Настоятель церкви отець Вадовський був приколотий списами до олтаря. Дворян — одних роздягли догола і сокирами рубали, інших вбивали піками, ножами, дубинами. Сивоголових старців витягли за волосся, жінок (delikatne damy) прилюдно безчестили і вбивали. Дітей роздирали на шматки. Те саме відбувалося і в церкві базіліянській (kaplica ks. bazylianów). Поранивши рушничними пострілами отця ректора Костецького, коли він, пересилюючи свої муки, збирав і їв розкидані на землі для глуму святі дари (hostiae), піками добили і в канаву кинули. Інших базіліянських ченців, віце-ректора Яна Левицького, Ілію Магеровича, Єпіфанія Кахацького, Ліберія Очаського і Маєвського, витягнувши з церкви і роздягнувши, жорстоко били, вимагаючи, щоб вони показали приховане майно церкви і те, що дворяни дали їм на зберігання (obywatelskie depozyta). Та не знайшовши нічого у вказаному місці, бо до цього його вже пограбували інші, вони прив’язали цих ченців до великих жердин, били їх по голові, обличчю і всьому тілу (poplećach i bruchu) нагайками, древками від пік і палками, кололи їх, водячи під лайку навколо ратуші і вже напівмертвих віддали під варту у домі міщанина і войта Гната Багатого, де вже утримувались Младанович і Рогашевський. Але вигуки фанатиків вимагали їх вивести, і нещасних вдруге поволокли вулицями і біля православної церкви вбили, а після того кинули на глум черні.
Зауважимо, що цю сцену описує Тучапський, чернець базіліянського ордена, свідок цих вбивств, який чудом врятувався від смерті. Можливо, ці жорстокості зображені надто густими фарбами. Він каже навіть, що усіх цих ченців вивели з дому Гната Багатого на вулицю і мученицьки умертвили "на прохання православного священника св. михайлівської церкви", біля якої і кинули тіла базіліян. Але, по-перше, церкви св. Михаїла і не було в Умані, а православна церква була там в ім’я св. Миколая (св. Mikolaja). По-друге, Липоман каже, що базіліяни були взяті з-під варти і замучені на вулиці. Тучапський як ворог православ’я міг і сам вигадати цей наклеп на відому особу, а міг чути це від інших. Без сумніву, страта усіх почесних осіб Умані, взятих під арешт і утримання у домі міського войта Гната Багатого, де розташувалися квартирою Залізняк і Гонта, відбулася не без відома цих начальників повстання. Так, молодий Рогашевський таємно передав Вероніці Кребс, коли вона після хрещення була закрита разом з іншими у казарменій кордегардії, що її та його батьків прирекли на смерть у домі Гната Багатого, у квартирі Залізняка і Гонти і що тіла їхні там же й кинуті на вулиці. У цій же головній квартирі або штабі проводирів заколоту, без сумніву вийшов смертний вирок і базіліянським ченцям, і місіонерам, тільки ректор Костецький був забитий у костьолі, коли з’їдав святі дари. Про зрадника войта Гната Багатого народний переказ говорить, за свідченням Скальковського, що "перст божий" покарав його невдовзі по завершенні жорстокостей над мешканцями Умані: через два-три дні після головної різні в Умані, знаходячись на бенкеті з гайдамаками, він вмер у тяжких муках: його живіт лопнув і усі нутрощі вилізли назовні.
Ще більш страшні жорстокості звалилися на євреїв. В одній синагозі перерізали їх 3000 душ обох статей. Жахливо було бачити, говорить Тучапський, як вони плавали у власній крові без рук, без ніг, без вухів, голі, які самі просили, щоб їх добили, — і їх добивали поселяни з навколишніх сіл. Багатьох витягали з льохів, рвів та інших місць, де вони ховалися, і як стадо тварин зганяли в одне місце. Тут їх навіть жінки, заражені жорстокістю чоловіків, дрючками, ножами, лопатами, серпами різали і вбивали, навіть дітей своїх залучали до цієї кривавої справи.
П. Скальковський наводить уривок з сказання самих євреїв про уманські жорстокості. Сказання, написане очевидцем у вигляді поденних записів про напад гайдамаків на Умань, і при всій наївності та біблійській манері письма, не може не вражати очевидністю фактів, які підтверджуються іншими документами. Ось що каже єврей-самовидець про "третій день" уманських жорстокостей.
"Увійдіть до міста — всі мешканці оного, євреї та християни, волають і стогнуть, навіть іноземці, які шукали прихистку в Умані, падають під ножами вбивць. Такого жалісного та жахливого плачу не чутно було від творення світу. Тисячі євреїв були умертвлені, їх малолітні діти, пов’язані разом, кинуті купами на вулиці під ноги коней. Була в Умані одна дівиця незрівняної краси. Гайдамаки хотіли її згвалтувати силоміць, але вірні звичаям своєї країни, що не дозволяли вбивцям осквернятись стиканням з жидівкою, вони примушували її змінити віру, — а вона відповіла: "Мою душу передаю Богові, а з тілом робіть, що хочете". Вони наточили ніж на її очах і сказали: "Бачиш цей ніж? Якщо не будеш коритися нам, поріжемо тебе на шматки". Та вона відповідала з гордістю: "Підлі і нечисті люди, ви не примусите мене залишити віру батьків моїх, вбийте мене, робіть, що хочете". Вони зв’язали її і кинули у криницю, де вона й загинула. Усі жиди збіглися всередину своєї синагоги. Вороги наші, дізнавшись про це, кинулися за ними. Та євреї стали захищатися. Один з них, на ім’я Лейба, вихопив меч в одного розбійника і вбив двадцять ворогів. Інший, на ім’я Мозес Мохер, відчайдушно захищаючись, вбив їх тридцять. Врешті розбійники, бачучи неможливість увірватися в синагогу, привезли гармати і ядрами стріляли по ній. Тисячі євреїв загинули там, але вони стали мучениками за віру. Одна жінка, на ім’я Брейла, боючись, щоб по її смерті дітей не навернули до іншої віри — нещасна! — втопила їх у річці. Гонта, недолюдок — хай буде прокляте його ім’я! — прибувши до Умані, видав об’яву, щоб багаті єврейські купці, якщо забажають врятуватись від загибелі, принесли йому негайно значний викуп. Купці повірили і принесли оний в ратушу. Гонта гроші узяв, а нещасних, викинувши за віконце, позбавив життя. Уманський проповідник, бал-ааршол, з багатьма своїми браттями сховався у глибокому погребі і там проводили час у молитвах, прохаючи Бога врятувати їх від загибелі. Та щастя їм зрадило. Вороги знайшли і цей прихисток. Спочатку вони відрубали голову проповіднику на самому порозі підвалу, а потім і решті євреїв. Звідси вбивці пішли у молитовні будинки. Євреї негайно винесли звідти святе писання (п’ятикнижжя), наповнюючи повітря криками, воланнями і молитвами, але це не зупинило вбивць. Вони відняли священні сувої, потоптали їх ногами і тут же вбили цілі тисячі євреїв. Їх кров переливалась за поріг синагоги. Хто коли бачив такі криваві сцени? Незліченна кількість синів Ізраїля було заколото, як стадо овець, вони вмерли мучениками. Вбивці топтали немовлят на очах їхніх матерів, живих дітей наколювали на піки і носили з торжеством вулицями, ніби демонструючи свою перемогу. Трупи вони кидали за містом, не ховаючи їх і гнали туди собак і свиней".
У той час, коли одні гайдамаки хрестили поляків і євреїв у православній церкві, вбивали непокірних, а інші нишпорили по вулицях, добиваючи недобитих і грабуючи недограбоване, коли гарматами розбивали синагогу і вишукували у підвалах та по дахах своїх жертов, — у цей час тривали неподобства у католицьких церквах: "Одні — говорить Тучапський — знявши з убитих одяг, скидали своє лахміття і наряджалися в нього. Інші, сидячи на олтарі, скидали постоли і натягали захоплені чоботи. Один з гайдамаків, на ім’я Титик, який зберіг хоч трохи поваги до святинь, схопив було чашу з дарами (puszkę z encharystya), загорнуту у повітря, і поніс її у церкву православну, та гайдамаки, відібравши її, кинули святі дари на землю, топтали їх ногами у крові, що наповнювала поміст церковний. Вони ламали хрести, і, лаючись, плювали на них. Інші у церковних облаченнях чинили неподобства. Треті, заволодівши дискосами (patyny), дірявили їх і носили на стрічках замість орденів, або з священних посудин пили гарячі напої (opilstwa)". Взагалі не тільки багаті будинки з усім їх майном були пограбовані, були обідрані й мертві тіла, церкви і лавки пограбовані. Польські письменники пишуть, що уся здобич зносилася до Гонти. Вірогідно, що награбоване майно зносили у квартиру Гонти і Залізняка для дальшого громадського розподілу, як це ми й побачимо нижче.
Розділ XVIII
Коли усі начальники міста — Младанович, Рогашевський, Скаржинський, а також представники католицького духовенства були вбиті, ніхто не міг нічого сказати про те, що сталося з Шафранським, енергією та талантом якого місто трималося кілька днів, відбиваючи усі наступи гайдамаків.
Коли ворота замка були відкриті їм, і Гонта ясно дав зрозуміти Младановичу, що нікого не збирається милувати, Шафранський ще думав опиратися з допомогою євреїв. Він переконував їх не кидати зброї і захищатися до останньої крайності. Але євреї, які до того часу стійко тримали свої пости за палісадами, втратили свою мужність, коли гайдамаки вже опинилися в самому замку. Вони кинули зброю і майже усі закрилися у головній синагозі, щоб разом прийняти смерть. Шафранському нічого не залишалося, як шукати порятунку у якому-небудь по можливості безпечному місці, і у разі нападу, не віддати свого життя вбивцям задарма. Він засів у тій самій башті, у якій займався своїми математичними роботами, і там чекав вирішення своєї долі. Через те ніхто й не знав, куди подівся Шафранський, хоч гайдамаки не могли не шукати його, бо добре знали, що захист Умані, який коштував їм багато життів, проводився Шафранським.
Випадково чи з цікавості гайдамаки стали ломитися у ту башту, де сидів Шафранський. Коли вони почали ламати двері, Шафранський пострілом з пістолета вбив одного з нападників. Перелякані гайдамаки підігнали до дверей поселян із сокирами, та Шафранський продовжував захищатися: деякі з селян і гайдамаків були вбиті ним пострілами з пістолета та рушниці, тоді до прихиству Шафранського підтягли гармату. Першим же пострілом був вбитий його слуга, який ховався під дахом башти, але сам Шафранський не здавався. Врешті гайдамаки взяли-таки башту, Шафранського схопили і порубали на шматки.
Для повноти картини уманської різні ми не вважаємо себе вправі не розповісти, як Гонта під час погрому зарізав власних дітей.