Писали на власну відповідальність. І думалося, що то з того вийде. Інстинкт не вичував приємного.
Приблизно в той же час на нашому обрії появився ще один представник тієї влади, але значно іншого тону, крою і барви. Дуже молодий, чепурний, обтягнутий, у новенькій рудій уніформі з червоною опаскою і гайовим хрестом на рукаві. Увійшов без попередження, не привітався, не зняв кашкета, у рукавицях і з стеком. Підійшов до мого столу і величним тоном почав приблизно такий діялог:
— Що це за уряд? — і глянув по стінах.
— Редакція газети, — кажу спокійно.
— А ви хто такий?
— Головний редактор.
— То маєте помістити ось це! — і кинув передо мною на стіл два руді урядові коверти.
Я глянув на них і кажу:
— Гаразд. Але ось цей, здається, адресований не до нас, а до міської поліції.
— А! Не важливо, —— і пальчиками в шкіряній рукавиці театрально забрав назад один з ковертів. Але потім кинув його назад на стіл, пробурчав "гайль Гітлер" і помпезно вийшов.
Це не шарж, це факт. Це перша ластівка цивільної влади "наці" у рудих уніформах, перше її розпорядження, розуміється, німецькою мовою, що стосувалося заборони вживання автомашин без дозволу так званого ґебітскомісара, яке було підписане так: "Підписаний — Ґебітскомісар у заступництві — Тіманн, регі-рунґсасесор".
Отже маємо й владу. А одного гарного осіннього ранку нагло рознеслася хвилююча вість: виарештувано майже всю верхівку ОУН(б), щось з дванадцять людей, на чолі з Ростиславом Волошином, який формально був лише заступником обласного начальника Карнаухова, а фактично він був дійсним керівником области від партії, як це тоді звичайно практикувалося. Було знято чимало активних людей, яких тяжко було замінити. І, розуміється, це наслідки демонстрації 31 серпня.
Ця подія наробила шуму, наша редакція, а також канцелярія Ради довір'я заповнилася прохачами допомоги, але чим ми могли помогти. Я негайно інтервеніював у пропаганді, але арешти від них не залежать. Вайс з цього приводу казав:
— І чого вони одразу поперлися з тими своїми демонстраціями? Кого вони лякають? Хай би попробували зробити таке проти більшовиків ... Там би поплатилися не десятками, а тисячами. Хай би мовчали і робили свое діло, поки їх не чіпають.
З такими аргументами, у таких обставинах годі сперечатися. Я намагався доводити, що це не була демонстрація, а похорон жертв більшовицького терору, що таке не могло пошкодити інтересам німців, а скорше навпаки, що ці арешти недобре вплинуть на наші стосунки. Вайс відповів, що це робило вигляд виразної протинімецької демонстрації.
— Ми, — казав він, — люди західньої культури, і навіть при цьому гострому режимі і в цих умовах з нами можна щось робити, зберігаючи певні норми поведінки. Дивіться на чехів. Вони мають право на більше до нас претенсій, ніж ви, але як вони поводяться. І вони на цьому виграють. Героїзм тоді героїзм, коли він дає героїчні наслідки, час героїчних леґенд за нами, ми належимо до епохи реального діяння ...
— Але чи розумно такій силі, як німецька, звертати увагу на такі дрібні інциденти?
— Можливо й не розумно, але велика сила може собі й на це дозволити, а мала, до того й нерозумна, — це вже зовсім погано. Малим силам залишається тільки розум ... Але подумайте, щоб вам зробили за таке ваші брати-слов'яни. ..
— Вони мають за це заплату. Дивіться, що діється на фронтах. Чи доцільно в наш час аж так нехтувати волю населення?
— Можливо ні, але що тут поможуть наші філософії. Сучасна Европа не розуміє сантиментів. І зважте: поки тут рядимо ми, військо, ви можете собі багато дозволити, але раджу вам бути обережними, коли прийде сюди цивільна влада. Бачили отого Ні-манна? Дурень набитий, але він буде при кермі. Оце зустрічаю його і питаю: "Ви що? їздите верхи?" "Ні, каже він, не їжджу". <-А чому носите стека?" "О, для престижу". Бачите!
Так, бачу. Наша розмова кінчається, бачу виразно, що Вайсові ті арешти не дуже подобаються, і думаю, що він буде про це в певних місцях говорити, але це не поможе. Ліквідація наших активних політичних діячів відбувалася за певним пляном, виробленим у центрі, і ніхто тут нічого не поможе. Це почалося ще тоді, у Празі, і буде продовжуватися з німецькою методичністю і докладністю до кінця. Наше завдання — знайти вихід.
Дуже скоро появилася і сама цивільна влада, покищо низова. У четвертому числі нашої "Волині" вже знаходимо таке оголошення: "Від 15. IX. 1941 р. з доручення Вождя Німецького Народу переймаю становище крайового комісара Рівенської области. В силу цього всі зверхні права і вся виконавча влада цієї области переходить у мої руки.
"Непереможна Німецька Армія прогнала з цього краю больше-вицького ворога. Вбачаю найбільшим своїм завданням направити всі заподіяні большевизмом шкоди і змагати до піднесення господарського стану области. З цього приводу домагаюся, щоб ціле населення области, бажаючи творчої співпраці і відбудови, допомогло мені ці завдання виконати. Я очікую дисципліни, пошани і зрозуміння всіх виданих мною розпоряджень.
Красвий комісар д-р Беер"
Німецькою мовою з рівнобіжним українським текстом. Дуже зрозуміла тенденція. Праця для реалізації мрій Гітлера, щоб за двадцять років тут постав німецький рай. І ніяких ілюзій для нас.
Невдовзі дістаю запрошення відвідати цей уряд, який примістився на вулиці, що звалася колись Галлера, а тепер ще не звалася ніяк. На моє здивування, знаходжу там людину в ролі "ґебітс-комісара", у рудій уніформі, іншого типу, ніж той Німанн. Баварець, середній на зріст, юрист, добрі манери. Зустрів мене привітно. Хоче познайомитися, просить поради і допомоги. Мене цікавить справа, що станеться з нашою вже діючою адміністрацією. Покищо нічого, а там буде видно. Він думає, що місцева адміністрація залишиться як допоміжна сила. Пропонує мені стати його дорадником. Дякую йому, посилаюся на велике перевантаження іншою роботою, але при потребі він може завжди до мене звернутися. Пізніше його офіційним дорадником став письменник Андрій Крижанівський, який прибув з Варшави.
Але ці справи гостро цікавили українське громадянство, керівні люди сходилися на наради для їх обговорення. Пригадався 1920 рік, коли владу перебирали поляки, які так само гостро і безоглядно усунули від діла всіх наших людей, пригадується зміна 1939 року, коли "визволяли" зі сходу.
Історія повторюється. Стара Европа живе традицією минулого. Спадщиною старих античних культур. Завоювання, підбиття, поневолення. Поява Леніна, Муссоліні, Сталіна і Гітлера підсилила антагонізми. Москва швидкими кроками наближалася до чингісханізму; Берлін, Рим замаршували "римським кроком", ідеологічна література зарясніла "духами минулого". Всім хотілося обов'язково когось завойовувати, але час Азії, Африки, Америки минув, для модерних Чингіс-ханів залишались естонці та латиші, а для Юліїв Цезарів та Фрідріхів Великих Абесінії та Албанії. Донкіхотство стало домінуючою вимогою доби.
Ще раз послухаймо мрії такого дон Кіхота з ночі з 2 на 3 листопада цього року в його бункері "Вольфшанце":
"За сто років наша мова буде мовою Европи. Країни Сходу, Півночі і Заходу мусять вчити нашу мову, щоб могти з нами ко-мунікуватися. У старі часи Европа була обмежена південною частиною Грецького півострова. Потім Европа ототожнювалася з границями Римської імперії. Коли в цій війні впаде Росія, Европа простягнеться на схід до меж старої германської колонізації.
"На східніх територіях я повинен змінити слов'янські географічні назви германськими. Крим, наприклад, буде зватися Ґотен-лянд. Ми потребуємо назв, які відтворять наше тут право на дві тисячі років назад.
"Я хотів би пригадати тим з нас, що говорять про "спустошення східніх територій", що в очах давніх римлян ціла Північна Европа виглядала спустошеною. Тепер Німеччина стала країною радісного сміху. Таким саме чином Україна стане чудовою, коли ми її відбудуємо.
"Римська імперія, як також імперія інків, як і всі інші великі імперії, починала з великої сітки доріг. Тепер дороги заміняють залізниці. Дороги перемагають.
"Швидкість, з якою рухалися римські легіони, дійсно дивовижна. Дороги вели просто через гори і доли. Військо мало напевно приготовані чудові табори здовж доріг. Табір біля Зальцбургу гарно про це свідчить.
"Я оглядав виставку Риму імператора Августа. Цікава справа. Римська імперія ніколи так не виглядала. Досягнуто повното управління світом! Ніяка з імперій не поширила так своєї цивілізації, як цього досягнув Рим.
"Світ перестає бути цікавим, коли людина почала літати. До того часу ще були білі місця на малі. Містерійність щезла цілковито. Сьогодні північний бігун став перехрестям доріг, а Тібет вже перестав бути недосяжним..."
В іншому місці той самий дон Кіхот продовжує свої мрії:
"Щоб учинно використати Україну — цю нову Індію Евро-пи, — я потребую лише миру на Заході. Пограничної поліції вистачить цілком, щоб запевнити нам потрібні умови для експлуатації здобутих територій. Я не приділяю великої ваги юридичному закінченню війни на східньому фронті..."
Отже від початку до кінця "дух минулого". І мрії про майбутнє. І ані сліду сучасного. "Світ перестає бути цікавим, коли людина почала літати", "містерійність зникла цілковито", як і щезли "білі місця на малі". А йому хочеться маршувати римським кроком легіонів, на місці України бачити біле місце, щоб заповнити його квітучим садом. Чи не має слушности Освальд Шпенглер, пророкуючи "занепад Заходу"? Гітлерові і не снилося, що його стиль політики був стилем далеких предків і знаходиться поза орбітою, стилем і ритмом нашої доби на добрі тисячу років. І саме, можливо, через це пару років пізніше він мусів облити себе бензиною і спалити.
Чи його мрія могла здійснитися? Теоретично так. При умові, що на Американському континенті існувала б імперія інків, а не Сполучені Штати Америки. Але людина, яка починає думати лише про минуле, доводить, що вона тілом чи духом старіє і для неї нема місця в майбутньому.
Останню війну виграла не Европа, а Америка. Не забуваймо, що Гітлер — це не тільки "Третій Райх", а й "Нова Европа". Від Кавказу на сході до Бресту на заході, від Нарвіку на півночі до Тобруку на півдні. І вирішили це питання не Сталін, не де Ґолль, навіть не Черчілл, а Рузвелт та його генеральний штаб.