Значить, на осінь можна збиратися в князівство Ліхтенштейн? Там оголошено конкурс на кращу фігуру року.
— А візу випишете?
— Одну на двох?
Дівчатка пирснули. Сідалковський їм сподобався, хоч видно, що він нахаба.
— Так не забудьте карти,— не вгавав він.
— А хлопців?
— Хлопців залишіть біля своїх сукенок. Хай постережуть. Матеріал, як і купальники, імпортний?
— Звідки ви все знаєте?
— Приходьте, розповім детальніше... Ми вас чекаємо! — гукнув услід.
— Думаєш, прийдуть? — спитав недовірливо Грак.
— А куди вони подінуться? Ну, поламаються ще одне коло. Дівчата люблять, щоб їх просили. Природа у них така. Між іншим, так пити горілку, як ви п'єте, рекомендується тільки в закритих приміщеннях і при невеликому скупченні народу. Ви генерала просто шокували. В нього очі полізли на лоба. Він, я вам точно кажу, переконаний, що ви двічі лікувалися антабусом, стільки ж були в Глевасі і збираєтесь туди втретє. Ні, ви не великий Корсіканець! Ви ледь не програли битви, ще не розпочавши її...
Сідалковський замовк. На них насувалися два фарбованих шиньйони.
— Грак, приготуйтесь до зустрічі, киньте їм під ноги свою старомодну жилетку.
— Ти гадаєш, вони до нас?
— Парі на вашу першу фіндіпошівську зарплату...
Грак програв. Дівчатка підійшли до них. Одна принесла ковдру, в яку загорнула товстий роман, що збиралась колись прочитати, а друга сумку, з якої стирчало прохолодне "Літо" і "Тонізуючий". Сідалковський був задоволений, Грак — не зовсім.
РОЗДІЛ XI,
в якому розповідається про марсіанські канали, морський бій, смерть Бубона, дзвінок Мацести Єлізарівни і деякі смакові якості
— День зміцнення сім'ї продовжується,— сказав Сідалковський.— Пошук триває. На оперативне завдання іду я...
Бубон уже не чув його. Залишивши портфель так, як залишають міну уповільненої дії, в кабінеті Сідалковського, Карло Іванович з розбитим серцем у грудях поплентався до рідної бухгалтерії. Тут стояв диван — ровесник штанів Карла Івановича, матерія на якому була така ж відглянцьована, як і його вельветові штани. Замість подушки, він поклав собі під голову підшивку газет "Фінансово-економічні проблеми" і мовчки опустився на скрипучі пружини. Бубон скрутився бубликом, намагаючись укрити плащем непокриту голову (капелюх йому служив за подушку) і ноги.
...Бубон не спав, не міг заснути. Він дивився у стелю з тріщинами у вигляді марсіанських каналів, прислухався до гулу й дзенькоту графина, який дрижав, коли повз вікна пробігали електрички, а у вухах все ще стояв голос Мацести Єлізарівни:
— Зраджу тебе й тільки тоді прощу,— з відтінком штучного алмазу в голосі казала вона.— Тоді ми будемо рівні і почнемо сімейне життя на новій основі.
Карло Іванович дивився на неї і думав: "Це вона може". Мацеста Єлізарівна була в тому віці, який називають третім цвітінням, і їй починали подобатись хлопчики, які ще не пережили першого.
— Але я не зраджував,— захищався Бубон, як без вини винуватий.— Я тільки стежив...
— З ким ходить твоя коханка,— докінчила за чоловіка Мацеста Єлізарівна.
— Єва — не моя коханка. Єва — дружина Адама,— Карло Іванович сів у крісло і схопився за те місце, в районі якого мало битися серце, як птаха в клітці. Серця на місці не було. Бубон злякався і поліз для чогось у кишеню.
— Що? — єхидно запитала Мацеста Єлізарівна, поклавши руки на стан "мрія вдови".— Аж самому страшно стало від своєї брехні? Та мене не проведеш. Я не слідчий...
Жінки — зробимо невеличкий відступ — усе розуміють і трактують по-своєму. Тому інколи, слухаючи їх, мимоволі констатуєш: "Як вони вчили логіку — видно. Але як вони примудрилися її скласти — невідомо навіть екзаменаторам".
— Знайшли козла відпущення. Тепер на Адама можна всі гріхи списувати
— Чому тепер? Тепер Адам якраз одружений.— Бубон прислухався: серце билося, але він не міг зрозуміти, в якому місці. Карло Іванович узяв себе за зап'ястя руки. Пульс вибивав ледь чутно морзянку, але азбука Морзе — це не рахівниця, а крапки-тире — не сальдо-бульдо, і на них головбух "Фіндіпошу" не розумівся.
— Не бреши,— прогримів над вухом грім у супроводі електричних розрядів.— Адам ніколи не був одружений з Євою, з цією повією...
— Єва — не повія..
— А хто ж вона, голубе, по-твоєму? Хто? Хто дарує отакі штучки чоловікам, які їй навіть на роль батька уже застарі? — Мацеста Єлізарівна пред'явила, як речові докази, дві власноручно завірені оригіналом копії.— Що це?
— Фотокартки Єви.
— Це я й без тебе бачу. Ти мені скажи, чого вони в тебе?
— Сідалковський вручив...
— Ти вже, бухгалтере,— почесна й потрібна професія Бубона прозвучала цього разу як образа,— не доплюсовуй до Адама ще й Сідалковського. Звикли всі гріхи на старих парубків звалювати.
— Адам і Сідалковський — не парубки, я тобі ще раз кажу,— захищався Бубон, розмахуючи руками, як кімнатними антенами телевізора.— Адам одружився, а Сідалковський розлучився. Він аліменти платить. Я тобі приведу того й того. На очну ставку, шановна. Хай вони тобі доведуть...
— А це? — Мацеста Єлізарівна перевернула фотокартки зворотною стороною.— Що це?
На фотографіях стояли написи, про які Бубон забув або ж не бачив їх: "Моєму милому бухгалтерику на спогад. Твоя Єва".
— Що, мій милий бухгалтерику? Що ти на це скажеш? — розмахувала Мацеста Єлізарівна під самим Бубоновим носом фотографіями, як футбольні болільники національними прапорами під час кубкових матчів, де нічиїх не буває.— Батечко двох дітей! Зразковий сім'янин! — саркастично кидала вона словами характеристики на Бубона, виданої місцевкомом і адміністрацією "Фіндіпошу".— У кишені повно талончиків, їздить на таксі, гроші ховає. Від кого і для кого? Для божественної Єви, яка майже, ровесниця твоїй донечці! А мене в переповнених трамваях возиш? Перловими супчиками годуєш? Я тобі покажу супчики! Економиш, фінансист нещасний! А з нею, мабуть, їси фірмові страви в ресторанах... Котлетки "супутник" чи "ракета" запиваєш коктейлями "рожева фантазія"! — Мацеста Єлізарівна в ресторанних меню розбиралася.
— Це фото Адама,— голосом продавця "Спортлото" виголосив Карло Іванович.
— Це фото Єви, а не Адама. Залиш Адама в спокої. Адам тільки касир, а на фото написано: бухгалтерику. Чув? Бух-гал-те-ри-ку-у...
— Може, похвалився, що він бухгалтер, аби завоювати Євине серце. Сучасна молодь уся така...
— Перестань усе звалювати на сучасну молодь!..
— Серденько, запитай в Адама. Дозволь, я тобі приведу його,— благав Бубон уже голосом підсудного, що вперше сів на тверду лаву і востаннє збирається виголосити заключне слово.
Атмосфера несподівано перегрілася вдруге, і від раптового розширення повітря перед очима Бубона почало щось виблискувати й тріщати. В обличчя, наче білі крижані сніжинки, ударили клаптики розірваних фотокарток.
— Ось твоя Єва, ось твій Адам. Можеш забиратися до біса! Проживемо якось без тебе. Забирайся, і негайно, якщо тобі наш дім — уже пекло...
Бубон підвівся, і серце у нього забилося. Свідомість затуманилася, він зібрав чорно-білі шматочки, що валялися на підлозі, сказав два слова про свою великодушність і доброту й побрів до виходу з наміром Анни Кареніної.
— Куди ти? — злякано крикнула Мацеста Єлізарівна.
— Я приведу тобі Адама...
— З мене досить Єви,— вона забігала по кімнаті, ніби тигриця, яка щойно потрапила до клітки.— Чуєш, вернись!
Карло Іванович взявся спітнілими руками за холодну ручку дверей. "Зраджу тебе, тільки тоді прощу,— рефреном звучали слова Мацести Єлізарівни в його голові.— Тоді ми будемо рівні. Почнемо сімейне життя спочатку. Чуєш, на новій основі..."
— Але я перед тобою чесний,— Карло Іванович оглянувся, подарував їй останній погляд і вийшов у простір.
— Вернись! — Двері розчинилися з шумом пострілу бразильської петарди.— Вернись, куди ти?
— У "Фіндіпош". До Сідалковського.
— Подавись ти зі своїм Сідалковським! — петарда вибухнула знову.— Я розлучаюсь. Ось тобі мій паспорт. Заяву надішлю на суд,— гукнула Мацеста Єлізарівна і запустила документом у Бубона. Він глухо стукнувся між його лопаток і, наче підбитий птах з розпростертими крилами, упав обкладинками на чорний тротуар. Бубон навіть не оглянувся.
— Я розлучаюсь!
— Як хочеш. Тобі видніше,— спокійно відповів Карло Іванович і переступив, як гладіатор через труп свого товариша, через паспорт, що вдруге прошелестів над його головою і приземлився за два метри попереду.
"Перельот",— подумав Бубон і попрямував до "Фіндіпошу" з надією застати Сідалковського, який вечорами цілився у крейсери та есмінці Панчішки з шостим почуттям у грудях і все одно програвав сухопутному Нельсону. Панчішка своїми блискавичними перемогами просто виводив Сідалковського з себе. Він, прикрившись товстим загальним зошитом, методично трощив підводні човни й катери противника, спокійно й монотонно повторював:
— Квадрат, же-два, квадрат же-три, квадрат же-чотири.
— Підбито, підбито, потонув,— сумно констатував Сідалковський, а після цього додавав: — Слухайте, Масик, ви ведете морський бій, порушуючи всі класичні закони стратегії й тактики.
— Для перемоги усі засоби чудові,— парирував Панчішка, оранжево і нахабно посміхаючись.
Бубон помилився: Сідалковського в кабінеті Панчішки не було. Не було й самого Панчішки, який, очевидно, в цей час з Ковбиком і Ховрашкевичем вивчав архітектуру сучасних ресторанів. Бо над планетою уже почало темніти, а в ресторанах світлішати. Бубон проплив коридором, як айсберг по фарватеру, і війнув холодом у розпашіле обличчя Сідалковського.
— Кого я бачу?! — розпростер руки Сідалковський і пішов назустріч Бубону, готуючись до великих і затяжних обіймів. Карло Іванович зупинився на порозі. Шкіра на його обличчі нагадувала єгипетський пергамент епохи Рамзеса XII.
— Наш вітчизняний Шерлок Холмс повертається з оперативного завдання так само несподівано і блискавично, як і щезає. Що чути на сімейному фронті?
Сідалковський не договорив. Бубон розмахнувся і з силою жбурнув у красиве лице Сідалковського чорно-білі шматочки паперу.
— Пробачте, Карле Івановичу,— нахилившись над тим, що колись називалося фотокопією Єви, почав Сідалковський,— але ваших артистичних жестів я не розумію. Що ви цим хочете сказати? На сімейному фронті все без змін?
— Ідіть ви до біса зі своїми змінами! Звідки ви взялися на нашу голову? Від ваших ідей у "Фіндіпоші" життя нема!
— А до мене воно було?
— Принаймні ми тихо й спокійно жили...
— У наш бурхливий вік — вік техніки й хімчисток? Ай-я-яй, Карле Івановичу!
— Для нас було достатньо одного Ховрашкевича.