З обіцянками дальшого, ділового, приязного співробітництва.
В загальному, їх з’їзд виглядав багато скромніше, ніж наші з’їзди, багато менше учасників, менше рефератів, зовсім не було рефератів літературно-творчого змісту, як також не було, як у нас, супротивних груп на подобу наших Державинців-Шерехівців. І, мабуть, це тому, що головне ядро їх літературного життя знаходиться в Лондоні при літературному середовищі "Вядомосці Літерацке", а тут перебувають лишень окремі, нечисельні їх представники. Але в кожному випадку, це була для мене і нашої справи, вартісна поїздка і є надія, що це принесе нам чимало корисних наслідків.
У неділю, 4-го я виїхав до Манц-Кастелю, побував в українському таборі. В понеділок раненько подався до Франкфурту, де зустрівся з Лідією Дражевською, опісля завітав до допомогового комітету, де мав наради з моїми добрими друзями Юрієм Стефаником і Володимиром Маруняком в справі організації постійної домівки для наших Об’єднаних Мистецтв. А пообідавши в товаристві Юрія Стефаника і наговорившись з ним до хрипоти на біжучі, інтригуючі теми, яких маємо так багато, о год. 4.30, виїхав потягом до Штуттґарту…
Учора від’їхали від нас Городовенко й Китастий. Говорилося про організацію концертового, співочо-музикального репрезентаційного ансамблю всеукраїнського засягу. Це прекрасна думка, якраз по нашій лінії, але я не можу і не маю сили цим зайнятися. Написав листа до голови Об’єднання Українських Музик Василя Витвицького, щоб цим зацікавилась їх організація. Мав ще одну розмову з Григорієм Олександровичем на тему тих самих "Українських Вістей". Не думаю, щоб мені пощастило щось з тим зробити за моїми намірами.
15 жовтня. Минулої неділі (12-го), одержали від Багряного телеграму, що на редакцію "Укр. вістей" прийшло для нас два пакунки з Канади. Зараз вечором туди поїхали. Пакунки з Форт Вільяму, провінції Онтаріо. Поношені речі, якими маємо поділитися з Багряними. Я дістав пальто штучного хутра (хутриною на верх), в якому виглядаю, як Роберт Пьєрі на північному бігуні. Дістав чимало листів, а між ними від доктора Григорія Скегара з Каліфорнії, з яким ми вже листувалися ще перед війною, але вже довший час не мали зв’язку:
"7815 Креншал Бульвар, Льос Анджелес, Каліф. Жовтня 1, 1947.
Дорогий пане товаришу!
Ну, нарешті знайшли себе! Я дуже вдячний п. Колодієві, що був ласкавий передати Вам моє слівце. Справа в тім, що я винен Вам апологію, бо похоронив Вас живцем. Воно може і смішно тепер буде виглядати, але під час війни були у нас чутки, що мадяри заморили Вас голодом, а я пишучи рецензію на Ваш твір "Гори говорять" в "Букс Абровд", закінчив там цією новинкою. Пізніше показалося – на велике щастя для нас – що та новинка не була правдива й тому я почав шукати за Вами, щоби пояснити цілу справу.
Недавно післав я до "Української трибуни" в Німеччині копію цієї статті, та просив їх також увійти з Вами в контакт та показати Вам мою статтю. Оце одна справа, а друга та, що й Ви згадуєте в своєму листі, що Ви задумуєте переїхати до котроїсь країни на сталий побут, а цією країною мала би бути Канада. Це між іншим так мене інформовано з Вінніпеґу. Я хотів лише провірити чи це правда, бо вже боюсь писати про Вас не маючи певних даних.
Від себе радив би Вам дістатися до Сполучених Штатів Америки, як би це було можливим. На другім місці була би Канада. Там Ви почували б себе, як удома.
Маю ще деякі справи до Вас, зачекаю, аж поки не знайдете собі сталого місця. Тримайте мене в переписці, куди б не поїхали. Чекаю на Ваші дальші відомости, остаюсь зо щирим поздоровленням, Др. Григорій Скегар".
Дописую мої "Шумлять жорна". Сьогодні також приїжджав до нас з американського консуляту такий доктор Єрмаченко, щоб дістати про нас інформації на місці. Американців дивує, чому я маю двоє прізвищ і я йому це ще-раз пояснив. Запевняв, що ми все таки поїдемо до Америки, що засадничо наша справа вже вияснена і візу ми дістанемо. Побачимо, побачимо. Мені хотілося б до Льос Анджелесу.
17 жовтня. Здається "Жорна" скінчив. Останню сторінку дописав перед самим обідом. Таня каже: – Ходи їсти… Щоб мені не прийшлось ще раз підогрівати. – Я ледве чую її, але встаю від машинки і кажу непевно: – Ну, здається, на перше скінчив… – Скінчив? – радіє Таня і дивиться з любов’ю. – Здається, кажу, скінчив… – Сідаю і починаю їсти прекрасну юшку з м’ясом й макаронами. Після котлету з п’юре та краяним помідором. Обід цей варився з пригодами, сьогодні, від години пів на одинадцяту, згасла електрика, я мусів ходити до 4-го бльоку, де зложені наші дрова, принести звідти мішок дров, Таня розтопила пічку і доварила обід. О годині дванадцятій електрика знов загорілася…
Дістав дивного листа на таборову адресу:
"Панові Уласу Самчуку.
Протягом десяти день маєте перестати прикривати собою "МУР".
Перший новий виступ зробить правосильним умовний засуд. Надзвичайний Суд "Оборони України". "Зворотня адреса: Ab. Petro Smertenko, Murnau, Gerechtsstr. 12".
Адреса писана від руки друкованими літерами. Вкинуто до скриньки в потязі "Зуґ 1801. 15.10. 47".
Го-го-го. Що це за такий "надзвичайний суд"? І хто це його такі грізні судді? Чи не часом, зі "стаї славних" Державинців? То ж то недавно був у нас вельмишановний Володимир Миколаєвич, який не дуже чемно відзивався про МУР, натякаючи, що коли б не я, то його не було б. Такої самої думки є і Маланюк, і всі єже з ним. Що маю робити? Нічого. При нагоді поговорю з кимсь з них. Найправдоподібніше, це… Побачимо, побачимо. Покищо, краще забути.
Учора, зовсім уночі, коли згасили світло, ми з Танею довго розважали над дивовижами співжиття між людьми.
21 жовтня. У нашому таборі багато руху… Навідала нас особлива комісія американського сенату, щоб познайомитись з умовами в таборах. Наїхало багато цивільних і військових у блискучих машинах. Їм показали наш табір, який, мабуть, вважається чи не зразковим, опісля мене познайомили з сенатором О.Конеллі, з яким ми, через перекладача, говорили про можливість нашого переїзду до ЗСА. Він запевняв, що в цьому напрямку у Вашінгтоні робляться відповідні заходи і всі ДіПі будуть прийняті в Америці на постійне життя. При цьому я познайомився також з генералом Мурфі… Візита, здається, від’їхала з добрим про нас враженням…
Все ще потію над "Жорнами", переписую їх третю дію.
23 жовтня. Господарсько-трудовий день, з самого рання ми з Танею зайняті господарством, робимо запаси харчів, діставали картоплю, їздили на село міняти на цигарки яблука… Все це мається на увазі зима.
І читав несамовиту брошуру про несамовиті речі "Я був на "родінє". Написав її один з тих, що "рішили вернутися", але своєчасно збагнули в чому справа і змогли вирватись з таборів, з яких повортців відправлляють без пересядки на різні сибірські каторги. Недавно читав подібну брошуру "Побєждьонная Германія". Про те, як переможна совєтська армія "лицарськи" розправлялася з жінками переможених.
30 жовтня. Вже ось сливе тиждень завзятюще працюю над дошкульною моєю темою "Ост"-а. Утяв таки порядний шмат. Перервав, бо мушу спішно приготовити промову на 1-го листопада для нашого таки табору. А наступного вівтірка (4-го листопада) маю бути на конференції МУРу в Майнц Кастелі, присвяченій нашій емігрантській драматургії. У запрошенні сказано, що "відкриття конференції 5-го листопада о год. 10 ранку. Правління просить приїжджати з вечора 4-го листопада і звертається увагу, що на 7-го листопада в Ашаффенбурзі відбудеться сесія мовознавчої і літературної групи УВАН, через що конференція МУРу мусить бути закінчена 6-го листопада". Отже виходить порядний млинок.
Читатимуть свої драм-твори: Іван Багряний – "Морітурі", Д. Гуменна – "Епізод з життя Европи Крицької", І. Керницький – "На ріках Вавилонських", Л. Коваленко – "Домаха", Ю. Косач – "Змова пана К.", І. Костецький – "Близнята ще зустрінуться". І. Майстренко – "Кінець Страхова", Л. Полтава – "Пам’ятник", ну і я наміряюсь показати мої "Шумлять жорна", дарма що вони все ще не як слід опрацьовані.
Недавно Ю. Дивнич помістив у "Укр. вістях" цікаву статтю в обороні МУРу… Щось, як контратака на чисельні атаки на цю нашу твердиню.
10 листопада. Як це висловити? Дні несамовитого гону. В суботу 1-го нагла телеграма з Авґсбургу: "30 жовтня помер Юрій Клен". Підписаний Яр Славутич… Грім серед ясного неба. Ще ж 23-го вересня, він так радісно, повний здоров’я й настрою, увірвався до нашої кімнати, ніби хотів всіх обійняти дружніми обіймами, вертаючись з купання у Боденському озері. І враз отаке. Несамовите, жаське, болюче! Я зірвався було одразу їхати до Авґсбургу, але мене повідомили телефонічно, що похорон має відбутися в неділю 2-го лист… Тим самим я ще зміг в суботу виголосити промову на святі Листопада в нашому таборі, щоб у неділю, ще на світанку, о годині четвертій, вже від’їжджав до Авґсбургу, о десятій годині вже там був і довідався, що мій поспіх не був конечний, бо похорон відложено на понеділок з огляду на те, що родина покійного, яка живе на французькій зоні, не змогла ще приїхати.
Отже, треба лишатися до понеділка, тож то у вівторок я вже мусів бути у Майнц-Кастелі на конференції МУРу. Тим часом, я мав нагоду взяти участь в підготовці похорону, що плянувався на велику скалю, а коли в понеділок прибула родина покійного – дружина пані Зиновія, дочка Ірена і син Вольф, я весь час перебував з ними.
Похорон відбувся дуже урочисто, покійний належав до протестантського обряду, але в цьому приймали участь священики обох українських обрядів, співав великий церковний хор, за домовиною йшло багато народу, дівчата в пластових і народніх строях несли багато вінків, над домовиною промовляли від Академії Наук проф. Петро Курінний, від МУРу я, крім того були прощальні промови від журналістів, пластунів та інших організацій.
Після похорону, в таборовій їдальні, для вужчого кола друзів покійного, поминальний обід, а далі я попрощався з родиною і квапився на двірець з наміром виїхати до Штуттґарту.
Що мені, одначе, не пощастило, бо мій потяг вже відійшов, а я зміг дістати лишень льокальний потяг до Ульму, підночував у Багряних і у вівторок раненько, о годині п’ятій, в товаристві Багряного та Білецького, ми від’їхали до Штуттґарту, звідки мої колеги їхали далі, тож то я мусів ще заїхати додому, переодягнутися і квапитися до потягу, який о годині 12.55 відходив на Франкфурт.
У потязі я вже зустрів Дивнича, Гірняка, Барку, Славутича… Настрій все ще похоронний.