А над'їде з городів далекезних правнук корчмаря убієнного, пересидить без вилазу у мамуньки на мовчазнім віковім упослідженню, та з якоїсь немочі ненависної дорахується й тих Павлових дачок, вкладе у затушкані чорнотою вуха Варчині віковий здогад на ошуканство, не-пам'ять, — то ж тра якоїсь-то новішої революції, аби й правнукам очутитися на нових державців, та вписатися у компути, що перш то були козацькі реєстри, а намість уже з них пороблено ревізькі книги; бо до компутів потребується справжденних імен, а що вже ревізьке, то — аби мав гроші, впишешся і козаком, і хоч і чортом, ще й фамилію добереш з віків найсмаковитішу. А то й ні, — уже ж ти й мовби якийсь генеральний хорунжий Горленко, і прибув дослідити справу на місці, і от би ж то котрийсь Галаган так почав надуживати при тому свою власть, що Апостол не лиш післав тебе на розстеження, а й "із певних відомостей дізнався я, писав гетьман хорунжому, що п.полковник прилуцький, не вважаючи на тамошню старшину, природних мужиків, котрих батьки й діда посполиту відбували тяглість і самі вони в мужицькім перебували званню — кого схоче, вписує в козацький компут, маючи при тому собі за порадника писаря свого полкового, котрий у дворі його п.полковника край конюшні полковою канцелярією править; і хоть полкова старшина багато разів йому, писареві, завважувала, що коли хто шукає козацтва, то треба про тих збирати свідків, "а не такъ, що въ кого денги толко чують, то хочай весма не надлежить, по своєму пристрастію онъ писаръ производить, а п.полковникъ поставляете"; і богато вже з ріжних маєтностей поприймали, а мало кого по годности (як би треба, по справедливости), аби тілько були гроші... Бажаючи дістати про це достовірні відомости, пропонуємо вам зробити про тих нововписаних козаків докладне слідство, при помочи полкової старшини, окрім писаря, і старих людей із козаків, котрі би могли потвердити їх право на козацтво", — то ж чи не я, Горленко, приїхавши до Прилук, покликав до себе на поміч полкового обозного Огроновича, осаулів Мовчана і Панковича, та почав
слідство про кожного з новозаписаних Ґалаґаном у компут. Між іншим записаний у козаки посполитий села Дільних Сорочи-нець Іван Манджола; по справкам у компутах і по свідоцтву старих людей, ніхто з предків Манджоли в козаках не бував, і коли я з товаришами присудив, що бути йому по старому, то Манджола оповів, що коштувало його невдале козацтво: поперед усього поклав п.полковнику 4 р.; коли прийняли "у знач-, ки", йомуж дав 3 р.; п.сотнику полковому, як уписувався в козаки, дав скількись рублів; іншим разом, як поїхав до Глухова, дав 1 р.; писареві сотницькому 2 зол.; п.писареві полковому, коли прийняли в козаки, дав З р.; а коли прийняли "під значок", — 1 р.; полковому підпискові дав пів таляра; за Манджолою почали говорити й інші ново-вписані, що кого коштувало попасти в компут. Показало відтак, що окрім Галагана та Галенковського (а той Галенковський, котрий користуючися неписьменністю свого полковника, що тридцять років правив полком, і через те підписуючись за нього на всіх офіціяльних паперах, робив що хотів у прилуцькому полку), і полковий сотник Носенко богато забрав грошей від тих, що бажали стати козаками. Наприклад, Іван Харченко посвідчив, що п.полковникові дав 3 р. 50 к.; писареві полковому три дерева великі і грошей рубля; сотникові полковому грошей три копи; писареві сотенному 50 к.; Грицько Лав-ренко п.полковому 2 р.; писарю полковому 1 р.; сотнику полковому золотий (20 к.), підпискові таляра; писареві сотенному піво-сьма шага (15 к.) і т.д.; взагалі зі-з мого слідства показалося, що всіх нововписаних козаків у полковій сотні прилуцького полку 105 люда, з котрих 53 вписані були в компут, на мою думку, генерального хорунжого і Федору і дощ бризкав
11(28) липня тепло а з п'ятої години вітер зірвавсь
12(29) липня зранку похмуро а вдень ясно тепло Петра Павла Вадику день народження 15(2) липня похмуро з пів дня дощ 16(3) липня похмуро після обід дощ 17(4) липня нанизу пугач кричав поховав вечоріло зранку похмуро а після дванадцятої години ясно Тані день народження 18(5) липня ввечері годині о сьомій гроза блискавка дощ град 22(9) липня жаркий день
23(10) липня
похмурий а на вечір
вияснилось
24(11) липня жарко
і хмари набігали на
сонце
28(15) липня празник
Володимира
2(20) серпня празник
Іллі пророка
3(21) серпня жарко
зранку до заходу
сонця
4(22) серпня жарко
5(23) серпня жарко а
надвечір вітер
6(24) серпня холодно
зранку вітер
8(26) серпня сонячно
і хмарно
9(27) серпня жарко 12(30) серпня теплий день 13(31) серпня ввечері дощ і вночі
Горленка, добре, а 52 люда вернено було в поспільство. Дошукаєшся і щонайдрібнішого спомину, такого всього, аж всезного, що де тамечки у котрім реєстрі йому й заовиднитись, — віки доранішні й потомешні насповіджують гадку позасвітню: ти в оселі гріха. А такий той гріх, що як і назвати, — бо де таке що є, аж оклич його на імення, та й знаєш, що то воно й є, озоветься на поклик із най-дальшіших сховків свого побуття; вбізвись-но, гріху, — чи й не тобі, як і всьому, тягти своє наймення з віків, а нутра свого не вгадати, бо оклик на вікове ймення й тобі присмаковує, і окличникам, а зізнайся, буцім не те воно, і не в тім, не дошукано правдешнього називання, то ще й не такий жах, як-то який — як дізнаєшся в здогаді, аж виворушиш губами, та й впісля вжахнешся, — аж оно воно що. Та й май утіху на безвік — що ти, гріху неназиваний, що називальники заблукують хоч раз який на впізнання навзостріч у найкрайнішій оселі, і то вже вродитися хоч котрому слову, втіхою назови хочай, то то й буде найкращіше імення, на втримання світу од щомиттєвого щезання, — ще ж і не помишляєш новіше яке вдягання, ще так десь намарюється голизна незоглядна; та вустю-куваті доторки глини, сучків дарують здогад таємніших назвиськ живизни й речей світу, — але ти в озброї свеї голизни, ти вже сама назва; та й то вже ж не страх, а щось таке солодкіше, бо не визирне ані з-за якого рогу, якого одвірка, не вступити нікому у просвітлини та проломи, й думкою дописуєш що-який реєстр, — бути й отому Павлові упійманим на недодачі, вкаже Варка йому од воріт; та й набувся, — бо як твої прадіди пнулися до реєстрів, а не вписано їх, то й тобі не унишпитися в ні жодний реєстр, хай тако собі й неписаний, бо впісля щокожної революції усе таємніші реєстри складалися, — знав ти чи ні. Але йдім-но далі, — прихилено й ляду до зосталого вбереженого білого коржа на стіні, аж та картка на цьвахові великецькому якраз-но впосеред ляди надвишує; та й що ж, з якої то сталки тобі, слідчому віків, достежувати історію гріхів та замирень, покути і бунтів; достанеш із найнижчішої рядна ізлежані, та приміряй, як хоч, а не подумаєш, що такий цар у пустелі, бо ці рубчики тонюсінькі дарують йнакше тепло і спогадування, а йнакший здогад беззахистку й волі, — чогось же то в'їдається світова лють у не такі, як будь-де-будь, вдежі, бо це тобі не чорне монаське, бо ця голизна із пазухи і простоволосся нагадують гріхи аж тезних світів, як їдного простоволосого вели навпосміх віків і світів потомешніх. А чи зізнаєшся й так, — аж як і найвикших сталок долапаєшся на все новіше вдягання та назиркування як-то й
на самого себе з-поміж стовпів світляних, з-за замітин некороїджених, бо таке дерево клали, такі ясени на горбах зрізали, що ов та й гей; воєнні хати, — аж не дочекаються типір запропащості найдрібнішої пам'яті про хазяїв сперш званих нахожими, а вже й далі тож кріпаків, аби дериво те на розпал пустити; то де в котрім світі ще такого вдіжжя догледіти, що й знати, яке то воно твоє предковішнє, а не владуватися здогадом, чи твоє, як і вберешся і станеш у просвітки на звечор'ілий світ і найпотаємнішого реєстра впокажеш на усі боки. З якогось-то безуму, — і ці здовж колін сорочки, хоч жіноцькі, хоч чоловіцькі, а впережися задубовілим паском, то що викше, що никше, а чутно в собі драгливе жебоніння світу на втіху, на аж таку солодкість; то це йому довічна втіха, а йнакшої і не потребує; і скіки тамечки сталка за стал-кою не вбирайся, не випоказуй йому слави віків хоч яким рубчиком, ще й узором, то йому дай усе жаху з-потойбіч слави, усе втіхи з-оборот слави, аж заким не вдоволиться найтаємнішим, що й собі жах признатися, — посполитий с. Малих Будищ, Андрій Пугач, пише гадяцькому полковнику (1733-го) "маючи я малолітню доньку Єфросинію через крайню бідність, та каліцтво і вдовство своє, віддав було на вигодуванє й послугу давній гадяцькій полковниці Михайловій Милорадовичевій, пані Уляні, у котрої вона, донька моя, років 18, навчилася майстерства ткати килими. Увесь той час донька моя вірно служила пані Милорадовичевій, не дістаючи ніякої платні. Сього року, минулого 21 червня, коли не було Милорадови-чевої дома, донька моя була прийшла до мене в монастирське село Малі Будища, як до батька в гостину; але за нею зараз же прибігли панські слуги і взяли її в Гадяч; і
14(1) серпня
Маковея зранку
сонце а вдень хмарно
15(2) серпня з третьої
години дощ
16(3) серпня похмуро
бризкав дощ
17(4) серпня похмуро
трохи бризкав дощик
18(5) серпня зранку
похмуро
до одинадцятої
години тепло стало
вияснилось
і хмарилось
19(6)серпня Спаса
ясно тепло
20(7) серпня сонце
тепло і вітер Василеві
Кордонюку рік
21(8) серпня зранку
туман маленький
а вдень жарко
22(9) серпня ясно
тепло
23(10) серпня сонячно жарко 24(11) серпня сонячно жарко 25(12) серпня хмарилось і сонце і жарко
27(14) серпня сонце
і хмарилось ввечері
блискавка і гроза
вночі дощ
до одинадцятої
години
28(15) серпня тепло
сонячно перша
Пречиста Марусі день
народження
2(20) вересня ясний
жаркий в Кіровоград
їздила
4(22) вересня з четвертої години вечора дощ і вночі 9(27) вересня Іван і Галка виїхали Драгуновські прохолодно хмарно
після повозу її туди, пані Милорадовичева зараз же "велъвши слугамъ розложити, такъ тиранско канчуками по спині и по череву, наче же нарочно ноги роставивши, по срамному уду бити казала, же обидва исходы не могли внутрности задержати... Одъ якого безчеловъчного тиранства, кровію изшедши (ибо своими черевиками она, Милорадовичева, очи повидавлевала и зуба всъ повибивала, о семъ свидътелка вдова Олена Щербиха, которая всьхъ ранъ тайно, зъ женою моєю оглядала) на третій день дочь моя умре, безъ надлежащаго обрядку церковнаго".