й сни віків ущерть навиповнюються; що щілкіші гласи горою, то тугавіші гули низом тако, аж глибиною, — не поділить людина з віками ащонайменшого права, де чиє, що у
чім. То вікам байдужісінько, вони собі мають реєстри чистісінькі найдальш навперід, а ти бійсь випростатись, бланки розпрямити на плечах, — усе випоказуєш, як ти нижче од кожного одвірка вхиляєшся, та який ти калічка, та смикнешся свойого маленства, що й був людина, що й ти вікам уперекір а хоч якусь гадку мав; же ж і мама живі, і сестричка однюсінька, та й ми з татом вика-рзяли, а вже чорна воронь у двір налітає; і дивися з вікон своєї хати, і май виправд на задобрення, що он як ці коники з глини сухої видовбані червоняться на схід і на захід сонців; і заким ще тим чотирьом од воріт добуватися хати, вступати у сіні, торигати й цими дверми, то татові стане з пів-віку на цілу промову; а ще ж передержати й хатні двері, й сінешні з допитуванням а хто-хто там, щоб це татові вигадати й ще якусь хвилю на виказ його. Міг би він на горище дернутися, де в його майстерня, та й вйо, але, каже, так було б нерозсудливо; може ж, це ці агенти фінвідділу, та дозналися, як тато таємно із Києва привозить і струни, для деки дощечки, відбірні, фуговані; та не ті то агенти, а то такий наряд, що перетрусив і в хаті, і на горищі; вилучили листи, забрали фотографії і татову бронзову медаль ще з тринаддятого року, яку він одержав за бандуру на виставці. Хочете далі слухати, — а далі то така мова, як сама мова, що й самій мові краєм прихиститися і їдно слухати, як нею виповідається; то ж чуйте-но ще й так: а хіба не кожне з нас ховалося навсидьки снігами, бур'янами та назирало, як ведуть якихсь йнакших, а-ж з-межи нас повилу-чуваних, не бігло за підводами, за товарняками, не сповняло пущі й гаї гласом німотним, не чекало появи хоч миршавого іуди, аби діждатися і побачити і сказати, — поз-
7(24) грудня Катерини сонячно і хмарно і вітер холодний
8(25) грудня зранку похмуро мжичка трошки а вдень прояснилось і хмарно 9(26) грудня зранку похмуро до десятої години і трохи сонце показалось а потім хмарно вітер холодний
10(27) грудня туман зранку похмуро після другої години сонце показалось перед заходом вияснилось ясно
11(28) грудня тепло і ясно
12(29) грудня похмуро маленький дощик бризкав 13(30) грудня вночі дощ а перед ранком мороз і крупа притрусила вдень вітер холодно Андрея Вови день народження 14(1) грудня мороз міцний вікна замерзли вночі а вдень розтали і сонце було цілий день оббив Коля двері
15(2) грудня похмуро вітер мороз зранку а вдень крупа перетворилася у дощик
16(3) грудня Сави зранку ясно до обід а з обід туман похмуро вогко 17(4) грудня Варвари празник похмуро вогко
18(5) грудня Сави
бавлено було навіть іуди; а далі приходять знов мудрі і навчають, як то воно було по-писаному, і научають, що то ми письма збулися та вигадали інакші вхідчини і виводини, і типір мусимо гадати за писаним, а не за тим, як було насправдеш; ума нам вкладають понад-віковішнього, і які не є віки, то під те писане доштовхують, і скіки всього ще не буде, так кажуть ті мудрі, то писане й писане, а більш не смій і здумати. Бо і їхня правда, скажіть-ви, бо як за кождий вік подописувати, а воно ж таке-е, що куди тому раньш написаному, то все те ранішішнє здрібніє, і потьмяніє розум ажнаймудріших, — а так тра, щоб це все, що його більш, і страшніше воно, було дрібніше, не заслонювало мудрощів геть щезлих віків. То чи то ж така воля а й право чиєсь догледжувати усякого, котре наважиться хоч у якім закутку свого віку переховати свій сумнів чи здогад, ушепотіти у німоту й порожнечу без наважання писати, — самісінькі шляхи, '(дні риски у помку віку. То ж чий вік, а чиє право, — товарняки зготовлені, а тато ховає оселедці у чайник од блатняків, а дозналися, який-то він майстер, то їм тра печатку якогось обласного торгу, та аби вже в таборі не прознали за якусь їхню крадіжку та не одпровадили далі, був би татові капець.