З боку фізики реактора, дуже складних процесів, що відбуваються в ньому, недостатньою виявилася і кількість існуючих датчиків, їхня чутливість. Інформація від них суттєво відстає від розвитку подій у реакторі.
Безумовно, і сама побудова БЩУ могла б бути раціональніша. Приміром, на Ігналінській АЕС — новій станції — інформація повніша і зручніша, вона оперативніша, і оператор швидше орієнтується в ситуації. На Чорнобильській АЕС інформація не має функції порадника — як ліпше зробити? Оператор тут повинен мати великий досвід роботи. Будьмо відверті. Настав час сказати гірку правду. У всьому звинувачувати лише експлуатацію — це надто просто і не потребує особливих доказів, бо помилки справді були, і від них нікуди подітися. Але аварія на четвертому блоці ЧАЕС висвітлила передусім багато конструктивних вад реакторів зразка РБМК, інженерні та фізичні прорахунку а також хибність донедавна існуючої (та й зараз не подолано ці труднощі) системи відомчої роз'єднаності Генпроектувальника, наукового керівництва, Головного конструктора, експлуатуючих організацій.
В принципі те, що сталося на ЧАЕС, могло статися на будь-якій іншій АЕС з блоками зразка РБМК, але трапилося саме там, бо Чорнобильська АЕС краще була до того "підготовлена", частково внаслідок саме тих причин, які справедливо зазначені в першій частині вашої повісті,— тобто це було якоюсь "фатальною краплею" у загальній сукупності всіх факторів.
ЧАЕС порівняно з іншими АЕС була найбільш ослаблена щодо технічного керівництва. Додайте до цього високі темпи будівництва ЧАЕС, коли кадрів просто не вистачало і на відповідальні ділянки висувалися недостатньо підготовлені люди, інколи без врахування попереднього практичного досвіду.
Крім того, ЧАЕС перебивала в складнішій, порівняно з іншими АЕС, адміністративній підлеглості: з одного боку, своє, республіканське, Міненерго УРСР, а з другого — Союзатоменерго Міненерго СРСР. А були ще й третя, і четверта сторони — це організації, які контролювали, лімітували і приписували. Одні вимагають план, перевиконання плану, дострокове освоєння потужностей. Другі — виконання вимог "Регламентів", "Норм", "Правил", додержання строків ремонту і т. д. Керівництву Чорнобильської станції доводилося маневрувати, щоб узгодити часом неузгоджувані речі, йти на компроміси, "улещати" тих, від кого залежить погодження того чи того порушення проекту, норм і правил... Отут і виявилася хибність існуючої системи про розподіл можливостей і відповідальності: АЕС відповідають за виконання плану з виробництва електроенергії, дотримання графіків ремонту, гарантування безпеки роботи енергоблоків, за розвиток і реконструкцію АЕС, не маючи в руках можливостей "впливати", "забезпечувати", "постачати", бо вся експериментальна, конструкторська база, постачальники перебувають в інших руках — за міжвідомчим бар'єром, а ці руки, як правило, ні за що не відповідають (що й потвердилося в процесі судового розгляду).
Так, з благословення того ж головного конструктора і наукового керівництва допускалися деякі "тимчасові" порушення, освоєння потужностей з недоробками і цілими не-функціонуючими системами, дозвіл на роботу на форсованих режимах (щоб дати план "за всяку ціну") і таке інше.
За що ж стягувати лише з експлуатації, якщо ідеологія реактора і його конструкція мають серйозні вади, а різні порушення проекту в процесі спорудження санкціонувалися, як правило, авторським наглядом, який є на будь-якій АЕС?
І ще одне. Досі (до аварії) все ретельно вимірювалося і перевірялося тільки в початковий період, на "свіжій" зоні в період фізичного пуску реактора. Вихідна, "нульова" точка завжди була надійна. Але що відбувалося з реактором під час його роботи, тим більше, що кожний реактор працював і поводився по-різному,— ніхто і нічого не знав або задовольнявся тим мінімумом знань, який вдавалося одержати способом розрахунку за спрощеними моделями. Проведення ж будь-яких експериментів з метою уточнення фізичних характеристик реактора під час роботи категорично заборонялося, оскільки це шкодило плану з виробництва електроенергії. Та й з погляду дилетантів це було непотрібно: мовляв, реактор працює нормально і що з ним взагалі може бути?..
Як усе це могло статися?
Я вважаю, що причина всіх причин — монополія окремих осіб, інститутів, відомств на істину в останній інстанції. Будь-які рішення, інколи з явними технічними прорахунками, відступами від діючих фізичних норм і правил, утверджувались рукою незаперечного Авторитету, без перевірки, без об'єктивної технічної експертизи.
Але навіть в атмосфері такого силового і дуже авторитарного тиску лунали голоси, які застерігали, закликали до тверезого погляду на речі... Проте до них не прислухались.
Сталася аварія.
Ось яку ціну заплачено за зневажливо-зверхнє ставлення до всього того, що виходило з інших відомств. Тут з усією очевидністю виявилася порочність системи, коли неапробовані і недостатньо обґрунтовані розрахунками та експериментами рішення одразу впроваджувалися у виробництво і широко тиражувалися. Я був свідком, коли рішення приймалися всупереч висновкам експертизи, а інколи висновки експертизи підмінялися окриком згори або наперед добиралися тільки догідливі експерти...
Все, що вже зроблено і далі робиться на реакторах зразка РБМК (а зроблено після аварії дуже багато, повірте!) для підвищення їхньої надійності і безпеки, відбувається, як правило, за рахунок зниження їхніх економічних показників. Якби все це було враховано на стадії проектування, то реактор РБМК (я в цьому майже переконаний) не був би затверджений до серійного виробництва як неконкурентоздатний і як такий, що не відповідає вимогам безпеки. А хіба можна не враховувати того, що споруджений енергоблок за фактичними витратами на 20%, а інколи в 1,5 рази перевищував, як правило, затверджені проектні кошториси! Я особисто, як спеціаліст, який віддав атомній енергетиці все своє життя, зовсім не супротивник цього напрямку, і реактор зразка РБМК не такий уже безнадійно поганий. Є реальні можливості і всі передумови до того, щоб "довести" його і зробити справді безпечним, надійним і оптимальним з боку фізики та економіки. Але досі нема інституту, нема людини, яка б відповідала за АЕС у цілому й іменувалася: "Генеральний конструктор АЕС" (як, наприклад, в авіації, космонавтиці).
А що ж є? Генеральний проектувальник — це переважно зведення будівель і споруд АЕС з проектуванням систем електро— і водопостачання, видачі потужності тощо. Головний конструктор реактора — проектує і відповідає тільки за реакторну установку в межах своєї "зони проектування". Науковий керівник — відповідає тільки за фізику реактора та обґрунтування меж безпечної експлуатації.
Є ще багато проектантів і постачальників окремих технологічних систем й устаткування: турбін, насосів, розвантажувально-завантажувальних машин, інформаційно-обчислювальної системи і т. д., які працюють за відповідними технічними завданнями, що їх видають їм вищеперелічені інститути.
Кажу все це з однією лише метою: подібне ніколи не повинно повторитись".
З вироку:
"Кримінальна справа щодо осіб, які не вжили своєчасних заходів по вдосконаленню конструкції реактора, органами слідства виділена в окреме провадження"
("Московские новости", 1987, 9 серпня).
В. Жильцов:
"Пробачте, Юрію Миколайовичу, але мені не подобається розділ "Передчуття і передбачення". Я проти різних посилань на Апокаліпсис, різних розмов про містичні "передбачення". В аварії ніякої містики нема. Ми самі вперто йшли до неї довгі роки. Це технічним авантюристам вигідно було б тепер усе звернути на "сліпу" стихію. Отож їх треба викривати, а не розмірковувати про Апокаліпсис. Бо так ми можемо виправдати хибність усієї створеної системи, що призвела до аварії на Чорнобильській АЕС.
Адже й до цієї аварії були інші, які ретельно аналізувалися; робилися правильні висновки, які часто залишалися добрими намірами. Таким чином, готувався ґрунт для серйозної аварії (апокаліпсису). Я стверджую, що справжні винуватці (творці апокаліпсису) уникнули покарання. На лаві опинилися лише рядові виконавці, що скоїли аварію без злого наміру,— продукт, породжений системою.
Я й тепер так само запевняю, що ЦЕ могло з однаковою мірою ймовірності статися на будь-якій іншій АЕС, а сталося в Чорнобилі, не тому, що комусь там отак наснилося, а тому, що Чорнобильська АЕС ближче за всіх підступила до небезпечної межі... Я пам'ятаю висловлювання В. П. Потапової — висококваліфікованого фахівця по реакторах. Ще в 1977 р. вона сказала: "ВОНИ ж не уявляють, що роблять. Вони ж підірвуть станцію!" Це було не марення хворої уяви, а однозначний висновок, зроблений після спостереження реальних людей, ступеня їхньої готовності до виконання певних функцій.
Для кожної справи треба дозріти — морально, політично, інтелектуально. Всяка патологія — через невідповідність рівнів розвитку науки і техніки рівню знань, компетентності, моральної і соціальної готовності керувати цією технікою".
ЩО Ж ДАЛІ?
Розмірено-звичним стало життя Зони: колони автобусів, що везуть із Зеленого Мису і назад чергову зміну експлуатаційників; армійські підрозділи, які провадять дезактивацію місцевості... Від Рудого лісу лишилося тільки одне дерево — багатостовбурна сосна, схожа на підсвічник. Під сосною пам'ятні знаки; тут, на цій сосні, окупанти під час війни вішали партизанів...
У Зоні з'явилося багато гризунів — мишей полівок. Урожай-зерна в 1986 р. не був зібраний — отож вони й розплодилися. Хтось занепокоївся, побоюючись епідемії, але спрацювали закони природи — налетіли хижі птахи, об'явилися лисиці, і встановилася динамічна рівновага. Тваринний світ дуже чутливо відреагував на відсутність людини в Зоні: з найближчих і навіть віддалених лісів дичина прийшла в Зону. З'явилися і "червонокнижні" види. "Людина, виходить, для них більший ворог, ніж радіація",— сказав мені радіоеколог Микола Павлович Архипов, заступник директора ВО "Комплекс".
А Юлія Борисовича Андрєєва, якого я вже представляв як сталкера, турбує, що досі не опрацьовано серйозної екологічної програми по Зоні.
Ю. Андрєєв:
"У нас склалося фальшиве становище в науці. Основна наука за кількістю — відомча, яку і наукою називати не зовсім коректно.